Вирощування баклажанів у плівкових тунелях

Технологія вирощування баклажана під тимчасовими укриттями тунельного типу з використанням мульчуючого екрану.

Біологічні особливості

Баклажан (Solanum melongena) — вид багаторічних трав’янистих рослин родини Пасльонові (Solanaceae), що вирощується як однорічна овочева культура.

Коренева система баклажану в молодому віці слабка, яка пізніше сильно розростається та охоплює значний об’єм ґрунту на глибині 20–30 см, окремі корені досягають 150 см. Коріння чутливе до нестачі вологи, повітря і поживних речовин. Стебло прямостояче, висотою від 25 до 150 см (у високорослих сортів), дуже міцне, спочатку трав’янисте, з 50–60-денного віку стає дерев’янистим. Листки великі (7–35 см у довжину), прості, овальної форми, опушені. Квітки поодинокі чи зібрані у невеликі китиці (від 2 до 5 квіток), двостатеві, великі, світло-лілового забарвлення. Пилок важкий, тож переноситься вітром не далі, ніж на 1 м. Запліднення відбувається в основному шляхом самозапилення.

На рослині формується від 3 до 15 плодів. Залежно від сорту, вони можуть бути порівняно дрібними (50–100 г) чи великими (до 1 кг), кулястими, грушоподібними, циліндричними чи вигнутими. Забарвлення їх у технічній стиглості — від світло-лілового до темно-фіолетового, майже чорного, блискуче чи без блиску; у фізіологічній стиглості — буре чи сіро-зелене. Зустрічаються декоративні сорти з білими, жовтими, червоними й смугастими плодами.

Плід — багатогніздна камера. М’якоть біла чи зеленувата, іноді бурувата, з гіркотою (найбільш солодка — біла), що обумовлена наявністю соланіну. У підсоленій воді гіркота зникає. Насіння пласке, округле, гладке, сірувато-жовте. Насінин у плоді 150–200 і більше, маса 1000 насінин — 3,5–5 г. Схожість зберігає 3–6 років.

Вимоги до умов вирощування

На ріст і розвиток баклажана істотно впливає світло: рослини найшвидше розвиваються за короткого (10-годинного), а врожай плодів краще формується за 12–14-годинного світлового дня.

Іншим важливим чинником є тепло. Насіння починає проростати за 10°С, а оптимальна для нього температура — 22-26°С. Втім, якщо витримати насіння 5–15 діб за температури 10°С, а потім підвищити її до 18-22°С, дружні сходи з’являються вже на третю-сьому добу, рослини швидше розвиваються і забезпечують високий урожай плодів.

До зниження температури баклажани дуже чутливі у період утворення бутонів і квіток. Якщо після висаджування розсади у відкритий ґрунт температура опускається нижче 15°С, перші квітки опадають. Масове опадання квіток і зав’язі почнеться й у випадку, коли температура повітря протягом тривалого часу триматиметься на рівні 26-28 °С і вище. У роки з теплою весною від дії високих літніх температур баклажани страждають менше.

Найбільше води баклажану потрібно у період плодоношення. Вологість ґрунту в цей час має бути не нижче 80% НВ. Якщо він висохне хоча б на короткий час, відразу починається опадання бутонів, квіток і зав’язі. Відтак, поливати баклажани слід частіше, ніж перець. Однак у холодну похмуру погоду надлишок вологи уповільнює розвиток рослин і також викликає опадання квіток і зав’язі.

Часу від сходів до технічної стиглості плодів проходить досить багато — від 110–120 діб у ранньостиглих сортів до 120–140 діб у середньостиглих, тож безрозсадним способом баклажан вирощують тільки у південних областях. Південь України взагалі є основним районом промислової культури «синеньких», адже кліматичні умови там сприяють отриманню товарної продукції високої якості. Найбільш сприятливі ґрунтово-кліматичні умови для цього склалися у приморських південних районах Херсонської області, розміщених у зоні Нижньодніпровського піщаного масиву.

Технологія вирощування

Вирощування баклажанів під укриттями знижує ризики, пов’язані з коливанням погодних умов, та дає можливість отримувати врожай значно раніше. Так, за вирощування у тимчасових плівкових укриттях перші плоди можна збирати вже в кінці червня — на початку липня.

Зрозуміло, що під плівкою швидше прогріваються повітря і ґрунт, а це прискорює проходження фенологічних фаз розвитку рослин. У таких умовах рослини формують добре розвинену кореневу систему, краще витримують приморозки, швидше розвиваються і формують більший урожай.

Розроблена Південною державною сільськогосподарською дослідною станцією ІВПіМ НААН технологія вирощування баклажана з використанням тимчасових тунельних укриттів з поліетиленової плівки забезпечує подовження періоду надходження врожаю на 25–30 діб за рахунок отримання ранньої продукції та можливості її збирання після осінніх приморозків. Це надає господарствам додаткові переваги, адже рання продукція завжди знаходить свого покупця, і це забезпечує надходження коштів на початку та в середині літа.

Починається ця технологія з обробітку ґрунту відразу після збирання попередника. Кращими попередниками є багаторічні трави, бобові, огірок, допустимі — капуста та цибуля. Можна вирощувати баклажан після зернових колосових, під які були внесені добрива. Рослинні рештки подрібнюються за допомогою лущильників або дискових борін. Якщо попередником були багаторічні трави, перше дискування проводиться на 5–6, друге — 8–10 см. Потім ділянку орють на глибину 25–27 см, а навесні боронують у два сліди по діагоналі. До висадки розсади проводять дві культивації: першу на глибину 8–10, другу — 10–12 см.

Перед висаджуванням розсади монтується система краплинного зрошення. Магістральний трубопровід розкладають вручну, а краплинну стрічку — механізовано вздовж розмаркованих щілин, що були утворені після основного внесення мінеральних добрив. Одночасно формуються гряди шириною 40–50 см й накриваються непрозорою синтетичною плівкою (мульчею). Результати наших досліджень свідчать, що застосування мульчуючої плівки забезпечує зниження витрат води на одиницю продукції більш ніж на 30%, підвищує приживлюваність розсади на 10% та дає можливість відмовитися від ручних прополок у рядах.

Далі слід встановити тимчасові плівкові укриття тунельного типу. Спочатку на кожному ряду через 0,5–0,6 м ставлять дуги з дроту, пластмаси чи лози, заглиблюючи їх краї на 0,15–0,2 м. Висота їх по центру має становити 0,6–0,7 м над поверхнею ґрунту. За відсутності захисних споруд на шляху домінуючих вітрів задля підвищення стійкості укриття дуги у трьох місцях вздовж гряди пов’язують шпагатом. Крім того, завдяки йому плівка менше провисає.

Накривають тунель поліетиленовою плівкою товщиною 0,1 мм та шириною 3 м. Краї її загортають землею, а на торцях намотують на дерев’яні рейки. Додатково плівку закріплюють шпагатом, який натягують на кілочки, вбиті з боків між дугами. Для зручності подальшого догляду за рослинами довжина тунельних укриттів не повинна перевищувати 11–20 м.

За нашими спостереженнями на час висаджування розсади ґрунт під тимчасовими плівковими укриттями прогрівається у середньому до 26,8°С, а вологість повітря не буває нижча 71%. Коли виникає потреба у провітрюванні, плівку з кінців каркасу та збоку піднімають і закріплюють між двома дугами.

Як показує досвід, краще приживається розсада, вирощена в касетах з розміром чарунки не менше 5×5 см. Висаджують її у ІІ–ІІІ декаді квітня, у віці 45 діб, коли рослини досягнуть висоти від 16 до 25 см. Садять їх на глибину 5–6 см (на 2–3 см глибше, ніж вони росли в теплиці) за схемою 175×15 см. Ґрунт до і після висадки має бути добре зволожений. Через 2–3 дні підсаджують рослини замість тих, що не прижилися, і проводять полив.

Сорти та гібриди, придатні для вирощування у тимчасових плівкових укриттях: Прем’єр, Біла лілія, Лідер, Пущанський 60, Вагомий, Кашалот, Бегемот, Херсонський, Анет F1, Епік F1, Самурай F1, Тіренія F1, Бібо F1, Фарама F1, Естеле F1, Мадалена F1, Анатолія F1 та ін.

Догляд за рослинами полягає у систематичному рихленні міжрядь, зрошенні, фертигації, боротьбі з бур’янами, шкідниками та хворобами. Міжряддя обробляють, як правило, не менше 4–5 разів. Перший раз їх розпушують на третій день після посадкового поливу на глибину 8–10, а якщо ґрунт дуже щільний і вологий — 6–8 см, потім — 10–12 см. Глибина наступних рихлень — 8–12 см. Проводять їх зазвичай стрілчастими та долотоподібними лапами.

Поливають баклажани у тимчасових тунельних укриттях за допомогою системи краплинного зрошення. Цей спосіб поливу, на відміну від дощування, дає можливість зволожувати ґрунт в укритті без зняття плівки. До того ж, він позитивно впливає на урожайність та якість плодів, підвищуючи їх товарність і середню масу. Для отримання високих врожаїв поливи необхідно проводити диференційовано за умови підтримання вологості ґрунту:

від висаджування розсади до початку бутонізації — на рівні 80% НВ у 30 см шарі ґрунту;

від фази бутонізації до початку формування плодів — 75% НВ у 40 см шарі;

від фази формування плодів до завершення вегетації — на рівні 80% НВ у 50 см шарі ґрунту.

Мінеральні добрива слід вносити з урахуванням фактичного вмісту поживних речовин у ґрунті в розрахунку на рівень урожайності 80 т/га. 70% їх розрахункової норми краще внести у передвисадковий період, перед розкладанням краплинної стрічки, культиватором з підживлювачем з одночасним нарізанням направляючих щілин, а решту 30% — методом фертигації.

Для захисту від бур’янів у рядах у наших дослідженнях використовувалася чорна поліетиленова плівка. Проведені розрахунки показали, що витрати на її придбання та облаштування мульчуючого екрану окупилися за рахунок того, що можна було повністю відмовитися від ручних прополок.

Знімають плівку з тунельного укриття, коли минає загроза приморозків, а нічна температура повітря стійко тримається не нижче 11-12°С, і краще робити це у вечірній час. Перед тим протягом 3–4 днів укриття добре вентилюють.

Боротьба з хворобами і шкідниками

Основними хворобами баклажана з грибних є фітофтороз, альтернаріоз, септоріоз і фузаріозне в’янення, з бактеріальних — чорна бактеріальна плямистість, бактеріальний рак, з вірусних — стовбур баклажана. Найпоширеніші шкідники на півдні України — колорадський жук, совки, попелиці, павутинний кліщ, а останніми роками великої шкоди у період від висаджування до бутонізації завдають також дротяники та капустянка, котрі пошкоджують підземні частини рослин.

Для боротьби з ґрунтовими шкідниками на краплинному зрошенні застосовують фосфорорганічні препарати, зокрема Золон (1 л/га). Наші дослідження довели високу ефективність внесення системних інсектицидів проти шкідників (зокрема ґрунтових, а також личинок та імаго колорадського жука) через систему краплинного зрошення. Так, внесення Ратибора (імідаклоприд, 200 г/л) у нормі

1 л/га після висаджування й приживлення розсади захистило її від ґрунтових шкідників і дало змогу уникнути обробки проти колорадського жука. Також дозволені до використання на баклажанах такі препарати, як Актара, Актеллік, Вертимек, Карате Зеон, Релдан).

Засоби для захисту рослин від хвороб і шкідників, які пошкоджують наземну частину, вибирають на підставі даних фітомоніторингу. Високу ефективність у боротьбі з колорадським жуком і проти групи совок показав препарат Кораген (за норми внесення 0,05 л/га і 0,175 л/га відповідно). Ефективним проти совок є також Протеус (0,76 л/га).

Урожай

Збирають плоди баклажана вибірково кожні 5–7 днів, коли вони досягають технічної стиглості, тобто мають характерне фіолетове або темно-синьо-фіолетове забарвлення. Перестиглі плоди втрачають забарвлення (біліють), їхня якість погіршується.

Пошкоджені плоди відразу використовують, а якісні можна зберігати протягом 20–25 днів. Для цього їх 1–2 дні витримують у темному прохолодному (7-10°С) приміщенні з відносною вологістю 80–90%, а потім зберігають за температури 1-2°С. На світлі баклажани зберігати не рекомендується, оскільки в них додатково накопичується соланін, що погіршує їхню якість.

Середня урожайність баклажана за вирощування у тимчасових тунельних укриттях з поліетиленової плівки з використанням мульчуючого екрану у дослідному господарстві ПДСДС ІВПіМ НААН становила 77 т/га. Рентабельність виробництва за новою технологією — 75% за собівартості плодів 1000 грн/т.

Батьківщина баклажана — Південно-Східна Азія — Бірма і тропічні райони Індії, де рослини зустрічаються в дикому вигляді. Припускають, що баклажан був введений в культуру в Індії в першому тисячоріччі до нашої ери. На початку нашої ери з Індії він проник у сусідні країни. Поступово культура баклажана поширилася в Китай, Японію і Північну Африку. За свідченням арабських письменників, в IX столітті баклажан вирощували на території сучасних Алжиру і Єгипту. При цьому він змінив безліч імен: аль-базінджан, альберенхена, мелонген, обержін, брінджал і браун-джоллі, бубріджан, патлиджан і навіть подліжан!

Стародавні греки і римляни називали баклажани «яблуками сказу» і вважали, що вживання їх у їжу приводить до божевілля. Інші (зокрема, єгиптяни) називали його «яблуком кохання», наділяючи баклажан властивостями афродизіаку.

В Європі його почали вирощувати тільки в Середні віки. Але спочатку були визнані декоративні властивості рослини. Вирощували баклажан заради оригінальних плодів з гладкою, блискучою шкіркою білого, жовтого, але найчастіше темно-фіолетового кольору. З відкриттям Південної Америки овоч «емігрував» туди, прижився. А коли виявилося, що індіанці успішно розводять і вживають в їжу вже знайомий овоч під назвою «бадиджан», європейці стали культивувати його як продукт харчування.

До нас баклажани потрапили приблизно в XVII столітті з Персії або Туреччини, де вони були на той час надзвичайно популярними. Можливо, їх привозили з цих країн купці, ймовірно - козаки, які здійснювали туди регулярні набіги. Так чи інакше, але теплолюбні баклажани прижилися в південноруських губерніях, де місцеве населення швидко оцінило їх чудовий смак, привласнило їм назву «синенькі», стало розводити у великих кількостях і готувати смачні страви.

Сорти, що вирощуються в Україні, належать до західно-азійського підвиду, який, у свою чергу, має два різновиди — болгарський та європейський.

В. Книш, канд. с.-г. наук,

А. Наумов, канд. с.-г. наук,

Південна державна сільськогосподарська дослідна станція ІВПіМ НААН

Журнал «Пропозиція», №7-8, 2021 р.