Спецвозможности
Аналитика

Шкідники цукрових буряків

31.05.2022
1132
Шкідники цукрових буряків фото, иллюстрация

На посівах буряків цукрових і кормових в Україні зареєстровано більше як 250 видів шкідників. Із них до найнебезпечніших належать 43 види, які спричиняють різні пошкодження протягом вегетаційного періоду, внаслідок чого посіви зріджуються, врожаї знижуються, їхня якість погіршується.

 

 

 

 

 

 

 

Наразі одними з найшкодочинніших багатоїдних ґрунтових шкідників є дротяники — личинки жуків коваликів. Жуки, що відродилися в ґрунті, залишаються на зимівлю, а навесні відкладають яйця, з яких відроджуються личинки нового покоління. Личинки виїдають насіння та паростки, підземну частину стебла, рослини жовтіють, випадають, гинуть. Посіви зріджуються й часто потребують пересівів. Дротяники чутливі до коливань вологості й температури ґрунту, за його пересихання мігрують углиб.

 

Крім справжніх дротяників, бурякам цукровим в окремі роки можуть сильно дошкуляти й несправжні дротяники — личинки жуків чорнотілок, які схожі на личинок елатерід, але для них характерною морфологічною ознакою є перша пара ніг, які довші за другу й третю пару. І, звісно, суттєві відмінності в біології. Це, перш за все, мідляк степовий — Blaps halophila. Жук завдовжки 23 мм, матово-чорний. Личинка — 35 мм, циліндрична, жовта. Лялечка — до 22 мм. Жуки зимують під укриттями і в лялечкових колисочках. Імаго виходять на поверхню в квітні, спаровуються та в травні відкладають яйця. Самиці відкладають яйця в ґрунт на глибину до 5 см по кілька сотень штук. Заляльковуються личинки в серпні, на глибині 8 см; частина їх зимує та після додаткового живлення заляльковується в квітні, а в травні вже з’являються жуки, які виходять на поверхню. Жуки живляться в полі прив’ялими рослинами.

Найбільшої шкоди завдають личинки після перезимівлі, вони пошкоджують висіяне насіння буряків та інших культур. Шкідник поширений у степовій зоні та в Криму.

Мідляк піщаний (Opatrum sabulosum).  Поширений повсюдно. Жук завдовжки 10 мм, овальний, із паралельними боками, сірувато-бурий від ґрунтової кірки, що налипла на тіло. Надкрила з правильними повздовжніми рядами великих горбиків, задніх крил немає. Личинка — до 18 мм, пласко-циліндрична, бурувато-жовта, покриви матові. Жуки багатоїдні: пошкоджують різні культури, навесні та на початку літа — це сходи буряків та інших просапних культур. Личинки живляться гнилими рослинними рештками. Жуки живуть два роки, зимують на полях у верхньому шарі ґрунту. З’являються на поверхні ґрунту в березні — квітні, спаровуються й на початку травня відкладають яйця в ґрунт на глибину 2–5 см. За сезон можуть відкласти до 100 яєць. Повний розвиток триває приблизно 40 діб. Заляльковуються личинки в ґрунті на глибині 3–6 см, розвиток лялечки завершується за шість — вісім діб. Імаго з’являються в липні, виходять із ґрунту впродовж серпня. Личинки з пізніх кладок заляльковуються вже аж у вересні, і ці «пізні» жуки залишаються зимувати в лялечкових колисочках до весни. Поширений повсюдно.

Совка озима (Scotia segetum). Розмах крил — до 45 мм, бурувато-сірого забарвлення. Зимують гусениці останнього віку в ґрунті на глибині до 25 см. Витримують його промерзання до -11°С. Навесні заляльковуються на глибині 6 см.

Метелик літає з другої половини травня, яйця відкладає на чорних парах. Гусениця землисто-сіра із зеленкуватим відтінком і жирним полиском, завдовжки 50 мм. Гусениці першого (весняного) покоління пошкоджують буряки цукрові, старших віків — підгризають біля поверхні ґрунту стебла, а молодших віків — вгризаються всередину стебел, перегризаючи центральну його частину. В результаті верхня частина рослини засихає.

 

 

 

Бавовникова совка (Helicoverpa armigera). Це один із найнебезпечніших шкідників буряків цукрових. Метелик у розмаху крил сягає 40 мм. Забарвлення мінливе — сірувато-жовте. Задні крила світліші, з темною смужкою біля краю й темною серпоподібною плямою посередині. Самці, зазвичай, світліші за самиць. Яйця напівкулясті, ребристі — 0,6 мм, світло-жовті, пізніше зеленкуваті. Гусениці — 40 мм, мінливого забарвлення — від чорного до майже білого, з чотирма темними смужками на спині. Голова, передньоспинка та ніжки коричневі. Лялечка — 22 мм, червонувато-коричнева, на кремастері має два крючкоподібно вигнуті шипи. Зимує лялечка в ґрунті на глибині до 10 см або в качанах кукурудзи та коробочках бавовнику.

Метелики вилітають, коли ґрунт прогріється до 17°С. Ембріональний розвиток триває до 12 днів навесні й восени та чотири дні — влітку. Гусінь живиться частинами рослин, на яких вона відродилась, а з III віку переходять на генеративні органи. Розвиток гусені триває до 32 днів, а лялечки — до 17. За рік розвивається два-три покоління.

До багатоїдних шкідників належить і представник круглих червів — бурякова нематода — Heterodera schachtіі Schmidt. (ряд Tylenchida, род. гетеродериди, або різношкірі нематоди — Heteroderidae). Паразитує на рослинах із 23 родин. Пошкоджує буряки цукрові, ріпак, редьку.

Самці завдовжки 0,97 мм, завширшки 0,02 мм, мають ниткоподібне прозоре тіло. Самиці лимоноподібні, темно-жовті чи бурі, довжина їхнього тіла — 0,85, ширина — 0,5 мм. Покриви самиці товсті, нерівні, з вульварним конусом. Зимує самиця, перетворившись на цисту, в ґрунті. Всередині цисти міститься від 80 до 600 яєць. Циста зберігає життєздатність у ґрунті протягом десяти років і більше.

Навесні, за температури ґрунту близько 10°С, личинки виходять із яєць, проникають під епідерміс коренів рослин і втрачають рухливість. Повний цикл розвитку триває 30–50 днів. Тіло личинок, що дають самиць, сильно потовщується, а епідерміс коріння в місці їхнього перебування випинається й розривається. В цій стадії самиць можна побачити неозброєним оком у вигляді маленьких білих зерняток на бічних корінцях буряків.

У середньому самиця відкладає 200–300 яєць. За вегетаційний період розвивається три-чотири покоління шкідника.

Серед фітофагів найбільшої шкоди цукровим бурякам завдає звичайний буряковий довгоносик — Asproparthenis (Bothynoderes) punctiventris. Жук завдовжки 11–17 мм, чорний, густо вкритий короткими лусочками, що надають йому землисто-сірого кольору. Яйце овальне, завдовжки 1,4 мм, світло-жовте. Личинка світло-жовта, м’ясиста, вигнута, зморшкувата, безнога, складається з 12 сегментів, голова бура, з темно-коричневими щелепами, грудний щит рудуватий, довжина тіла — 30 мм. Лялечка — 15 мм, видовжена, яйцеподібна, жовтувато-біла, з хоботком. Зимують статево недозрілі жуки на буряковищах у ґрунті, на глибині до 60 см, а 10% популяції — на ділянках із лободовими бур’янами.

Вихід жуків на поверхню відбувається за прогрівання ґрунту на глибині їхнього залягання до 10°С (перша декада квітня) і триває 20 діб. У перший період жуки розселяються «пішим ходом» у пошуках кормових рослин, долаючи при цьому до 200 м за день. За прохолодної погоди рухаються на схід, південний схід і південь, а за теплої й сонячної — на захід, північний захід і північ. До 15% жуків популяції після впадання в діапаузу можуть залишатися в ґрунті на другу, а деяка частина з них — навіть на третю зимівлю. Літ жуків розпочинається через 20 діб після виходу на поверхню. Масовий літ відбувається з 10-ї до 16-ї години на висоті до 10 м. За день вони можуть долати до 10 км. Це призводить до швидкого заселення сходів і висадок буряків цукрових.

Після живлення в травні жуки стають статево зрілими, спаровуються і відкладають яйця у ґрунт на глибину до 1 см. Ямку з відкладеним яйцем самиця засипає землею й утрамбовує. Відкладання яєць самицями триває більше ніж місяць. Плодючість — до 200 яєць.

Личинки з’являються в другій половині травня, вони рухливі й активно пересуваються в товщі ґрунту та живляться корінчиками буряків, лободи. Розвиток личинок триває 65 діб (п’ять віків шкідника). В липні личинки влаштовують вертикальні земляні колисочки з гладенькими стінками, утворюючи пронімфу, та заляльковуються. Лялечки розвиваються впродовж 20 діб. Нові жуки залишаються в ґрунті до весни. Деякі довгоносики виходять на поверхню в серпні — вересні, але з настанням холодів знову ховаються в ґрунт. Отже, зимують лише імаго довгоносика. Повний цикл розвитку довгоносика від яйця до імаго триває до 148 діб (у середньому — 85).

У всіх зонах довгоносик розвивається в одному поколінні. Жуки з’їдають сім’ядольні та справжні листки, перегризають паростки (іноді — ще до виходу з ґрунту). Інтенсивність живлення різко підвищується за настання сухої й спекотної погоди. Сильно пошкоджені молоді рослини гинуть. Упродовж життя один жук з’їдає 14 г зелені (в сто разів більше за свою масу). Личинки вигризають на корінні виразки, що призводить до зменшення маси та зниження цукристості коренеплодів, зрідження посівів і всихання насінників.

У роки з холодним і дощовим літом розвиток шкідника затримується, і до початку зимівлі залишається більша кількість личинок і лялечок, які гинуть від зеленої, червоної та інших видів мускардини, а також від бактеріозів. Чисельність довгоносиків знижують їхні природні вороги: туруни з родів Poecilus, Bembidion, Pterostichus, Amaro, Agonum, Broscus, Ophonus, Platiderus, Calathus, Asaphidion; жук-карапузик — Hister fimetarius Hrbst., мертвоїди, мурахи — Tetramorium caespitum L., хижі кліщі.

Сірий буряковий довгоносик (Tanymecus palliates) — поширений повсюдно. Зимують у ґрунті, на незначній глибині, жуки й личинки різного віку двох суміжних поколінь. Перехід жуків до поверхні ґрунту відбувається після прогрівання його до 3°С. Масовий вихід закінчується в середині квітня за прогрівання ґрунту до 10°С. Жуки активні в сонячні теплі години дня, а за похолодання ховаються під грудочками ґрунту. Живляться осотом, березкою, кропивою, чортополохом та іншими бур’янами, пізніше переходять на сходи буряків цукрових, соняшнику, бобові трави. Вони обгризають краї молодих листків і сім’ядолі так, що від рослин залишаються тільки пеньки. Тривалість життя жуків становить 2,5–3 місяці.

Відкладання яєць триває від кінця квітня до середини червня. Самиці відкладають яйця в поверхневий шар ґрунту по 30 шт. біля березки й осоту — основних кормових рослин личинок. Ця вибірковість є основною причиною осередкового поширення шкідника. Плодючість довгоносика сягає 400 яєць. Ембріональний розвиток за температури 28°С триває 20 діб. Личинки рухливі, проникають до коренів і вигризають у них неглибокі ямки.

У липні-серпні личинки другого року життя заляльковуються і через 25 діб перетворюються на жуків, які залишаються в лялечкових колисочках до весни наступного року. Генерація дворічна, однак невелика частина личинок не встигає завершити розвиток і перезимовує вдруге, завершуючи біологічний цикл за три роки. Економічний поріг шкідливості на сходах буряків цукрових становить 0,2–0,4 жука/ м2.

Малий, або східний, буряковий довгоносик (Bothynoderes foveicollis Gebl). На цукробурякових плантаціях в осередках трапляється малий, або східний, буряковий довгоносик із подібним циклом розвитку та особливостями живлення. А також є супутні види довгоносиків, наприклад, білуватий кореневий довгоносик — Chromoderus declivi Ol., який живиться на рослинах родини Айстрові — будяках, чортополоху, волошках, лопуху, кульбабі та інших. Жуки гризуть листя. Навесні самиця відкладає яйця на основу кореня буряків, розсуваючи для цього ґрунт. Личинка вгризається в рослину, живиться серцевиною і прогризає в корені тунель нижче поверхні ґрунту. Корінь, пошкоджений личинкою, потовщується, утворюючи гал. У корені завершують розвиток до п’яти личинок. На початку липня личинки заляльковуються, у серпні з лялечок виходять дорослі жуки. Жуки вигризають отвір у стінці гала та полишають його. Зимують у ґрунті або під рослинними рештками.

Звичайна бурякова блішка (Chaetocnema concinna). Трапляється повсюдно. Пошкоджує буряки, гречку, коноплі. Жук завдовжки 2,4 мм, темно-бронзовий; надкрила у крапчастих борозенках; овальний. Личинка — 4,5 мм, біла, з бурувато-жовтого кольору головою та ногами. Лялечка — 2 мм, біла, з двома шипиками на кінці черевця. Зимують статево недозрілі жуки в рослинній підстилці.

У холодні й дощові сезони, а також на півночі та заході України до 50% жуків залягають на зимівлю в ґрунт на глибину до 20–30 см. Із місць зимівлі жуки виходять у березні за температури повітря 8°С, а поверхні ґрунту 12–15°С. Відкладають яйця наприкінці травня — на початку червня по одному або купками в ґрунт біля стебел рослин родини Гречкові на глибину 3–5 мм із перервами в дві — шість діб. Максимальна плодючість самиці — 240 яєць. Розвивається одна генерація за рік.

Найбільшої шкоди бурякам цукровим жуки завдають у сонячну й суху погоду. Вони спричинюють на рослинах появу виразок, залишають недоторканим лише нижній епідерміс. Із ростом листка епідерміс «віконця » розривається, утворюючи дірочки з нерівними побурілими краями. Іноді жуки пошкоджують стебло й верхівкову бруньку молодих рослин. У разі значних пошкоджень рослини засихають.

Щитоноска бурякова (Cassida nebulosa) пошкоджує буряки цукрові, лободу, калюжницю. Жук — 7 мм, іржаво-коричневий, іноді бурувато-зелений із чорними плямами на надкрилах. Яйце завдовжки 0,5 мм, овальне, світло-жовте, зверху вкрите слизом, що застигає у вигляді прозорої плівки. Личинка — 8 мм, жовтувато-зелена з рудуватою головою. Лялечка — 6,5 мм, яскраво-зелена, пласка, з темною довгою смугою на спині й двома жовтими смугами по боках.

Зимують жуки у рослинній підстилці та в чагарниках. Вихід жуків із місць зимівлі — у квітні. У теплі дні жуки перелітають у місця, зарослі бур’янами (лутига, лобода біла), де й живляться. Із підвищенням температури та за недостатньої вологості жуки збираються на болотах, пошкоджуючи калюжницю. На восьму добу після додаткового живлення жуки спаровуються.

Самиці відкладають яйця на поверхні листка характерними купками, по 8–20 яєць, і заливають їх швидкозастигаючим слизом, який невдовзі перетворюється на жовтувату плівку. Яйцекладка триває 20 діб. Плодючість — 210 яєць. Личинки відроджуються у травні-червні. Розвиток личинок триває від 15 до 30 діб.

Заляльковуються личинки відкрито, на листі кормових рослин. Личинка прикріплюється до листка заднім кінцем тіла, скидає линялу шкірку й перетворюється на лялечку. Тривалість розвитку лялечки — 12 діб.

У Лісостепу й Степу України поява жуків спостерігається в другій половині червня — на початку липня. Упродовж 16 діб вони активно живляться на рослинах, після чого спаровуються й відкладають яйця. Личинки другого покоління живляться буряками і, завершивши розвиток, у другій половині серпня заляльковуються. Новоутворені жуки після 10–12-денного додаткового живлення (у вересні) мігрують у місця зимівлі.

Шкоди культурі завдають жуки й личинки. Личинки виїдають на листі виразки. Жуки й личинки старших віків прогризають наскрізні отвори.

Сисні шкідники буряків цукрових характеризуються інтерстинальним типом живлення, за якого рослини втрачають тургор і є велика небезпека перенесення вірусних захворювань. Серед цієї групи шкідників останнім часом посилилась загроза від цикадок, зокрема цикадки шестикрапкової (Macrosteles laevis Rib.). Тіло у комахи завдовжки 3,2–4,0 мм, струнке, зеленувато-жовте. Зимує яйце. В квітні-травні з яєць виходять личинки, спочатку вони коричневі. Наприкінці травня — на початку червня розвиток личинок закінчується. Протягом року шкідник дає до трьох поколінь.

Це найчисленніший на плантаціях буряків цукрових вид цикадових. Висисає соки з листків, а, крім того, є переносником збудників мозаїкової хвороби буряків цукрових. Шкоди завдає протягом усього літа та на початку осені. Буряки й ряд інших просапних культур заселяє й пошкоджує в період між збиранням ярих і появою сходів озимих хлібів. У цей час в теплі посушливі роки цикадка у великій кількості з’являється на плантаціях буряків цукрових та інших просапних культур, особливо в крайових смугах, суміжних із полем хлібних злаків.

Бурякова мінуюча муха (Pegomyіa betae) поширена у всіх районах бурякосіяння, більш численна у Західному Лісостепу. Муха завдовжки 5–6 мм, груди сірі, зверху з буруватими поздовжніми смужками. Личинка — брудно-біла, 9 мм, безнога й без хітинізованої голови, із затупленим заднім краєм тіла, що має ряд трикутних зубців. Зимують личинки в пупарії в ґрунті, на глибині 3–10 см на полях, звільнених від буряків цукрових. Заляльковуються у квітні, літ мух відбувається у травні-червні. Підвищена вологість ґрунту сприяє прискореному виходу мух.

Незабаром самиці розпочинають відкладання яєць, розміщуючи їх знизу листків буряків та інших лободових як по одному, так і купками, по 5–6 шт. На один листок самиця відкладає до 20 яєць, а всього протягом двох місяців може відкласти до 100 шт. Фаза розвитку яйця триває 2–4 доби, а за несприятливих умов — близько двох тижнів. Личинки, які виходять із яєць, угризаються в м’якоть листка й роблять у ньому ходи (міни). Після двох линянь (через 7–21 день після виходу з яйця) личинки залишають міни й заглиблюються на 2–8 см у ґрунт, де й заляльковуються у пупаріях. У середньому через три тижні з пупаріїв виходять мухи нового, літнього, покоління, повний цикл розвитку якого триває три — п’ять тижнів, а за прохолодної погоди — понад два місяці.

Розвиток одного покоління триває 30–40 діб. Залежно від зони і погодного режиму року, муха розвивається у двох — чотирьох поколіннях. Личинки останньої генерації шкідника переходять у ґрунт, утворюють несправжній кокон і залишаються там до весни.

У посушливу погоду і за високої температури в літній період (40°С) спостерігається масова загибель личинок або перехід їх у стан діапаузи. Сприятливі умови для масового розмноження мінуючої мухи — тепла осінь попереднього року, суха тепла весна й досить вологе та тепле літо.

Під час живлення личинки молодших віків роблять у тканинах рослин вузькі ходи, а старших віків — широкі ходи. Міни кількох личинок зливаються й утворюють великі пухироподібні порожнини. Дуже пошкоджені листки жовтіють, в’януть і всихають, що призводить до значного зниження цукристості коренеплодів і врожаю насіння.

 

В. Федоренко,

Інститут захисту рослин НААН

Журнал «Пропозиція», №9, 2020 р.

Ключевые слова: цукровий буряк
Следующая статья

Интервью
Заступник директора з наукової роботи Інституту садівництва НААНУ Олександр Ярещенко
Многие аграрии ищут что-то, на чем можно было бы заработать большие деньги. Часть из них с этой целью ищет что-то такое, чем бы еще мало кто занимался, по крайней мере в промышленном масштабе. Поэтому интерес значительной части аграрной... Подробнее
Владимир Шульмейстер Родился в Николаеве. Закончил Николаевский кораблестроительный институт им. адмирала С. О. Макарова по специальности «турбиностроение», инженер-механик. Защитил докторскую диссертацию по материаловедению.  С 24 декабря 2014 года по 30 декабря 2015 года занимал пост первого заместителя министра инфраструктуры Украины
Украинский институт будущего - независимый аналитический центр, который прогнозирует изменения и моделирует всевозможные сценарии развития событий в Украине, предлагает альтернативные решения.

1
0