Вплив фаз вегетації на поживну цінність кормів із еспарцету
У наборі багаторічних бобових рослин є як досить вивчені види, так і малопоширені, про які часто кажуть, що вони — безперспективні кормові культури. Безумовно, кормова люцерна має чимало незаперечних переваг перед багатьма своїми «родичами», але залишати поза увагою решту бобових культур (ідеться про багаторічники) не зовсім правильно.
У наборі багаторічних бобових рослин є як досить вивчені види, так і малопоширені, про які часто кажуть, що вони — безперспективні кормові культури. Безумовно, кормова люцерна має чимало незаперечних переваг перед багатьма своїми «родичами», але залишати поза увагою решту бобових культур (ідеться про багаторічники) не зовсім правильно.
Д. Крюков
Спеціально для журналу
«Тваринництво та ветеринарія»
Насамперед, доцільність використання кормових культур має оцінюватися не тільки за врожайністю й виходом поживних речовин з 1 га площі, а й за кормовою та біологічною цінністю. Перевагу слід віддавати тим консервованим кормам, енергетична поживність яких мало змінюється порівняно з вихідною сировиною й залишається в розрахунку на 1 кг сухої речовини не менш ніж 0,8 к. од. (9,4 Мдж ОЕ) за середнього вмісту протеїну 13% і більше.
Цікавий щодо цього еспарцет, бо за правильного обліку фаз вегетації під час збирання цієї рослини можна заготувати високоякісні консервовані корми (у комплексі зі злаками) з мінімальними витратами на їхнє виробництво.
Такі важливі фази вегетації...
Для еспарцету, як і для всіх багаторічних трав, характерна певна закономірність:
У зеленій масі еспарцету, зібраного наприкінці цвітіння, спостерігається різке накопичення клітковини (на 30% більше) за значного зниження вмісту протеїну (на 37% менше) порівняно з його збиранням у фазі бутонізації—початку цвітіння. У зв’язку з цим хімічний склад і якість консервованих кормів, приготовлених із зеленої маси еспарцету в різні фази вегетації, має відмінності (табл. 1).
Сіно, сінаж і силос, заготовлені з еспарцету наприкінці цвітіння, істотно нижчі за якістю, з урахуванням вмісту протеїну, ніж консервовані корми, заготовлені під час збирання еспарцету в період бутонізації— початку цвітіння.
Високоякісні сінаж і сіно можна одержати в разі збирання еспарцету на початку цвітіння. Готування ж силосу зі свіжоскошеної маси еспарцету в цей період не дасть можливості одержати високоякісний корм унаслідок втрати поживних речовин, насамперед протеїну, через небажані процеси шумування (наявність олійної кислоти й високої кислотності) або зниження його кількості в період вегетації (табл. 2), хоча пров’ялювання еспарцету до 29–35% сухої речовини може призупинити процеси олійно-кислого шумування (залишки олійної кислоти або її відсутність).
Високоякісний, об’ємний корм, як відомо, має містити не менш 0,80 к. од. в 1 кг сухої речовини, 100 г перетравного протеїну. Як бачимо з табл. 3, сінаж, приготовлений з еспарцету, пров’яленого до 50% вологості, у фазі бутонізації — початку цвітіння, відповідає цим вимогам.
У травосумішці або без...
Силос із еспарцету й злакових трав (у співвідношенні 50:50) характеризується кращими показниками, порівняно з кормом, приготовленим тільки з еспарцету. Кислотний склад і активна кислотність (рН) за використання травосуміші перебувають на оптимальному рівні 4,3 (проти 5,3), за вмісту протеїну 17,3 (проти 14,8).
Це обумовлено поліпшенням цукропротеїнового співвідношення, зниженням вологості змішаного вихідного матеріалу і як наслідок – поліпшенням процесу силосування. Якщо казати про співвідношення еспарцету й злаків під час заготівлі силосу, то перевагу варто надавати суміші за співвідношення цих злакових компонентів, відповідно, 50:50 (табл. 4).
Висновки
Еспарцет поєднує комплекс цінних господарських і біологічних властивостей і вирізняється високою продуктивністю зеленої маси, великим вмістом білка. Цю культуру, в основному, рекомендують використовувати як сінокісну рослину.
У зеленій масі еспарцету в разі збирання його наприкінці цвітіння відбувається накопичення клітковини (на 30% більше) і різке зменшення протеїну (на 37% менше) порівняно з фазою бутонізації—початку цвітіння.
Пров’ялювання еспарцету до 50% сухої речовини (у фазі бутонізації—початку цвітіння) дасть змогу одержати сінаж із вмістом протеїну 17,1% і перетравного протеїну – 137 г на к. од.
Силос, приготовлений з еспарцету, характеризується значними втратами поживних речовин, насамперед протеїну, внаслідок небажаних (олійно-кислих і гнильних) процесів.
Силос із суміші еспарцету зі злаками (50:50) має високу енергетичну й протеїнову поживність: 0,91 к. од. в 1 кг СР і 127 г перетравного протеїну в к. од.