Особливості вирощування зеленних культур

Шпинат

Це один з найпоширеніших і найбільш поживних зеленних овочів. Листя його містить білки, жири, цукри, аскорбінову кислоту, вітаміни A, B1, B2, B3, B6, P, PP, K, E, D2, фолієву кислоту, каротин та мінеральні солі (залізо, магній, калій, фосфор, натрій, кальцій, йод). Особливістю є те, що вітаміни C і A під час варіння листя не руйнуються.

Батьківщина шпинату остаточно не встановлена, але за деякими даними нею вважають Південно-Східну Азію. Дикорослі види зустрічаються тільки у Закавказзі й Середній Азії, а вирощують цей овоч майже у всьому світі.

За класифікацією шпинат городній (Spinacia oleracea) — вид роду Шпинат (Spinacia) родини Лободові (Chenopodiaceae). Це одно- або дворічна рослина висотою 25–50 см і більше. Прикореневі й нижні черешкові листки трикутно-пікоподібні, іноді з витягнутими бічними вушками або округлі, овальні, видовжено-яйцеподібні, ланцетоподібні, з суцільними краями, завжди стягнуті у черешок; верхні, а іноді й середні — часто гострі, довгасті з клиноподібною підставкою.

Рослина перехреснозапильна, роздільно одностатева, частіше дводомна. У більшості сортів жіночі й чоловічі рослини розвиваються у рівному співвідношенні. Жіночі екземпляри зазвичай мають більше листя, до стеблування переходять пізніше, ніж чоловічі, період вегетації у них триваліший.

Як овочева культура шпинат скоростиглий і холодостійкий. Насіння його проростає за температури 4°С, а сходи витримують заморозки до –6°С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин — 15–18°С.

У суху та жарку погоду, а також за умов довгого світлового дня шпинат швидко втрачає товарні властивості, утворюючи квітконосні стебла. Скорочення світлового дня до 10–12 годин сприяє інтенсивнішому росту листя й підвищенню врожайності, тому цю культуру як у закритому, так і у відкритому ґрунті зазвичай висівають рано навесні як попередник теплолюбних рослин (огірок, томат) або у міжряддях у якості ущільнювача.

До родючості ґрунту шпинат досить вимогливий, добре росте на окультурених некислих ґрунтах. Кращі попередники для нього — овочеві культури, під які вносили органічні добрива. Надлишок азоту в ґрунті призводить до накопичення у листі нітратів. За нестачі вологи сходи з’являються із запізненням, недружно, листки стають грубими, рослини швидше переходять до стеблування. Для отримання високого врожаю з якісною надземною масою на піщаних ґрунтах слід запланувати краплинне зрошення.

Для конвеєрного вирощування сівбу проводять через кожні 2 тижні, починаючи з квітня. Сіють на глибину 2–3 см з шириною міжрядь 30 см у закритому ґрунті та 45–60 см у відкритому. Оптимальна густота стояння рослин — 200–400 тис. шт./га. Сходи з’являються на 8–10 день після сівби.

Для отримання ранньої продукції у відкритому ґрунті шпинат можна сіяти пізно восени чи навіть узимку. Ділянку тоді починають готувати з осені, формуючи гряди з глибокими борознами. Сіють, коли ґрунт замерзне, попередньо видаливши сніг з поверхні. Висіяне насіння загортають торфом або компостом. У такому разі технічна стиглість рослин настає на 2 тижні раніше, ніж за весняного посіву.

Після появи сходів рослини проріджують, залишаючи на відстані 8–10 см, а у подальшому догляд за посівами полягає у регулярному розпушуванні міжрядь. Для попередження викидання квітконосів у суху і жарку погоду проводять полив, за необхідності поєднуючи його з підживленням азотними добривами. Фосфорними й калійними добривами шпинат підживлювати не рекомедується, оскільки вони сприяють прискоренню стрілкування. Використовувати пестициди й отрутохімікати на зеленних культурах не можна, тож для попередження появи шкідників і хвороб слід дотримуватися сівозміни, а також видаляти пожнивні залишки.

Збирають шпинат, коли рослини утворюють по 8–10 листків, а на деяких з них починають витягуватись стебла. У скоростиглих сортів це зазвичай відбувається на 20–25-й день після появи масових сходів, у пізньостиглих — на 25–50-й.

Рослини висмикують з коренем, очищають від пошкоджень і жовтого листя. Оскільки зібраний шпинат швидко в’яне, краще проводити збирання рано вранці і реалізувати продукцію в той же день. Або ж заморожувати — за –1…–2°С зелень шпинату можна зберігати протягом 2–3 місяців.

Кріп

У листі знайомого кожному з нас кропу міститься аскорбінова кислота (до 135 мг/100 г), вітаміни B1, B2, P, PP, каротин, флавоноїди, фолієва кислота, ефірна олія (до 2%), солі калію, кальцію, фосфору і заліза. Аскорбінової кислоти, до речі (вітаміну С), у цій зелені втричі більше, ніж у лимоні. Батьківщиною кропу городнього вважають Середземномор’я, та сьогодні він як зеленна пряна рослина відомий повсюдно.

Кріп городній (Anethum graveolens) — це однорічна трав’яниста рослина (вид роду Кріп (Anethum), родина Селерові (Apiaceae)) висотою 40–120 см. Листки чергові, перисторозсічені на вузькі шиловидні часточки. Нижні листки довгочерешкові, стеблові — на коротких черешках або сидячі.

Як городня культура кріп холодостійкий і невибагливий. Найбільш високі врожаї зеленої маси і насіння збирають на окультурених ґрунтах, багатих перегноєм і заправлених мінеральними добривами. Насіння проростає за температури 3–5°С, сходи легко витримують весняні заморозки. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин – 15–18°С, найбільше тепла вони потребують у період цвітіння й утворення насіння.

На ділянках, добре освітлених сонцем, зелень виростає більш ароматна. Вологу кріп любить, але її надлишок негативно впливає на врожай і вміст ефірної олії. З сортів з ніжною ароматною зеленню можна порекомендувати Харківський 85 і Пахучий. У відкритому ґрунті кріп висівають на ділянках, які швидко прогріваються.

Оптимальні дози добрив та їх співвідношення розраховують, виходячи з природних властивостей ґрунтів, їх забезпеченості рухомими формами поживних речовин. Орієнтовно вони складають N40–90P30–70K60–90. Для конвеєрного використання зелені сівбу проводять через кожні 2 тижні, починаючи з квітня. Для прискорення появи сходів посіви вкривають світлопроникною плівкою, яку знімають, тільки-но починають з’являтися перші росточки.

Як правило, насіння проростає на 10–12 день. Для отримання більш ранніх сходів насіння слід попередньо намочувати. Або ж під час посіву до насіння кропу додають насіння салату, який швидше позначить рядки, щоб можна було починати розпушування міжрядь.

Глибина загортання насіння — 1,5–2,5 см, норма висіву — 25–30 кг/га, густота стояння рослин — 4–5 млн шт./га. У закритому ґрунті кріп, як і шпинат, сіють рано навесні як попередник для теплолюбних рослин (огірок, томат) або в міжряддях у якості ущільнювача.

Мінімальна температура для розвитку рослин — 15°С. Ґрунт слід постійно підтримувати у вологому стані й використовувати для поливу тільки теплу воду. За нестачі вологи кріп починає цвісти, через що його товарність знижується. Окрім поливів, догляд за посівами включає розпушування міжрядь та видаленні бур’янів.

Збирати зелень кропу починають, коли висота рослин досягає 10–20 см. За суцільного одноразового збирання рослини висмикують з корінням, рано вранці в’яжуть у пучки і складають у тару. Оскільки продукція швидко в’яне, реалізують її якомога швидше. Упакований у поліетилен кріп зберігається протягом 3–5 днів, а за температури 1–2°С — кілька тижнів. Для використання у якості спеції кріп збирають після цвітіння, у фазі зав’язування насіння, коли насіння і квітконоси містять максимальну кількість ефірної олії.

Петрушка

Згадки про петрушку зустрічаються навіть у манускриптах Стародавнього Єгипту, а батьківщиною її вважають Середземноморське узбережжя Іспанії. Ця цінна пряно-ароматична рослина містить білки, вуглеводи, вітаміни A, B1, B2, B3, B5, B6, С, K, E. Її споживають у свіжому і сушеному вигляді, використовують в основному для поліпшення смаку їжі, а її ефірна олія знаходить застосування і в медицині.

Петрушка кучерява (Petroselinum crispum) — найбільш відомий вид роду Петрушка (Petroselinum) родини Селерові (Apiaceae). Представлена трьома різновидами: дикоросла, листкова, коренева. В Україні набули розповсюдження другий і третій різновиди. Ніжну зелень з кореневого різновиду отримують з сорту Харків’янка, а з листової форми — з сорту Попелюшка.

Рослина петрушки листкової має слабо або сильно розгалужений стрижневий корінь, коренеплідної — утворює конічний коренеплід із загостреним кінчиком. Листки зібрані у прикореневу розетку висотою 25–45 см, яка складається з 7–45 черешкових листків — трипірчасто розсічених на зубчасті сегменти, від світло- до жовто-зеленого забарвлення.

Добрі врожаї петрушка дає на пухких суглинкових та супіщаних ґрунтах, а важкі для неї непридатні. У ґрунт бажано внести повне мінеральне та органічне добриво. Кращими попередниками є озимі зернові, рання білокачанна і кольорова капуста, огірок, томат, рання картопля, часник. На колишнє місце петрушку повертають не раніше, ніж через 3–4 роки.

Дози добрив і співвідношення між елементами мінерального живлення встановлюють з урахуванням родючості ґрунту, його забезпеченості рухомими формами поживних речовин, удобрення попередника і біологічних особливостей сорту. На ґрунтах Полісся і правобережного Лісостепу вносять повне мінеральне добриво у дозі N45–90P45–120K45–120, у Степовій зоні на зрошуванні — N90–120P60–90K60–90, а на богарі — N45–60P45–60K45–60. Органічні добрива вносять під попередник.

Як овочева культура петрушка холодо- і жаростійка. Насіння починає проростати за 2–3°С. За посіву сухим насінням сходи з’являються протягом 15–20 днів і витримують заморозки до –9°С. Осінні холоди поліпшують лежкість коренеплодів. На півдні петрушка часто зимує у ґрунті й витримує морози до –11°С. Це дає змогу висівати насіння у другій половині літа, після збирання врожаю культур з коротким вегетаційним періодом (редиска, салат, шпинат, коріандр, морква та буряк на пучок тощо). Високі температури і дефіцит вологи уповільнюють ріст рослин, але підвищують їх ароматичність і вміст ефірної олії.

До світла ця культура не дуже вимоглива, хоча загущення і засмічення посівів зменшує інтенсивність освітлення і призводить до зниження врожаю. А от вологу петрушка любить — як її дефіцит, так і надлишок знижує темпи росту й розвитку рослин. Для отримання дружних ранніх сходів насіння перед сівбою необхідно намочувати, а відразу після сівби організувати краплинне зрошення.

У закритому ґрунті сівбу проводять у борозни через 10 см і температуру повітря підтримують не вище 12–18°С. Якщо сходи з’являються густі, слід прорідити їх, залишивши відстань між рослинами не менше 5 см. Полив проводять, коли підсохне верхній шар субстрату, адже рослини погано витримують перезволоження. До змикання рядків ґрунт кілька разів розпушують, знищуючи бур’яни.

Зелень петрушки зрізають, коли рослини досягнуть висоти 10–12 см. «Пеньки», що залишилися, підживлюють розчином азотно-калійних добрив з розрахунку 7–10 г/10 л теплої води, а після відростання зеленої маси її знову зрізають. У зимовий період у теплиці можна зняти 5 урожаїв зелені.

Коренеплідний різновид петрушки також можна вирощувати у якості зеленної культури. Для цього рослини вирощують у полі, здорові коренеплоди після збирання та сортування закладають у овочесховище, а взимку чи навесні висаджують у ґрунт, поливають і виганяють на зелень.

Е. Духін, к. с.-г. н., ст. н. с.,

Н. Духіна, к. с.-г. н., н. с.

Журнал «Овочівництво», №1, 2019 р.