Чи всім на українській землі є місце?...

Чи всім на українській землі є місце?...

До редакції “Пропозиції” від голови Тернопільської обласної організації — Української селянської демократичної партії (ТОО УСДП) прийшов пакет. У ньому містилася Заява ТОО УСДП, лист на ім’я Президента України Леоніда Кучми та “Пропозиції щодо тлумачення виникнення права на середню земельну частку (пай) та порядок набуття цього права”. Загалом надіслані нам матеріали займають досить великий обсяг, щоб навести їх без скорочень. Проте в нас не виникло жодного сумніву з приводу того, що ці матеріали необхідно надрукувати: дуже вже важливе питання піднімається в них — питання справедливості. Тому ми вирішили три матеріали об’єднати та подати їх як один, у якому сконцентровано викладено суть питання.

У процесі проведення земельної реформи одним із найважливіших питань є забезпечення законних прав громадян на отримання у власність земельних та майнових паїв.
На практиці виникають певні труднощі, пов’язані з реалізацією своїх законних прав членами с.-г. підприємств. Процес проведення земельної реформи іноді триває 2—3 роки і більше. Після паювання землі та майна знаходяться члени с.-г. підприємств, які не змогли з різних причин отримати паї (безпідставно не були включені у списки, господарства “забували” про окремих своїх членів і т. ін.).
Труднощі з членством також виникають через те, що с.-г. підприємства в дев’яностих роках по кілька разів реорганізувались, і не всі члени реорганізованих господарств ставали членами або дотримувалися процедури набуття членства у новостворених підприємствах.
Під час поновлення своїх законних прав громадяни звертаються за захистом своїх прав у суди, де виявляється, що вони пропустили трьохрічний строк позовної давності для захисту свого права, встановлений ст. 71 Цивільного кодексу України. Часто це трапляється через низький рівень правових знань сільського населення, відсутністю в них коштів або можливості звертатися за допомогою до юриста або в органи влади.
Іноді виникають парадоксальні випадки, коли особи являлися членами с.-г. підприємств на час розпаювання і мали право на земельний та майновий паї, але не були включені у списки, працюють і є членами по даний час, але не можуть поповнити свої права через суд у зв’язку з пропуском строків позовної давності. Хоча зі змісту ст. 9 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, п. 2 Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері сільськогосподарського виробництва” від 10.11.1997 року та п. 2 Указу Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність с.-г. підприємствам і організаціям” від 8.08.1995 р. можна зробити висновок, що право кожного члена колективного с.-г. підприємства на отримання у власність земельної частки (паю) є невіддільним і не може бути обмежене певними строками.
Громадяни, яких позбавлено законного права на середню земельну частку (пай), зверталися, починаючи від районних керівників до найвищих посадових осіб держави (Президента, Генерального прокурора, Міністра внутрішніх справ), але матеріали направлялись на місця до одних і тих же посадових осіб, чим не дотримано чинного законодавства в частині заборони направляти скарги до одних і тих же осіб і недостатнього реагування правоохоронних органів на факти грубого порушення конституційних прав громадян.
Мотивація відмови у праві на середню земельну частку (пай) різна. Наприклад, невироблення трудового мінімуму в період паювання (в інший період можна було і зовсім не працювати) жителів Бучацького району Веселовську Наталію Григорівну і Тимчій Анастасію Петрівну позбавили права на земельну частку (пай) тільки за те, що вони пенсіонери і проживали з дочкою в іншому місці.
Одночасно суд відмовляє у включенні в додаткові списки громадян, які додаються до державного акту на право колективної власності на землю за безпідставністю позовних вимог. У даному випадку порушується право, яке не тільки виникло, а й було набуте, тобто вже були складені списки на час прийняття рішення про передачу землі у колективну власність.
Це серйозне і надзвичайно важливе питання зачіпає найбільш знедолені категорії громадян у сільській місцевості. Сьогодні боляче слухати громадян, які витримали воєнні лихоліття, віддали своє здоров’я та молодість, працюючи на землі і, з тих чи інших причин не отримали сертифікати на земельну частку (пай) і не можуть поновити це право навіть через суд. Це ж саме стосується соціальної сфери.
Але навіть добившися поновлення свого права на власність земельного та майнового паю через суд, це право залишається на папері через недосконалу законодавчу базу.
При винесенні судами позитивних рішень щодо реалізації права на середню земельну частку (пай) виникають труднощі при виконанні даних рішень.
Суди помилково виносять рішення про виділення земельних часток (паїв) з земель запасу або резерву або взагалі без визначення цих земель, що не відповідає нормам Земельного кодексу у частині “Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної ради, і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян” мова йде про те, що землі запасу і резервного фондів взагалі не підлягають паюванню. Середня земельна частка (пай) може виділятись тільки із земель колективної власності. Тому рішення судів повинні базуватися на внесенні змін до рішення відповідної Ради про розмір середньої земельної частки (паю), яка повинна бути зменшена шляхом корегуючого коефіцієнта, а Державні акти, якщо вони виготовлені, або сертифікати визнаються нечинними в частині площі або розміру.
Особливо цинічним виглядає позбавлення права на земельну частку (пай) та частку майна колишніх КСП людей, які все своє життя пропрацювали в КСП, були членами с.-г. підприємств на час видачі Державних актів на право колективної власності на землю, були включені в списки осіб, що мають право на земельну частку (пай), але сертифікатів на право на земельну частку (пай) вони не отримали до своєї смерті з незалежних від них причин, оскільки сертифікати видавались власникам через рік і більше після видачі підприємствам Державних актів на право колективної власності на землю.
Згідно зі статтею 5 Земельного кодексу України, право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств. Листом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.01.2001 року за №14-11-12/102 роз’яснюється, що “Безпідставне вилучення цього права (права на середню земельну частку (пай) навіть у померлої особи є порушенням чинного законодавства (прав спадкоємців). Особі, яка внесена до списку, що додається до Державного акта на право колективної власності на землю, але не отримала сертифіката на право на земельну частку (пай) у зв’язку із смертю, відділами земельних ресурсів (виробничими підрозділами) виготовляється зазначений сертифікат (підставою є рішення ради, яка затвердила список до Державного акта), який вручається спадкоємцю після вступу його в права спадкоємця та внесення в зв’язку з цим відповідних змін до сертифіката”.
Державні органи безпідставно відмовляють спадкоємцям у видачі їм сертифікатів на право середньої земельної частки (паю), у той же час необгрунтовано надають це право громадянам, які не мали цього права і не набули його, бо не були членами колективних сільськогосподарських підприємств. Суди також відмовляють у задоволенні позовів по даній категорії справ, не визначають, чи взагалі виникло право і чи було набуто це право, а з загальним обтічним формулюванням “за безпідставністю позову” не вирішують питання поновлення права на середню земельну частку (пай). Таку позицію відділу земельних ресурсів слід розцінювати як бездіяльність, а Держкомзему — як потурання у цій бездіяльності, що завдає істотної шкоди (вартість середньої земельної частки (паю) від 3 до 50 тис. грн) охоронюваним законом правам громадян у частині реалізації їх права на середню земельну частку (пай), і з боку правоохоронних органів повинно бути відповідне реагування. (Потрібно окреме доручення Генеральному прокурору).
На практиці за рішеннями загальних зборів КСП виключають громадян із списків, які додаються до Державного акта на право колективної власності на землю із причин невироблення трудового мінімуму або звільнення з роботи.
Навіть тиран Сталін не позбавляв членства в колгоспах, а тільки не зараховував до пенсії роки, в яких не був вироблений трудовий мінімум. Сьогоднішні ж “демократи” пов’язують членство в КСП з виробничими відносинами, виключають із членів КСП громадян, які припинили трудові відносини, хоча членство в колективному сільгосппідприємстві визначається не трудовими відносинами, а законом, яким не передбачено виключення або припинення членства керівником, зборами чи виробничими відносинами.
У зв’язку з цим ми звертаємо увагу на те, що список осіб, що мають право на земельну частку (пай) є додатком до Державного акта підприємства про право колективної власності на землю і є свідченням того, що в особи виникло право на земельну частку (пай).
Сертифікат про право особи на земельну частку (пай) є свого роду витягом з цього Списку і підтверджувальним документом на право, яке виникло з часу прийняття Земельного кодексу, та Законом “Про колективне сільськогосподарське підприємство” ще у 1992 році і було реалізоване при прийнятті рішення про передачу землі у колективну власність загальними зборами даного колективного сільгосппідприємства, а вже після того почали складати списки і проводити роздержавлення землі (затвердження списків, формування земель колективної власності, схеми поділу земель колективної власності на частки (паї), виготовлення та видачу сертифікатів — це останній етап у паюванні землі).
Право на середню частку (пай) виникло після прийняття Земельного кодексу України, Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”.
Право було реалізовано після прийняття рішення загальними зборами колективного сільськогосподарського підприємства про передачу землі у колективну власність.
З цього часу і слід вважати право на середню земельну частку (пай) як таке, що не тільки виникло, а і було набуте і з цього часу є об’єктом права власності на середню земельну частку (пай).
Складання списків громадян, які мають право на середню земельну частку (пай) в землях колективної власності, виготовлення Державного акта на право колективної власності, його реєстрація, виготовлення та видача сертифікатів — це закріплення цього права документально, що дає можливість розпоряджатися земельною ділянкою як власністю, і дані етапи не можуть трактуватися як норма реалізації і закріплення права на середню земельну частку (пай).
Після закріплення цього права ніхто не може позбавити громадянина права на середню земельну частку (пай) у колективній власності, окрім рішення суду. Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу “Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сілдьськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, проводиться сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.
До клопотання додаються матеріали, що обгрунтовують розмір земельної ділянки, обчислений відповідно до вимог частини шостої статті 5 цього Кодексу (а без списків громадян, які додаються до Державного акта на право приватної власності на землю цього зробити неможливо).
Місцева рада народних депутатів розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цього питання”.
Зі змісту даної статті випливає, що списки громадян, які мають право на середню земельну частку (пай), повинні були бути складені і передані з клопотанням до відповідної ради про передачу земельної ділянки у колективну власність, іншими словами, список є документом, на підставі якого передається земельна ділянка у колективну власність і визначається середня земельна частка (пай).
На практиці часто виникнення права пов’язують саме після прийняття Указу Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” від 8 серпня 1995 року №720/95, що не є правильним і не відповідає вищезазначеним нормативним документам. Чинний Указ зобов’язує видати документ (сертифікат), який підтверджує дане право, але не визначає порядок набуття цього права. Крім того, мова йде про членів колективних сільськогосподарських підприємств і уточнюється категорія колишніх працівників даних господарств, які вийшли на пенсію і залишилися членами даного господарства. На практиці право на середню земельну частку (пай) пов’язують з датою реєстрації Державного акта. Громадяни, які пропрацювали 30—40 років у господарствах і набули цього права, але не дожили до реєстрації Державного акта на право колективної власності (порядок виготовлення і його реєстрації інколи охоплює кілька років, хоча повинно було бути зроблено до 1994 року), а тим більше до видачі сертифікатів, безпідставно виключаються з числа власників земельних часток (паїв).
І тому повинно бути дане доручення Верховній Раді, Конституційному суду про вичерпне тлумачення набуття права на земельний та майновий пай та порядок його реалізації саме в частині, коли громадян незаконно позбавили цього права.
Середня земельна частка (пай) є розрахункова величина і може бути змінена, що підтверджено комісією Верховної Ради України з питань агропромислового комплексу листом від 7 травня 1993 року №489/1 “Середня земельна частка — це виключно розрахункова норма (одиниця), яка визначається тільки у випадках:
q виходу працівників із складу колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу та сільськогосподарського акціонерного товариства;
q безплатної передачі земельної ділянки у власність, яка надана громадянину для ведення селянського (фермерського) господарства”.
Пропонуємо, перш ніж виготовляти акти на право приватної власності на середню земельну частку (пай):
q перевірити дотримання ст. 5 та ст. 17 Земельного кодексу при передачі земельних ділянок у колективну власність;
q уточнити списки громадян, які мали право на середню земельну частку (пай);
q оприлюднити дані списки через засоби масової інформації, сільські, селищні ради, земельні відділи райдержадміністрації для уточнення та розгляду претензій;
q створити комісії при райдержадміністраціях за участю громадськості (представники партій, блоків, об’єднань за згодою). Робота в цих комісіях покаже, хто думає про вирішення проблем селян, а хто про них згадує тільки під час виборів;
q для задоволення вимог громадян та надання їм права на земельну частку (пай) запровадити корегуючий коефіцієнт, який буде враховувати факт зменшення середньої земельної частки (паю) за рахунок включення громадян у додатковий список, який додається до Державного акта на право колективної власності;
q при виявленні порушення ст. 5 Земельного кодексу України, тобто за збільшення земель колективної власності за рахунок земель запасу та резерву порушення, його усувають шляхом зміни до рішення відповідної сільської, селищної ради при передачі земель у колективну власність і проводять його у відповідність до Закону;
q зменшення земельної частки проводити також шляхом запровадження корегуючого коефіцієнта.
Усіх, кому не байдужа доля села, що рівноцінно захисту конституційних прав громадян, усіх лідерів політичних партій та громадських об’єднань, хто визнає загальновизнані пріоритети державної політики щодо захисту конституційних прав громадян, просимо підтримати дану Заяву, поставити свої підписи під даною Заявою і разом домагатися прийняття відповідних заходів для вирішення даної проблеми. Щоб ті, хто пропрацював не один десяток років у колгоспах і, окрім болячок і мізерної пенсії, нічого не отримав, накінець зрозуміли, що ми будуємо правову, демократичну, незалежну, єдину, соборну Українську державу.

Є. Дуфанець,
Голова ТОО УСДП