Удобрення кукурудзи безводним аміаком

Близько 90% загальної кількості спожитих елементів кукурудза поглинає до настання фази молочної стиглості, тобто майже протягом усього періоду вегетації. Причому забезпеченість азотом є ключовим фактором підвищення врожайності, оскільки цей елемент впливає на формування як вегетативної біомаси, так і генеративних органів (качанів) культури.

На початку вегетації рослини засвоюють його 3–5%, що певною мірою зумовлено низькими весняними температурами, які гальмують цей процес. Починаючи із фази утворення шести — восьми листків, інтенсивність поглинання азоту посилюється, і в діапазоні онтогенезу від восьми листків до фази засихання квіткових стовпчиків («волосся») на качанах культура засвоює близько 85% загальної кількості азоту (причому найінтенсивніший процес поглинання відзначають за 10–20 діб до викидання волотей).

У загальних рекомендаціях щодо удобрення кукурудзи за вибору мінеральних добрив пропонують віддавати перевагу висококонцентрованим засобам. Серед сучасного асортименту азотних добрив найбільше цій вимозі відповідає безводний аміак, який містить 82,3% д. р.

Безводний аміак рекомендують застосовувати в основне внесення від ранньої весни в передпосівну культивацію (але не раніше, ніж за п’ять днів до висіву культури, що обумовлено токсичністю аміаку, тимчасовим підлужуванням та його повільною дифузією в ґрунті) до пізньої осені під зяблеву оранку для удобрення всіх культур, а також для підживлення просапних. Обов’язковою умовою є також урахування гранулометричного складу ґрунту та його вологості.

Класичні агрохімічні рекомендації передбачають внесення безводного аміаку на ґрунтах легкого гранулометричного складу завглибшки 16–18 см, на важких ґрунтах — на 14–16 см за оптимального вмісту вологи. Його внесення як у пересохлий, так і перезволожений ґрунт зумовлює суттєві втрати від випаровування аміаку в атмосферу. Це пояснюється тим, що в сухому ґрунті відбувається інтенсивний газообмін, а в надто зволоженому — утворюється висхідний тік води, викликаний випаровуванням через щілину, яка виникла в результаті проходження ґрунтом робочого органу ґрунтообробного агрегату. Разом із водою випаровується й аміак ґрунтового розчину. Слід зазначити, що не менш важливою умовою закріплення аміаку є ємність катіонного обміну, яка зростає залежно від гранулометричного складу ґрунту — від легкого до важкого.

В умовах сьогодення як альтернативу суцільному внесенню мінеральних добрив рекомендують застосовувати їх локально, що не лише позитивно впливає на продуктивність культур, а й є економічно вигіднішим агротехнічним заходом. Саме це є особливістю застосування безводного аміаку, оскільки його внесення в ґрунт можливе лише локальним способом — у стрічки через певну відстань одна від одної, відповідно до ширини розстановки аплікаторів (інжекторів).

Водночас слід враховувати, що такий спосіб унесення добрив зумовлює формування локусів високої концентрації аміачного азоту, в яких відбуваються зміни ґрунтових параметрів, хоча вони й носять короткочасний характер. У разі потреби зниження концентрації азоту на одиницю об’єму ґрунту за фіксованої дози добрива, а також для суттєвого зменшення його непродуктивних втрат на ґрунтах легкого гранулометричного складу потрібно звузити міжряддя (тобто ширину між аплікаторами), наприклад, від 100– 70 см до 40–25 см.

Узагальнюючи наведену вище інформацію, підходимо до наступних важливих питань, а саме: чи можна удобрювати кукурудзу безводним аміаком і який ефект буде отримано за його внесення? Численні польові дослідження та практичний досвід передових господарств свідчать, що застосування безводного аміаку є альтернативою твердим азотним добривам та має всі перспективи як ефективний агроприйом удобрення рослин кукурудзи. За результатами досліджень на чорноземах звичайних в умовах Молдови щодо впливу виду та доз азотних добрив на врожайність кукурудзи на зерно встановлено, що прибавка врожаю від внесення безводного аміаку, порівняно з удобренням аналогічною дозою аміачної селітри, становить від 4 ц/га за дози N180 до 8,5 ц/га за N120 (рис. 2).

Під час виробничих випробувань безводного аміаку, який внесено з осені в дозі 246 кг/га N на фоні діамофоски (N20P52K52), в ТОВ «Ворожбалатінвест» Лебединського району Сумської області на чорноземі типовому отримано врожайність 10,49 т/га. Раніше проведені дослідження показали, що за внесення 60–120 кг д.р./ га безводного аміаку, порівняно з удобренням аналогічною дозою аміачної селітри, прибавка врожаю кукурудзи на зерно була більшою на 4–8,5 ц/га, зерна озимої пшениці — на 3–6 ц/ га, соняшнику — на 2–3 ц/га.

У дослідах О. В. Скарги застосування 60 кг/га д.р. азоту безводного аміаку рівноцінне за впливом на врожайність унесенню 60 кг/га аміачної селітри, а прибавка зерна в посушливий рік, залежно від гібрида кукурудзи, може становити 5,5–9,1 ц/га. За вирощування в сезоні 2012 року двох гібридів кукурудзи середньоранньої групи стиглості (НС 251 з ФАО 250 та ДК 291 з ФАО 280) у нашому досліді найвищу врожайність (8,4 т/га) було отримано за застосування безводного аміаку під гібрид ДК 291 в умовах традиційного обробітку ґрунту — оранки, що обумовлено біологічними вимогами культури до глибокого обробітку.

Простежується чітка залежність урожайності гібридів кукурудзи, різних за індексом ФАО, від форми добрив і тривалості періоду вегетації рослин. Так, для гібрида НС 251 із ФАО 250 суттєвої різниці між формами добрив і способами обробітку не виявлено.

Подовження вегетаційного періоду сприяє повнішому розкриттю генетичного потенціалу культури, що простежується за вирощування гібрида ДК 291 із ФАО 280 (на 30 днів довше, ніж НС 251). Це пояснюється ефективнішим використанням азоту з добрива у формі безводного аміаку за локального його внесення, що сприяє прискореній проліферації (розгалуженню) коренів кукурудзи в зоні концентрації азоту. І, відповідно, завдяки такому розвитку кореневої системи рослини збільшується відсоток поглинання добрива. На нашу думку, саме створення осередків живлення рослини на глибині 18 см і поліпшення умов для розвитку кореневої системи в цьому шарі є основними чинниками одержання максимальної врожайності зерна кукурудзи за посушливих погодних умов 2012 року. Такі переваги технології локального удобрення дають змогу рослинам «перехоплювати» елементи живлення швидше, бо вони містяться поблизу вологи, яка зберігається довше, ніж у поверхневому шарі ґрунту.

На думку R.K. Teal та K.W. Freeman, традиційний обробіток ґрунту має значні переваги з погляду впливу на формування врожайності зернових та використання рослинами азоту добрив, інші дослідження вказують на відсутність залежності врожайності від способів ґрунтообробітку. У нашому дослідженні результати дисперсійного аналізу засвідчили домінування у факторах впливу на формування врожаю зерна кукурудзи саме добрив (31– 48%), частка ж впливу обробітку ґрунту становила 8–16%.

Відомо, що кукурудза потребує значно більших норм добрив, аніж інші зернові культури. За кількістю поживних речовин, які культура використовує на формування врожаю, кукурудза близька з відповідними потребами цукрових буряків і картоплі. Цей факт актуалізує доцільність почасткового внесення мінеральних добрив під кукурудзу. У розвитку цієї культури вирізняють два важливі періоди живлення, а отже, потреби в головних елементах: фаза утворення 5–7 листків і період від появи 9–10 листків до викидання волоті. Отже, удобрення кукурудзи в різні строки протягом зростання й розвитку рослин є досить ефективним прийомом вирощування цієї культури. Для основного внесення найкращою формою азотних добрив є амонійні та аміачні, в тому числі безводний аміак, як це вже було зазначено вище та підтверджується польовими результатами досить доброї реакції культури на внесення безводного аміаку (зокрема, в дослідженнях, проведених у штаті Міссісіпі).

В умовах достатнього зволоження для забезпечення кукурудзи елементами живлення протягом вегетації здійснюють підживлення, насамперед, азотними добривами. Цей агроприйом підсилює дію основного удобрення, але не замінює його. Так, в 11 дослідах із передпосівним унесенням 112 кг азоту/ га шляхом застосування безводного аміаку ця форма азотного добрива забезпечила прибавку врожаю 25,8 ц/ га, тоді як аміачна селітра — 22,7 ц/га (табл.). У припосівне внесення безводний аміак зазвичай не застосовують, адже це висококонцентроване добриво, що має токсичний ефект за безпосереднього контакту із рослиною чи насінням.

Найефективнішим є раннє підживлення рослин у фазі 3–5 листків, запізнення з яким знижує ефективність цього прийому та подовжує період вегетації кукурудзи. За пізнього підживлення безводним аміаком урожай зерна з 1 га був на 1,3 ц більший, ніж за передпосівного внесення цього добрива. Отримана різниця сама по собі незначна, однак за результатами численних досліджень у цілому простежується тенденція, що свідчить на користь пізнього підживлення культури порівняно з передпосівним унесенням безводного аміаку.

Отже, підсумовуючи результати власних досліджень та узагальнюючи дані вітчизняних і зарубіжних досліджень щодо ефективності безводного аміаку в землеробстві, слід відзначити безумовну перевагу цієї азотної форми над традиційними азотними добривами, але за умови науково обґрунтованого регулювання його внесення та врахування усіх факторів можливих втрат азоту добрив (глибина внесення, ширина між стрічками, доза добрив). Безпосередньо застосування безводного аміаку під кукурудзу в основне внесення підвищує врожайність зерна до 4,91–8,36 т/га проти 5,2 т/га — за використання аміачної селітри. Окрім того, ефективним є також рядкове підживлення кукурудзи безводним аміаком у ранні строки (у фазі 3–5 листків).

М. Мірошниченко, д-р біол. наук

А. Ревтьє-Уварова, канд. с.-г. наук

Є. Гладких, канд. с.-г. наук, ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського»

Журнал «Пропозиція», №4, 2018 р.