Церкоспорельоз чи ризоктоніоз?

Навесні, коли сходить сніг, у прикореневій зоні озимої пшениці починають розвиватися хвороби: церкоспорельоз, ризоктоніоз, фузаріоз. Це збігається з періодом закладання колоскових бруньок, тому внаслідок захворювань зменшується кількість зерен у колосі, що призводить до зниження продуктивності колоса та врожайності. Ці захворювання розвиваються і надалі в усіх фазах розвитку рослин аж до повної стиглості і, залежно від збудника, з більшою чи меншою інтенсивністю уражують стебло, закупорюючи провідні тканини, тому зерно формується невиповнене.

Правильна діагностика хвороб прикореневої частини стебла пшениці рано навесні конче потрібна не лише для прогнозування розвитку хвороб і можливих втрат урожаю внаслідок ураження, а, головне, для визначення доцільності проведення весняних обробок посівів фунгіцидами.

На практиці правильно і вчасно ідентифікувати тип прикореневої гнилі дуже складно. Часто візуальна діагностика буває недостовірною, оскільки всі збудники є некротрофами, а тому, уражуючи рослину, вони спричиняють є некрози. Органи, на яких розвиваються ці хвороби, містяться в грунті або безпосередньо над ним і тому відмирають, насамперед, унаслідок природного старіння. Оскільки розвиток хвороб прив’язаний до грунту, а грунт як середовище, де розвивається хвороба, має низку особливостей, звичайним явищем є спільне ураження однієї рослини різними збудниками, а, отже, і різними типами кореневих гнилей.

Незважаючи на подібність симптомів, шкідливість різних типів прикореневих гнилей неоднакова (таблиця), що потребує різного підходу під час застосування тих чи інших заходів захисту.

Найнебезпечнішою хворобою прикореневої частини стебла пшениці є церкоспорельоз. Симптоми церкоспорельозу легко сплутати із симптомами іншої очкової плямистості — ризоктоніозу. Часто на прикореневій частині стебла пшениці спостерігається темно-бура плямистість, або фузаріоз.

Церкоспорельоз — першопричина вилягання посівів зернових. Значний розвиток хвороби призводить до переламування стебла біля основи, але хвороба є шкідливою і за меншого ураження. Внаслідок захворювання руйнується провідна та опорна системи стебла. Збудник закупорює провідні судини, чим блокує проходження води та мінеральних речовин до надземної частини рослини.

Ризоктоніоз хоч і знижує кількість зерен у колосі, проте в пізніших фазах вегетації менш шкідливий, ніж церкоспорельоз, і нерідко немає потреби в застосуванні спеціальних засобів захисту проти нього. Шкідливість фузаріозної прикореневої гнилі пов’язують, насамперед, з можливим її проявленням на колосі та зерні — фузаріозом колоса, що може призвести до забруднення зерна мікотоксинами, роблячи його непридатним і навіть небезпечним для вживання в їжу або на корм тваринам.

Шкідливість хвороби визначається не лише типом прикореневої гнилі, а й видовою належністю збудника. Впродовж тривалого часу вважалося, що збудником церкоспорельозу є один гриб — Pseudocercosporella herpotrichoides, але останнім часом встановлено, що це два види — Tapesia yallundae і T. acuformis. Дослідження цих збудників продемонстрували їх відмінність за цілою низкою ознак. T. yallundae уражує рослини пшениці інтенсивніше, ніж T. acuformis, через що вважається, що шкідливість T. yallundae більша, ніж T. acuformis. T. yallundae більш патогенний на пшениці, менше — на житі, а T. acuformis більш патогенний на житі. За спільного ураження двома видами пізня сівба сприяє переважному розвиткові T. yallundae, оскільки T. acuformis росте повільніше і не може нагромадитися в достатній кількості, щоб перезимувати. Обмежує розвиток T. acuformis і сувора зима, оскільки заморозки призводять до відмирання верхніх листкових піхв, а T. yallundae ще восени встигає проникнути до нижніх листків і є більш захищеним. Проте виживання взимку краще у T. acuformis , ніж у T. yallundae.

З огляду на різну епідеміологію, неоднакову шкідливість і спеціалізацію видів Tapesia заходи захисту розробляють із врахуванням видової належності збудника в кожному конкретному разі. У господарствах, де серед збудників церкоспорельозу домінує T. acuformis, стримувати захворювання можна, уникаючи ранніх строків сівби, а там, де хворобу переважно спричиняє T. yallundae, слід застосовувати радикальніші заходи, наприклад, весняні обробки посівів фунгіцидами.

На жаль, в Україні дані щодо поширення окремих видів Tapesia обмежені, хоча хворобу на озимій пшениці помічено ще на початку 60-х років. Лише протягом останніх кількох років наші спостереження свідчать, що в центральних областях України в патогенному комплексі озимої пшениці домінує вид T. acuformis, а в південних і західних — T.yallundae. Проте видовий склад збудників може мінятися в кожному господарстві і залежно від кожного конкретного поля.

Збудником ризоктоніозу пшениці є гриб Rhizoctonia cerealis , хоча до кінця 70-х років більшість дослідників вважала, що ним є вид Rhizoctonia solani, який паразитує на низці інших сільськогосподарських культур — картоплі, томатах тощо. Вид Rhizoctonia solani на зернових культурах, у тому числі і на пшениці, може спричиняти ризоктоніозну кореневу гниль, значно шкідливішу за прикореневу, але даних про цю хворобу в Україні немає.

Фузаріоз, або побуріння основи стебла, спричиняє щонайменше вісім видів роду Fusarium, серед них небезпечні збудники фузаріозу колоса — F.culmorum,F.avenaceum, F.poae/F.sporotrichiella. Проте більшість фузаріїв часто не є першопричиною захворювання пшениці, а поселяється на тканинах рослин, некротичних у результаті ураження іншими типами кореневих гнилей — церкоспорельозом і ризоктоніозом. Ці гриби часто виявляють і на коренях, які відмерли внаслідок природного старіння.

Отже, оскільки типи прикореневих гнилей легко переплутати візуально, а види їх збудників різноманітні за патогенністю та іншими характеристиками, що визначає різну шкідливість цих хвороб, без сумніву, існує потреба в інформації щодо видового складу збудників прикореневих гнилей озимої пшениці по кожному конкретному господарству, на кожному окремому полі. Це допоможе не лише визначити доцільність проведення весняних обробок посіву фунгіцидами, а й сприятиме правильному добору фунгіцидів для захисту пшениці від хвороб.

Л. Крючкова,
В. Яворська,
І. Драговоз,
Інститут фізіології рослин
і генетики НАН Україн