Технологічний травматизм у свинарстві. Кастрація кнурців

У Великій Британії, Ірландії та Іспанії відгодовують некастрованих кнурців та забивають їх за досягнення живої ваги 80 кг. У цих країнах проблем з реалізацією м’яса таких тварин не виникає, що може бути пов’язано з низькою забійною вагою й невисокою жирністю м’яса, відмінностями у породах свиней, генетично обумовленими особливостями смакового сприйняття різних народів та смаковими звичками споживачів у цих країнах. Але зниження забійної ваги не завжди гарантує відсутність запаху, тому в багатьох європейських країнах таке м’ясо не знаходить збуту.

М. Чорнозуб, канд. вет. наук, доцент,
О. Ємельяненко, канд. вет. наук, доцент,
С. Рубленко, д-р вет. наук, професор,
Білоцерківський НАУ,
А. Полтавець, головний ветлікар
ДП «Кліринг-Агро»
Фото авторів

Проблема: некастровані кнурі за настання статевої зрілості (вага 100 кг і більше) виділяють характерний специфічний неприємний запах, пов’язаний із гормонами, які виробляють статеві залози самця. Він не зникає після забою таких тварин, тому отримані продукти також мають цей запах, що особливо відчувається під час приготування їжі.
За досягнення значних розмірів кнурі починають вести себе агресивно як по відношенню один до одного, так і до обслуговуючого персоналу, а впоратися з ними набагато важче, ніж із кастрованими самцями такого самого розміру.

Рішення: кастрація кнурців, спрямована на поліпшення якості продукції й запобігання травматизму під час утримання тварин та спорідненого спарювання.
У якому віці краще проводити кастрацію кнурців?
Тривалий час кастрацію кнурців в Україні рекомендували проводити з десятиденного віку й закінчувати за два тижні до відлучення від свиноматки, а якщо не встигли в цей час, то операцію слід виконувати через 14 днів після відлучення. За сучасних технологій у свинарстві проводять ранню кастрацію.
Щодо конкретного віку для виконання операції є кілька думок, однак твердження про переваги ранньої кастрації науково обгрунтоване. Наприклад, експериментально доведено, що двотижневі кнурці під час кастрації проявляють менше ознак болю, ніж семитижневі. За іншого дослідження з’ясувалося, що кнурці-сисуни, кастровані в одноденному віці, зростали до відлучення повільніше, ніж кастровані на 14-й день. Тобто, дуже рання кастрація може призвести до збою в розвитку поросяти в підсисний період. За іншими даними, немає жодної різниці в розвитку поросят, кастрованих на перший чи десятий день. Усі названі дослідження підкріплені досвідом фермерів і технічних працівників господарств та вказують на те, що каструвати поросят краще всього у віці 4–14 днів.
У більшості німецьких свинарських господарств рання кастрація кнурців на третій день життя нині є стандартом.
Водночас, із 2001 р. в ЄС діє директива, яка приписує проводити кастрацію поросят «не раніше сьомого дня життя... ветлікарем... із застосуванням анестезії й подальшим використанням знеболювальних засобів» (Richtline 2001/93/EG). Нині в країнах ЄС чинні національні правила приводять у відповідність з цією вимогою. Наприклад, у Норвегії кастрація без анестезії повністю заборонена з 2002 р., у Швейцарії заборона набула сили з 2009 р., у Голландії планується її введення у 2015 р. Однак у більшості країн Європи кастрацію кнурців до семи днів дозволено виконувати без знеболювання.
У зв’язку з цим, нині за застосування сучасних технологій в галузі свинарства кастрацію кнурців проводять у віці трьох-семи днів.

Фіксація тварин
Кастрація кнурців у більш пізні терміни потребує залучення до відлову й фіксації тварин помічників, у той час як рання кастрація значно спрощує ці маніпуляції. Перед операцією краще вибрати з клітки (гнізда) всіх кнурців і помістити їх в окремий ящик чи іншу ємкість.
Способи фіксації під час
проведення операції:
Œ  Застосовувати спеціальні станки для кастрації кнурців. Станок для фіксації поросят у вертикальному положенні (фото 11, 12) легко виготовити у виробничих умовах. Станок для фіксації в горизонтальному (спинному) положенні (фото 13, 14) виготовляють різні фірми-виробники й він широко доступний для придбання.
  Помістити кнурця між ногами лікаря й помірно стиснути його стегнами. При цьому тварину розташовують таким чином, щоб попереду стегон лікаря знаходилась задня частина тулуба тварини, а її тазові кінцівки були спрямовані донизу (фото 15).
Ž  Фіксувати тварину однією рукою, що можна робити по-різному, залежно від методу кастрації.
      
Акцент — на заходи асептики
Якщо лікар самостійно відбирає кнурців із кліток у ящик, то йому після кожного такого відбору перед операцією необхідно обробляти руки розчином антисептика. Шкіру мошонки перед її розтином слід знезаражувати. Скальпель чи щипці, якими виконують операцію, також потрібно знезаражувати в розчині антисептика як мінімум після обробки кожної клітки, а краще — після кожного кнурця.

Техніка операції
Ранню кастрацію можна виконувати як відкритим, так і закрито-відкритим кривавими методами із застосуванням скальпеля чи спеціальних щипців, одні з яких діють за принципом кусачок (фото 16), а інші — додатково обладнані прихованим лезом від скальпеля на одній із ручок (фото 17).
У разі застосування спеціальних станків для кастрації чи фіксації кнурця між ногами можна застосовувати будь-який метод, у тому числі «на відрив», оскільки у лікаря обидві руки вільні.
Для кастрації «на відрив» зігнутим середнім пальцем лівої руки лікар відтискує сім’яники до дна мошонки, захоплюючи їх з боків великим та вказівним пальцями. Шкіра мошонки має бути помірно напруженою і без складок. Шов мошонки повинен знаходитися посередині між сім’яниками. Шари мошонки, включаючи й загальну піхвову оболонку, розсікають одномоментним розрізом, відступивши від шва мошонки в боки 0,5–1 см. Довжина розрізу має бути такою, щоб без надмірних зусиль сім’яники могли виходити назовні через рану мошонки, тобто остання майже дорівнювала б довжині сім’яника. Після розтину однієї половинки мошонки розрізають іншу.
Захоплюють один сім’яник, фіксують його лівою рукою, вказівним пальцем правої легко переривають брижу, а потім перехідну зв’язку. Лівою рукою максимально підтягують сім’яник, а вказівним і середнім пальцями правої відтискують тканини мошонки до черевної стінки, звільняючи в такий спосіб сім’яний канатик від брижі. Підтягують сім’яник максимально назовні й пальцями лівої руки фіксують канатик через шкіру мошонки. Правою рукою перекручують сім’яник кілька разів навколо поздовжньої осі й обривають канатик різким рухом убік. При цьому останній слід фіксувати так, щоб після його розривання кукса залишилася затиснутою пальцями лівої руки. З метою більш якісного виконання цієї умови, для фіксації сім’яного канатика можна застосовувати гемостатичний пінцет. Його накладають якнайвище на канатик, завершуючи операцію, як і в попередньому випадку. Аналогічні маніпуляції виконують і на іншому сім’янику.
Деякі фахівці за кастрації кнурців «на відрив» нехтують фіксацією сім’яного канатика перед його торзуванням та розриванням. Але досить часто така кастрація закінчується виникненням у післяопераційний період пахвинно-мошонкових гриж у кабанчиків, що потребує виконання тварині герніотомії.
Нині на більшості сучасних ферм практикується проведення операції без помічників, з фіксацією кнурця в руках, що можна виконати за однією з наведених нижче методик.
У разі застосування щипців лікар може фіксувати кнурця однією рукою вертикально (головою донизу), притискаючи його до себе спиною. При цьому він захоплює праву тазову кінцівку тварини вище скакального суглоба таким чином, щоб вона була затиснута між малим і безіменним та середнім пальцями руки (фото 18), а великий та вказівний пальці застосовує для здавлювання сім’яників і напруження над ними шкіри мошонки (фото 19). Таким чином інша рука звільняється від фіксації і нею виконують наступні маніпуляції.
За допомогою щипців на кожній половині мошонки якомога нижче роблять два вертикальні розрізи (вищипи) завдовжки 1–1,5 см, порушуючи цілісність усіх шарів мошонки, крім загальної піхвової оболонки (фото 20, 21). Великим і вказівним пальцями руки, яка фіксує тварину, витискають з порожнини мошонки обидва сім’яники, покриті загальною піхвовою оболонкою. Цими ж пальцями захоплюють та відтягують їх від мошонки так, щоб сім’яні канатики були напружені (фото 22).
На завершальному етапі операції у разі застосування щипців-кусачок ними по черзі перетинають сім’яні канатики, покриті загальною піхвовою оболонкою (фото 23), накладаючи інструмент на канатики якомога вище. При цьому після його затискання щипцями сім’яник відділяється самостійно або його видаляють легким натягуванням. У разі застосування щипців, обладнаних прихованим лезом скальпеля, обидва натягнуті канатики перерізають майже одномоментно шляхом руху по них ручки інструмента й потрапляння канатиків у зазор для прихованого леза (фото 24).
За відсутності щипців можна застосувати скальпель, але кнурця краще фіксувати дещо по-іншому. Порося тримають спинкою від себе і кінцівку захоплюють таким чином, щоб вона притиснулася до живота тварини, а великий палець тиснув на мошонку знизу, відтісняючи сім’яники до ануса й напружуючи шкіру мошонки (фото 25). Іншою рукою за допомогою скальпеля виконують два вертикальні розрізи завдовжки 1–1,5 см. Для того, щоб це зробити, занурюють лезо в мошонку на 0,5 см і, виконуючи різкий рух, розрізають усі її шари (фото 26). При цьому розтин мошонки виконують від низу до верху, а не навпаки, щоб уникнути травмування великого пальця, яким лікар тисне на мошонку знизу. На завершення операції лікар притискає сім’яники до бокової поверхні леза скальпеля великим пальцем так, щоб ріжуча частина інструмента була спрямована до канатика, й ривком перетинає останній (фото 27).
У післякастраційні рани вносять антисептичну присипку (фото 28) й порося повертають у клітку.
Як показує практика, кастрація «на відрив» чи з перетинанням канатиків за допомогою щипців забезпечує все ж таки надійніший гемостаз, хоча ймовірність серйозної кровотечі за ранньої кастрації мінімальна.