Випадки AПП дедалі частіше трапляються під час годівлі

Яким чином АПП (актинобацилярна плевропневмонія) проявляє себе під час відгодівлі? І що слід робити з цими проблемами? Про це — розповідь ветеринара др. Ервін Зіфердінг з містечка Лоне, Німеччина.

Осінній та зимовий період — це спалах гострих респіраторних інфекцій, одним із основних проявів яких є кашель. Радикальні добові коливання температур ще більше погіршують загальний стан хворої тварини. Причиною кашлю може бути ціла низка бактеріальних та вірусних збудників. Якщо ж говорити про AПП (APP — Actinobacillus pleuropneumoniae), то ця інфекція, порівняно з іншими, спричинює досить великі економічні збитки.
За формування і перебіг клінічних проявів відповідають так звані екзотоксини (див. таблицю праворуч), тобто отруйні речовини, що їх продукує збудник. Клінічний прояв хвороби залежить від віку тварин, стану їхнього імунітету, інтенсивності тиску вторинних збудників (таких як мікоплазма, грип тощо), умов утримання, серотипу збудника та продукованих ним токсинів. Захворювання може проявлятися по-різному: від раптової смерті до хронічного або субклінічного перебігу (найчастіше — без видимих клінічних симптомів). Однак економічні збитки можуть бути величезними.

Раптова смерть та хронічне відставання в рості
На практиці виділяють чотири форми прояву AПП:
   Підгостра форма перебігу хвороби проявляється високою температурою тіла — до 42,5°C, пригніченням тварини, відмовою від корму та води, розладами дихання, кашлем. Залежно від перебігу пневмонії, аускультативно вислухують різнокаліберні хрипи в легенях.
У разі підгострої форми хвороба на фермах поширюється дуже швидко і досить спонтанно.
Через брак кисню вуха і п’ятачок хворих тварин набувають синюватого кольору. Якщо тварин не лікувати, вони помирають протягом 12–24 год. Характерний симптом, що передує загибелі, — кров’янисті пінисті виділення з носових ходів та рота. У разі настання раптової смерті тварини в її ніздрях часто можна помітити криваву піну.
   Уражені гострою формою АПП тварини дихають дуже інтенсивно, мають температуру до 41°C, їдять мало (або взагалі нічого не споживають) і ведуть себе в цілому спокійно. У хворих тварин спостерігається переривчастий кашель, який завдає їм болю. Якщо тварин не лікувати, вони помирають через кілька днів або ж хвороба переходить у хронічну форму.
   Свиней із хронічною формою плевропневмонії помітити важко. Температура їхнього тіла дещо підвищена, дихають вони швидше (тахіпноє), перебіг хвороб супроводжується специфічним кашлем, який часто не вдається вилікувати. Крім того, знижується споживання корму, тварини чахнуть і, як наслідок, групи стають різнорідними за конституцією тварин.
Хронічна форма плевропневмонії, викликана AПП, часто зустрічається в закритих системах і приміщеннях для відгодівлі, де утримується декілька груп тварин, зібраних за віком або походженням.
   Субклінічна форма. В господарствах із відмінними умовами утримання тварин інфікування збудником не проявляється видимою клінікою. Свині не мають жодних симптомів, але як безмовні носії латентної інфекції можуть у будь-який час заразити інших тварин.
Якщо в цьому самому приміщенні утримують AПП-негативних тварин, може виникнути гостра форма інфекції. Тому дуже важливо, аби такі свині пройшли спочатку карантин (щонайменше три тижні), а потім — адаптацію до бактеріального спектра свинарника (також упродовж не менше трьох тижнів).
Збудник «дрімає» на мигдалинах
Свині, які перенесли інфекцію, виробляють стійкий імунітет лише до того серотипу збудника, який викликав хворобу. Якщо ж тварина повторно інфікується іншим серотипом, хвороба починається знову. Свиноматки можуть передавати поросятам із молозивом антитіла, що утворилися після інфекції. Залежно від титру антитіл, захист триватиме від трьох до восьми тижнів.
Після інфікування збудник повертається на мигдалини і залишається там в активному стані протягом тривалого часу. Однак під час стресу (викликати його можуть коливання показників мікроклімату приміщення, переміщення та скупченість свиней у секторах) він потрапляє на слизову оболонку і звідти повітряно-крапельним шляхом (до 400 м) передається від тварини до тварини. У такий спосіб інфекція може поширюватися всім свинарником від відділення до відділення. Ще більшого розповсюдження хвороба набуватиме в тому разі, коли збудник «заноситься» у поголів’я на перший погляд, здоровими та насправді — латентно інфікованими тваринами.
Поросята від позитивних на AПП свиноматок інфікуються переважно вже під час молочного періоду, але захворюють тільки у період відгодівлі. У разі розміщення в одній групі поросят різного походження існує особливо велика небезпека їхнього інфікування різними серотипами збудника, адже на мигдалинах лише однієї свині у лабораторії можна виділити до шести різних серотипів AПП. Саме це і пояснює, чому тварини одного поголів’я хворіють іноді по декілька разів.
Час початку і перебіг хвороби багато в чому залежить від таких факторів:
   серотип (які токсини продукуються?);
   система виробництва («вільно-зайнято» або безперервно);
   умови утримання (кількість тварин у стаді, годування, вентиляція тощо);
   наявність бактеріального (мікоплазми, бактерії Pasteurella, Bordetella) та вірусного (PRRS, PCV 2, грип) супровідного збудника.
Остаточний діагноз за видимими ознаками захворювання можливий лише у разі надгострої та гострої форм. У будь-якому разі для перестрахування слід проводити подальші обстеження.
Під час розтину загиблих тварин можна побачити в легенях, темно-червоні вогнища, що наче обмежені канавкою. На протилежних ділянках плеври можливе утворення фібринозних відкладень. У разі надгострої форми окремі запалені ділянки легень можуть зливатися, а в грудній порожнині мертвих тварин, як правило, помітні водянисто-криваві скупчення рідини. Якщо тварина перехворіла вже давно, площа запалених ділянок легень буде не темно-червоною, а сіро-червоною або сіро-білою. Поверхня легень зростається з плеврою, а за розшаровування на плеврі залишаються чітко помітні спайки.
Оскільки як пряме виявлення збудника методами вирощування культури або ПЛР, так і непряме виявлення за допомогою реакції зв’язування комплементу або за допомогою тестів ELISA не дають повних достовірних даних (див. вставку праворуч), надійним методом виявлення інфекції AПП залишається тільки перевірка стану легенів на бойні. При цьому слід залучити й ті партії, які не показують жодних типових симптомів.

Гострі випадки слід негайно лікувати антибіотиками!
У разі гострої форми інфекції AПП усю групу тварин слід негайно пролікувати антибіотиками, адже перші смертельні випадки можуть спостерігатися вже через декілька годин. Оскільки тварини за надгострої та гострої форм, як правило, відмовляються від корму та води, краще за все декілька днів проводити лікування ін’єкціями. Для цього є ціла низка препаратів з такими діючими речовинами, як амоксицилін або флорфенікол.
Якщо тварини споживають корм або п’ють, можна додавати препарати у корм або воду. Для терапії можна використовувати препарати амоксициліну, доксицикліну, тильмікосину або триметоприм-сульфонаміду. Лікування антибіотиками на початку відгодівлі у формі так званої стійлової метафілактики (вторинної профілактики) зазвичай успіхові не сприяє. Адже спалах інфекції AПП часто має місце лише у другій половині відгодівлі.
Справа виглядає інакше, якщо уся вікова група отримує лікування у вигляді ін’єкцій антибіотиків безпосередньо перед очікуваним спалахом інфекції AПП. За такої ситуації антибіотики з групи хінолонів або цефалоспоринів (Сeftiofur, Сefquinom) здатні настільки зменшити тиск збудника, що подальший розвиток хвороби нівелюється. І все начебто добре. Втім, виходячи з позицій кінцевого споживача продукції, залишається відкритим питання: чи насправді корисне таке лікування антибіотиками? Та й вартість його буквально «б’є» по кишені виробника...

Як я можу захистити
своє стадо?
Аби позбутися проблем з АПП на тривалий час, лікування антибіотиками — не кращий вихід. Доцільніше постійно зменшувати ризик зараження у свинокомплексі. При цьому, перш за все, слід звернути увагу на гігієну та менеджмент. Дуже важливо, щоб стійла були розташовані за схемою «вільно-зайнято» і щоб там перебували поросята одного опоросу. Крім того, слід зменшити кількість поголів’я свиней у приміщенні, дотримувати мінімальної швидкості повітряного потоку, а хворих тварин переводити у спеціально опорядкований бокс.
На свинокомплексах із високим ризиком захворювання рекомендується проведення вакцинації, хоча всі заходи щодо проведення імунізації можуть тільки пригальмувати симптоматичний прояв захворювання — повного імунологічного витіснення збудника, на жаль, досягти неможливо.
Доступні дві вакцини: жива вакцина, специфічна до серотипу 2 (Haeppovac) і вакцина із впливовою дією на різні серотипи (Porcilis AПП). Вакцинація живою вакциною може виявитись недостатньо дієвою, якщо в господарстві діагностовано різні серотипи AПП. Щодо вакцини із впливом на різні серотипи слід зазначити, що вона діє абсолютно на всі відомі сьогодні штами АПП.
Якщо помістити молодих здорових свиноматок в інфікований бокс для опоросу без певної фази адаптації, то гострої інфекції не уникнути. Двократна вакцинація з інтервалом в чотири тижні в період розмноження або у фазі карантину є надійним засобом проти інфекціїї для поросних свиноматок. Додатково, після встановлення контакту, слід давати антибіотики per os (наприклад, доксициклін) протягом семи днів.
Вакцинація свиноматки перед кожним опоросом значно знижує патогенність збудника під час вирощування поросят і на етапах відгодівлі. Свинокомплекси, масово інфіковані АПП, мають додатково захищати своє поголів’я, а саме: проводити вакцинацію молодняку на етапах відгодівлі. Рекомендована виробником подвійна вакцинація на шостому та десятому тижнях забезпечує найкращий захист. З нашого досвіду: також дуже дієвою буде вакцинація у віці восьми тижнів.

Підсумуємо
Проблеми з АПП дедалі більше трапляються на етапах відгодівлі, коли у безсимптомно інфікованих і хронічно інфікованих тварин можуть спостерігатися гострі та підгострі форми захворювання.
Велика різноманітність збудника — принаймні 15 різних серотипів — ускладнює проведення профілактичної вакцинації. Тільки вакцини із впливом на різні серотипи можуть діяти ефективно. Пероральне лікування антибіотиками перед клінічним спалахом хвороби тільки відтерміновує проблему. Ін’єкційна терапія в усіх вікових групах безпосередньо перед очікуваним спалахом хвороби однозначно буде мати ефект, проте це дороге задоволення.