Брухт у руках ремонтника — це комбайн

Брухт у руках ремонтника — це комбайн

Якби ми не занедбали такий інструмент конкуренції, як соціалістичне змагання, то Вінниччина могла б нині отримати Перехідного червоного прапора — у номінації “Ремонт і обслуговування сільськогосподарської техніки”. І, можливо навіть, укотре поспіль. Бо на тлі глибокого занепаду потужної колись загальнодержавної ремонтно-сервісної системи “Сільгосптехніка” її вінницьке обласне відділення справляє враження цілком життєздатного організму. Більш докладно розповісти про діяльність цього відділення кореспонднт “Пропозиції” Павло Коротич попросив Григорія Столярика — ремонтника з тридцятичотирирічним стажем, керівника “Сільгосптехніки” на Вінниччині.
— До складу обласного відділення корпорації “Сільгосптехніка” входять 33 реформованих ремонтно-сервісних підприємства. Усі вони спеціалізуються на певних вузлах і агрегатах, відповідно до встановленого на них технологічного обладнання. Наприклад, на ремонті зернозбиральної техніки спеціалізуються Рахни, Козятин, Брацлав та інші. Лише в цьому сезоні вони відремонтували близько 350 комбайнів. Тепер наше завдання полягає в тому, щоб організувати сервісне обслуговування комбайнів “Дон-1500” і відкрити навіть дилерсько-сервісний центр, який займатиметься постачанням запчастин до комбайнів “Дон-1500”, “Нива” та “Єнісей”. На мою думку, наша область зможе це потягти, адже ремонтно-сервісні підприємства, спеціалізовані на зернозбиральних комбайнах, збереглися дуже добре.
Кормозбиральні комбайни ремонтує Крижопіль; бурякозбиральні — Джулинка Бершадського району, Тростянець, Томашпіль, Шаргород.
Двигуни усіх марок відновлює наше Тульчинське спеціалізоване підприємство “Агромаш” — це одне з найкращих підприємств на всій Україні, роботу там поставлено дуже чітко.
На восьми підприємствах запроваджено переобладнання тракторів Т-150 двигунами ЯМЗ-236. У цьому напрямі дуже активно працюють Бершадь і Тульчин: перший в Україні Т-150 ярославським двигуном було переобладнано саме в Тульчині. Працює той трактор і досі — вже п’ять років. Крім того, у Бершаді й Тульчині переобладнують комбайн “Дон-1500” двигуном ЯМЗ-238.
У Калинівці ж трактори не лише переобладнують, а й відновлюють повністю — з рами. Нову техніку закупити нині дуже важко, і я повинен сказати, що за останні два з половиною роки ми повернули життя понад 2,5 тисячам тракторів Т-150, які вже були під парканом. А які тепер умови для тракториста! Сидить собі у кабіні, стартером повернув — воно завелося й поїхало. Чи знаєте ви, як колись називали трактор Т-150? Трактор-убивця! Його навіть забороняли випускати. Тому що пускач у нього стоїть ззовні з лівого боку, і було багато випадків, коли під час запуску двигуна трактор рушав і колесо переїжджало тракториста. І лише згодом було поставлено питання, щоб запуск був тільки стартерний. Але хто ж його в колгоспі ставив, той стартер! Ми ж встановлюємо новий двигун разом із стартером. Харківський тракторний завод навіть висунув нам претензію, що, мовляв, ви не маєте права міняти двигун. А я їм кажу: ви нам повинні ставити могорич і казати “спасибі”, що ми усунили вашу недоробку.
Крім того, у Калинівці дуже багато виробляють грунтообробної техніки: культиваторів, компакторів, пружинних борін, що відповідають світовим зразкам. І дуже багато туди їздить замовників — з Черкаської, Кіровоградської, Тернопільської областей, з Волині.
Немирів спеціалізується на ремонті паливної апаратури для машин усіх марок — і наших, і імпортних. За часів СРСР немирівське підприємство “Агромаш” було навіть монополістом за цим профілем. Там встановлено найсучасніше обладнання, яке дає змогу ремонтувати навіть “Джон Діри”, “Кейси” тощо, тобто всі види паливної апаратури, які до нас заносять.
Одне з найкращих наших підприємств — Краснянське СП “Агромаш”. Воно освоїло випуск важких дискових борін, спочатку класів 4,2 м (до Т-150) і 6,3 м (до “Кіровця”), а нині робить вже і триметрові, і п’ятиметрові. Колектив заводу націлений на те, щоб важка дискова борона була до будь-якого трактора.
Добре працює Козятин: там спеціалізуються на шлангах високого тиску.
На наших підприємствах у Немирові, Бершаді, Шаргороді, Тростянці працюють обмінні пункти: на Вінниччині вони збереглися єдині на всю Україну.
Працюємо ми і в тваринництві: збереглися в області техстанції з обслуговування тваринницьких ферм.
Щоправда, нині ми певною мірою переглядаємо свою спрямованість на вузьку спеціалізацію. Бо побачили, що в кожному районі є свої біди, в селі тепер дуже важко. Тому наші підприємства націлені тепер на те, щоб ремонтувати всю ту техніку, яка є в районі. Крім, звичайно, складних вузлів, що мають ремонтуватися лише на спеціалізованих підприємствах, де є відповідне оснащення, випробувальні стенди тощо.
— Реставрувати комбайн чи трактор, що стоїть під парканом, коштує немалих грошей, а господарства нині здебільшого неплатоспроможні.
З яких коштів ви це робите?
— Господарства, привозячи машину на ремонт, повинні заплатити 50% його вартості, а другу частину — коли забирають відремонтоване. Але буває й так: зробив йому, а забирати він уже не хоче. І не те щоб не хоче — просто не має грошей. Він приходить у майстерню, дзвонить мені, стоїть, просить: “Ну слухай, ну поможи, спаси!” Тому з року в рік у нас переходить обсягів невиконаних робіт десь відсотків 50, але ми все одно працюємо, бо знаємо, що коли все це стоятиме у нас в майстерні, а не працюватиме в полі, то з цього ніхто не виграє. І йдемо, стиснувши серце, назустріч товаровиробникові, віддаємо відремонтовані вузли й аграгати — ми ж люди.
Звісно, нам важко, але обласна адміністрація нас підтримує. Та якби ще й обласний бюджет дав трошки грошей, хоча б на ремонтні роботи, тисяч 800 — нам би вистачило. Проте поки що такої нагоди немає.
— Скільки в області зернозбиральних комбайнів, і яка їх частина є реально працюючими?
— У нас налічується десь близько 4300 зернових комбайнів. І я хочу сказати, що вони ще “живі”. Що ж до реально працюючих, то казати це — не наша функція. Бо, вважайте, вже десять років в Україні не оновлюється машинно-тракторний парк. Раніше існувала система: відпрацювала машина свій час — і все. Тоді воно йшло цілеспрямовано, діяла планова система, і ми знали, скільки надійде на кожну область тракторів і комбайнів кожної з марок. І не платили ж за них таких грошей! Тоді багато брала на себе держава, а господарство сплачувало щонайбільше 20–25% вартості техніки.
— Чи беруть ремонтні підприємства кредити?
— Беруть. Ось Калинівка взяла 100 тисяч. У заставу віддаємо свої машини, будівлі. Банкіри на це згодні, бо всі наші будівлі у доброму стані, і дуже багато знайшлося б таких, хто хотів би їх викупити.
— Які стосунки між підприємствами “Сільгосптехніки” і ремонтними службами у господарствах? Чи не відбирають вони один в одного хліб?
— Є у нас такі райони, де ремонтна служба у господарствах розвинута більш-менш непогано: Бершадський, Тростянецький, Тульчинський. І ми з тими службами дружимо. Так, деякі роботи вони роблять самі: перебирають двигуни, ремонтують деякі вузли й агрегати. Але все одно через два-три дні біжать до нас, бо воно трохи поробило — і все.
— Нині українські сільгоспвиробники почали багато завозити з-за кордону “беушної” техніки. Чи готова ваша служба її обслуговувати?
— Я вважаю, що це неправильно. Бо за ті гроші, що витрачаються на її закупівлю, можна і свою відремонтувати. І ми ж знаємо, як той передпродажний ремонт робиться: комбайн підмарафетили, пофарбували, лічильники підігнали... Тобто усе це через безвихідь. Нам також пропонують таке купляти: сплавляють оті “Кіровці” і Т-150, що їм непотрібні.
Тобто я вважаю, що ліпше було б ремонтувати свої комбайни. По-перше, запчастини дешевші. Який би той комбайн не був гарний, у нього все одно все валиться. Оці “Джон Діри” хвалені — ми вже їх переремонтували половину. А з нашими було б легше, бо наші запчастини дешевші, і вони є.
Позаминулого року ми зробили такий ось експеримент. Відремонтували “Ниву”, “Дон-1500” і взяли новий “Джон Дір”. Поставили на поле, дали загінки. І найкраще спрацював, думаєте, хто? “Дон-1500”! Втрати в нього були найменші. То який же сенс брати той “Джон Дір” і платити за нього шалені гроші — 160 тис. доларів! А потім ще 30% накрутки за лізинг! Коли ж той товаровиробник розрахується за нього?! І ви думаєте, що всі так рвуться за “Джон Дірами”? Ні, усі намагаються взяти “Дон-1500”.
Тепер, бачте, Росія подивилася, що в Україні є дорогі західні комбайни, і на “Дон” піднімає ціну. Вже він коштує 400 тис. гривень, а торік можна було взяти за 250 тис. Але вихід тут є, і ми його бачимо. Можна брати запчастини і збирати комбайн тут. А як збирати — я можу по секрету сказати: беремо старий комбайн “Дон-1500” з-під паркану, паспорт на нього, ставимо всі нові запчастини — і він коштуватиме аж 45–50 тис. гривень! Бо коли його переводиш у запчастини, то і митні збори не такі великі. Такий експеримент ми тут у себе вже провели.
І як буде у нас створено сервісний центр з обслуговування техніки “Ростсільмаш”, ми спробуємо у кількох районах комбайни таким чином збирати.