Рослинні рештки: зекономити на добривах та поліпшити стан поля

Досвід фермерів передових країн світу, які спеціалізуються на виробництві лише рослинницької продукції, свідчить, що вони вирощують обмежену кількість культур, як правило, у коротких сівозмінах (наприклад, відома американська соєво-кукурудзяна «двопілка»). За таких умов виробництва саме постійне використання побічної продукції попередника забезпечує збереження родючості грунту та економію міндобрив.

Загальновідомо, що науково обгрунтоване чергування культур легше і повніше реалізується у багатопільних сівозмінах із тривалістю ротації 7–11 років. У короткоротаційних сівозмінах ускладнюється розміщення культур після кращих попередників. За ринкових відносин в аграрному секторі вплив економічних факторів на сівозміну помітно зростає, і вони часто стають домінуючими порівняно з агроекологічними чинниками.

Про можливість і необхідність концентрації посівів провідних товарних культур у короткоротаційних сівозмінах ідеться в публікаціях останніх років. За такого інтенсивного виробництва продукції рослинництва основним завданням є інтенсифікація землеробства, зокрема застосування високих норм добрив, інтенсивного обробітку грунту, побічної продукції попередників, інтенсивного хімічного захисту рослин.

Останніми десятиріччями широко застосовують збирання попередників із подрібненням і розкиданням листостеблової маси рослин. Цей спосіб комбайнування простий у застосуванні й економічно доцільний за скорочення витрат на транспортування соломи чи листостеблової маси, складування і перетворення її на органічні добрива. До того ж ці процеси відіграють велику роль у біологізації землеробства, підвищенні родючості грунту, збереженні довкілля. Але сьогодні дуже прикро спостерігати за тим, скільки елементів живлення та органічної речовини згорає на наших полях, наскільки товаровиробники стають біднішими, особливо у такий період, коли потрібно економити.

Усі розуміють, що поряд із позитивними властивостями використання пожнивних решток є і деякі особливості, пов’язані з вирощуванням наступних у сівозміні культур. За наявності великої кількості рослинних решток (проекційне покриття поверхні грунту — понад 50%) прогрівання верхнього шару грунту навесні може затримуватися на 0,5-1°С порівняно з чистими від решток полями. Від способу розподілення рослинних решток залежить і вологість грунту. Інтенсивніше випаровування вологи спостерігається на площах, де проводили загортання пожнивних решток на глибину розпушування гумусового горизонту, а за розподілення поверхнею поля за безполицевого обробітку грунту — втрати вологи значно менші. У зв’язку з цим сівбу краще починати на полях з мінімальною кількістю рослинних решток на поверхні грунту, а закінчувати — на тих, де їхня кількість максимальна.

Побічна продукція, подрібнена комбайнами та рівномірно розкидана полем, прискорює інфільтрацію вологи у грунті, зменшує поверхневий стік, пригальмовує швидкість вітру біля поверхні поля, знижує температуру грунту і цим зменшує втрати вологи на випаровування, бере на себе кінетичну енергію дощових краплин, запобігає запливанню грунту й утворенню поверхневої кірки, послаблює ерозію і, що не менш важливо, поглинає залишковий, не використаний для формування врожаю, азот, запобігаючи його втратам і забрудненню грунтових вод.

Систематичне використання соломи як органічного добрива пожвавлює життєдіяльність мікрофлори грунту та інтенсивність її дихання.

Це, своєю чергою, сприяє поліпшенню поживного режиму грунту. Внесення соломи, що багата на вуглець та бідна на азот (із широким співвідношенням С:N, що дорівнює 80–100), зумовлює закріплення легкодоступного азоту в грунті, завдяки посиленню мікробіологічної діяльності, та зниження врожайності наступної культури.

Позитивним наслідком застосування технології збирання культур із подрібненням і розкиданням листос теблової маси рослин є біологізація землеробства, підвищення родючості грунту й збереження довкілля. В. Ф. Сайко повідомляє, що до складу соломи входять усі необхідні рослинам поживні речовини, які після мінералізації стають легкодоступними для рослин. Учений зазначає, що вміст поживних елементів у соломі більший, аніж у зерні. У середньому в соломі пшениці та ячменю міститься 0,5% азоту, 0,2 — фосфору, 0,9–1 — калію та 30–40% вуглецю, а в листостебловій масі соняшнику — 1,56% азоту, 0,76 — фосфору, 4,52% калію, а також сірка, кальцій, магній та різні мікроелементи (бор, мідь, марганець, молібден, цинк, кобальт та ін.). Отже, листостеблова маса соняшнику є значно багатшою на макро- та мікроелементи.

За даними В.С. Чумака та І.Ф. Сокрути, відношення повернення поживних речовин із рослинними рештками до винесення їх з урожаєм становить: у озимої пшениці — 35% азоту, Р₂О₅ — 34,6%, К₂О — 28,8%; у кукурудзи — 33%, 29,3% і 42,2% відповідно; у цукрових буряків — 20,6%, 18,1% і 11,8%. Найвищий відсоток повернення елементів живлення з пожнивно-кореневими рештками відмічали після збирання соняшнику та багаторічних трав.

В агрономії традиційною є думка, що інтенсивне вирощування соняшнику та розширення його посівних площ у структурі посівів виснажує грунт, знижує його родючість, призводить до погіршення структурованості грунту, а також до зменшення кількості агрономічно цінних агрегатів. Але багато виробників, керуючись своїм досвідом та спостереженнями, ставлять такі твердження під сумнів — і, на нашу думку, не безпідставно. Саме це й доводять наші розрахунки.

Також важливо не порушувати екологічну рівновагу через ризик погіршення показників родючості грунту. Тому слід акцентувати увагу на заходах, що підвищують ефективність виробництва та сприяють економнішому і зваженішому використанню міндобрив та інших ресурсів.

Соняшник, порівняно із зерновими культурами, менш чутливий до добрив. За узагальненими даними Інституту зернового господарства, за внесення восени по 30 кг/га азоту й фосфору врожайність соняшнику підвищується на 0,33 т/га за загального її рівня 2,23 т/га. Інші вчені вказують на те, що на чорноземних грунтах здебільшого найефективнішою дозою мінерального жив лення для соняшнику є N_30-60Р_60-90К_40-60, а за даними Д.С. Васильєва — по 60 кг/га азоту й фосфору.

Збільшувати врожайність за високих цін на міндобрива та ЗЗР, підвищуючи використання цих ресурсів, економічно невигідно. Соняшник слабо реагує на добрива, оскільки 1 кг д. р. NPK забезпечує лише 2 кг прибавки врожаю, тобто вартість використаних міндобрив перевищує вартість прибавки врожаю.

Тому, окрім застосування добрив, велику увагу потрібно приділяти впровадженню біологічної системи землеробства, а саме використанню побічної сільськогосподарської продукції та нехімічних методів захисту рослин.

Протягом 2006–2009 рр. у Кіровоградському інституті АПВ проводили дослідження, де в стаціонарному досліді відбирали зразки грунту після збирання попередника — кукурудзи на зерно, та після збирання соняшнику.

Результати показали, що у разі вирощування соняшнику у п’ятипільній сівозміні інтенсивного типу (чорний або зайнятий пар, озима пшениця, соя, кукурудза на зерно, соняшник) за мінеральної та органо-мінеральної систем удобрення не спостерігалось зменшення вмісту в грунті елементів живлення після збирання соняшнику, а саме нітратного азоту та калію. Водночас дещо зменшувався вміст фосфору в орному шарі грунту після вирощування соняшнику. Застосування органо-мінеральної системи удобрення підвищувало врожайність на 0,13 т/га порівняно з застосуванням дози добрив N40P40K40, та 0,34 т/га — до контролю без удобрення.

Тобто, зростання врожайності соняшнику за мінеральної та органо-мінеральної систем удобрення відбувалось лише завдяки внесенню мінеральних добрив та комплексному застосуванню добрив і рослинних решток.

Враховуючи потребу в поповненні грунту елементами живлення та органічною масою, а також керуючись результатами економічного аналізу, робимо висновок, що найдоцільнішим є застосування органо-мінеральної системи удобрення. Отже, систематичне застосування побічної продукції попередника на фоні внесення міндобрив у дозі N₄₀P₄₀K₄₀ (органо-мінеральна система удобрення) забезпечує підвищення врожайності не лише порівняно з варіантами без добрив, але й порівняно з застосуванням мінеральної системи удобрення, де рослинні рештки вивозили.

Використання мікробіологічних препаратів не впливало на рівень урожайності соняшнику як за мінеральної, так і за органо-мінеральної систем удобрення.

Збільшення цього показника на фоні природної родючості грунту було близько 0,08 т/га, або 3,1%. Прибавка врожаю до абсолютного контролю за мінеральної та органо-мінеральної систем удобрення становила 0,2 та 0,34 т/га, або 7,4 та 12,5%, відповідно. Сумісна дія мікробіологічних препаратів та мінеральної системи удобрення підвищувала врожайність на 0,23 т/га, а за взаємодії з органо-мінеральною системою — на 0,32 т/га відносно абсолютного контролю.

Якість продукції олійних культур визначають за вмістом у їхньому насінні олії. Олійність насіння соняшнику за застосування ефективних мікроорганізмів значно збільшувалась, а різниця становила 2,2% — у контрольному варіанті та 2,1–1,5% — за мінеральної та органо-мінеральної систем удобрення.

Отже, за розумного підходу до використання грунту й збереження побічної продукції культур на полях можна зупинити деградацію грунтів та зекономити на використанні коштів на добрива. Відношення збереження поживних речовин рослинних решток до винесення їх з урожаєм становить: у соняшнику — 74,5% азоту, Р₂О₅ — 52% і К₂О — 94,9%; ріпаку — відповідно 60,2%, 35,8% і 72,4%; кукурудзи — 51%, 34% і 98,6%; зернових колосових — 24,3–32,6%, 17,1–17,7% і 68,1–92%; сої — 27,4%, 27,8% і 32% відповідно. Отже, листостеблова маса соняшнику є найбагатшою на макроелементи.

Висновок

Слід пам’ятати, що основним заходом щодо припинення й запобігання розвитку негативних процесів і кризових явищ у землеробстві є науково обґрунтоване розміщення культур у сівозмінах. Саме за цих умов їхнього застосування продуктивніше використовуються угіддя, добрива, краще реалізуються потенціал сортів та гібридів, знижується забур’яненість, зменшується дія шкідників та хвороб за мінімального використання хімічних препаратів. Усе це позитивно впливає на стан довкілля і відкриває додаткові можливості для збільшення врожайності за зменшення витрат на виробництво.

О. Андрієнко, А. Андрієнко,

кандидати с.-г. наук

журнал "Пропозиція", №1, 2015 р.