Безпека врожаю — здоров’я людини

Таку назву має проект Агрохімічного комітету Європейської бізнес-асоціації (АКЄБА), спрямований на боротьбу з фальсифікованими агрохімікатами. Агрохімічний комітет Європейської бізнес-асоціації — це об’єднання іноземних компаній — виробників агрохімікатів і іноземних дистрибуторів, яке виникло після розколу між вітчизняними та іноземними учасниками ринку засобів захисту рослин в Україні.
Проблема фальсифікації засобів захисту рослин має кілька аспектів, які ми послідовно розглянемо. Але спочатку розглянемо цю проблему. Як прийнято в капіталістичному суспільстві, все вимірюється грошима (вони й правлять світом). У 2002 році, за оцінками АКЄБА, ринок ЗЗР в Україні становив 110 млн дол. США, з яких на підробки та інші зловживання (незаконне фасування, контрабанда) припадало 20 млн дол., або 18 відсотків.
Своєю чергою, через недоліки аграрної реформи в Україні, основне виробництво сільськогосподарської продукції (особливо овочів та картоплі) перемістилося на дачі, городи та присадибні ділянки, через що виникла потреба в ЗЗР у дрібній розфасовці. За даними АКЄБА, у 2002 році сегмент ЗЗР дрібної розфасовки становив 20 млн дол. (зазначимо, що рівність цифр щодо фальсифікатів і обсягів ЗЗР у дрібній розфасовці зовсім не означає, що всі дрібні розфасовки є фальсифікованими ЗЗР). Під фальсифікованими ЗЗР будемо розуміти препарати, назва яких не відповідає вмісту (невідома хімічна речовина, неадекватний вміст діючої речовини в препараті, діюча речовина з простроченим терміном використання тощо).
Отже, перший акспект проблеми. Так само, як і від фальсифікованої горілки, виробленої невідомо ким і невідомо з чого, від застосування фальсифікованих ЗЗР можна отруїтися, суттєво зіпсувати здоров’я і навіть потратити на цвинтар. Причому часто це стосується людей, які є споживачами навіть не фальсифікатів, а сільськогосподарської продукції, виробленої за їх застосування. Наприклад, обприскала пенсіонерка полуницю чи яблука якоюсь гидотою, продала свою продукцію на базарі (де часто немає ніякого контролю за вмістом шкідливих речовин), а у покупця виникли проблеми зі здоров’ям. У цієї пенсіонерки також виникатимуть проблеми зі здоров’ям через поводження з отрутами.
Далі ці отрути можуть потрапити через грунтові води до водоймищ та колодязної води — проблеми виникають вже у сусідів. Або в сусідів бджоли повиздихали. Ну й так далі. Принагідно зауважимо, що у цій ланці (дрібна розфасовка ЗЗР) проблеми можуть виникати і при застосуванні оригінальних препаратів через невідповідне їх застосування людьми, які не мають відповідної підготовки для роботи з отрутохімікатами.
У цьому аспекті проблеми безпеки здоров’я є ще одне маленьке питання: що робити з виявленим фальсифікатом? Ну конфіскували партію чогось невідомого у дрібній розфасовці — тепер слід провести хімічні аналізи для з’ясування того, що це таке. А потім якось це знищити без нанесення шкоди людям і довкіллю. Хто нестиме витрати? Держбюджет? Так тут на найнеобхідніше грошей не вистачає. Хімічні компанії? Так це означає подвійне покарання: один раз шахраї їх вже позбавили прибутку, продавши отруту під їхньою торговою маркою, а тепер ще й плати за знищення цієї отрути? Глухий кут.
Вихід для споживачів тут тільки один — купувати рослинницьку продукцію не на базарі, а в системі супермаркетів, які вимагають від постачальників надання сертифікатів про вміст небезпечних речовин в їхній продукції. Якщо люди перестануть купувати харчі на базарах, то відпаде потреба їхнього виробництва на цих селянських парцелах, а отже, — й потреба у різних отрутах для аматорської боротьби з бур’янами, хворобами й шкідниками. Але через нерозвиненість системи супермаркетів в Україні (та й демагогію захисників селян, які зробили працю на цих парцелах чи не єдиним джерелом доходів людей в сільській місцевості) ця пропозиція є доволі абстрактною, а тому без участі держави тут не обійтися. На жаль, чиновники більш активно втручаються в ті сфери сільськогосподарського виробництва, де крутяться великі гроші і є можливість щось вхопити й для себе: регулювання ринку зерна, монополія на ринку фумігації, монополія вантажних перевезень тощо. А боротьба з фальсифікатами дрібної розфасовки — це одна морока, та й гроші не ті (за даними АКЄБА, на фальсифікати ЗЗР на ринку дрібної розфасовки припадає лише 5 відсотків, або 1 млн дол.).
Аспект другий, економічний. Проблеми зі здоров’ям у населення, забруднення довкілля — це проблеми додаткового навантаження на Держбюджет. Але є й втрати, які можна порахувати одразу. Втрачають компанії — виробники ЗЗР до 10 млн дол. на рік. Імідж країни-пірата (не так давно аудіо/відео продукції та програмного забезпечення, а тепер засобів захисту рослин) не приваблює інвестиції (а отже, й не з’являються нові робочі місця) до України. Окрім грошей, компанії — виробники ЗЗР через потік фальсифікатів можуть втрачати довіру до своїх торгових марок, що спричинює ще більші збитки.
Збитків також зазнають ті сільгоспвиробники, які придбали фальсифіковані ЗЗР (дай Боже, щоб ці фальсифікати принаймні не зашкодили врожаю), бо витратили гроші на отрутохімікати, а вони, замість того, щоб поборотися з бур’янами, шкідниками чи хворобами, поборолися з культурними рослинами та перемогли.
Аспект третій: як з цим боротися? Мешкаючи в нашій країні, слід керуватися добре відомим гаслом: “Порятунок потопаючих — справа самих потопаючих”. Населенню слід обмежити закупки харчів невідомого походження, першою чергою на базарах і вздовж шляхів (як казав піп в одному кінофільмі: “Чого не знаю, того боюся”).
Але велике поле для роботи є й у компаній — виробників ЗЗР. По-перше, незважаючи на те, що правоохоронні органи утримуються за рахунок Державного бюджету, у тому числі за рахунок податків, які сплачують й компанії — виробники ЗЗР, у правоохоронних органів немає ні бажання, ні можливостей активно втрутитися в ситуацію. Досить сказати, що питаннями боротьби з підробками в Київській області займаються лише два представники правоохоронних органів, та й то вони віддають перевагу боротьбі на фронті тютюнових та алкогольних виробів (я ні на що не натякаю, а просто інформую).
Отже, якщо компанії-виробники хочуть залучити до співпраці правоохоронців, їм треба понести певні додаткові витрати, а без об’єднання спільних зусиль з Українською асоціацією захисту рослин, яка може офіційно здійснювати матеріальне заохочення людей в погонах, тут не обійтися. А, може, створити власні загони самооборони? Хоча це питання тонке, делікатне.
Але, виявляється, компанії — виробники ЗЗР можуть й самі зробити багато для нормалізації ситуації на ринку ЗЗР і без залучення “озброєних” людей. Коли виникла проблема фальсифікатів і контрабанди ЗЗР у дрібній розфасовці? Коли бронепоїзд аграрної реформи почав набирати швидкості: це всі оті паювання, сертифікати тощо. Зрозуміло, що мова йшла про роздрібнення сільського господарства, а компанії-виробники не второпали, що й до чого, ну й не відреагували відповідним чином, тобто не почали займатися дрібною фасовкою ЗЗР. Попит був, пропозиції не було, і, згідно з усіма законами економіки, виник “чорний” ринок (як ото з сухим законом у США).
Але хімічні компанії відреагували на проблему дрібної розфасовки досить дивно: ціна ЗЗР в дрібній розфасовці від компаній-оригінаторів десь на порядок перевищує ціну на ці ж препарати для індустріального застосування (у великих господарствах). Ну, а якщо так, то в силу вступає визначення відомого економіста Карла Маркса: “Немає такого злочину, на який би не пішов капіталіст заради трьохсот відсотків прибутку”. Ну який підприємець встоїть перед можливістю швидко заробити, просто взявши каністру оригінального препарату і розлити її вміст по дрібних скляночках? До речі, у цьому випадку споживач отримує не фальсифікат, а оригінальний препарат. За даними АКЄБА, на “незаконну розфасовку” припадає 25 відсотків ринку ЗЗР у дрібній розфасовці.
А от якби компанії-виробники не гналися за суперприбутками з маржею у 800–1000 відсотків, а обмежилися відсотками так 10–30, то й бажаючих займатися “гаражним” виробництвом ЗЗР поменшало б.
Нарешті, є такий компонент ринку ЗЗР, як контрабанда. Карний кодекс дає таке визначення контрабанді: “Переміщення товарів через митний контроль України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах...”. При цьому контрабанда вважається вчиненою у великих розмірах, якщо вартість товарів у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. За даними АКЄБА, на контрабанду ЗЗР у дрібній розфасовці припадає 20 відсотків ринку. (Мова йде переважно про дрібні розфасовки, оскільки здійснити контрабанду ЗЗР для індустріального використання дуже й дуже важко.)
Так от, 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів — це приблизно 300 дол. США. А, згідно з митними правилами, громадянин України при перетині кордону може безмитно ввезти товарів на 200 дол. Поїхала родина до Польщі чи Угорщини і ввезла ЗЗР у дрібній розфасовці на 500, а то й 1000 дол. — має право. А якщо цим займатися щоденно? Крім того, завжди знайдеться виправдання — для власних потреб, бо маємо власний пай землі і самостійно його обробляємо.
Але тут виникає питання: чому ЗЗР в Угорщині чи Польщі коштують набагато дешевше, ніж в Україні, де середня заробітна плата є в кілька разів нижчою? Отже, знову щось не гаразд з ціновою політикою компаній — виробників ЗЗР в Україні, і тут є над чим цим компаніям попрацювати в напрямі гармонізації цін на свої продукти в Україні та в країнах-сусідах.
Зрештою, проблема існує, проблема є серйозною, і її треба вирішувати. Але вирішувати її слід не закликами до суспільства купувати тільки “фірмове” або “стукати” один на одного в найкращих традиціях сталінських часів і сучасних західних суспільств, а об’єднувати зусилля всіх зацікавлених сторін: споживачів, зацікавлених у придбанні якісних і безпечних продуктів харчування; компаній-виробників, зацікавлених у роботі в нормальних умовах і одержанні належного; правоохоронних органів, які мають бути зацікавленими в зменшенні криміногенності в державі; нарешті, всього суспільства, яке має бути зацікавленим у русі вперед, а не в скочуванні до рівня повністю корумпованого та злочинного середовища, яке оминатиме весь світ.
Юрій Михайлов