Друга кукурудзяна авантюра

Багато хто з наших читачів пам’ятає Микиту Сергійовича Хрущова з його кукурудзяною епопеєю. А для молоді нагадаю, що якось Генсек ЦК КПРС відвідав Кукурудзяний пояс США, після чого кукурудза стала “царицею полів” на теренах усього СРСР. Доходило до спроб вирощувати кукурудзу в Сибіру та за Полярним колом. Історія з кукурудзою — це була якась “ідея фікс” (“пунктик”, по-народному) борців за благо народу на одній шостій Земної кулі, який, за статистикою, споживав майже 90 кг м’яса на душу населення, хоча насправді більшість людей його при цьому в очі не бачила.

У ті часи була популярною в народі частушка про Хрущова (за прилюдний спів якої можна було отримати безплатну подорож до Сибіру років на десять): “Як помру, то поховайте мене в кукурудзі, і при цьому напишіть “хімія” на пузі”.
Масове запровадження кукурудзи в радянському сільському господарстві не призвело до збільшення виробництва фуражного зерна, а отже, й м’яса та рівня його споживання. Починаючи з Хрущова, СРСР щорічно імпортував зерно з усього світу. Більше того, вже за нового Генсека — Брежнєва — двічі на тиждень країна взагалі постилася в “рибні” дні, а населення було переведено на карткову систему одержання “раціональних” норм споживання: 200 грамів масла на місяць, 2 кілограми м’яса або ковбаси, ну й так далі. Ті “чудові” часи комуністи весь час згадують ковбасою по 2,30 руб./кг — он які дешеві харчі тоді були. При цьому забувають сказати, що обмінний курс рубля до долара становив тоді 0,63 руб./дол., а це означає: ціна тієї ковбаси була близько 20 грн/кг, що мало чим різниться із сьогоднішніми цінами.
Це, так би мовити, передісторія. Історія починається з того, що торік група наших видатних аграрників на чолі з головою Комітету з питань аграрної політики і земельних відносин Верховної Ради України Михайлом Гладієм повторила історичну подорож свого легендарного попередника Кукурудзяним поясом. Оскільки всі наші керівники — це люди старої більшовицької школи, результати цієї поїздки нічим не відрізнялися від попередньої: даєш кукурудзу!
Правда, часи змінилися. М’яса в Україні тепер виробляють менше, ніж за часів СРСР, але зрослі обсяги виробництва кукурудзи вирішено спрямувати не на збільшення кормів, а на… самогон. Ну, звісно, в офіційних документах це зветься модним словом “біоетанол”, що пересічну людину наштовхує на думку про цілющі властивості “зеленого змія”, збагаченого біологічно активними добавками, надзвичайно корисними для здоров’я, як ото “Ростішка” від “Данон” або ще безліч усіляких “біо”.
Як ми всі знаємо, мета діяльності будь-якого чиновника полягає не в служінні державі, а в першочерговому задоволенні власних інтересів, які при цьому видаються за загальнодержавні. Отже, цитую:

“Розвиток відновлювальних джерел енергії є важливим стратегічним питанням сьогодення.
Про це наголосив голова Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин М. Гладій, відкриваючи Міжнародну конференцію “Розвиток відновлюваних джерел енергії. Регуляторна політика, ринкові стратегії, залучення інвестицій. Досвід України, США та країн Центральної та Східної Європи”.
Захід організували комітети Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин; транспорту і зв’язку; європейської інтеграції. У ньому також взяли участь представники Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики України, Інституту розвитку аграрних ринків, Національної сільськогосподарської палати України.
За словами М. Гладія, впровадження відновлюваних джерел енергії дасть змогу гарантувати енергетичну безпеку держави, зменшити рівень залежності України від імпортних енергоносіїв, зміцнити вітчизняний агропромисловий комплекс, створити істотну кількість додаткових робочих місць. Орієнтовно, виробництво вітчизняного біопального в найближчій перспективі може становити 10 млн т щороку. Україна вже нині виробляє близько 1 млн т ріпаку — сировини для виробництва біопалива, — але майже весь урожай наразі експортують.
Завдання найближчого майбутнього, наголосив голова парламентського комітету, — забезпечення законодавчої підтримки виробництва біоетанолу. Верховна Рада України вже зробила перші кроки в цьому напрямі, ухваливши минулого тижня в першому читанні законопроект “Про розвиток виробництва та споживання біологічних видів палива”.
З доповіддю “Стан розвитку виробництва та ринку біопалив. Їх законодавче забезпечення” на конференції виступив голова підкомітету з контролю за виконанням Державного бюджету України та використанням бюджетних коштів Комітету з питань бюджету Г. Калетнік. Він, зокрема, зазначив, що сьогодні вже у дванадцяти областях України є малі підприємства або дослідні цехи, які виробляють дизельне біопаливо — виключно приватної форми власності. Проте ці об’єкти здійснюють поки що експериментальне виробництво дослідних партій пального, яке сільгосптоваровиробники використовують лише для власних потреб, а не на продаж. При цьому в Україні, вважає народний депутат, “є всі економічні умови для виробництва та реалізації біологічних видів палива: зростаюча внутрішня потреба та великий експортний потенціал у зазначених видах палива, вільні площі для вирощування зернових та олійних культур, технічний і кадровий потенціал для їх виробництва”.
На конференції йшлося й про те, що Україна проголосила свій політичний вибір на користь вступу в ЄС, де в структурі енергоспоживання біопаливо до кінця 2010 р. має займати не менше 5,75 відсотка. Таким чином, Україна до цього часу має виготовляти й споживати не меншого 520 тис. т таких енергоресурсів. Отже, до 2010 р. в Україні під вирощування біоенергетичної сировини має бути задіяно близько 2 млн га (сьогодні площа в десять разів менша).
Згідно із затвердженою урядом Програмою розвитку виробництва біопалива, до 2010 р. планують запустити 23 біопаливних заводи. На реалізацію проекту знадобиться 7,2 млрд грн, які передбачається вкласти за рахунок українських і зарубіжних інвесторів.
За підсумками обговорення, учасники конференції вирішили звернутися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів із проханням ухвалити спільний меморандум про зачислення розвитку біопалива до найпріоритетніших питань державної політики України. А також сприяти створенню ринку біопалива способом гармонізації українського законодавства з європейськими стандартами.”
Інформаційне управління
Верховної Ради, 16.04.2007
Інформація — бадьора, оптимістична. І прийнято це звернення було без обговорення й голосування. Аргумент при цьому був типу “нікого вже не треба переконувати…”. Звичайно, як тут переконаєш, якщо аргументів у захист немає? Якусь більш-менш наближену до питання освіту має головний спиртовий лобіст — нардеп Григорій Калетнік (“Партія регіонів”), він же голова всеукраїнської асоціації “Укрбіоенерго”. Кандидатська дисертація Григорія Калетніка називалася “Використання бактеріальної закваски “Литосил” при силосуванні кукурудзи і бурякового жому”, а 1998 року Григорій Калетнік одержав ще й диплом Українського інституту харчових технологій за спеціальністю інженер-економіст. Хоча, як ви розумієте, силосування кукурудзи та виробництво з неї спирту — це зовсім різні речі.
Прийнявши звернення, чиновні гості пішли, а конференція тривала далі, і саме тут було виголошено доповіді про те, що розвивати ці біопалива зовсім не обов’язково, насамперед з погляду економіки, але чиновників уже не було. Отже, почнемо з питання: навіщо Україні 10 млн т біопалива?
Якщо біодизель, хоч у примарних надіях сподіваємося експортувати, то щодо етанолу, навіть такої надії немає — Європа й Північна Америка міцно “обгородилися” високими імпортними митами. Отже, використовуватимемо самі. А оскільки за нинішніх цін на нафту біопаливо є неконкурентоспроможним, то хтось повинен буде за все це платити. Держава платити субсидії не буде — однозначно, бо на субсидування 10 млн т біопалив доведеться витратити кілька десятків мільярдів гривень.
А те, що відповідні закони буде прийнято, немає жодних сумнівів — керівництво “за”, і нічого тут обговорювати та голосувати.
Отже, платитиме, як завжди, населення, і уряд це оформить як обов’язкове для всіх використання біопалив та їхніх сумішей з нафтопродуктами. Природно, збільшаться транспортні витрати, що, як хвилі, прокотяться по всій економіці країни, але хіба це хвилює директорат 35 спиртзаводів і лобіюючих їхні інтереси чиновників?
В усій цій біопаливній історії тішить тільки одне: програма розвитку біопаливної галузі — абсолютно нежиттєздатна. На її фінансування потрібно 8 млрд грн, з яких бюджетних — менше одного відсотка. Але зате які пільги, приміром, імпортерам устаткування для виробництва біопалив і навіть сільгосптехніки — з ПДВ і мит, звільнення від сплати акцизу тощо. От де можливості для прилучення до клубу мільярдерів. І жодного слова про те, за рахунок чого компенсуватимуться втрати бюджету від цих шалених пільг?
Чиновників зовсім не хвилює питання про те, що вихід енергії, наприклад з етанолу, як мінімум на 30% менший, ніж її витрати на його виробництво. І це при тому, що теплотворна здатність етанолу на 30% менша, ніж у бензину. Тобто, щоб проїхати однакову відстань, спирту знадобиться в 1,5 раза більше, ніж бензину. Збільшення виробництва спирту означає півтораразове збільшення споживання нафти та природного газу.
Про екологічний бік питання згадують лише в контексті зменшення викидів парникових газів. Але навіть тут не кажуть про те, що розширення площ під кукурудзою спричинить збільшення витрат палива на її вирощування. Пропозиція гнати самогон, пардон, біоетанол, із цукрових буряків — коштуватиме ще дорожче. Навіть у США та ЄС виробництво біопалив є збитковим. І це при тому, що врожайність кукурудзи в США удвічі вища, ніж в Україні. Та й клімат у Кукурудзяному поясі тепліший, отже, й витрати на досушування кукурудзи менші.
До того ж, кукурудза — найгірший попередник у сівозміні. Після кукурудзи вологи в землі майже не залишається, витрата гербіцидів і інсектицидів — найбільша серед зернових культур.
І ніхто не переймається питанням: а що робити з гліцерином? А якщо й переймаються, то пропонують закопувати в землю (як добриво) або спалювати. І неважливо, що метиловий ефір, який є в гліцерині, потрапить у грунтові води чи атмосферу. А що робити з ріпаковим шротом та високим вмістом ерукової кислоти й глюкозинолатів? Він годиться тільки для спалювання, а це економіку біодизелю явно не покращує.
Для одержання одного літра етанолу треба як мінімум 12 л води, яку потім ще необхідно очистити. Наші чиновники з радістю готові вкладати кошти в загалом необов’язкові технології й витрачати дорогий ресурс — воду — на фоні деградації меліоративних систем. І аніскільки виробництво власних біопалив не вирішить проблему енергозалежності: адже поки що передбачається заміна лише 5–10% нафтопродуктів. Та й не всі нафтопродукти можна замінити біопаливом. Не заміниш мазути на потужному транспорті, передусім на морському та залізничному, чи гасу для реактивних двигунів літаків. Тож і зрозуміле в цьому зв’язку вилучення із примусового використання біопалив у військовій техніці.
Звичайно, легко керувати на “підшефній” території. От тільки ніхто на конференції не згадав про вітрову, водневу, термоядерну енергетику — невичерпні технології. Повним ходом ідуть роботи з будівництва термоядерного ректора в Японії — звідти не чутно балачок про біодизель та біоетанол як альтернативу імпортованої нафти. Китай освоює водневі двигуни в громадському транспорті, США вже мають прототипи авіаційних водневих двигунів. А сполучення термоядерна+воднева енергетика — це вже реальна перспектива невичерпного джерела енергії. Води в світовому океані — хоч відбавляй.
Але все це — не для нас, “мізки” країни стабільно залишають Україну, рівень нинішньої системи освіти вселяє жах. А тому вихід із енергетичної кризи знайдено найпримітивніший: вирощування кукурудзи й ріпаку на “кращих у світі чорноземах”, для чого вкрай потрібно завезти імпортне устаткування й сільгосптехніку.
Інформагентства з радістю повідомили, що в Калуші (Львівська обл.) запущено в експлуатацію завод із виробництва біодизелю на 100 тис. т, але при цьому ніхто не поцікавився, а де в цього заводу сировинна база? Не випадково, на конференції наші чиновники запропонували ввести укладення довгострокових контрактів із сільгоспвиробниками (як мінімум на 10 років) на виробництво енергетичної сировини. Їм і на думку не спало, що пропонують вони, по суті, сучасний вид кабали.
У зв’язку з нинішньою істерією довкола біопалив, у США вже почали зростати ціни на корми, а отже, й на м’ясо. Фермери, один поперед одного, збільшують посіви кукурудзи за рахунок інших культур: зернових, овочевих, бавовнику тощо, через що зростають ціни на весь спектр продовольства. Американські спиртові заводи вже конкурують за сировину, якої не вистачає, через що стрімко скорочується експорт кукурудзи зі США. І от тут Україна має унікальний шанс — захопити світові ринки, які так люб’язно на її користь звільняють США. Але ж самогон — це гроші. А тому будемо гнати власний самогон, а не займати якісь там ринки. А оскільки зростання цін на зерно призведе до зростання цін на “зеленого змія”, то треба буде адміністративно обмежити експорт зерна, щоб ціни на нього не зростали. Обмежити дуже просто — слід подивитися на досвід олійних заводів, які “проштовхнули” закон про експортне мито на насіння соняшнику.
Від усієї цієї біопаливної авантюри українські виробники тільки втратять, проте страшенно розбагатіє купка чиновників і директорів спиртозаводів.

Юрій Михайлов