Жiнка-фермер — украЇнське диво?!

Жiнка-фермер - украЇнське диво?!
Березень стiйко асоцiюється з жiночим святом. Хоча свято це було запроваджене бiльшовиками, проте уявити, що воно зникло з наших календарiв, - неможливо. Тому березневий номер журналу без "жiночої теми" був би, безсумнiвно, ущербним. Жiнки в сiльському господарствi... Рiзними є посади, соцiальний статус. Посади рiзняться вiд простої доярки до Голови комiтету Верховної Ради з питань аграрної полiтики та земельних ресурсiв. Проте не можна забувати i про соцiальну сферу: жiнки на селi - це вчителi, медсестри, бiблiотекарi тощо.
Отже, третiй номер "Пропозицiї" (як i традицiйний третiй тост) - "за жiнок".
Редакцiя "Пропозицiї" звернулася з питанням стосовно "гендерного питання" до голови Всеукраїнської громадської органiзацiї "Рада жiнок-фермерiв України" Людмили Клєбанової. Окрiм вiдповiдi, Людмила Клєбанова органiзувала вiдвiдини кiлькох яскравих представникiв "найлiпшої половини людства", якi працюють у сiльському господарствi Одещини, за що ми їй висловлюємо глибоку подяку.
Узагалi насамперед хотiлося б звернути вашу увагу на таку рiч. У сучаснiй захiднiй культурi розрiзняють статi за двома видами: власне "стать" i "гендер". Перший вид - чисто статевий (сексуальний). Другий - соцiокультурний. У нашiй культурi iснує тiльки перша вiдмiннiсть. I тому тут часто виникають непорозумiння. Якщо вжити термiн "статеве питання", то про що, власне, йдеться: про спiльне/роздiльне виховання дiтей, свободу статевих стосункiв чи про рiвнi умови для соцiального статусу жiнок i чоловiкiв? На жаль, за вiдсутності українського термiна для посилання саме на останнє, ми вживатимемо термiн iноземний - "гендер".
А тепер надамо слово самим жiнкам. Людмила Клєбанова: "Проведенi нами дослiдження показали, що серед керiвникiв господарств рiзного рiвня жiнок - приблизно 10%. Якщо взяти тiльки сiльську мiсцевiсть, то жiнок-керiвникiв -- приблизно 5%. Основна причина такого низького вiдсотка криється в нашiй ментальностi - своє життя вона пов’язує, перш за все, з сiм’єю. Жiнка на селi рано виходить заміж, а потiм усю свою увагу зосереджує на дiтях, домашньому господарствi.
Можливiсть реалiзувати свiй потенцiал у сiльської жiнки з’являється тiльки тодi, коли дiти дорослiшають. Але це можливо лише за умови, що до цього часу жiнка ще не втратила здатності до активної дiяльностi. Багато жiнок на селi, якi в молодi роки вирiшили присвятити себе родинi, з часом усвiдомлюють, що їм не вдалося реалiзувати свої творчi здiбностi. Досягає успiхiв тiльки та невелика частка жiнок, якi змогли збалансувати своє особисте життя та пiдприємницьку дiяльнiсть. До речi, у них же, зазвичай, і бiльш стiйкi сiм’ї. Кiлька рокiв тому ми проводили дослiдження на селi: хто серед жiнок-керiвникiв переважає - сiмейнi чи неодруженi. Виявилося, статистика щодо частки жiнок-керiвникiв у сільському господарстві повнiстю вiдбиває сiльський уклад життя - бiльшiсть з них виявилися одруженими.
Проте проведене нами дослiдження виявило ще одну цiкаву рису - приблизно 40% жiнок, якi досягли успiху як керiвники, виявилися заміжніми вдруге: жiнка розлучалася зi своїм першим чоловiком i створювала нову сiм’ю, вже усвiдомлюючи, якою саме має бути сiм’я, знаходячи нового чоловiка, який її розумiє i згодний їй усiляко допомагати у розкриттi її здiбностей. I одночасно цей процес створення нової сiм’ї вiдбувався, як правило, коли дiти досягали повнолiття, ставали бiльш-менш самостiйними i полишали батькiв, наприклад, задля того, щоб отримати освiту. Сiм’я в цьому разі вiдiгравала роль пiдтримки, "тихої гаванi", де на першому мiсцi стояли не сексуальнi стосунки, а глибока взаємна повага, довiра. Скажу бiльше, у багатьох подiбних випадках жiнки, ще перебуваючи в розквiтi сил, тобто в дiтородному вiцi, вiдмовлялися вiд бажання мати спiльних дiтей. I не через те, що малi дiти вiдволiкали б їх вiд роботи, а через те, що спiльнi дiти могли б створити прiрву у вiдношеннях батькiв до їхнiх дiтей вiд попереднього шлюбу.
Однак необхiдно звернути увагу ще й на стосунки всерединi сiм’ї. Тут можна видiлити два моменти. Розкриття потенцiалу жiнки можливо за умови, що вона зустрiчає розумiння та пiдтримку з боку чоловiка, дiтей. З iншого боку, активнiсть жiнки може бути вимушеною - як засiб пiдняти сiм’ю, дiтей, дати їм освiту. На превеликий жаль, сьогоднi на селi жiнка є основним годувальником сiм’ї. Нинiшню важку ситуацiю на селi багато чоловiкiв психологiчно не витримують, ламаються - чоловiча психологiя виявляється бiльш уразливою до негараздiв у суспiльствi. Як приклад можна навести зростання алкоголiзму серед чоловiкiв. Власне рiвень алкоголiзму в нашому суспiльствi завжди був "на висотi". Однак те, що ми бачимо нині, не йде в жодне порiвняння з тим, що було ранiше. I виходить так, що жiнка, вiдчуваючи свою вiдповiдальнiсть, перш за все, перед дiтьми, бере весь тягар на себе.
Здавалося б, здiйснюється комунiстична мрiя про рiвнiсть статей, проте, на мою думку, суспiльство, в якому жiнка стає основним годувальником сiм’ї, вiд цього в цiлому програє. Я вважаю, що жiнка повинна реалiзовувати себе в мiру своїх здiбностей i бажання, щоб це приносило їй задоволення, а не через безвихiдь. Якщо ж необхiднiсть нагодувати, пiдтримати сiм’ю змушує жiнку до надмiрної для неї активностi, це часто має важкi психологiчнi наслiдки. Жiнки в цих випадках набувають чоловiчої психологiї, а чоловiки, навпаки, втрачають iнiцiативу, самостiйнiсть, що призводить до психологiчного дискомфорту i в них.
Сьогоднi роздається багато закликiв до пiднесення громадської ролi жiнок. На мою думку, якимись примусовими дiями бажаного ефекту досягти тут не вдасться - все має вiдбуватися природним шляхом. Закликати роздiляти суспiльство на жiнок i чоловiкiв за статевою ознакою не треба. Цiнувати, вирiзняти людей необхiдно за їхнiми здiбностями, iнтелектуальним рiвнем, активною соцiальною позицiєю. I вирiшальну роль у цьому має вiдiграти виховання, змiна культурних стереотипiв, а не якась компанiйщина або примус. Роль же суспiльства, втiлювана в життя через державну полiтику, має полягати саме в створеннi вiдповiдних умов для спонукання до самостiйного розкриття своїх здiбностей (у мiру своїх природних особливостей, фiзичних та iнтелектуальних).
Тепер ми пiдiйшли до моменту нового розумiння значення сiм’ї - тисячолiтнього надбання людської цивiлiзацiї. Питання - в переосмисленнi самого поняття сiм’ї, її мети. Сiм’я, на мою думку, - це гармонiйне поєднання двох особистостей, до якого потiм гармонiйно ввiйдуть дiти. На жаль, у нашому суспiльствi все ще домiнує уявлення про те, що найбiльше щастя для жiнки - це взяти шлюб, навiть будь з ким, терпiти всi негаразди. Незаміжня жiнка, особливо на селi, сприймається як обездолена, обдiлена людським щастям (а, на превеликий жаль, частка незамiжнiх жiнок iнодi сягає 40%), що, в свою чергу, справляє гнiтючий вплив на цих жiнок, заважаючи їм реалiзувати себе. Можливо, це можна пояснити синдромом "вiйн" (а їх на нашiй землi було бiльш, нiж досить). На вiйнi гинули їхнi чоловiки, сини, нареченi. На вiйнi гинула окраса нацiї - чоловiки мужнi, хоробрi. I жiноча психологiя набула синдрому "захисту чоловiкiв". Пiслявоєнне суспiльство було "жiночим" - брак чоловiкiв. Дiти виховувалися часто без батькiв, не було кому виховати в молодих чоловiках почуття вiдповiдальностi, турботи про дружину, сiм’ю, дiтей. А жiнки часто самi перебирали мiри, намагаючися вберегти синiв вiд усього. Як наслiдок - пiсля вiйни виникало поколiння "маминих синкiв".
Таким чином, "гендерну проблему" ми бачимо в створеннi умов у суспiльствi для розкриття iнтелектуально-творчих здiбностей сiльської жiнки. I на вирiшення цiєї проблеми (або, скорiше, на сприяння в її вирiшеннi) i спрямована дiяльнiсть нашої органiзацiї. Вiдсутнiсть попиту на iнтелектуально-творчi здiбностi жiнки з боку суспiльства вже сьогодні обертається великими соцiальними лихами.
Що стосується державної полiтики в, як це нині кажуть, "гендерному питаннi", то не тiльки в Українi, але й у країнах колишнього СРСР, можна бачити схожу картину: населення здебiльшого бiдує, полiтика держави принципово не змiнилася з комунiстичних часiв. "Гендерне питання" в Українi привернуло увагу до себе приблизно рiк тому. Тепер стало модним вживати цей вислiв, але, за великим рахунком, якоїсь державної полiтики в цьому питаннi немає. А, на мою думку, проблему слід вирiшувати гарантуванням жiнцi роботи, яка б забезпечувала їй пристойний рiвень життя, давати якiсь державнi гарантiї стосовно майбутнього дiтей, наприклад, можливості одержати за бажанням вiдповiдну освiту, набути певний соцiальний статус. А ми сьогоднi, замiсть пiдйому, розвитку, опустилися до рiвня примiтивних суспiльств. Вiзьмiть, наприклад, проблему багатодiтних сiмей. Ставлення до них з боку держави таке: "Вашi дiти - це вашi проблеми", "про що ви думали ранiше, якщо знали, що засобiв до iснування у вас немає?".
Хоча я помилилася, коли сказала, що ми опустилися до рiвня примiтивних суспiльств. Ми опустилися до рiвня диких тварин: навiть у примiтивних суспiльствах дiти є об’єктом уваги племенi: адже сьогоднiшнi дiти - це завтрашнi годувальники племенi, його захисники, соцiальна опора лiтнiх.
Суспiльство повинно створити умови для того, щоб люди не вiдчували себе злиденними, тодi й жiнка зможе відчути себе справжньою жiнкою".
Валентина Калинюк, депутат сiльської ради, вчитель, с. Кордон, Комiнтернiвський р-н:
"Сьогоднi на владу на селi нiхто не звертає уваги: сiльський голова та секретар - оце i вся влада. Депутати сiльських рад - це пiшаки в їхнiх руках. Я так думаю, що наступного разу свою кандидатуру в депутати я висувати не буду.
Сьогоднi сiльський учитель отримує 100-120 гривень на мiсяць. У селi це - переважно жiнки. А в кожного вчителя є сiм’я, дiти. За кожну дитину щомiсяця треба заплатити 5 гривень, за балон газу - 53 гривні, а ще за електроенергiю, телефон. Того, що залишається, не вистачає навiть на хлiб. Єдине, що рятує, - це власний город. Робота на власному городi дала минулого року 480 гривень доходу, що для нас є дуже серйозною пiдтримкою. На цi грошi ми змогли, принаймнi, придбати вугiлля для опалення".
Ольга Вовченко, голова приватного пiдприємства "Промiнь" (колишнiй КСП "Промiнь"), м. Бiляївка:
"Я вже 16 рокiв очолюю господарство: ранiше КСП, останнiй рiк - приватне господарство, яке є правонаступником реформованого КСП. Рiзницi мiж чоловiком i жiнкою як керiвником немає, оскiльки пiльг нiхто не дає: вимоги до керiвникiв-жiнок i керiвникiв-чоловiкiв є однаковими. Але на жiнцi "висить" домашнє господарство, пiклування родиною, дiтьми. Треба визнати, що дiти виявилися дещо обдiленими моєю увагою, хоча вони все розумiють.
Працювати керiвником - важко, я б могла вже й не працювати, матерiальної скрути я не вiдчуваю, але я вже звикла до цього i не уявляю iншого життя для себе. Можливо, проблема полягає в тому, що ми не вмiємо вiдпочивати".
Надiя Таксис, головний бухгалтер ТОВ "Кiровець", с. Кiрове, Комiнтернiвський р-н.:
"Управлiнський досвiд я одержала завдяки тому, що 25 рокiв пропрацювала бухгалтером на мiсцевiй птахофабрицi. Чоловiкам легше вирiшувати мiж собою якiсь виробничi проблеми. До жiнок ставлення не дуже серйозне. У принципi, я б могла очолити, наприклад, сiльську раду - досвiду вистачає, проте особливого бажання вже немає".
Людмила Мороз, голова приватного пiдприємства "Нива", с. Кордон, Комiнтернiвський р-н:
"Жiнка виносливіша, нiж чоловiк. Особливо це вiдчувається на селi. Наше господарство має власної землi 20 га, ще 140 - орендуємо. Виробленi зерно, соняшник збували оптовим покупцям, а овочi доводилося збувати на мiсцевому базарi. Це ще добре, що повз село проходить дорога до дачного поселення. Але взагалi доводилося стояти з товаром цiлими днями до пiзньої осенi. Жiноча праця на селi - це торгiвля, робота в полi, догляд за сiм’єю".