Спецможливості
Новини

Сергій Рижук: Держава вже давно заборгувала перед селянами

05.06.2008
793
Сергій Рижук: Держава вже давно заборгувала перед селянами фото, ілюстрація
Сергій Рижук: Держава вже давно заборгувала перед селянами

Спогади дитинства, погодьтесь, завжди рожевого кольору. Особливо, якщо ти народився і виріс у місті, а у спекотні літні дні гостював у бабусі та дідуся в селі. Запашні ранні сорти яблук, стигла соковита малина, червоні немов намисто вишні... Ніякого тобі овочевого магазину: усе що треба з городини, ось воно, біля хати. Пригадую, практично в кожному домі вулиці, на якій жила і моя бабуся, було двійко-трійко дітей. Щовечора, допомігши батькам поратись біля худоби та на городі, ми юрбою збирались під сусідськими горіхами для вечірніх ігор у піжмурки. Аж поки не чорніло літнє небо, хизуючись нам золотом своїх зірок, на вулиці не змовкали наші дзвінкі голоси... Картинки нинішнього села навряд чи можна намалювати такими романтичними фарбами. І не тільки з огляду на цифри сухої статистичної звітності. А перш за все, розуміючи, що саме сільські території нині переживають чи не найважчі свої часи. З цієї думки і почалася наша розмова про соціальні проблеми села з Сергієм Миколайовичем Рижуком, міністром аграрної політики України.

C. Рижук. Днями переглядаючи отриману пошту, я наштовхнувся на цікавий матеріал. В ньому саме і йдеться про демографічну ситуацію в Україні. Виявляється, коефіцієнт зниження населення в нашій державі становить 0,73%, тобто щороку українців меншає на один відсоток. І головним чином проблема ця стосується села. Погодьтесь, узагальнюючий показник просто жахливий і ще раз нам нагадує, до якого життя ми дійшли. Сьогодні вже не виникає питання що робити? Потрібно негайно вживати заходів аби в прямому смислі слова рятувати село. В міністерстві ми відстоювали і будемо відстоювати позицію, яка перш за все спрямована на створення належних умов проживання людей в сільських населених пунктах. Ми глибоко переконані, що тільки працюючи селянин зможе забезпечити собі пристойне існування. Тобто сільськогосподарське виробництво повинно бути рентабельним, ефективним. Підприємства на селі повинні бути звільнені від виконання невластивих їм функцій, збитки від яких погашаються за рахунок виробництва. Надання різнобічних послуг населенню — функції місцевих органів виконавчої влади та самоврядування. Це лише одна складна, хоча й досить глобальна проблема, яку необхідно вирішувати якнайшвидше.
Кор. А хіба нам щось заважає це робити?
C. Рижук. Знаєте, я теж неодноразово ставив собі таке запитання. Щочетверга я приймаю людей і зазвичай чую від них одне прохання: тому потрібно 10, тому — 20 тисяч гривень аби подолати власну бідність. Соромно навіть про це говорити. Та й їм нелегко просити. Та щоразу думаю, немає часу з’ясовувати, хто нас довів до такого сорому. Мабуть, всі потроху, і сталося це не сьогодні, і не вчора. Але давайте згадаємо: є Укази Президента України “Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств”, “Про підтримку індивідуального житлового будівництва на селі”, “ Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку сфери села”. Останнім документом, до речі, затверджено відповідну Державну програму розвитку сільських територій на період до 2005 року. За даними сільських територіальних громад селу нині потрібно щонайменше 2500 дитячих садків, більше 1000 шкіл, 1200 лікарняних закладів, не кажучи вже про мережу водопостачання та природного газу до кожного будинку. При цьому не знімається з порядку денного питання збереження існуючих об’єктів соціальної інфраструктури села.
Наше завдання ми бачимо також в тому, що потрібно сформувати в кожному населеному пункті таку розгалужену сферу, в якій селянин зміг би себе реалізувати. Це можуть бути сільські підприємства різної форми власності, організації та установи, які спеціалізуються в наданні послуг населенню...
Кор. Напевне, проблема працевлаштування сільського населення нині одна із найважчих, адже під час реформування чимало селян залишилось без роботи. Новостворені ж агроформування потребують, як правило, кваліфікованих спеціалістів, а не просто робочої сили...
C. Рижук. Назву вам цифри офіційної статистики. Зараз на селі проживає 32% населення України. Десять років тому в сільському господарстві було зайнято 4 млн 900 тис. чоловік. Станом на 1 січня року нинішнього — 2 млн 100 тис. Тобто скорочення відбулося у два рази. Плюс активного, незайнятого населення на селі проживає 2 млн 200 тис. І для того, щоб впливати на ситуацію, нам перш за все потрібно мати точну статистику: що відбувається з населенням, куди воно мігрує, чим зайнята молодь, що відбувається з тими людьми, хто звільнився з сільгосппідприємства... Селянам, до речі, як і міським жителям, потрібно годувати сім’ї, а значить зовсім безробітними вони не можуть бути. До того ж держава багато чого зробила для селянина, з цим не можна не погодитись. Сьогодні люди отримали землю у власність, укладено сотні тисяч договорів оренди землі та майна. Прийнято відповідну законодавчу базу для розвитку особистих селянських господарств. У сільській місцевості відкривається мережа підприємств та організацій агросервісу, передусім у сфері матеріального постачання та збуту продукції. Дедалі ширше розвивається мале підприємництво в такому напрямку, як побутове та комунальне обслуговування населення, зелений сільський туризм і т.д.
Урядом робиться все можливе аби поступово зростали доходи сільського населення. І тут є кілька шляхів. По-перше, впровадження механізму забезпечення державних гарантій, положень Генеральної угоди на 2002–2003 роки між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками та профоб’єднаннями, галузевих угод, колективних договорів щодо оплати праці та захисту прав працівників на своєчасну виплату заробітної плати. Передбачено, що винні у порушенні зазначених гарантій і положень притягатимуться в установленому порядку до відповідальності. Ряд заходів уряду направлено на формування ефективної цінової політики в галузі сільського господарства, погашення заборгованості з виплати заробітної плати, поступового зменшення виплати заробітної плати у натуральній формі, створення умов для участі членів трудових колективів у розподілі та одержанні частини прибутку сільгосппідприємства. Особливої уваги вимагає питання виплати сільським людям їхньої важким трудом заробленої пенсії. Отже, це цілий пласт проблем.
Кор. Сергію Миколайовичу, як відомо, люди тягнуться туди, де створені відповідні умови їхнього проживання. Всім зрозуміло, чому молодь, їдучи навчатись навіть у аграрні вузи до обласних центрів, по закінченню інституту наполегливо шукає роботу саме в місті. Тому давно вже варто подумати і про сучасні дороги, і про реальну газифікацію, і про водопостачання у кожний сільський дім...
C. Рижук. Це так. Але не можна сьогодні розглядати проблему соціального розвитку села тільки як проблему побудови шкіл, фельдшерських пунктів, прокладання газу, асфальтових доріг. До вирішення соціальних питань села потрібно підходити комплексно. Ми це зробили, запропонувавши державну Програму розвитку села, про яку вже згадував. Вона абсолютно конкретна. Але є й ті, хто не бажають, навіть заважають нам її виконувати. Наприклад, Міністерство економіки уряду минулого скликання зробило все, аби відібрати від Мінагрополітики контроль над грошима, які надаються для капітального будівництва на селі.
Кор. Тобто ?
C. Рижук. Нинішнього року фінансування сільських об’єктів відбувається, як-то кажуть, через загальний котел: тобто через управління будівництва обласних адміністрацій. Раніше кошти надходили через обласні управління сільського господарства і я, як керівник галузі, постійно мав інформацію: яку суму виділено на ту чи іншу сільську споруду, як використано кошти, чи вчасно вони освоюються. Тепер, якщо я намагаюсь з’ясувати чи йдуть гроші на будівництво в сільській місцевості, мені відповідають, що це вже не проблеми Міністерства аграрної політики. Погоджуюсь, обласну лікарню теж потрібно ремонтувати, бо і селяни приїздять до неї, адже хворіють. Та це не є вирішення соціальних проблем села. Тому зараз ми жорстко відстоюємо позицію: статтю про використання 30% капіталовкладень для розвитку села потрібно повернути нашому міністерству. І я готовий сьогодні нести персональну відповідальність за це. І не боюсь такої відповідальності, бо все життя відповідаю за себе, за свою правду.
Кор. Сергію Миколайовичу, ми вже говорили про безробіття на селі. Так ось за даними офіційної статистики торік у державній службі зайнятості стояло на обліку понад 400 тисяч селян. Та чи всі вони дійсно безробітні?
C. Рижук. Якщо повірити даним нашої статистики, то “в країні всі скоро попухнуть від голоду”. Методи та підходи до обрахування настільки в цій службі відстали від життя... Наприклад, у нас в сільській місцевості проживає 2,6 млн пенсіонерів. А хто обраховував, як вони себе прогодовують, маючи 15 соток городу? Додайте до цього клаптика ще близько 2 га землі, яку вони отримали на паї... Тільки минулого року в оплату за оренду землі селяни отримали 9 млн тонн хліба з отриманих 38. І це не брехня. Це правда. І єдине в цьому погано, що господарство у селянина натуральне: є пшениця, є худобинка, є курка, є шматок сала, а грошей немає. А ринкові умови потребують руху грошей. Отже, селянам є де працювати, вони в більшості своїй не безробітні, хоча й звикли важко заробляти свою копійку, але давно настав час відійти від натурального господарства. На рівні села, району потрібно, як це передбачено і зобов’язано Указом Президента нашої держави, створити агроторгові доми, товарно-збутові кооперативи. Ринкові структури повинні запрацювати в сільській місцевості, а не жалітися, що хтось хитріший з міста обдирає село. Сьогодні дуже необхідні на рівні районів кредитні спілки. Не можна хизуватися великими сумами виданих кредитних коштів, адже в реальному селі кредити не можуть бути великими, бо конкретній селянці чи селянину інколи потрібна позичка всього у 200–300 грн, щоб поросятко, наприклад, купити. Вирішення цього здавалось би маленького питання, це і розв’язання з іншого боку серйозної суспільної соціальної проблеми. Тобто, необхідно організувати селянську працю, створити реальні ринкові товарно-матеріально-фінансові потоки в селі. Бо там, де натуральне виробництво, там біда: не вмреш, але й жити заможно не будеш...
Кор. Може селяни просто не замислюються над цим...
C. Рижук. Переконаний, вони не лише повинні над цим замислюватися, а й якнайшвидше діяти. Я досить часто привожу приклад колгоспів, мене навіть за це критикують. Та якщо уважно проаналізувати, то була велика справа. Але ми чомусь постійно плутали колективне господарство з колективною формою власності, я в цьому абсолютно переконаний. Це була наша трагічна помилка. І навіть реформуючи сільське господарство, мало хто збагнув у чому різниця. А скажіть мені, промислове виробництво, скажімо, тракторний завод, хіба не колективне господарство? Зробити авторучку, й то колгосп потрібен. Але воно має бути десь акціонерним товариством, десь ВАТ або ЗАТ, а де й чисто приватним господарством. Якщо ми не організуємо людей, не дамо їм індустріальні форми організації праці, то й далі конатимемо.
Словом, всі проблеми і безпосередньо соціального захисту, і подолання безробіття, бідності, розвиток підсобних або фермерських господарств, надання субсидій від разової допомоги до кредитів — все зводиться за великим рахунком не до подачок селу, а до масштабного вирішення соціальних проблем. Так виписано і в програмі діяльності уряду. Ставиться глобальне питання — усі форми і методи повинні бути зосереджені на підвищенні ефективності сільського господарства. Тоді селянин не чекатиме, коли ми йому щось виділимо. Він зароблятиме пристойні гроші і вирішуватиме ті проблеми, які його хвилюватимуть. Держава вже давно заборгувала перед селянами. І цим потрібно не зловживати або перестати зловживати.
Я взагалі-то був і залишаюся оптимістом, тому сподіваюсь, що демографічної катастрофи ми не допустимо. Все, що сьогодні робиться в економіці, політиці, суспільному житті має переслідувати одну мету — виведення села з демографічно, економічно, екологічно, фізично і морально важкого стану. Часто замислююсь над цим. І досить часто не сплю через це ночами. Кажу вам так, як є...
Наталія Черешинська

Інтерв'ю
FAO не тільки переймається питанням, як нагодувати людство, а й намагається спрогнозувати прийдешнє АПК. Яким буде сільське господарство через 10 років, розповідає експерт FAO, українець Андрій Ярмак.
Вихід на зовнішні ринки все частіше стає закономірним етапом розвитку успішного бізнесу. Втім, перед керівником, що прийняв рішення про зовнішню експансію, традиційно постає багато запитань. І хоча

1
0