Через 50 років у деяких країнах м’ясо буде заборонено?

Через 50 років у деяких країнах м’ясо буде заборонене законом і продаватиметься хіба що нелегально, як наркотики. А до країн, де такої заборони поки не буде, їздитимуть туристи влаштувати вечірку барбекю. Таку думку висловив президент міжнародної Асоціації «Дунайська соя» Матіас Крьон в ході зустрічі «Ринок харчової не-ГМО сої в Європі та світі і можливості для України», що відбулася 15 червня в рамках проекту Ukrainian Food Valley Києво-Могилянської бізнес-школи, передає кореспондент propozitsiya.com.

Як аргументи на свою користь він наводить сучасні тенденції споживчих настроїв та еволюції законодавства у Європі.

«Все більше споживачів відмовляються від м’яса з гуманістичних міркувань, і все більше права тварин наближуються до прав людини», - пояснює М. Крьон.

На його думку, м’ясо в раціоні споживачів може замінити соя, яка багата на протеїни і вирощування якої спричиняє зовсім невеликі викиди вуглекислого газу в атмосферу. Так, 1 кг сої спричиняє викид в атмосферу 190 г вуглекислого газу, тоді як 1 кг свинини – 3,2 кг, а яловичини – 13,3 кг. На тваринництво припадає 27% усіх викидів вуглекислого газу в атмосферу, і його вважають загрозою глобального потепління не меншою, ніж важка індустрія. Відтак м’ясному тваринництву загрожують законодавчі обмеження ще й з екологічних міркувань.

Відповідно, зростає споживання сої як продукту харчування, чому сприяють іще й мода на вегетаріанство та інтерес до екзотичних продуктів харчування. Для європейців до таких належать соєві продукти, які в низці країн Азії споживають щодня, і зовсім не через бідність. Сою щиро люблять в Японії, де її споживання на душу населення найвище у світі, і в Китаї, який стрімко багатіє – на харчування в цих країнах іде половина врожаю сої, тоді як в цілому в світі – 19%.

Для харчових продуктів в усіх основних країнах, крім, хіба що, США, використовується нормальна, а не трансгенна соя. Як розповів М. Крьон, у світі 4 основних місцевості вирощування не-ГМ сої: Канада, Бразилія, Китай з Японією та Європа. А в Європі найбільшим виробником сої є Україна. Більше того, на харчування соя має вирощуватися за іншою технологією, ніж на корм худобі.

За словами М. Крьона, європейські споживачі розкуштували не тільки традиційні для Азії тофу, соєві молоко чи соус. В європейських країнах виробляються такі продукти, як соєві сметана, майонези, спреди, шоколад, снеки, смажені соєві боби (в Австрії компанія з виробництва останніх має оборот €50 млн/рік) і навіть замінник м’яса.

Звичайно, обсяги споживання соєвих продуктів в абсолютних показниках у Європі невеликі. Виробляючи 6,7 млн т сої і імпортуючи 11,6 млн т, ЄС споживає всього 500 тис. т соєвих продуктів харчування, з яких 185 тис. т припадає на борошно і 120 тис. т на молоко.

Однак темпи зростання успішних компаній-виробників соєвих продуктів харчування з Німеччини, Австрії та Румунії, котра займає в ЄС за рівнем життя передостаннє місце, за словами Матіаса Крьона, перевищує 20% на рік. Відтак фірма, яка зможе якнайкраще задовольнити потреби специфічного споживача (як у нас кажуть – на любителя), знайде для себе цікаву нішу. Прикладом може бути створена М. Крьоном у 2003 році компанія MONA, що спеціалізується на виробництві вегетаріанських продуктів, або німецька м’ясна компанія Rügenwalder, котрою володіє вже 7-ме покоління родини засновників. Остання, почавши виробництво соєвих продуктів у 2014 році, за 3 роки так успішно розвинула продажі, що вегетаріанські продукти займають 3 місце в її продажах.

Для України, на думку М. Крьона, є перспектива не тільки на ринку Європи. Наприклад, в Японії соя, вирощена в субтропічному й помірному поясах вважається кращою, ніж вирощена в тропіках. А Китай за обсягів виробництва 12,9 млн т імпортує цієї культури 68,5 млн т.

Що стосується конкретних напрямків, то цікавими для українців, як вважає М. Крьон, могли б бути: вирощування органічної сої і її переробка на потужностях існуючих великих підприємств. Для цього достатньо, щоб перед початком переробки органічної сої виробничу лінію вимили за встановленою технологією, аби унеможливити змішування з рештками конвенційної; формування кластерів з метою виробництва продукції експортної якості і формування експортних партій і ціла низка інших.

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com