Спецможливості
Техніка та обладнання

Цей ненав’язливий технічний сервіс в АПК

15.09.2008
645
Цей ненав’язливий  технічний сервіс в АПК фото, ілюстрація

Проблеми ненав’язливого сервісу в нашій державі очевидні, тому поняття “сервіс” і “бізнес” стали тотожними. У розвинутих країнах, якщо прибутки від сервісу становлять понад 20%, така справа вважається прибутковою. В Україні, якщо будь-яка сервісна операція не дає прибутку 100–200%, за неї ніхто не береться.

 

У провідних компаніях, які працюють на агроринку України, сервісний супровід є вагомим важелем для просування товару на ринку, підсилюючим фактором для споживача, коли він вибирає товар. В Україні за умов аж надто вільного ринку — ще вільнішого, ніж вітчизняне політичне “Ватерлоо” — сервіс перетворюється на “ненав’язливий” атрибут, який зобов’яжуть виконати чи “забудуть” за нього, якщо це комусь вигідно. За такого ставлення технічний сервіс в АПК є складовою загальних проблем. АПК залишився без техніки й без сервісу. Проблеми оснащеності сільськогосподарською технікою відомі: техніки катастрофічно не вистачає, а наявна гранично спрацьована й застаріла.
Не зважати на термін експлуатації техніки під час розрахунку строків виконання польових робіт — це те ж саме, що будувати замки з піску. Чим різниться трактор або комбайн зі строком експлуатації десять років від аналогу, якого запрограмували на два робочі роки? Масою через спрацювання, яка на 5–15 кг стає меншою, але не для всіх машин. Зниження маси трансформується в показники технічного стану, головний із яких — коефіцієнт готовності. Якщо трактор другого року експлуатації характеризується коефіцієнтом готовності Кг = 0,95–0,93, то через десять років він знизиться до значення 0,62–0,60. У першому разі ймовірність простоїв із технічних причин перебуває в межах 5–7% часу, в другому — вже 38–40% часу зміни. На сьогодні в господарствах перебуває 278 тис. фізичних тракторів середнім строком експлуатації 13 років. Якщо наближено порахувати кількість тракторів з урахуванням їхнього середнього значення коефіцієнта готовності Кг =0,6, то господарства мають 142 тис. тракторів умовно другого року експлуатації. Аналогічна картина і з рештою техніки. Не потрібно доводити, що новий трактор, а тим більше старий, слід обслуговувати. Проблеми технічного сервісу ще гостріші, ніж проблеми оснащеності технікою.
Якщо піднести до квадрату проблеми технічного оснащення, то результатом будуть проблеми технічного сервісу. У технічному сервісі самі лише запитання: як, де, коли, хто, за що, навіщо і ще низка проблем, які треба щодня вирішувати, можуть спантеличити найбільшого оптиміста. На жаль, ці проблеми через їхнє хронічне невирішення перетворилися в норму функціонування інженерно-технічного забезпечення АПК. Десь там, нагорі, киплять невичерпні джерела законів, розпоряджень, постанов, намірів, а до практичної їх реалізації не доходить. Як був повний штиль невирішених проблем, так і залишається…
Розглядаючи проблеми технічного сервісу, слід відштовхуватися від простих істин: вічних машин не буває, є вічні ремонти. Друга проста істина: жодним ремонтом, технічним обслуговуванням із старої машини нову не зробиш. Трактор складається майже з 13 тис. деталей, і якщо під час ремонту замінено 130 або 1300 з них, це означає, що відновлено лише дієздатність машини, а не виготовлено нову.
Через брак організаційно структурованого, технічно, технологічно, кадрово забезпеченого сервісу всі роботи з підтримання складної техніки в дієздатному стані покладено на механізатора, який виконує їх як уміє. Такий спрощений підхід мав місце, коли експлуатували прості машини з механічними передачами, карбюраторними двигунами, коли неполадки були очевидні. Сучасні машини оснащено гідравлічними, електромеханічними, електронними системами, несправності в яких відшукати й усунути можуть тільки підготовлені й кваліфіковані спеціалісти. Некваліфіковане втручання до складних систем має свої негативні наслідки: їх просто вимикають, якщо машина може працювати без них. Але якщо, скажімо, в комбайні “ДОН”, КЗС-9 вимкнути електронні системи контролю технічних і технологічних показників, то залишиться велика “Нива” з тими самими показниками втрат.
Арбітром під час вирішення виробничих спірних питань щодо проблем сервісу виступають спеціалісти служби Держтехнагляду. Але й до цієї служби вже добралася войовнича рука амбітних реформаторів, приклад — Київська область. Виявляється, що управлінню, яке курує аграрним сектором Київської області, потрібні були посади клерків, і вони їх швидко знайшли... Скориставшись принципом “своя рука владика”, скоротили спеціалістів Держтехнагляду в трьох районах: Яготинському, Ставищенському, Бородянському. Більшого абсурду годі й уявити. Щоб підготувати кваліфікованого спеціаліста Держтехнагляду, знадобляться роки, а скоротити — хвилини. Ініціатора таких реформувань треба відрядити на роботу інспектором Держтехнагляду на два райони, наприклад, Згурівський і Яготинський, аби він відчув значущість і потребу служби сервісу й Держтехнагляду.
Останніми роками в політичних і урядових колах чимало розмов точиться навколо виробництва техніки сільськогосподарського призначення. У загальній проблемі технічного оснащення й переоснащення сільгоспвиробників новими зразками машин для виробництва конкурентоспроможної продукції про технічний сервіс згадують побічно, мимохідь. Вочевидь, за практичної реалізації “індустріальних міражів” в аграрному виробництві технічний сервіс в АПК розглядали не як практичну потребу в підтриманні дієздатності техніки, а як забаганку, без якої можна обійтися. І обходяться. Тільки якою ціною, якими втратами?
Першою жертвою ринкових перетворень у форматі “індустріальних міражів” стала система технічного сервісу “Сільгосптехніка”. Другою — через брак фінансування — став профільний інститут ВНІІВІД.
До “Сільгосптехніки” можна ставитися по-різному. Щодо “за” і “проти” краще використати перефразований вислів відомого політика: хто не шкодує за “Сільгосптехнікою”, “той не має серця”, а хто хоче її повернути, “той не має голови”. “Сільгосптехніка” як виробнича структура була породженням планової системи господарювання, і ми вже доводили, підтверджуючи цифрами, що підтримувати в дієздатному стані техніку такої кількості, такого технічного рівня й такої якості можна було тільки з допомогою такої надпотужної виробничої структури, як “Сільгосптехніка”. Вдумаймося в цифри, які в 1990 році навів академік Ю. Конкін: для того, щоб забезпечити дієздатність трактора Т-150К протягом десяти років, потрібно витратити 270% коштів від початкової ціни й 3300 людино/годин.
Щодо технічного сервісу в АПК. Від старої системи відмовилися, а нової не сформували й залишилися на роздоріжжі невирішених проблем.
Концерн “Сільгосптехніка” розвалювали за принципом “держись, Хомко, на те ярмарок”. На приміщенні головного корпусу концерну на вул. Мечникова висить табличка чи то ЗАТ, чи то ВАТ “МАК”. Доволі симпатична назва. А для представника “Агротех”, спадкоємця концерну, який ще збирає державні борги, немає приміщення. Абсолютно державницьке вирішення проблеми! За таких підходів до збереження приміщень для державних служб знайдеться черговий ВАТ чи ЗАТ “Перець”, “Цибуля” й забере корпус Міністерства аграрної політики, а співробітників переселить, наприклад, у Глеваху. Якщо міністерство не зберегло приміщень для своїх виробничих структур технічного сервісу через свою недалекоглядність, то, напевне, саме має відчути гіркоту стусанів вільного ринку.
Наша національна біда в тому, що переважна більшість людей, причетних до аграрного виробництва, вважає себе спеціалістами із сервісу, знавцями стандартів і т. ін. Тому конкретні знання замінюють класичним виразом “я так думаю...”. А при цьому забувають, що “... мои мысли, мои скакуны…”, і всі проблеми вирішують за найпростішими варіантами. Як наслідок, одержуємо пшик, бо за всієї різноманітності послуг усі вони мають чотири загальні характерні риси: невідчутність, нерозривність виробництва й споживання, мінливість якості, нездатність до зберігання.
Тому сучасний стан технічного сервісу в АПК уявляється дуже просто — із двох складових: продав машину й продав запчастини. За низької якості значної кількості запасних частин машинно-тракторний парк України перетворюється на мобільне підприємство з переробки запасних частин на металобрухт із зупинками “на заправку” машин (ремонт) черговими запасними частинами. Заклав під час ремонту в машину запасних частин на 1000–2000 грн, отримав через 500–1000 мотогодин металобрухт на 30–40 грн, щоб потім зарубіжні фірми мали за що воювати на українському ринку. Якість запасних частин на вітчизняному ринку перетворилася в напрям надприбуткового бізнесу й біду для сільгоспвиробників. Варто купити штикову або підбірну лопату, щоб особисто переконатися, що це не інструмент, а шматок металу, який має вигляд лопати, зробленої абияк.
У сільгоспвиробників виробничих і фінансових проблем безліч. Чи можна зменшити їхню кількість завдяки належній організації? За висновками провідних економістів, юристів, фінансистів, усі покупки вартістю понад 20 тис. потрібно оформляти через тендер. В українському варіанті — це нова форма рейдерства, щоб будь-який добрий намір дискредитувати, перетворити на абсурд. Щодо дискредитацій, то наша урядова й політична еліта великий спеціаліст: дискредитували ідею розвинутого соціалізму, недорозвинутого капіталізму, земельних реформ та інших добрих намірів, добралися через тендер до купівлі-продажу дрібниць. Наша пропозиція тендерному комітету чи ідеологам тендерних фінансових відносин — шити чоловічі костюми без кишень, а штани ще й без переднього розрізу (на всяк випадок). Хто проаналізував дієвість системи тендеру з допомогою опитування електорату про затрати часу, фінансового виграшу покупця? Запустили в дію постанову — й радіємо від власної економічної “винахідливості”.
Розгляньмо виробничу ситуацію: поламався комбайн у загінці. Вартість усунення неполадок — понад 20 тис. грн. Удаємося до процедури тендеру й заводимо комбайн через два тижні, після жнив.
Справді, великі підприємства варто продавати через відкриті аукціони (як “Криворіжсталь”), але купівлю запасних частин для ремонту техніки штучно перетворювати на додатковий головний біль з невиправданими затратами часу — не варто. Традиційне питання: як тендер убезпечує від недобросовісності й бракованих товарів? Аж ніяк. Але проблем додає. Тож справедливий відомий вислів: хотіли як краще, а вийшло як завжди.
Недооцінка значущості технічного сервісу в загальній стратегії ефективного використання техніки має катастрофічні наслідки. Наявна ремонтно-обслуговуюча база більшості сільгоспвиробників деградована, спустошена, розпайована. В умовах реального виробництва ремонт і технічне обслуговування техніки за організаційними, технічними й технологічними складовими здебільшого являє собою примітивізм, убогість часів повоєнної розрухи. Ремонт і обслуговування техніки здійснюють, у кращому разі, в неопалюваних приміщеннях або на вулиці. Пилюка, бруд, брак відповідних інструментів, пристосувань. Чи потрібно доводити, що бруд — це перший ворог якості не тільки ремонту? Найпоширеніший вимірювальний інструмент — штангенциркуль із точністю виміру до 0,1 мм. Традиційний ремонтний набір: ключі, зубило, молоток, шматок труби як подовжувач до ключа, електрозварка (газозварювальні апарати — рідкість, бо немає карбіду). Кузні, через відсутність ковалів та брак вугілля, — теж велика розкіш.
Брак ремонтних технологій, мийних засобів, обкатних стендів для режимів холодної й гарячої обкатки двигунів, засобів діагностування перетворюють класичний ремонт на тривіальні розбирання-складання з низькою якістю. Довговічність відремонтованих вузлів, агрегатів, систем і в цілому машин доволі низька. Запасних частин, точніше, коштів на запасні частини хронічно не вистачає. Перераховані вище чинники складають загальну картину технічного сервісу початку ХХІ століття. Відомо, що “кролик — це не тільки цінне хутро”, а й… вирішення низки проблем з їхнього утримання. Тому селянин, перш ніж придбати яку-небудь живність для сім’ї, вирішує три завдання: де її утримувати, чим годувати і хто доглядатиме.
Такі самі питання належить розв’язати й власникові техніки, розуміючи, що трактор, комбайн, плуг, сівалку потрібно розглядати не тільки як енергетичний засіб, технологічну машину, а й як об’єкт працезатрат на забезпечення технологічних, технічних наладок, технічного обслуговування й ремонтних робіт.
Наприклад, для того щоб утримувати трактор МТЗ-80 у дієздатному стані протягом року, треба затратити в середньому 300 люд.год. У господарствах України на обліку 278 тис. тракторів із середнім строком експлуатації 13 років. Загальна трудомісткість ремонтно-обслуговувальних робіт за тракторним парком протягом року становитиме 69 млн люд.год. Якщо передбачити, що 50% простих робіт з обслуговування виконуватимуть механізатори, то для здійснення спеціалізованих ремонтних робіт і технічного обслуговування потрібно 17250 кваліфікованих робітників, або в середньому на сільськогосподарський район по 39 робітників. І це тільки для ремонтно-обслуговувальних робіт тракторів, а з урахуванням складності цих робіт на комбайнах, сівалках, плугах, культиваторах, іншій рухомій та стаціонарній техніці знадобиться майже 180 млн люд./год. З обсягами робіт, які слід виконати для забезпечення мінімальної якості й, відповідно, надійності відремонтованої техніки повертаємося до масштабів колишньої “Сільгосптехніки”. Безперечно, для сучасного сервісу потрібні типові пункти ТО та ремонту.

У Міністерстві аграрної політики нарешті відновили посаду заступника міністра з питань механізації, що вселяє надії не тільки інженерному корпусу, а й аграрному виробництву на кваліфікований підхід до вирішення проблем механізації, впровадження комплексних енергоощадних механізованих технологій. Але в заступника міністра, міністра й чиновників Кабінету Міністрів руки ще не дійшли до розв’язання проблем технічного сервісу. В загальній стратегії інженерно-технічного забезпечення проблеми технічного сервісу пущено на самоплив, але це не означає, що їх не існує. Галузь, повторимося, через брак організаційно, технічно й технологічно налагодженого, кадрово забезпеченого сервісу платить приховану данину, своєрідний оброк, у вигляді морального клімату, настроїв простих людей, а також втрат сільськогосподарської продукції внаслідок затримок агростроків виконання робіт. З часом із загальної термінології забезпеченості механізованими технологіями випало вагоме слово “агростроки”, а залишилися тільки слова: “строки”, “передпосівний обробіток грунту”, “посівна”, “жнива”, які часто означають лише поняття, — тому й здійснюють ці процеси не в чітко визначені календарні строки (від і до), а здебільшого дотримуючись певної пори року: посівна — від березня до кінця травня, жнива — не 10–14 днів, а місяць-два. Результат такої роботи відомий. Образно про нього можна сказати словами народної пісні: “Де Гаврило взявся?”. АПК за такої ситуації спантеличений: “Де подівся прогнозований урожай?”.
Тож, перефразовуючи відомий вислів Сталіна, скажемо: є структура — є й проблеми. Була система “Сільгосптехніка” — були й свої проблеми. Відповідно, був чималий керівний апарат, у тому числі й управління з ремонту та технічного обслуговування, яке визначало стратегічні напрями ремонтів і обслуговування техніки. “Сільгосптехніка” розпалася, але не зникли проблеми технічного сервісу. Тож, відповідно до потреб виробництва, опікування проблемами ремонту, технічного обслуговування мало б перейти до Міністерства аграрної політики як спеціальний департамент або відділ. Та цього не сталося. Тільки практика все ж засвідчує: у Міністерстві АП потрібно сформувати відділ технічного сервісу, який з часом має трансформуватися в департамент, який опікувався б маркетингом і менеджментом усіх науково-прикладних проблем відновлення й підтримання дієздатності техніки у споживачів. Адже ми збираємося в Європу, а там зазначені проблеми вирішують фірми — виробники техніки.
У Росії збереглися науково-дослідні інститути з проблем механізації (ВІМ) і технічного сервісу (ДЕРЖНДТІ). В Україні був єдиний профільний науково-дослідний інститут, дослідження якого були спрямовані на вирішення проблем сервісу — ВНІІВІД (смт Глеваха), який через брак фінансування закрили. З допомогою ухвалення Закону про інженерно-технічне забезпечення АПК доцільно відновити діяльність науково-дослідного інституту під назвою “Науково-дослідний інститут проблем технічного сервісу”. Нині розробляють і впроваджують нові типи машин, на які немає технологічної документації на здійснення ремонтних робіт. А чи можна говорити про якісний ремонт простої деталі, вузла, агрегату, якщо його роблять за принципом: розберемо, тоді й побачимо. Звичайно, все можна купити: технологічні карти, інструмент, оснащення. Зарубіжні фірми все виготовлять і продадуть, тільки платіть. Та чи всі господарства можуть заплатити?
 Колись для технічного обслуговування тракторів, комбайнів інших сільськогосподарських машин у польових умовах застосовували механізовані заправні агрегати типу МЗ-3904 і МЗ-3905Т, агрегати технічного обслуговування АТУ-А, АТУ-АН, АТУ-П, автопересувні ремонтні майстерні ДЕРЖНДТІ-2 (МПР-817А) і МПР-3901. Усе це було й загуло. Чи є сьогодні потреба в таких спеціалізованих агрегатах? Безумовно, є. Тільки концепція їхньої комплектації має бути іншою. Так само, як і параметричний ряд, можливе, й інше функціональне призначення.
Наявність технологічної документації скорочує час пошуку прихованих неполадок і їхнє усунення, а отже, й простоювання машин у полі.
У такій важливій справі, як технічний сервіс технічно складних і, відповідно, дорогих машин, не можна покладатися тільки на самородків-кулібіних (добре, що такі ще є!). Потрібний професійний, кваліфікований підхід.
Пункти технічного обслуговування й ремонту МТП потрібно забезпечувати типовим технологічним обладнанням та устаткуванням, яке давало б змогу оперативно й якісно виконувати роботи з технічного сервісу. Слід враховувати, що ігнорування проблем технічного сервісу на державному рівні провокує халатність експлуатаційників у ставленні до техніки. У більшості господарств уже забу ли, що таке графік і регламент технічного обслуговування, що інструкції з експлуатації техніки мають не дорадчий характер, а є правилами технічної експлуатації, які не обговорюють, а виконують. Мало того, часто-густо тракторист, комбайнер не знають операцій щоденного ТО-1, ТО-2, відповідно, вони їх і не виконують. Невиконана операція під час регламентного технічного обслуговування — це ймовірна поломка із тривалістю й трудомісткістю, затратами вп’ятеро-вдесятеро більшими, ніж за регламентного обслуговування. Переконливих прикладів багато.
Що собою являє нині машинний двір тракторної бригади сільгоспвиробників, фермерів? Здебільшого він нагадує звалище металобрухту, а не сільськогосподарську техніку. Майданчики для зберігання техніки позаростали бур’янами, кропивою. Про економічні наслідки за такого зберігання техніки не варто й згадувати.
Потрібно розробляти типові проекти машинних дворів, сучасних дешевих критих приміщень для зберігання складної й дорогої техніки на основі кооперації, інших організаційних форм використання. Проблемами обслуговування виробленої технічно складної продукції мають опікуватися фірми, заводи-виробники, забезпечуючи фірмовий сервіс. Про такий сервіс від вітчизняних виробників сільськогосподарської техніки поки що доводиться тільки мріяти. Це підтверджують статті в періодичних виданнях. У журналі “Техніка АПК”, №5 за 2006 р. надруковано статтю “В перспективу з ХТЗ”, в якій наведено досягнення заводу з виробництва нових моделей і модифікацій тракторів. Приймаємо задекларовані технічні досягнення як істину й шукаємо ознаки впровадження фірмового сервісу. Знаходимо таке (мовою оригіналу): “Осознавая, что на сегодня все большее значение приобретает не только производство новых моделей тракторов, но и их дальнейшее сопровождение (предпродажное, гарантийное и сервисное), в 2005 г. заводом в Украине была создана дилерская сеть. С января 2006 г. реализация продукции осуществляется через эксклюзивного дистрибьютора завода ООО “Торговый дом ОАО “Харьковский тракторный завод”. Данные мероприятия приблизили трактора ХТЗ к потребителю”. Настільки наблизили трактори до споживача, що не видно ознак фірмового технічного сервісу.
До кінця 2006 р. ВАТ “Харківський тракторний завод” планував продати на вітчизняному ринку 800 тракторів різних моделей ХТЗ. Наведена цифра реалізації тракторів уже зобов’язує впроваджувати повноцінний фірмовий сервіс, а не його фрагменти типу “предпродажное, гарантийное и сервисное”. Що означає “сервисное” супроводження заводу — невідомо. Може, це супровід у післягарантійний період експлуатації?
Ще не стало вітчизняною традицією одночасно із технікою рекламувати забезпечення дієздатності придбаної машини через фірмовий сервіс. Це простежується, зокрема, в інформаційних матеріалах інших заводів: “Червона зірка”, “Білоцерківсільмаш”, ВАТ “Херсонські комбайни” тощо.
За стратегією фірми “Джон Дір” та інших провідних виробників, розробка теоретичних і прикладних проблем реалізації фірмового сервісу продукції розпочинається одночасно з розробкою нової моделі машини. Як пишуть спеціалісти “Джон Дір”, на чистому аркуші паперу одночасно проводять дві лінії: перша — вирішення проблем виробництва нових машин, друга — вирішення проблем технічного супроводу аж до списання.
Зазвичай, у сфері сервісу технічно складних виробів працюють спеціалісти високої кваліфікації, які досконало знають конструкцію виробу, ймовірні ознаки неполадок і володіють алгоритмом їхнього пошуку та усунення для скорочення часу простоїв. Провідні фірми (наприклад, фірма “Коммінс”) для технічно складних виробів до своїх інструкцій з технічної експлуатації додають алгоритми пошуку та усунення неполадок, чого вітчизняні виробники здебільшого не роблять.
Сервіс технічно складних виробів — це насамперед продаж знань і кваліфікації. За класичною схемою, у сервісної структури мають бути стаціонарні пункти й спеціальні пересувні автомобілі, оснащення, інструменти, прилади, технологічна й нормативна документація, кваліфіковані кадри.
Доцільно нагадати, що в Законі про інженерно-технічне забезпечення записано правила технічної експлуатації, але для практики їх так і не розробили. Не розроблено також стандарти технічного сервісу та методи їхньої оцінки. За гри без правил все вирішується суб’єктивно. Висунути претензії до надавача послуг без правил і стандартів — ані практично, ані теоретично неможливо.
У законі про інженерно-технічне забезпечення записано, що суб’єктом є інформаційно-консалтингові служби. Виділимо першу складову — інформаційну. Для сільгоспвиробників це надто важлива частина. Доцільно згадати, скільки передач, присвячених автомобілям, у прайм-тайм показує телебачення. Зрозуміло, що цю рекламу оплачують фірми. На наш погляд, варто створити спеціальну телепрограму, так званий тест-драйв новинок сільськогосподарської техніки — поки що дотаційну. Адже інформаційну програму про НАТО держава дотує як надто важливу для суспільства. Вважаємо, що інформаційно-просвітницька програма, присвячена новинкам техніки, енергоощадним технологіям вирощування різних культур у різних регіонах не менш важлива для сільгоспвиробників.
Нині видають чимало гарно ілюстрованих журналів, присвячених автомобілям, інформації про технічні характеристики, проблеми та особливості обслуговування. На часі започаткувати спеціальний науково-прикладний журнал “Технічний сервіс в АПК”. Адже, за інформацією міністра промислової політики, тільки українські машинобудівники виробляють 2600 марок машин, а зарубіжні — ще більше. Тож буде про що розповідати.
За висновками зарубіжних економістів, сфера послуг є однією з найперспективніших галузей економіки. У промислово розвинутих країнах частка послуг у ВВП перевищує 70%. Водночас збільшується кількість робочих місць у сфері послуг. Представник компанії “Джо н Дір” вважає, що без належного сервісу можна продати одну машину або раритет. Тож якісний технічний сервіс — це вагомий стимул для споживачів під час просування товарів на ринку.
У нашій країні багато спеціалістів, експертів, які вивчають передовий зарубіжний досвід у різних галузях. На нашу думку, доцільно вивчити сучасний досвід технічного сервісу, який надають своїм клієнтам дилери США. Систему, яку наші чиновники бездумно розвалили, дилери США відроджують через ремонти та технічне обслуговування сільськогосподарської техніки — якісні, кваліфіковані, вчасні.
Дилерські центри з технічного оснащення, якості виконуваних робіт оцінюють відповідними ранговими зірками. Найвищий ранг дилерського сервісного центру — п’ять зірок. У них, крім якості виконаних робіт, панує “бацила” патологічної чистоти у виробничих приміщеннях, що відповідає рангу дилерського центру.
Становлення фірмового технічного сервісу АПК слід розпочинати з організаційних засад, які потребують мінімальних коштів: перше — сформувати в МінАП відділ маркетингу й менеджменту технічного сервісу, друге — відновити діяльність Інституту проблем технічного сервісу (ВНІІВІД). Фінансисти та економісти під час розрахунків витрат на утримання пропонованих структур мають зіставити їх із втратами, яких зазнає аграрне виробництво через неякісний технічний сервіс. Тож пам’ятаймо народну мудрість: скупий платить двічі. 

В. Войтюк,
А. Демко

Далі буде

Advertisement

Інтерв'ю
Зазвичай аграрні видання пишуть про здобутки агрохолдингів, знаних в областях, популярних аграріїв, що засідають по облрадах. Ми вирішили піти іншим шляхом і хочемо познайомити Вас із простим фермером
Геннадій Юдін, віце-президент ВГО "Українська горіхова Асоціація"
Горіхівництво за останній час уже встигло стати однією із найбільш скандальних галузей аграрного виробництва. Після всім відомого  розголосу  із «горіховою мафією» цікавість до саджанців та

1
0