Роль елементів технології вирощування зернових культур у захисті посівів від злакових мух

Роль елементів технології вирощування зернових культур у захисті посівів від злакових мух

В Україні посівам зернових культур шкодять злакові мухи. Найбільш поширеними видами цієї групи шкідників є гесенська, шведська, чорна пшенична, озима мухи й опоміза пшенична. З 1993 року в господарствах країни спостерігалося підвищення їх чисельності й заселеності ними посівних площ, яке триває й нині. До того ж, 1998–2000 роки були роками підвищеної сонячної активності, що, згідно з теорією Є. М. Білецького (1992, 1994), могло сприяти масовому розмноженню гесенської й шведської мух.

Найбільш поширена в усіх зонах вирощування зернових культур шведська муха, яка пошкоджує озиму пшеницю, жито, ярий ячмінь, овес, кукурудзу тощо. Останнім часом відмічалося підвищення кількості пошкоджених нею рослин ярих колосових: від 0,4–1,7% в 1999 році до 0,2–5% у 2000–2001 роках (в осередках, відповідно, від 4–9 до 5–15%), колосків — від 2 до 3–5,3% (в осередках — від 4–6 до 9%). Рослини кукурудзи в ці роки були пошкоджені на 3–5%.
У посівах озимої пшениці в осінній період останніми роками збільшувалась і кількість пошкоджених шведською мухою рослин (від 2,8% у 1999 році до 3,4% — у 2001-му), і щільність заселення її личинок (відповідно, від 10,8 до 14,3 екз./м2). У 2001 році найбільша чисельність цього шкідника (13–28 личинок/м2) спостерігалася в Одеській, Миколаївській, Кіровоградській, Луганській, Полтавській, Черкаській та Вінницькій областях. До того ж, у Вінницькій області на озимих посівах по стерньовому попереднику виявлялися осередки, де пошкодженість рослин була в межах 12–40% за максимальної чисельності личинок 40–150 екз./м2.
Гесенська муха поширена в зонах Степу й Лісостепу, де пошкоджує озимі зернові. Інколи вона трапляється й на посівах ярих культур, де кількість пошкоджених рослин останніми роками в окремих областях становила 0,1–7,4%. Восени на посівах озимих, починаючи з 1999 року, середня пошкодженість рослин підвищилася з 1,2 до 2,2–2,8% у 2000–2001 роках, середня чисельність шкідника коливалася в межах від 7,2 до 14,3 личинки/м2. У 1999–2000 роках у Донецькій області мали місце осередки масового його розмноження, у яких нараховувалося 70–374 личинки/м2 та 10–45% пошкоджених рослин пшениці. У 2001 році гесенська муха найбільш інтенсивно розвивалася в Одеській, Миколаївській, Кіровоградській, Донецькій, Полтавській та Вінницькій областях, де середня чисельність її личинок на озимині становила 10,9–17 екз./м2.
У степовій та лісостеповій зонах озимій та ярій пшениці шкодить також чорна пшенична муха. Восени 2001 року заселені нею площі посівів озимих становили 28% обстежених, що на 4–6% вище, ніж у два попередні роки. В осередках масового розмноження шкідника в Донецькій області в 1999–2000 роках щільність заселення личинок досягала 130–488 екз./м2, а пошкодженість ними рослин пшениці — 40–80%. У 2001 році найбільшу чисельність пшеничної мухи (12–58 личинок/м2) було зафіксовано в Одеській, Миколаївській, Кіровоградській, Донецькій, Вінницькій, Полтавській та Харківській областях.
У багатьох регіонах Степу й Лісостепу в посівах озимої пшениці трапляються опоміза пшенична й озима муха. Пошкодженість ними рослин в останні роки була в межах 2,5–14% за чисельності личинок 1,5–11 (максимально 24–35) екз./м2. У 2001 році найбільші осередки цих шкідників відмічалися в Одеській, Миколаївській, Донецькій, Харківській, Черкаській, Київській, Хмельницькій і Тернопільській областях.
У Західному Лісостепу й на Поліссі озимим та ярим зерновим інколи шкодить зеленоочка, та кількість пошкоджених нею рослин найчастіше становить лише 0,3–4% на 4% обстежених площ.
За сприятливих природно-кліматичних і трофічних умов, передусім у зонах Степу й Лісостепу, масового розмноження злакових мух слід чекати й надалі. Це може призвести до сильних пошкоджень ними зернових культур на значних площах, наслідком чого будуть великі недобори врожаїв зерна. Тому для стабільного розвитку зернового господарства захист посівів від цих небезпечних шкідників набуває величезного значення. Оскільки особливості розвитку названих видів мух багато в чому подібні, захисні заходи на зернових культурах слід планувати проти цілого їх комплексу.
Відомо, що розвиток злакових мух тісно пов’язаний з полем і відбувається на злакових бур’янах, зокрема на пирії, а також на сходах падалиці культурних злаків. До того ж, життєздатні пупарії гесенської, шведської, пшеничної мух можуть бути на рослинних рештках і в грунті. Таким чином, біологічні особливості й спосіб життя двокрилих шкідників зернового поля вказують на можливості регулювання їх чисельності й шкодочинності за допомогою різних організаційно-господарських та агротехнічних заходів, які є складовими технології одержання високих урожаїв зерна кращої якості.
Однією з багатьох причин інтенсивного розмноження злакових мух на зернових культурах є сьогодні господарська діяльність людини. Так, у зв’язку з кризовим станом у сільському господарстві, значною мірою порушується культура рільництва. Монокультура в багатьох господарствах, зокрема в малих селянських та фермерських, нестача техніки й паливно-мастильних матеріалів, невигідність вирощування окремих культур, порушення виробничих зв’язків обмежують проведення організаційно-господарських, агротехнічних та фітосанітарних профілактичних заходів. По суті, порушується основа захисту рослин від шкідливих організмів.
У фермерських та інших господарствах при вирощуванні озимої пшениці головну увагу приділяють отриманню добрих сходів і за наявності достатньої кількості вологи в грунті часто сіють у ранні строки. Це також призводить до масових заселень посівів двокрилими шкідниками і значних пошкоджень ними рослин.
Отже, вкрай важливо, щоб у господарствах, які потерпають через значний дефіцит у хімічних засобах захисту рослин, збагнули захисну роль основних елементів технології вирощування зернових культур.
Практичний досвід свідчить, що лущення стерні одночасно зі збиранням зерна або одразу після нього знижує чисельність гесенської, шведської та пшеничної мух. Сприяючи появі сходів падалиці та бур’янів як резерваторів гесенської та шведської мух, цей захід дає змогу за допомогою глибокої полицевої оранки через 7–14 днів знищити значну частину цих та інших шкідників зернових культур.
Інші способи основного обробітку грунту, як-от: поверхневий плоскорізний та мілкий полицевий у степовій зоні, не сприяють погіршенню ентомологічного стану озимих посівів порівняно з полицевою оранкою. Не відмічено різниці в заселенні озимої пшениці злаковими мухами за безплужного та полицевого обробітків грунту і в зоні Лісостепу.
Швидкий обмолот зерна і скиртування соломи сприяють знищенню пупаріїв гесенської мухи.
Для ліквідації одного з джерел розмноження гесенської мухи велике значення має боротьба з пирієм агротехнічними заходами або із застосуванням гербіцидів.
Одержанню здорових сходів озимих зернових, обмеженню розмноження злакових мух і розвиткові в рослин стійкості до цих шкідників сприяють і такі заходи, як якісна підготовка насіння, дотримання оптимальних строків сівби та норм висіву. Найголовніше — не допускати беззмінних посівів. Необхідні також внесення добрив в оптимальних нормах і своєчасне виконання інших прийомів, які поліпшують умови росту й розвитку рослин тощо.
Результати численних досліджень свідчать, що озима пшениця, висіяна в оптимальні або оптимально пізні строки, пошкоджується двокрилими комахами-фітофагами значно менше, ніж за ранньої сівби. Розміщення цієї культури по кращих для зони попередниках в основному відповідає агротехнічним та ентомологічним вимогам, тоді як на беззмінних посівах можуть масово розвиватися злакові мухи та інші шкідники. Своєчасна передпосівна культивація й коткування спричиняють загибель значної кількості злакових мух. Весняні підживлення озимих культур азотними добривами сприяють оздоровленню посівів, зокрема компенсації осінніх пошкоджень рослин мухами та іншими шкідниками.
Ярим зерновим культурам найчастіше загрожує шведська муха. Та дотримання технології їх вирощування, особливо таких елементів, як передпосівна культивація, сівба колосових культур у ранні строки й по кращих попередниках, коткування, дає змогу захистити посіви від цього шкідника. Для одержання здорових сходів і подальшого розвитку в рослин стійкості до пошкоджень різними фітофагами важливе значення мають і такі заходи, як підготовка насіння до сівби, дотримання оптимальних норм висіву, удобрення. Просторова ізоляція посівів ярих зернових на 200–500 м від озимих сприяє значному зниженню їх пошкодженості шведською мухою.
Чисельність та шкодочинність злакових мух регулюють і природні ентомофаги — паразитичні перетинчастокрилі, нематоди, кліщі, хижі туруни, птахи. Так, наприклад, зараженість пупаріїв гесенської мухи паразитами навесні може становити 8–27,5, а восени — 12%. Щодо шведської мухи паразитичні комахи часто значної ролі не відіграють; тільки в окремі роки можуть обмежувати її розмноження на 20 і навіть на 50%. На зрошуваній озимій пшениці відмічалося зниження чисельності пшеничної мухи на 3,8–21,2% внаслідок корисної діяльності паразитів і хижаків. В обмеженні чисельності опомізи пшеничної й озимої мухи певну роль відіграють різні види хижих турунів, особливо бігунчики, а також жук алеохара (род. стафіліни), мухи-тахіни.
Наявність поблизу зернових полів посівів гречки, фацелії, гірчиці, чини, вики, соняшнику, люцерни, еспарцету, близькість диких стацій із нектароносами, лісів або лісосмуг із необхідним набором дерев і чагарників створюють сприятливі умови для розмноження корисних комах і птахів. Збереженню, накопиченню ентомофагів та активізації їх корисної діяльності сприяють деякі агротехнічні заходи (використання органічних добрив, розпушування грунту тощо), а також мінімізація застосування інсектицидів.
Треба усвідомити, що технологія вирощування зернових культур, зумовлена високою культурою землеробства, є гарантом реалізації продуктивності сорту. Основні її елементи в поєднанні з природоохоронними заходами стосовно злакових мух зазвичай мають профілактичне, а в періоди масових розмножень цих шкідників — захисне значення. За дотримання технології виробництва зерна на належному рівні в посівах створюється цілком задовільний ентомологічний стан, і потреба в застосуванні спеціальних захисних заходів, зокрема хімічних, зводиться до мінімуму і навіть відпадає.

М. Круть,
канд. біол. наук,
Інститут захисту рослин УААН