Тіберіу Діма: «Я не шкодую, що потрапив до України, і вважаю це щасливим випадком»

Керівник де­пар­та­мен­ту Аг­робізне­су BASF в Ук­раїні, Мол­дові та країнах Кав­ка­зу Тіберіу Діма приїхав до Ук­раїни у грудні 2013 р., на по­чат­ку політич­ної та еко­номічної кри­зи в країні. Як пра­цю­ва­ло­ся весь цей час, із яки­ми про­бле­ма­ми до­ве­ло­ся зіштовх­ну­ти­ся, і го­ло­вне, чи не по­шко­ду­вав про при­зна­чен­ня, — про це та інше Тіберіу Діма роз­повів у інтерв’ю «Про­по­зиції».     

І. Бірюкова
i.byrukova@univest-media.com

Тіберіу, коли і як Ви потрапили до ком­панії BASF?
— У квітні 2009 р. Пе­ред цим пра­цю­вав у Ру­мунії ко­мерційним ме­не­дже­ром в індустрії ко­с­ме­ти­ки. Ко­ли дізнав­ся, що ком­панія BASF шу­кає спеціаліста на ана­логічну по­са­ду, за­про­по­ну­вав свою кан­ди­да­ту­ру. І так ста­ло­ся, що із ба­га­ть­ох пре­тен­дентів об­ра­ли са­ме ме­не.  

Це такі різні речі — ко­с­ме­ти­ка і сільське гос­по­дар­ст­во. Із сільським гос­по­дар­ст­вом «по­знай­о­ми­ли­ся», ко­ли прий­ш­ли у BASF чи раніше?
— Із сільським гос­по­дар­ст­вом я знай­о­мий із ди­тин­ст­ва. Я на­ро­див­ся і виріс у ма­лень­ко­му селі на півдні Ру­мунії. Ба­га­тий чор­но­зе­ма­ми, наш край був ду­же спри­ят­ли­вим для зем­ле­роб­ст­ва, то­му май­же всі се­ля­ни були зай­­няті у місце­во­му сільсько­го­с­по­дар­сь­ко­му ко­о­пе­ра­тиві (ана­лог ра­дянсь­ко­го кол­го­с­пу). І хо­ча мої бать­ки не працювали на землі: ма­ма — вчи­тель­ка, а бать­ко — працівник мерії — я, як і ре­ш­та дітей, під час шкільних канікул хо­див на сільго­с­п­ро­бо­ти. Тоді ви­со­ких тех­но­логій не бу­ло, і ми вруч­ну по­ло­ли ку­ку­руд­зу, зби­ра­ли помідо­ри і навіть ви­ро­щу­ва­ли шов­ко­прядів. Са­ме то­му із сільським гос­по­дар­ст­вом я знай­о­мий не ли­ше те­о­ре­тич­но, а й прак­тич­но.

А до Ук­раїни як по­тра­пи­ли?
— Так скла­ли­ся об­ста­ви­ни. До цьо­го я успішно ке­ру­вав бізне­сом ком­панії BASF у Ру­мунії. Про­тя­гом чо­ти­рь­ох років ко­манді, яку я очо­лю­вав, вда­ло­ся збільши­ти ча­ст­ку рин­ку від 8 до 18%. Керівництво оціни­ло мої лідерські за­слу­ги і за­про­по­ну­ва­ло ро­бо­ту в Ук­раїні. Тоб­то те, що я сю­ди по­тра­пив, ча­ст­ко­во — моя за­слу­га, ча­ст­ко­во — щас­ли­вий ви­па­док.  

Ви ка­же­те — «щас­ли­вий ви­па­док». Тоб­то, по­при те, що нинішній рік є над­зви­чай­но склад­ним для бізне­су, іно­зем­них інве­с­торів та ук­раїнців, Ви не шко­дуєте, що от­ри­ма­ли при­зна­чен­ня до Ук­раїни?
— Мені ча­с­то став­лять це за­пи­тан­ня. Ска­жу відвер­то, не шко­дую. Ро­бо­та в Ук­раїні для ме­не не ли­ше чер­го­ве місце пра­цев­ла­ш­ту­ван­ня, а й цінний життєвий досвід. Раніше у та­ких умо­вах мені пра­цю­ва­ти не до­во­ди­ло­ся. Політичні та еко­номічні події, які відбу­ли­ся в Ук­раїні, не­мож­ли­во ані пе­ред­ба­чи­ти, ані, тим більше, підго­ту­ва­ти­ся до них за­зда­легідь. Я вва­жаю, що нинішня по­са­да — найбільший вик­лик у моїй про­фесійній кар’єрі. Од­нак це ще й урок, як до­ла­ти труд­нощі. У Києві нині ра­зом зі мною меш­кає сім’я — дру­жи­на, діти, то­му ска­жу: я тут на­дов­го.   

Справді, від са­мо­го по­чат­ку Ва­шої ро­бо­ти в Ук­раїні Ви по­тра­пи­ли у пік політич­них подій. Що бу­ло най­проб­лемнішим?
— Найбільша про­бле­ма, з якою до­во­ди­ло­ся бо­ро­ти­ся, — не­стабільність.

Чи до­во­ди­ло­ся у цей період прий­ма­ти не­­стан­­дартні рішен­ня?
— Так. Не­зва­жа­ю­чи на кри­зу, цьо­го ро­ку ми про­дов­жуємо на­би­ра­ти пер­со­нал. До на­шої ко­ман­ди до­лу­чи­ли­ся близь­ко 15 но­­вих співробітників. Це свідчить про те, що ком­па­нія BASF має ду­же серй­оз­­ні наміри що­до Ук­раї­ни і, по­­при труд­нощі, роз­ви­ва­ти­меть­ся на ук­раїн­сько­му рин­ку. 

Цьо­го ро­ку Ви ба­га­то їзди­ли Ук­раї­ною. Що но­во­го дізна­ли­ся, що най­більше за­пам’ята­ло­ся?
— Під час по­до­ро­жей Ук­раїною я по­ба­чив і відчув ве­ли­ку країну. По­над усе ме­не вра­зив чу­до­вий ви­гляд об­роб­ле­них полів. Ко­ли ди­виш­ся на них, то пе­ред очи­ма ви­ни­кає об­раз мо­гут­ньої сільсь­ко­го­с­по­дарсь­кої дер­жа­ви.

Як­що порівню­ва­ти із Ру­­мунією, то рівень сільсько­го гос­по­дар­ст­ва у нас ви­щий чи ниж­чий?
— Ве­ли­ким ак­ти­вом Ук­раїни є її ро­дючі землі. Ор­ганізація ве­ден­ня сільсько­го гос­по­дар­ст­ва у країні та­­кож до­стат­ньо ефек­тив­на. В аг­ро­сфері пра­цю­ють справжні про­фесіона­ли, які за­цікав­лені у за­сто­су­ванні пе­ре­до­вих тех­но­логій для підви­щен­ня ефек­тив­ності ви­роб­ництва. Мож­на ска­за­ти, що в Ук­раїні зацікавленість і про­фесійний рі­вень спеціалістів аг­робізне­су навіть ви­щі, аніж у Ру­мунії. Але у про­дук­тив­ності та ефек­тив­ності сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва Ук­раїна де­що по­сту­пається Ру­мунії. При цьому по­­трібно вра­хо­ву­ва­ти те, що у моїй краї­ні аг­ро­ном от­ри­мує 35 євро суб­сидій на гек­тар. Ча­ст­ко­во йо­му пла­тить дер­жа­ва, але знач­на ча­с­ти­на ком­пен­сації (75%) над­хо­дить від Євро­со­ю­зу. Як­що подібну прак­ти­ку за­про­ва­ди­ти в Ук­раїні, то рівень віддачі бу­де ко­ло­саль­ним.  

Ук­раїна ра­тифіку­ва­ла Уго­ду про асоціацію з Європейським Союзом. На Ва­шу дум­ку, чи на­ста­не той час, ко­ли ук­раїнські фер­ме­ри та­кож от­ри­му­ва­ти­муть до­по­мо­гу від Євро­пи?
— Це за­ле­жить від то­го, який шлях Ук­раїна обе­ре у май­бут­нь­о­му. Ру­мунії після ре­во­люції зна­до­би­ло­ся 17 років, аби ста­ти по­вноцінним чле­ном Євро­со­ю­зу. До­ро­га до Євро­пи бу­ла ду­же тяж­кою. Те­пер, по­чи­на­ю­чи із 2007 р., Ру­мунія ко­ри­с­тується пе­ре­ва­га­ми член­ст­ва в ЄС, і по­зи­тив­них змін в її еко­номіці відбу­ло­ся не­ма­ло. У будь-яко­му разі я пе­­ре­ко­на­ний: у сільсько­го гос­по­дар­ст­ва Ук­раїни ве­ли­ке май­бутнє.  Але по­ки що си­ту­ація в Ук­раїні за­ли­шається склад­ною.
На Ва­шу дум­ку, чи не відля­ка­ють політичні події від нас іно­зем­но­го інве­с­то­ра?
— Ду­маю, що не відля­ка­ють, але по­тенційні інве­с­то­ри ста­нуть обе­режніши­ми. Про­те, ко­ли політич­на та еко­номічна си­ту­ація стабілізується й ук­раїнська вла­да ух­ва­лю­ва­ти­ме рішен­ня, спря­мо­вані на за­лу­чен­ня іно­зем­но­го бізне­су, інве­с­тиції сю­ди просто хли­нуть. Ад­же всім відо­мо, що Ук­раїна має ду­же вигідне ге­о­політич­не роз­та­шу­ван­ня. При­ваб­лює іно­земців і мож­ливість узя­ти в орен­ду зем­лю за не ду­же ве­ли­ку плат­ню. 

Які ж такі рішен­ня має прий­ма­ти ук­раїнська вла­да, аби при­ва­би­ти іно­зем­но­го інве­с­то­ра?
— Ос­нов­ною пе­ре­шко­дою для роз­вит­ку іно­зем­но­го бізне­су в Ук­раїні є бю­ро­кратія і не­до­ско­на­ла си­с­те­ма опо­дат­ку­ван­ня (си­с­те­ма збо­ру по­датків за­над­то ус­клад­не­на, ви­ма­гає ба­га­то звітності). Це ство­рює певні не­зруч­ності для ро­бо­ти іно­зем­них (та й вітчиз­ня­них) ком­паній. На­разі ук­раїн­ська вла­да бо­реть­ся із ко­рупцією, бю­­ро­кратією, то­му, ду­маю, не­за­ба­ром бу­­дуть ре­зуль­та­ти. 

За рік ро­бо­ти в Ук­раїні чи ча­с­то зустрічалися із бю­ро­кратією? Як­що так, то у чо­му во­на про­яв­ля­ла­ся?   
— У ве­ликій кількості «па­пе­ро­вої ро­бо­ти». Тре­ба оформ­лю­ва­ти та підпи­су­ва­ти ба­га­то до­ку­ментів — це може не­га­тив­но впли­вати на ефек­тивність ро­бо­ти співробітників і ство­рювати пе­ре­шко­ди під час імпор­ту про­дукції. У Ру­мунії си­ту­ація у цьо­му плані на­ба­га­то кра­ща, ніж в Ук­раїні, оскільки там адміністративна і податкова си­с­те­ма адап­то­ва­на під стан­дар­ти ЄС. Про­те у де­я­ких га­лу­зях бю­ро­кратія все ще за­ли­шається із ко­муністич­них часів.

Розкажіть, що Вам найбільше по­до­бається в Ук­раїні?
— По­до­бається Київ — пре­крас­не місто із гарними пар­ка­ми, во­дой­ма­ми, ліса­ми у приміській зоні. Не­що­дав­но був у Бу­ко­велі, от­ри­мав яс­к­раві вра­жен­ня від цьо­го чу­до­во­го гірсько­лиж­но­го ку­рор­ту. Ще мені ду­же по­до­ба­ють­ся ук­раїнці — ви ду­же щи­ра, емоційна нація. Ціка­во спо­с­теріга­ти, як українці емоційно ви­го­ло­шують то­с­ти за обідом. Та за та­кий не­ве­ли­кий проміжок ча­су пізна­ти країну та її лю­дей не­мож­ли­во, то­му го­ловні відкрит­тя ще по­пе­ре­ду.

Да­вай­те по­вер­не­мо­ся до ком­панії BASF. Мож­на ска­за­ти, що во­на унікаль­на, ад­же впро­довж 150 років ро­бо­ти зай­мається тільки «хімією», зо­к­ре­ма за­со­ба­ми за­хи­с­ту рос­лин. Чо­му жод­но­го ра­зу не роз­ши­рю­ва­ли спеціалізацію?
— Ми пра­цюємо ли­ше в од­но­му на­прямі, але пра­цюємо якісно. Спеціа­лізуємо­ся на досліджен­нях у всіх га­лу­зях хімічної індустрії. І, влас­не, це ми ро­би­мо най­кра­ще. 

На­разі є ба­га­то ком­паній, кот­­­рі про­по­ну­ють аг­раріям про­дук­ти, подібні до ва­ших. Чим ваші пре­па­ра­ти відрізня­ють­ся від інших?
— На­ша ком­панія що­ро­ку інве­с­тує значні ко­ш­ти у на­укові досліджен­ня та роз­роб­ки. За­вдя­ки цьо­му ми про­по­нуємо най­кращі рішен­ня для сільгоспви­роб­ників. Чітко на­ла­го­д­же­не су­час­не ви­роб­ництво га­ран­тує без­до­ган­ну якість про­дукції. Крім то­го, ми постійно підви­щуємо кваліфікацію пер­со­на­лу, щоб рівень клієнтської підтрим­ки у BASF був най­кра­щим. Інно­вації, якість про­дукції і ви­со­кий про­фесіоналізм кадрів — це те, що відрізняє ком­панію від інших.
 
У чо­му се­к­рет дов­горічно­го успіху ком­панії BASF?
— У на­шої ком­панії є про­ду­ма­на стра­тегія, яка постійно онов­люється й ефек­тив­но втілюється у жит­тя. Але най­важ­ливіший кри­терій успіху будь-яко­го бізне­су — ви­со­ко­про­фесійна ко­ман­да зі спільни­ми ба­чен­ням та ме­тою.

Але ж будь-якій ко­манді потрібен гра­мот­ний лідер. Назвіть го­ло­вний прин­цип Ва­шо­го керівництва.
— По­ва­га і довіра. На пер­ший по­гляд, це мо­же зда­ти­ся за­галь­ною фра­зою. Але це не так — ми справді ду­же по­ва­жаємо своїх співробітників і на­ма­гаємо­ся бу­ду­ва­ти з ни­ми довірливі сто­сун­ки. Відкри­те спілку­ван­ня і зво­рот­ний зв’язок — ось го­ловні прин­ци­пи успіш­но­го діало­гу між керівництвом і ко­лек­ти­вом.      

Ви ка­же­те, зво­рот­ний зв’язок. Це оз­на­чає, що підлег­лий мо­же ка­за­ти своєму на­чаль­ни­кові все що зав­год­но, і йо­му за це нічо­го не бу­де?
— Усе, що у ме­жах ети­ки. Зво­рот­ний зв’язок не оз­на­чає, що співробітник мо­же ска­за­ти керівни­кові щось об­раз­ли­ве. Вза­галі є три речі, з яки­ми сти­кається будь-яка ор­ганізація: без­лад, конфлікти і низь­ка про­дук­тивність праці.
За­вдан­ня ліде­ра — сте­жи­ти, щоб ці «ток­сичні еле­мен­ти» не по­тра­пи­ли все­ре­ди­ну ко­ман­ди. «Про­ти­о­т­ру­тою» цьо­му є зво­рот­ний зв’язок, довіра, відкри­те спілку­ван­ня. Як­що постійно ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти ці прин­ци­пи що­до сво­го ко­лек­ти­ву — «ток­сич­них еле­ментів» не ви­ни­ка­ти­ме.