Цукрові буряки - високі та стабільні врожаї

Підвищення врожайності цукрових буряків на 30–40% можна досягти завдяки застосуванню оптимальних екологічно збалансованих доз органічних та мінеральних добрив. Найвищі врожаї цукрових буряків отримують при органо-мінеральній системі удобрення, коли добрива вносять переважно з осені під глибоку (28–30 см) оранку. 

Отримання врожайності коренеплодів цукрових буряків понад 50 т/га потребує внесення за різних умов зволоження від 30 до 40 т/га гною у поєднанні з мінеральними добривами, доза яких становить 90–120 кг д.р./га за окремо взятим елементом (NPK).

В умовах сучасного виробництва, за занепаду галузі тваринництва і тотального дефіциту гною, ефективним агрохімічним заходом стало застосування альтернативних видів органічних добрив — заорювання на добриво побічної продукції сільськогосподарських культур (соломи зернових культур, стебел кукурудзи, гички буряків цукрових та ін.) і зеленої маси пожнивних сидератів. 

СОЛОМА

У районах бурякосіяння в останні роки широко застосовують поєднане внесення соломи пшениці озимої і мінеральних добрив.  Солома є потужним резервом органічної речовини. За внесення однієї тонни соломи у грунт надходить органічної речовини у вуглецевому еквіваленті у 3,5–4 рази більше, ніж від внесення однієї тонни гною.   

Щороку врожай соломи і стерні зернових культур в Україні становить 45–60 млн т, рослинних решток кукурудзи, соняшнику, ріпака та інших — 35–45 млн т. При цьому лише 30–45% соломи й інших рослинних решток застосовують на добриво (компости, пряме загортання у грунт), решту спалюють разом зі стернею, що є нераціональним і екологічно небезпечним. За спалювання соломи температура сягає 340…360°С, що призводить до повної загибелі мікрофлори, яка формує найродючіший, 0–5 см, шар грунту. Підраховано, що за спалювання 40–50 ц стерні і соломи з гектара втрачається до 20–25 кг азоту, 1500–1700 кг вуглецю, різко погіршуються водно-фізичні властивості грунтів, відновлення яких потребує років і супроводжується зниженням врожайності сільськогосподарських культур.

Застосування соломи зернових культур на добриво має свої особливості. Солома відзначається низьким вмістом азоту. За її заорювання у грунт без додаткового внесення азотних добрив уповільнюється мінералізація і трансформація соломи у гумусні сполуки, посилюються іммобілізаційні процеси, внаслідок чого вміст мінерального азоту в грунті зменшується, а умови азотного живлення рослин погіршуються. Тому на практиці за використання соломи на добриво вносять компенсаційну дозу азотних добрив із розрахунку 10 кг азоту на одну тонну соломи. Подрібнену і розкидану полем солому необхідно загорнути у грунт відразу після збирання врожаю пшениці озимої. Загортають солому дисковими лущильниками марки ЛДВ-4 на глибину 8–10 см, перед цим розкидачами марки РУМ, РД, SIPMA вносять азотні добрива. Найкраще вносити амонійну селітру. Ця форма азотних добрив мінімалізує газоподібні врати азоту із грунту і робить процес мінералізації соломи досить швидким. 

При використанні соломи на добриво краще дотримуватись системи парового обробітку грунту. Солому доцільно подрібнювати до довжини 5–7 см. Що дрібніший розмір соломи, то швидше відбувається її мінералізація. Досягти цього можна в результаті правильного налаштування подрібнювачів. Неякісно подрібнена солома погано загортається у грунт, подовжується термін її мінералізації, внаслідок чого відбувається забивання робочих органів грунтообробних і посівних агрегатів.

Дослідженнями встановлено, що за 2,5–4 місяці розкладається до 46% соломи, за рік-півтора — до 80%. Украй важливо дотримуватись зазначених агротехнічних заходів на грунтах важкої текстури, де умови аерації гірші, а термін мінералізації соломи триваліший. 

Пи врожайності зернових культур 3–4 т/га у грунт із соломою повертається азоту  10–15 кг/га, фосфору — 5–8, калію — 18–24 кг/га, а також значна кількість сірки, кальцію, магнію, мікроелементів — бору, міді, марганцю, молібдену, цинку, кобальту, яких у соломі накопичується більше, ніж у зерні.

Як стверджує академік В. Сайко, вартість одиниці NPK соломи зернових колосових майже втричі, а стебел кукурудзи і гички цукрових буряків — у шість-сім разів дешевше підстилкового гною.

Дослідження, проведені в умовах нестійкого та недостатнього зволоження зони Лісостепу, показують, що поєднане застосування соломи пшениці озимої і мінеральних добрив дає змогу отримати стабільну врожайність коренеплодів цукрових буряків на рівні 45–50 т/га, що, порівняно з внесенням мінеральних добрив, є вищим на 2–4 т/га. Альтернативна органо-мінеральна система удобрення підвищує цукристість коренеплодів на 0,2–0,3% і збільшує біологічний вихід цукру на 0,3–0,4 т/га. До того ж вона стабілізує вміст гумусу в чорноземних грунтах, зменшує винесення поживних речовин із грунту на 30–40% і не поступається за продуктивністю традиційній, на основі гною, органо-мінеральній системі удобрення.

Дані досліджень, проведених на Білоцерківській ДСС (ГТК=1,3), свідчать, що за внесення N80Р100К100 + солома пшениці озимої врожайність цукрових буряків становила 40,5 т/га, збільшення врожайності до мінеральної системи удобрення — 3,8 т/га. 

На Верхняцькій ДСС (ГТК=1,1) внесення N120P100K140 + солома пшениці озимої забезпечило врожайність цукрових буряків 47,1 т/га, збільшення врожайності до мінеральної системи удобрення — 3,1 т/га.

Ефективним заходом є заорювання соломи на добриво в поєднанні з внесенням беспідстилкового гною. В умовах достатнього зволоження доцільно вносити солому разом із заорюванням на добриво зеленої маси поживних сидеральних культур. Пожнивна сидерація ефективна під цукрові буряки за показника гідротермічного коефіцієнта вище 1,5. За посушливіших умов (ГТК<1,5) сидеральні культури, які висівають після ранніх зернових (пшениці озимої), погано формують вегетативну масу і є недостатньо ефективними. У роки, коли у липні — серпні на фоні високих температур випадає мала кількість опадів, що стало закономірністю останніх років, насіння сидеральних культур, таких як гірчиця біла, може взагалі не прорости. 

СИДЕРАТИ

В історії землеробства зелене добриво, яке відоме більше трьох тисяч років, вважається санітаром грунту. Сидерати поліпшують агрохімічні, водно-фізичні властивості і структуру грунту, перешкоджають водній та вітровій ерозії, позитивно впливають на якість вирощуваної продукції, є екологічно чистими та економічно ефективними. Як проміжна культура вони виконують важливу фітосанітарну роль, пригнічують ріст бур’янів, а деякі види сидератів сприяють очищенню грунту від шкідників і хвороб. Наприклад, щільний посів гірчиці білої значно зменшує кількість дротяника. 

Під впливом сидератів змінюється видовий склад грунтової мікрофлори з переважанням корисних амоніфікуючих, нітрофікуючих і целюлозо-розкладаючих мікроорганізмів, а також актиноміцетів. Крім того, з кожною тонною абсолютно сухої біомаси сидерату у грунт додатково надходить 15–30 кг азоту, 6–7 — фосфору та 46–96 кг калію.  

Під просапні культури обмежень у виборі сидерата немає. Післяжнивні сидерати можна формувати як із монопосівів, так і зерносумішок із бобових, злакових, капустяних родин: бобові — люпин вузьколистий, пелюшка, вика яра, серадела, горох, чина, боби та ін.; злакові — жито озиме; капустяні — редька олійна, ріпак озимий та ярий, гірчиця біла, свиріпа яра та озима; бурачникові — фацелія. Тривалість вегетаційного періоду сидератів становить від 35–40 до 70–80 днів (залежно від культури). Ефективними є бобово-злакові сумішки: горох + овес, вика + овес, люпин + овес, горох + гірчиця, пелюшка з капустяними чи злаковими культурами та олійна редька + жито. Вони збагачують грунт органічною речовиною і азотом. Джерелом азоту слугує бобовий компонент сумішки, який здатен засвоювати азот з повітря шляхом симбіотичної фіксації бульбочковими бактеріями. Люцерна накопичує у грунті азоту до 200–500 кг/га, конюшина — 150–300, люпин — 250–400, буркун — 200–300, горох, соя — до 150 кг/га.

Норму висіву коригують залежно від вологозабезпеченості грунту. За посушливих умов (запаси продуктивної вологи в орному шарі на час сівби менше 20 мм) норму висіву збільшують на 10–15%. У разі використання подвійних сумішок норма висіву кожного компонента становить 60–65%, а потрійних — 35–40% норми висіву його в чистому вигляді. Для одержання дружних сходів посіви потрібно прикотковувати.

Треба зауважити, що злакові, капустяні та бурашникові культури краще розвиваються та формують максимальну продуктивність за обов’язкового внесення азотних добрив. 

Злакові сидеральні культури мають широкорозгалужену кореневу систему, яка розпушує грунт, а тому вважаються найпридатнішими для важких ущільнених грунтів з поганою аерацією і фільтрацією. Культура, яку вирощують як сидерат, оздоровлює грунт на три-шість років. На грунтах середньої і важкої текстури зелену масу сидеральних культур заорюють важкими дисковими боронами марки WISHEK 842N-18, БПД-4,2 на глибину 22–25 см, що сприяє розпушенню і оструктуренню грунту.

Загортають зелену масу сидерата у грунт перед настанням стійкого похолодання та з припиненням його вегетації (третя декада жовтня). 

Дослідження, проведені в умовах достатнього зволоження на Уладово-Люлинецькій ДСС (ГТК=1,5), показали, що за поєднаного застосування мінеральних добрив, соломи пшениці озимої та зеленої маси гірчиці білої (N90P60K90 + сидерат + солома) отримано врожайність цукрових буряків 61,1 т/га, збільшення врожайності до мінеральної системи удобрення — 7,4 т/га. Вміст органічної речовини грунту за альтернативної органо-мінеральної системи удобрення підвищувався на 0,3–0,4 т/га.

Отже, альтернативні органо-мінеральні системи удобрення мають такі переваги:

• забезпечують сталі засади вирощування цукрових буряків у зоні бурякосіяння,
• підвищують їхню продуктивність,
• не потребують значних додаткових витрат.

МІКРОДОБРИВА

Ефективним заходом при альтернативних органо-мінеральних системах удобрення є застосування позакореневих підживлень цукрових буряків мікродобривами.

Сьогодні найпоширенішими на ринку України є мікродобрива торгових марок NU 3 (Голландія), «Кеміра» (Фінляндія), АДОБ (Польща), «Реаком» (Україна) та ін. Створення поживних сумішей макро- та мікроелементів грунтується на застосуванні комплексонатів металів (сполуки металів з комплексоутворювальними агентами), в яких діюча речовина міститься у біологічно активній формі.

Результати наукових досліджень  свідчать, що найдоступнішими і найефективнішими для буряків цукрових є мікроелементи у формі комплексонатів (хелатів) металів. Позакореневе підживлення рослин буряків цукрових мікроелементами у формі хелатів посилювало синтез цукрози та підвищувало інтенсивність її відтоку до коренеплодів, порівняно з контролем без мікродобрив, у 1,2–1,5 разу. Використання хелатних мікродобрив швидко змінювало стан плазми клітин листкових пластинок, підвищувало активність ферментів, активізувало обмін речовин, сприяло росту їхньої продуктивності. Мікроелементи, які надходять в організм рослин у формі органо-мінеральних сполук, краще взаємодіють з їхніми білковими комплексами, активують зв’язування газоподібних речовин — кисню і вуглекислого газу, що відіграє важливу роль в окисно-відновних реакціях, процесах дихання і фотосинтезу.

Найкраще застосовувати на посівах цукрових буряків композиційні хелатні мікродобрива, які містять найнеобхідніші для росту і розвитку рослин мікроелементи — бор, марганець, цинк, залізо, молібден. Насіння цукрових буряків ефективно обробити монохелатним борним мікродобривом. Такий захід забезпечить підвищення цукристості на 0,1–0,2% на фоні незначного зростання врожайності.

Максимальна ефективність від мікродобрив досягається, коли насіння обробляють борним мікродобривом з подальшим проведенням одного або двох позакореневих підживлень композиційними хелатними мікродобривами. Перше позакореневе підживлення необхідно проводити у фазі змикання листків у рядку (6–8 листків), друге — у фазі змикання листків у міжряддях (10–12 листків). Позакореневе підживлення рослин здійснюють в ясну (без опадів) погоду у нежаркий час доби, за температури повітря 20…22°С (у ранковий час — до 10-ї або вечірній — після 18–19-ї години), коли випаровування відносно слабке і поживний розчин, нанесений на листкову поверхню рослин цукрових буряків, випаровується значно повільніше.  Витрати робочої рідини становлять 250–300 л/га.

Застосування мікродобрив у позакореневе підживлення підвищує врожайність коренеплодів на 3–4 т/га, цукристість — на 0,3–0,9%, збір цукру — на 0,5–1,0 т/га. 

Отже, за умов дефіциту гною можна досягти значної продуктивності цукрових буряків з високими показниками базової цукристості корнеплодів, якщо застосовувати альтернативні органо-мінеральні системи удобрення і поєднувати їх із внесенням хелатних  мікродобрив у позакореневе  підживлення рослин культури.

В. Іваніна, д-р с.-г. наук,

О. Стрілець, канд. с.-г. наук,

Н. Зацерковна, канд. с.-г. наук,

Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН