Шкідники запасів сої
Під час зберігання сої виявлено понад 55 видів шкідливих комірних комах і кліщів. Ступінь пошкодження врожаю сої у післязбиральний період та збитки, які спричиняють комірні шкідники її зерну та зернопродукції, важко оцінити кількісно.
Ступінь і якість збереження зерна сої під час зберігання залежать від обов’язкового дотримання цілої низки заходів захисту зернового запасу. Це й профілактичні заходи, до яких належать дотримання та забезпечення санітарного режиму території, санітарне утримання приміщень, правильне розміщення зерна в сховищі, контроль за його станом. Важливими складовими цієї системи є також фізико-механічні заходи захисту, а також знищення комірних шкідників (кліщів, комах і гризунів) за допомогою хімічних засобів захисту.
Слід зазначити, що основними причинами зниження якості зерна сої під час зберігання є як пошкодження його комірними шкідниками, так і ураження грибними хворобами. Причому пошкодження зерна шкідниками збільшує його сприйнятливість до ураження грибними хворобами, які в процесі розвитку продукують шкідливі й канцерогенні речовини, утворюють отруйні для людей і тварин мікотоксини й різко знижують посівні насіннєві якості. Вологе зерно, а також уміст рослинних решток, інших домішок у зерновій масі принаджують багатьох комірних шкідників.
Основним фактором, що має вплив на зберігання зерна сої, є вологість, причому для сої вона має вагоміше значення, ніж для інших зернових культур. Вологість є визначальним фактором, від якого залежить рівень пошкодження зерна протягом зберігання, а відповідно й продовольчі, кормові та насіннєві якості зерна сої. Такий важливий фактор не можна ігнорувати. Тож, орієнтуючись на кінцевий результат, потрібно забезпечити початкові умови зберігання зерна культури. За допомогою зниження вмісту вологи до дозволеного рівня, залежно від тривалості зберігання та температури навколишнього середовища, можна попередити шкідливий вплив комірних комах і кліщів, а також мікроорганізмів і збудників грибних хвороб, а також зменшити інтенсивність газообміну зерна.
Рекомендовано для якісного зберігання зерна сої дотримуватись таких критеріїв: вологість зерна — 10–10,5%, відносна вологість повітря — нижче як 60%, температура повітря — від 5 до -5°С. Приміщення для зберігання зерна очищають, виконують дезінфекційні заходи та добре провітрюють. Зберігають зерно в металевих бункерах, закритих складських приміщеннях, у мішках штабелями заввишки 1,5–2,5 м, а товарне — в металевих бункерах і насипом.
Дезінфекційні заходи (дезінфекція, дезінсекція, дератизація) — це методи захисту зерна на зберіганні для знищення в середовищі приміщення збудників інфекційних хвороб (дезінфекція) та їхніх переносників — комах (дезінсекція) та гризунів (дератизація).
На сьогодні використовують і новий вигідний спосіб зберігання зерна сої — у поліетиленових мішках, які розміщують на відкритій території (поле або майданчик). Мішок-рукав має бути виготовлений із трьох шарів поліетилену і бути завдовжки 60–75 м і місткістю 150–250 т. Надійне зберігання в них гарантує висока герметичність упаковки, яка не дає можливості розвиватися мікроорганізмам, збудникам грибних хвороб і шкідникам.
Перевагами такого способу зберігання є:
економія витрат на 35% порівняно зі зберіганням у складських приміщеннях або бункерах;
диференціювання зберігання за якістю;
мінімізація впливу умов зовнішнього середовища на якість зерна.
Для зберігання в поліетиленових мішках придатне зерно в сухому стані, яке використовуватимуть на продовольчі та кормові цілі. Варто мати на увазі, що довготривале зберігання насіннєвого матеріалу сої за такого способу може призвести до зниження його схожості, особливо за підвищеної початкової вологості самого зерна. Протягом усього періоду зберігання слід постійно спостерігати за станом зерна сої, визначати його вологість, температуру, заселеність шкідливими комірними комахами та кліщами, а також за зовнішнім виглядом, зміною кольору і запаху. Зміна кольору зерна і поява нових, не властивих зерну, запахів свідчить про те, що у зерновому воросі відбуваються мікробіологічні процеси, або про розвиток і зараження комірними шкідниками. Таке зерно відразу ж рекомендовано підсушити або охолодити.
Як зазначалося вище, під час зберігання зерна сої його можуть псувати близько 55 видів шкідників, що загострює увагу до їхньої небезпеки та, відповідно, є сигналом про необхідність виконувати ефективні заходи зі зменшення або усунення їхньої шкідливості. За сприятливих умов (травмоване зерно, порушення режиму зберігання тощо) зерно сої пошкоджуватимуть такі основні шкідливі комірні комахи: квасолевий зерноїд (Acanthoscelides obtectus Say.), гороховий зерноїд (Bruchus pisorum L.), суринамський борошноїд (Oryzaephilus surinamensis L.), коротковусий борошноїд (Cryptolestes ferrugineus Steph.), малий борошняний хрущак (Tribolium confusum Durval), булавовусий малий борошняний хрущак (Tribolium castaneum Hrbst.), зерновий шашіль (Rhizopertha dominica F.), південна комірна вогнівка (Plodia interpunctella Hb.), млинова вогнівка (Ephestia kuehniella Z.), рисовий довгоносик (Sitophilus oryzae L.), мавританський жук-кузька (Tenebrioides mauritanicus L.), зерноїди-товстонiжки (Bruchophagus gibbus B.), прикида-злодій (Ptinus fur L.), борошняний кліщ (Acarus siro L.), видовжений кліщ (Tyrophagus putrescentiae Schrann.) та інші. Заражена маса зерна міститиме яйця, яєчні оболонки, личинки й скинуті личинкові екзоскелети, лялечки, лялечкові оболонки й кокони, а також особини мертвих і живих жуків.
Небезпечним шкідником запасів зерна сої є квасолева зернівка. Шкідник зимує всередині зерна в сховищах, у польових умовах — у падалиці, ґрунті, під рослинними рештками. На складах швидко розмножується влітку та повільно — в інші періоди, особливо взимку. В теплих приміщеннях розмножується впродовж усього року, розвиваючись у п’яти-шести поколіннях, що в розвитку накладаються одне на одне. У польових умовах квасолева зернівка розвивається в одному поколінні, а на Півдні України іноді буває факультативне друге. Навесні жуки розлітаються з місць зимівлі на відстань до 3 км, живляться генеративними органами, пилком, пелюстками, квітами різних бобових рослин.
Квасолева зернівка є термофільним видом із чітко вираженими потребами до підвищеної вологості повітря (75– 90%). Нижній температурний поріг розвитку — 14°С, верхній — 36,3°С, оптимальна температура — 18,7– 30,3°С. Жуки, які містяться зовні зернини, під впливом температур 0-2°С гинуть через 15 діб, за 4°С — через 10, а за 12-18°С — через 1–2 доби. Мінусова температура повітря є лімітуючим фактором із обмеження розмноження квасолевої зернівки в областях, де такий режим у складських приміщеннях, сховищах тощо складеться взимку. На Півдні України вони здатні зимувати тільки в стадії жука в умовах порівняно теплих зим, коли мінусова температура в приміщеннях буде короткочасною. За таких умов жуки матимуть можливість перезимувати та перелетіти на посіви або залишитися в приміщеннях складів, сховищ, відкладаючи яйця на зерно. В одній зернині може міститися значна кількість личинок (до 18 і навіть до 30), в процесі живлення вони знищують її майже повністю. Весь цикл розвитку личинок відбувається в зерні, жуки з них виходять крізь округлі отвори. У разі збільшення кількості отворів схожість зерна різко знижується.
Деякі шкідники, такі як південна комірна вогнівка, живляться зерном сої, перебуваючи у фазі личинки, яка зберігається у зерні й своїм сильним ротовим апаратом спричиняє великі поверхневі ушкодження. Млинова вогнівка пошкоджує і заселяє різні продукти, в тому числі й сою, завдаючи шкоди верхньому шару бобів, які гусениця обплутує та склеює павутинкою. Мавританський жук-кузька і малий борошняний хрущак спочатку живляться зародком, а потім ендоспермом зерна. Якісні та кількісні втрати зерна спричиняють зниження його сортності, а відтак і ринкової вартості.
Інші небезпечні шкідливі комахи, наприклад рисовий довгоносик, живляться, в основному, ендоспермом, у той час як борошноїди — зародками зерна. Комірний довгоносик відкладає яйця (до 300 яєць за життя), у середньому — 150, рисовий довгоносик — 380–575 яєць за життя (усередину бобів). Увесь цикл розвитку — від яйця до появи молодого жука — відбувається всередині зернини. Оптимальною для комірного довгоносика є температура 20-28°С, відносна вологість повітря — 75–93%. Із моменту відкладання яєць до появи жука минає 16 днів. Зниження температури до 12-13°С стримує розвиток цього шкідника. За температури 3°С і нижче жуки впадають у холодове заціпеніння. Температуру -5° С жуки витримують 26 діб, а за 38-41°С гинуть від перегріву. У зернині залишають точкові вихідні отвори. Дорослі комахи, стають надто ненажерливі, пошкоджують переважно зародкові зав’язі. На відміну від комірного, рисовий довгоносик дещо менший за розмірами, але може літати.
Оптимальною для розвитку рисового довгоносика є температура 26-31°С, відносна вологість повітря — 70–90%. Розвиток шкідника активізується, якщо зерно сухе (личинка в зернині може розвиватися за вологості 9%). Чутливі до холоду, за температури -5°С живуть протягом чотирьох днів, а за 5°С — 21 день.
Як правило, шкодочинні зернівки (види Bruchidius) заселяють сою ще в полі. Часто таке зерно буває важко виявити під час збору врожаю, оскільки рівень заселення зерна занадто низький. Зернівки — це дрібні жуки (менше як 1 см завдовжки), які швидко розмножуються в зерні, що закладене на зберігання, і зазвичай їх виявляють приблизно на третій місяць зберігання зернової маси. На час їхнього виявлення зерно вже буде зіпсоване й здебільшого втратить свою товарну якість. Зернівки належать до небезпечних шкідників зерна сої, які завдають шкоди протягом усього циклу його поставок (від заготівлі до експорту).
Булавовусий малий хрущак пошкоджує борошно, зерно, мигдаль, печиво, червоний перець та інші продукти, а також горох, боби, сою, квасолю, сочевицю і нут, у яких він виїдає зародки. Жуки й личинки здатні харчуватися цілим насінням соняшнику. Шкоди зерну завдають як жуки, так і личинки булавовусого малого борошняного хрущака, особливо активно вони живляться битим, травмованим і зерном, пошкодженим іншими комахами. За сприятливих умов на півдні та в теплих приміщеннях протягом року малий борошняний хрущак дає три-чотири покоління. Здатен до тривалого голодування (понад 50 днів). Малий борошняний хрущак поширений повсюдно, пошкоджує понад 100 видів продуктів і навіть нюхальний тютюн. Коротковусий борошноїд добре літає. Жук і личинки пошкоджують усі види зерна, бите насіння соняшнику, рідше — борошно, крупу незалежно від вологості. За масового розмноження коротковусий борошноїд може знищити велику кількість зерна, спричинити його самозігрівання, псування і завдати великої шкоди.
Зерновий шашіль дуже ненажерливий, поширений у всьому світі і вважається одним із найнебезпечніших комірних шкідників. Жук живе до 390 днів, живиться зерном усіх хлібних злаків, горохом, сухарями.
Зерно, крупи, насіння олійних культур, сухофрукти та іншу продукцію значною мірою пошкоджують і кліщі. Найкращими умовами для життєдіяльності, розвитку й розмноження кліщів є температура в межах 12-30°С тепла і вологість 13-18%. Найшкідливішими є такі види кліщів: борошняний, видовжений, звичайний волохатий.
Розвиток борошняного кліща (від яйця до дорослої стадії) відбувається за температури 20-22°С і вологості зерна понад 13%, проходить швидко й може закінчитися за 15–17 днів. Сприятливою температурою для цього кліща є 18-20°С. Велике значення має вологість агропродукції. Наприклад, за вологості 10,4–12,9% кліщі гинуть, за 13,4% їхній розвиток затримується, а за 14–17% кліщі розмножуються дуже активно та у великих кількостях. Кліщ пошкоджує зерно, борошно, крупи, насіння бобових і олійних культур, макуху, сушені фрукти, овочі та інші продукти. Зерно, заселене кліщем, часто під час зберігання починає зігріватися, і за таких умов його необхідно штучно охолоджувати, перепускаючи через зерноочисні машини. Шкода від кліщів полягає в тому, що вони не тільки знищують частину зерна та зернопродуктів, а й надто забруднюють їх своїми екскрементами. У зерні вони насамперед виїдають зародок. За сильного пошкодження й забруднення продуктами життєдіяльності комах зерно набуває специфічного неприємного запаху та стає непридатним для споживання.
Кліщі, залежно від температури та вологості, розміщуються в товщі зерна і зернопродуктів неоднаково: за теплих умов — рівномірніше. Восени, за зниження температури вони переміщуються в глибші шари, особливо в місця з підвищеною вологістю, утворюючи там так звані гнізда, де й переживають несприятливі для їхньої життєдіяльності умови. Поширюються кліщі разом із заселеним зерном, яке транспортується, зі складським інвентарем, мішками тощо. Борошняний кліщ дуже поширений і є одним із найнебезпечніших шкідників.
Видовжений кліщ подібний до борошняного (0,3–0,5 мм), відрізняється від останнього видовженою формою тіла, рухається швидше, дуже поширений. Видовжений кліщ розмножується в зерні, зернопродуктах і завдає значної шкоди. Найшвидше комахи розмножуються за температури 23-25°С.
Звичайний волохатий кліщ, порівняно з борошняним, набагато рухливіший. Кожна самка відкладає всього 8–10 яєць, із яких відроджуються личинки, які потім перетворюються на німф і дорослих кліщів. Незначні розміри кліщів дають їм можливість досить легко розселятися, поширюючись із пилом, водою і повітряними потоками, а також за допомогою людей і тварин, у тому числі за допомогою гризунів. Серед факторів, які впливають на життєвий цикл комірних кліщів, найбільше значення мають температура та вологість.
І. Сторчоус, канд. с.-г. наук
Журнал «Пропозиція», №11, 2019 р.