Ук­раїні потрібна твер­да про­до­воль­ча політи­ка

Однією з гострих проблем сучасності є продовольче забезпечення населення. Кожна країна розв’язує цю проблему відповідно до власних можливостей: одні орієнтуються на самозабезпечення продовольством, інші — надають перевагу його імпорту, а деякі вміло поєднують обидва шляхи.

М. Хо­рун­жий, про­фе­сор

Тож під про­до­воль­чою політи­кою дер­жа­ви слід ро­зуміти здатність уря­ду та регіональ­них уп­равлінських струк­тур постійно підтри­му­ва­ти ба­ланс між по­пи­том і про­по­зицією на про­до­воль­ст­во
не­за­леж­но від об’єктив­них та суб’єктив­них при­чин роз­вит­ку національ­ної еко­номіки.
Як­що ке­ру­ва­тись цим прин­ци­по­во важ­ли­вим ро­зумінням суті про­до­воль­чої політи­ки, то маємо всі підста­ви ствер­д­жу­ва­ти, що за­про­по­но­ва­ний Про­гра­мою діяль­ності Кабіне­ту Міністрів Ук­раїни розділ «Но­ва про­до­воль­ча по­лі­ти­ка» (див. По­ста­но­ву Вер­хов­ної Ра­ди Ук­раїни № 26-VIII від
11 груд­ня 2014 р.) аж ніяк цьо­му не відповідає. Скла­дається вра­жен­ня, що роз­роб­ни­ки цьо­го розділу або не ро­зуміють суті про­до­воль­чої політи­ки, або ж під час ство­рен­ня про­гра­ми пішли про­стим шля­хом фор­му­лю­ван­ня її по­ло­жень з до­по­мо­гою хо­до­вих фраз, які здебільшо­го не ма­ють пря­мо­го сто­сун­ку до влас­не про­до­воль­чої політи­ки.
Що не вик­ли­кає сумніву, то це чітка орієнтація уря­ду на по­даль­ше інтен­сив­не на­ро­щу­ван­ня ек­с­пор­ту сільсько­го­с­по­дарсь­кої про­дукції та про­до­воль­ст­ва для cтвер­д­жен­ня лідер­ст­ва на світо­во­му про­до­воль­чо­му рин­ку. Між тим, на тлі зовнішньо­е­ко­номічних успіхів у про­да­жу про­дукції АПК на світо­вих рин­ках Ук­раїна все частіше відчу­ває слабкість і пев­не роз­ба­лан­су­ван­ня внутрішньо­го рин­ку про­до­воль­ст­ва. До то­го ж події нинішньо­го періоду, пов’язані із війною на сході Ук­раїни, по­ка­за­ли, що в країні про­до­воль­чої політи­ки як та­кої вза­галі не­має. Так, про­до­воль­чим за­без­пе­чен­ням армії пе­рей­мається не дер­жа­ва, а на­се­лен­ня, во­лон­те­ри. У країні в усій по­вноті про­яви­ла се­бе над­зви­чай­на про­до­воль­ча си­ту­ація: за­без­пе­чен­ня життєво важ­ли­ви­ми хар­чо­ви­ми про­дук­та­ми ста­ло під за­гро­зою на ча­с­тині те­ри­торії, де про­жи­ває по­над 4 млн осіб і скон­цен­т­ро­ва­но сотні ти­сяч військо­вих. До то­го слід до­да­ти і та­ке. Нині в Ук­раїні 3,6 млн пенсіонерів пе­ре­бу­ва­ють за ме­жею бідності, за різни­ми дже­ре­ла­ми, у країні 2,5–3 млн бідняків. Крім то­го, міграційні про­це­си, зу­мов­лені війною на сході країни, за­го­ст­ри­ли си­ту­ацію із про­до­воль­чим за­без­пе­чен­ням на­се­лен­ня і в тих об­ла­с­тях і регіонах, ку­ди пе­реїха­ли (хо­ча й тим­ча­со­во) крим­ча­ни, лу­ган­ча­ни і до­неч­ча­ни. Різка де­валь­вація гривні при­зве­ла до про­до­воль­чо­го ажіота­жу, який, по суті,
став не­ке­ро­ва­ним.
Га­ло­пу­ю­ча інфляція, крат­не зро­с­тан­ня цін на про­до­воль­ст­во на тлі ка­та­ст­рофічно­го зни­жен­ня купівель­ної спро­мож­ності на­се­лен­ня свідчать не про що інше, як за­галь­но­національ­не за­го­ст­рен­ня про­до­воль­чої про­бле­ми.
Без вжит­тя над­зви­чай­них за­ходів про­до­воль­чо­го за­без­пе­чен­ня на­се­лен­ня країна мо­же опи­ни­тись у си­ту­ації, ко­ли назріва­ти­ме «про­до­воль­чий май­дан», а нам не вдасть­ся навіть ут­ри­ма­ти той низь­кий рівень спо­жи­ван­ня, який є на­разі.
Щоб у цьо­му пе­ре­ко­на­ти­ся, до­стат­ньо звер­ну­тись до офіційно­го дже­ре­­ла — ста­ти­с­тич­но­го ви­дан­ня «Сільське гос­по­дар­ст­во Ук­раїни, 2013 рік». У 1990 р. енер­ге­тич­на скла­до­ва се­ред­нь­о­до­бо­во­го спо­жи­ван­ня на­се­лен­ням Ук­раїни ста­но­ви­ла 3597 ккал, що май­же відповіда­ло на­уко­во об­грун­то­ваній нормі, а се­реднє спо­жи­ван­ня про­теїну на од­ну лю­ди­ну бу­ло на рівні 105,3 г. У 2013 р. ка­лорійність до­бо­во­го раціону ста­но­ви­ла ли­ше 2969 ккал, тоб­то на 628 ккал мен­ше за од­но­час­но­го зни­жен­ня рівня за­без­пе­чен­ня про­теїном до 90,4 г. За цей са­мий період спо­жи­ван­ня мо­ло­ка і мо­лоч­них про­дуктів змен­ши­лось на 41%, цу­к­ру — на 26, хліба і хлібо­бу­лоч­них ви­робів — на 24, м’яса і м’ясо­про­дуктів — на 18, ри­би і ри­бо­про­дуктів — на 17%. Як­що у 1990 р. із ро­дин­но­го бю­д­же­ту ви­т­ра­ча­лось 35% коштів, то те­пер зви­чай­на ук­раїнська сім’я зму­ше­на ви­т­ра­ча­ти 62%, вод­но­час енер­ге­тич­на на­си­ченість хар­чу­ван­ня змен­ши­лась у 2,3 ра­за.

  Мо­ти­ва­то­ром погіршен­ня про­до­воль­чо­го за­без­пе­чен­ня на­се­лен­ня ста­ла дер­жа­ва, яка за період 1990–2013 рр. за­ра­ди ви­со­ких при­бутків на зовнішніх рин­ках по­спри­я­ла збільшен­ню в аг­рар­них підприємствах посівів технічних куль­тур, зо­к­ре­ма со­няш­ни­ку, сої та ріпа­ку, відповідно, у 3, 11 і 15 разів. На­томість ек­с­порт­не спря­му­ван­ня ви­роб­ництва цих куль­тур про­сто-та­ки підірва­ло ос­но­ву роз­вит­ку тва­рин­ництва че­рез зни­жен­ня мо­ти­вації ви­ро­щу­ван­ня важ­ли­вих для цієї га­лузі куль­тур. Так, об­ся­ги посівів цу­к­ро­вих бу­ряків і кор­мо­вих куль­тур змен­ши­лись уп’яте­ро (тоді як са­ме із бу­ряків для годівлі тва­рин одер­жу­ють 62% гич­ки, 80 — жо­му і 1,5% ме­ля­си).
За та­ких об­ста­вин сподіва­тись на зро­с­тан­ня влас­но­го ви­роб­ництва про­до­воль­ст­ва — мар­на спра­ва. І навіть імпорт цьо­му не за­ра­дить, хо­ча у 2013 р., порівня­но із 2005, в Ук­раїну бу­ло імпор­то­ва­но у 2,2 ра­за більше го­то­вої хар­чо­вої про­дукції, у 3,8 — про­дуктів тва­рин­но­го по­хо­д­жен­ня. На імпорт сільсько­го­с­по­дарсь­кої і про­до­воль­чої про­дукції за ці ро­ки бу­ло ви­т­ра­че­но май­же по 7 млрд дол./рік. У то­му ж та­ки 2013 р. на зовнішніх рин­ках про­да­ли зер­на на 6,3 млрд дол., а на імпорт про­до­воль­ст­ва ви­т­ра­ти­ли на 11% більше. От­же, та­ка аг­рар­на (а за­од­но й про­до­воль­ча) політи­ка на­дає пе­ре­ва­гу інве­с­ту­ван­ню не влас­но­го, а за­рубіжно­го про­до­воль­чо­го ви­роб­ництва.
Пе­ре­ва­жан­ня ек­с­пор­ту си­ро­вин­них ре­сурсів, замість спря­му­ван­ня їх на внутрішній ри­нок, не тільки йде врозріз із мож­ли­во­с­тя­ми ос­тан­нь­о­го, а й з ог­ля­ду на су­час­ну си­ту­ацію в країні стає пев­ною за­гро­зою. Йдеть­ся про те, що на світо­во­му рин­ку відчут­но зни­жу­ють­ся ціни на зер­но (про­до­воль­че і фу­раж­не), со­няш­ник, ріпак та сою. Вод­но­час спо­с­терігається зро­с­тан­ня цін на яло­ви­чи­ну, сви­ни­ну, вер­ш­ко­ве мас­ло, си­ри, су­хе мо­ло­ко — са­ме на ті ви­ди, які у нас під за­гро­зою змен­шен­ня ви­роб­ництва.
Суб’єктив­ною при­чи­ною різко­го спа­ду про­до­воль­чо­го за­без­пе­чен­ня на­се­лен­ня є цілко­ви­те усу­нен­ня дер­жа­ви від фор­му­ван­ня за­сад внутрішньої про­до­воль­чої політи­ки. Йдеть­ся, пе­ре­дусім, про відсутність у країні хо­ча б на­бли­же­них роз­ра­хунків, скільки потрібно про­до­воль­ст­ва за фізіо­логічни­ми та на­уко­во об­грун­то­ва­ни­ми нор­ма­ми хар­чу­ван­ня, якою має бу­ти гра­нич­на ме­жа імпор­ту про­до­воль­ст­ва, наскільки пла­то­с­про­мож­ний по­пит (зо­к­ре­ма, по­точні мінімаль­ні пенсія і зар­пла­та) є та­ки­ми, що відповіда­ють хо­ча б про­жит­ко­во­му мініму­му, чи мож­на у цій си­ту­ації й на­далі дис­танціюва­тись від ціно­у­тво­рен­ня на сільсько­го­с­по­дарсь­ку про­дукцію та про­до­воль­ст­во і чи вза­галі мож­на в су­час­них умо­вах відмо­ви­тись від ре­гу­лю­ван­ня про­до­воль­чих цін і дер­жав­них за­купівель си­ро­ви­ни та про­до­воль­ст­ва.
Раніше ви­бу­до­ва­на си­с­те­ма пря­мих міжга­лу­зе­вих відно­син, яка ще до­не­дав­на діяла в аг­ро­про­до­воль­чо­му сек­торі, нині повністю зни­ще­на. І це при­кро, ад­же в її ос­нові діяв взаємо­вигідний ме­ханізм міжга­лу­зе­во­го кон­трак­ту, який га­ран­ту­вав сільсько­му гос­по­дар­ст­ву вигідну ціну та мо­ти­во­вані умо­ви про­да­жу ви­роб­ле­ної про­дукції. Го­ло­вний прин­цип її функціону­ван­ня по­ля­гав у то­му, що в си­с­темі за­готівлі сільсько­го­с­по­дарсь­кої про­дукції доміну­ва­ли прямі зв’яз­ки, які по­сту­по­во по­ча­ли на­бу­ва­ти оз­нак цен­т­ро­ви­во­зу.
У 1990 р. без­по­се­ред­ньо аг­рар­ни­ми підприємства­ми на пе­ре­роб­ку бу­ло про­да­но: зер­но­вих — у 9,5 ра­за, олійних куль­тур — у 3,7, цу­к­ро­вих бу­ряків — у 8,5, ху­до­би і птиці — у 8,9 і мо­ло­ка — у 7,9 ра­за більше, ніж у 2013 р. На­томість про­даж че­рез по­се­ред­ників (що іме­ну­ють се­бе аг­робізне­сом) збільшив­ся (разів): зер­на — у 55, олійних куль­тур — 55 тис., цу­к­ро­вих бу­ряків — 19, ху­до­би і птиці — 374, мо­ло­ка — 1,7. Зро­зуміло, що та­ке «про­хо­д­жен­ня» си­ро­ви­ни аж ніяк не мо­же відповіда­ти ви­мо­гам що­до збе­ре­жен­ня її якості, а сприяє од­но­му — за­роб­лян­ню при­бутків на ре­зуль­та­тах сільсько­го­с­по­дарсь­кої праці та не­кон­тро­ль­о­ва­но не­ви­прав­да­но­му зро­с­тан­ню роздрібних цін на про­до­воль­ст­во.
Як­що ми не відро­ди­мо врівно­ва­же­но-зба­лан­со­ва­но­го роз­вит­ку аг­ро­про­до­воль­чо­го сек­то­ру, Ук­раїна пе­ре­тво­рить­ся на со­няш­ни­ко­во-ріпа­ко­во-соєву дер­жа­ву, яка за­без­пе­чу­ва­ти­ме роз­ви­ток світо­вих ринків і вод­но­час на­далі згор­та­ти­ме влас­не про­до­воль­че ви­роб­ництво. Зре­ш­тою на­далі це при­зве­де до то­го, що вітчиз­няні ре­сур­си ста­нуть об­ме­жені, а країни з роз­ви­ну­тою еко­номікою ско­ри­с­та­ють­ся цією зруч­ною мож­ливістю ор­ганізації ук­раїнсько­го внутрішньо­го рин­ку про­до­воль­ст­ва шля­хом збільшен­ня влас­но­го ек­с­пор­ту.
Ге­не­раль­ним на­пря­мом невідклад­ної ро­бо­ти уря­ду та регіональ­них адміністрацій у вирішенні цих важ­ли­вих за­вдань має бу­ти раціоналізація про­дук­то­во­го лан­цю­га. Влас­не, це є ос­но­вою су­час­ної аг­ро­про­до­воль­чої політи­ки країн Євро­пейсь­ко­го Со­ю­зу. На цьо­му має грунту­ва­тись і но­ва про­до­воль­ча політи­ка Ук­раїни.
По­бу­до­ва­на на ос­нові взаємодії парт­нерів про­дук­то­во­го лан­цю­га, про­до­воль­ча політи­ка не є чи­мось «за­хмар­ним» — во­на не по­тре­бує до­дат­ко­вих інве­с­тицій, а грунтується на ор­ганізацій­но­му об’єднанні у певні інте­г­ро­вані струк­ту­ри. До то­го ж та­ке об’єднан­ня цілком ре­аль­не і мож­ли­ве на­сам­пе­ред на рівні регіонів під егідою рай­он­них і об­лас­них дер­жав­них адміністрацій, оскільки під їхнім керівництвом пра­цю­ють зо­се­ре­д­жені там як аг­рарні, так і пе­ре­робні під­приєм­ства.
Фор­му­ван­ня та­ких інте­г­ро­ва­них струк­тур ста­не пе­ре­ду­мо­вою за­без­пе­чен­ня на рівні регіонів не­обхідно­го про­до­воль­чо­го ре­сур­су, за­побіга­ти­ме де­пре­сив­но­му роз­вит­ку регіональ­ної еко­номіки, спри­я­ти­ме вирівню­ван­ню еко­номічних умов, підви­щен­ню зай­ня­тості на­се­лен­ня і, що особ­ли­во важ­ли­во, ста­не по­штов­хом до інно­ваційно­го роз­вит­ку. Це на­бу­ває особ­ли­во­го зна­чен­ня в умо­вах об­ме­же­ності ре­сурсів і по­тре­би підви­щен­ня соціаль­но­го до­б­ро­бу­ту, виз­на­чаль­ним чин­ни­ком яко­го є на­леж­не про­до­воль­че за­без­пе­чен­ня на­се­лен­ня.
 Досвід Євро­пи засвідчує, що про­до­воль­ча політи­ка мо­же бу­ти ре­зуль­та­тив­ною, як­що во­на спря­мо­ва­на пе­ре­дусім на за­хист і роз­ви­ток внутрішньо­го рин­ку про­до­воль­ст­ва, грунтується на ре­альній інте­г­рації аг­ро­про­мис­ло­во­го ви­роб­ництва як на за­галь­но­національ­но­му, так і на регіональ­но­му рівні, а та­кож на до­три­манні прин­ципів дер­жав­но­го аг­рар­но­го про­текціонізму.
Інте­г­рація Ук­раїни в Євро­пейсь­кий простір ви­ма­гає від дер­жав­ної про­до­воль­чої політи­ки зва­жа­ти на тен­денції, які нині виз­на­ча­ють ре­аль­ну пер­спек­ти­ву аг­рар­но­го роз­вит­ку. Го­ловні з них такі: зміна струк­ту­ри спо­жи­ван­ня та підви­щен­ня якості про­до­воль­ст­ва, зро­с­тан­ня по­пи­ту на ор­ганічне, дієто­логічне та еко­логічно чи­с­те про­до­воль­ст­во, по­си­лен­ня ро­бо­ти із ви­роб­ництва по­пе­ред­ньо пе­ре­роб­ле­них і го­то­вих до спо­жи­ван­ня про­дуктів, виз­на­чен­ня умов що­до ек­с­пор­ту си­ро­ви­ни та підви­щен­ня ви­мог що­до імпор­ту про­до­воль­ст­ва, роз­ши­рен­ня сфе­ри дер­жав­ної підтрим­ки ви­роб­ництва про­до­воль­ст­ва, за­до­во­лен­ня внутрішньо­го спо­жив­чо­го по­пи­ту на про­до­воль­ст­во за прий­нят­ни­ми ціна­ми.

   Дер­жав­на про­до­воль­ча політи­ка по­тре­бує від уря­ду та уп­равлінських струк­тур у регіонах про­ве­ден­ня до­сить важ­ли­вих прак­тич­них за­ходів.
Œ   Потрібно чітко усвідо­ми­ти особ­ливість по­точ­но­го періоду: про­бле­му про­до­воль­чо­го за­без­пе­чен­ня на­се­лен­ня не мож­на успішно розв’яза­ти без
за­лу­чен­ня регіональ­них уп­рав-
лінських струк­тур.
На рівні дер­жа­ви тре­ба за­без­пе­чи­ти при­стой­ний пла­то­с­про­мож­ний рівень на­се­лен­ня та взаємо­вигідні міжга­лу­зеві відно­си­ни в аг­ро­про­до­воль­чо­му сек­торі. Дер­жа­ва має взя­ти на се­бе відповідальність і ви­я­ви­ти політич­ну во­лю що­до за­про­ва­­джен­ня на період над­зви­чай­ної си­ту­ації (у якій ми на­разі пе­ре­бу­ваємо) жор­ст­ко­го ре­гу­лю­ван­ня цін на ре­сур­си, особ­ли­во про­мис­ло­во­го по­хо­д­жен­ня, та про­до­вольчі то­ва­ри. Без цьо­го рішу­чо­го кро­ку по­даль­ше зро­с­тан­ня роздрібних цін на про­до­воль­ст­во
не зу­пи­ни­ти.
Своєю чер­гою, регіональні ор­га­ни дер­жав­но­го уп­равління (на рівні адміністра­тив­них рай­онів та об­ла­с­тей) зо­бов’язані до­лу­чи­ти до про­це­су про­до­воль­чо­го за­без­пе­чен­ня на­се­лен­ня всі мож­ливі дже­ре­ла одер­жан­ня про­до­воль­ст­ва і всі гос­по­да­рю­ючі суб’єкти в аг­ро­про­до­воль­чо­му сек­торі. Мож­ли­вості тут не­об­ме­жені, оскільки на кожній адміністра­тивній те­ри­торії розміщу­ють­ся і сільсько­го­с­по­дарські, і пе­ре­робні про­мис­лові підприємства, які кон­че важ­ли­во поєдна­ти спільною соціаль­но-еко­номічною відпові­даль­ністю шля­хом ство­рен­ня про­дук­то­вих ко­о­пе­ра­тивів, кла­с­терів за уча­с­тю як аг­рар­них та пе­ре­роб­них підприємств, так і осо­би­с­тих се­лянсь­ких і фер­мерсь­ких гос­по­дарств, хол­дин­го­вих струк­тур та інших об’єднань.
У цій ца­рині дер­жав­но­го уп­равління виз­на­чаль­ним має бу­ти прин­цип са­мо­за­без­пе­чен­ня регіонів про­до­воль­ст­вом як ос­но­ви са­мо­за­без­пе­чен­ня країни, що є га­рантією
її про­до­воль­чої, еко­номічної
і політич­ної не­за­леж­ності.
   Про­до­воль­че за­без­пе­чен­ня на­се­лен­ня слід обов’яз­ко­во підпо­ряд­ко­ву­ва­ти об­грун­то­ва­но­му про­гно­зу­ван­ню. Це зна­чить, що потрібно, на­решті, роз­по­ча­ти роз­роб­ку національ­них і регіональ­них ба­лансів усіх видів про­до­воль­ст­ва. Роз­ра­хо­вані на ос­нові об­грун­то­ва­них норм спо­жи­ван­ня, такі ба­лан­си ста­нуть ба­зою для: пла­ну­ван­ня роз­вит­ку аг­ро­про­до­воль­чо­го сек­то­ру, виз­на­чен­ня ре­аль­но­го по­пи­ту на про­до­воль­ст­во та на­пов­нен­ня рин­ку про­до­воль­чи­ми то­ва­ра­ми влас­но­го ви­роб­ництва, пе­ред­ба­чен­ня мож­ли­во­го ек­с­пор­ту, а та­кож про­гно­зу­ван­ня сту­пе­ня про­до­воль­чої не­за­леж­ності як регіонів, так і країни в ціло­му.