Земля не жінка - її не обдуриш
Зазвичай аграрні видання пишуть про здобутки агрохолдингів, знаних в областях, популярних аграріїв, що засідають по облрадах. Ми вирішили піти іншим шляхом і хочемо познайомити Вас із простим фермером із Тернопільщини Ігором Рудиком, який має в обробітку близько 300 га, показати проблеми агросектору його очима й розказати що насправді болить людям.
- Розкажіть про себе – як, коли і чому Ви вирішили зайнятися фермерством? Чи складно було отримати сільгоспземлі, адже Ви – не агрохолдинг із великим штатом юристів та обліковців?
- Почнемо з того, що на фермерство я поклав 25 із 60 своїх років. У 35 довелося перепрофілюватися, хоча працював у дотичній галузі – обласній сільгоспхімії. 1993 року чимало моїх колег змушені були йти на вільні хліба - почали розбирати по 20-30 гектарів, і я вирішив не відставати - зайнявся власним господарством.
Земля дісталася не так легко як комусь здається: попросив тестя, як мешканця села, написати заяву на сесію сільської ради з проханням виділити 15-20 га землі. Але голова колгоспу не хотів мати конкурента, і проти мене на сесії організували справжній мітинг: проти надання земельного наділу виступили і голова, і бухгалтер, і голова сільської ради, і навіть молоденька секретарка-депутат сільради.
Я тоді продовжив на деякий час працювати в сільгоспхімії, але згодом знову звернувся до голови колгоспу, який вже перейменували на селянську спілку, з проханням виділити мені хоча б 10 га. Потім пощастило збільшити їх до і 20, і 30 га. 2005-го на паї своєї дружини я заснував фермерське господарство «Ігровець-2005». Так і «стартонув» із 2 гектарів і 8 соток. Потім по селу почав у людей брати в оренду паї. Спочатку було 63, потім 163 га, а на сьогодні маю в обробітку 281,15 га, хоча власне моєї землі – тільки 9 соток під коморою на території села Багатківці.
- Які культури вирощуєте і чому саме їх?
- Вирощувати треба всі культури. Не може бути мови про монокультуру, якщо маєш невелике по українським міркам господарство в 300 га. Але навіть при таких скромних площах треба дбати про землю, аби вона родила. Тож не забуваю про сівозміну. На 2017 рік в мене була така структура посівних площ: 95 га – озимої пшениці, 42 га – ярого ячменю, 33 га – цукрових буряків, 32 га – соняшнику, 16 га – кукурудзи, 2 га – картоплі, 2 га і 15 соток – гречки, решта площ – соя.
- Як помінялися умови господарювання за останні роки? Стало легше чи важче?
- Не можу сказати, що життя кардинально змінюється з року в рік. Ціни на продукцію більш-менш адекватні. Ну скаче, наприклад, селітра до 7700 чи 8200 грн/т. І що? Головне – щоб був урожай, працювати треба заради нього. Можна обманювати і не годувати жінку, коханку чи навіть рідну маму, але не можна обманути землю. Якщо ти нічого не вносиш в землю – вона тобі нічим особливо не віддячить.
- Ви застосовуєте сидерати?
- Не повірите, але я ними дійсно цікавлюсь і займаюсь. За радянської влади діяла системна політика забезпечення колгоспів за державний кошт, наприклад, вапном для розкислювання грунтів. Вапнування землі – дуже важливий захід, беручи до уваги кількість сосонки на полях. Також за державний кошт вносилися торфи та торфокомпости. Зараз, звичайно, про такі преференції всім довелося забути - держава більше не опікується станом грунтів. І про сівозміни, сидерати кожен повинен думати сам. Особливо це актуально в зв`язку зі скороченням поголів’я худоби, що означає відсутність на полях органічних добрив. Сидерати фактично є єдиним замінником і джерелом органіки на полях. Цього року на пробу я посіяв гірчицю. Але висновки про ефективність поки що не готовий зробити. Як альтернатива був в мене і ріпак. Даю йому вирости на 20-30 см і потім приорюю. Результат непоганий.
- Кому ви продаєте своє зерно?
- Тому, хто дає добру ціну. Звичайно, моніторю цінову політику головних закупівельників. Але склалося так, що найкращі покупці зерна – це хлібокомбінати і млини. Протягом останніх 4 років я збуваю зерно здебільшого борошномелам. Вони пропонують дуже зручні і найкращі умови – можна навіть попросити гроші задовго наперед, і вони дають. Із зернотрейдерами забагато бюрократії – хочуть наперед 20 різних довідок. А потім починається: довідка не така, форма не та. Поки ті довідки позбираєш, то пропадає останнє бажання щось їм продавати. І поки не здаси їм всі до одного папірці в тій формі, що вимагають (а у кожного свій писок забаганок!) – грошей навіть не чекай. При усталених, роками напрацьованих робочих контактах, налагодженій практиці мала б діяти загальнолюдська практика – одержати гроші наперед, під майбутній врожай, щоб фермер міг і добрива придбати, і пальне.
Зі збутом інших культур теж неабиякий головний біль, як, наприклад цього року з гречкою чи цукровим буряком. Цукрові заводи відверто зловживають своїм монопольним становищем і викручують руки, занижуючи технічні характеристики фермерської продукції, вони повністю відмовилися від давальницької схеми. З гречкою також маю суцільний клопіт. Ходять чутки і є таке передчуття, що через півроку ціна на неї різко і можливо в рази зросте. Тому шукаю куди відвезти її на зберігання, за яке ще треба буде окремо заплатити. А от уявіть, що буде, якщо моя інтуїція підвела?
- Ви кажете про зберігання. Зрозуміло, що власних коштів обмаль, аби збудувати сховище. А як щодо кооперації? Адже на кожному кроці про неї говорять.
- У кооперацію я не вірю, і не збираюся з кимось кооперуватися. Знаю багато випадків конфліктів навіть на рівні батька з сином. Кооперація працює тільки до перших великих грошей. І ось тоді, на перших великих грошах і вся дружба, і родинна любов закінчуються. Тоді починається типова історія, коли один партнер вважає необхідним купити нового комбайна, а інший – негайно хоче новий джип і просто красиве життя. Єдине що на сьогодні реально працює, як, наприклад у Німеччині чи Польщі, – одноосібний скромний фермер зі своїми 200 гектарами. Я розумію, що впровадження потужної, широкозахватної збиральної техніки мало би підштовхувати до кооперації, але по факту – це неможливо через низку суб’єктивних факторів, що пов`язані з нашим менталітетом.
- Яка ваша думка щодо відкриття ринку землі? Чи готові ви продавати чи купляти землю?
- Так, теоретично я хотів би купити землю, на якій працюю. Але на практиці по реальній ціні землі не було і немає. По факту люди продають землю в переважній більшості через нагальні потреби, щоб зібрати кошти в основному на термінове лікування чи хірургічне втручання. Буквально два місяці тому до мене підійшов односельчанин і між нами відбувся такий діалог:
- Ігор, купи в мене землю.
- Скільки ти за неї хочеш?
- Я не знаю. Тобі краще знати, скільки вона коштує.
- Чому вирішив продати?
- Треба заплатити сестрі на операцію. В неї пухлина мозку. Робили операцію в Києві. Шукаю, як заплатити.
Відмовився, бо виходить так, що я безбожник якийсь і наживаюся на людській біді. Землю сьогодні купляють за аферистичними схемами, і купляють саме в тих, кого притиснула реальна біда в родині. Люди в розпачі спішать продати, а потім опам’ятовуються, але вже запізно.
- Які бачите для себе перспективи на найближчі 5-10 років?
- Якщо говорити чесно, якщо земля піде в продаж, то райдужних перспектив не бачу. Я не маю грошей на купівлю землі. Всі гроші йдуть на техніку, покупку насіння, добрив, пального й виплату оренди за паї. В теорії я зможу докупити 5-10 га. Але я вважаю, що будь-який фермер повинен мати не менше 150-200 га, просто щоб витримувати на своїх полях хоча б якусь сівозміну. Повинно бути принаймні 4 різних культури. Не можна сіяти зернові по зернових, тим більше по 8-10 років поспіль. Це – нонсенс, справжній злочин. У результаті, як мінімум, з’являється злісний пирій, із яким неясно як боротися.
Огляд полів – це мій початок кожного дня. І планую свій робочий день тільки після об’їзду та огляду стану полів. Тільки після цього розумію, що робитиму сьогодні до кінця дня. Головне питання кожного дня – це хімічний захист рослин. А по такій культурі як цукровий буряк вирішальне значення має буквально кожен день і негайна реакція. Якщо, наприклад, проморгав лободу і вона почала обганяти буряк, то тоді треба або збільшувати норму гербіциду, або не розраховувати на урожай.
- Чи хотіли би Ви зайнятися іншими культурами, наприклад, ягодами чи садами? Якщо так, то чим саме?
- Звичайно, хотів би зайнятися більш прибутковими культурами. Але головний стримуючий фактор – відсутність власної землі. Я боюся ризикувати та інвестувати в багаторічні насадження на орендованих паях. Єдине, на що зараз збираюся реально наважитися – закласти яблуневий сад на 1,5 га між старими фермами. І навіть ці плани – дуже і дуже попередні. Я навіть зараз ще не визначився, і тільки вивчаю, які саме сорти хотів би вирощувати.
- Чи вистачає інформації? Звідки її берете?
- З будь-яких джерел – і з семінарів, і з особистого спілкування з колегами, з телевізора, з газет. І звичайно її бракує, адже на далекі села на семінар не поїдеш, бо маєш щоденний клопіт у господарстві.
Вадим Нанинець спеціально для propozitsiya.com