Соняшник: про що не люблять згадувати менеджери з продажу насіння

Соняшник — найулюбленіша культура агровиробників з точки зору рентабельності. Попри наукові рекомендації, його вже навчилися вирощувати не один рік поспіль на одному й тому самому полі, зводячи нанівець багато технологічних ризиків, які стоять на заваді отриманню високих урожаїв.

На сьогодні в структурі соняшникових посівних площ, за власним аналізом (до офіційної статистики не зверталися), близько 90%, якщо не більше, становлять зарубіжні гібриди, які характеризуються високим потенційним урожаєм та якісним насінням. Решта — продукти вітчизняної селекції, яка свого часу втратила репутацію і лише недавно почала відроджуватися.

На питання, яке я задавав багатьом агровиробникам: «Яку селекцію соняшнику ви обираєте: імпортну чи вітчизняну?» — більшість просто посміхається, мовляв, що за наївні питання. Лише ті, хто вирощує продукти вітчизняної селекції соняшнику, дивляться на неї як на гідного конкурента зарубіжній. Вони переконують, що українська селекція вже вийшла на новий рівень і за деякими важливими показниками наздогнала, а то й випередила закордонну.

Нам вдалося поспілкуватися із Сергієм Жильцовим, керівником фермерського господарства «Терра», що розташоване в Новомиколаївському р-ні Запорізької обл. Воно було засноване 15 років тому, наразі в обробітку цього господарства 179 га. За цей період діяльності тут напрацювали власний досвід вирощування вітчизняних гібридів соняшнику.

Саме східні регіони славляться своїми соняшниковими сівозмінами. Як зазначає фермер, Запорізька, Дніпропетровська, Херсонська, Луганська та Донецька області мають статус зони ризикованого землеробства через те, що протягом року тут випадає недостатньо опадів. Якщо їхня річна норма становить 280 мм, то в цих регіонах реальний її показник останніми роками не перевищує 150 мм.

Тож соняшник як жаро- та посухостійка культура найбільш придатний для вирощування в цій зоні. Також основним фактором розширення площ під культурою є прийнятна ціна на соняшникове насіння порівняно з вартістю, наприклад, зерна пшениці, виробництво якої тут не зовсім вигідне з погляду її рентабельності.

До того ж майже всі фермери підкреслюють ще одну перевагу вирощування соняшнику: відсутність проблем із його реалізацією. Досить значна частка соняшнику в структурі виробництва підприємців-одноосібників, тобто невеликих фермерів, які мають у обробітку по 10–20 га землі. За словами Сергія Жильцова, такі господарі не дотримуються ніякої — ні чотири-, ні трипільної (та часто — навіть двопільної!) сівозміни — беззмінно сіють соняшник щороку.

Починаючи із 2003 року, фермер закуповував вітчизняні гібриди для засівання власної площі, а також, на замовлення, для багатьох знайомих господарів-одноосібників. Мета їхнього господарювання, аби воно було вигідним, — вкладати в землю по мінімуму та отримувати середні врожаї. І такі результати є цілком задовільними для більшості фермерів цієї ланки.

Так само і в СФГ «Терра» вирощували український соняшник протягом 15 років, тож фермер міг оцінити його переваги не лише на прикладі власного господарства, а й з досвіду своїх знайомих, яким продавав насіння. Протягом тривалого часу насіннєвий матеріал закуповували в комерційній структурі, зокрема такі гібриди, як: Донбас, Старобільський, Лиман, Деркул та Лан 26. За словами фермера, землі на Луганщині переважно суглинисті, тож соняшник не надто тішив виробників показниками свого врожаю. А от на Запоріжжі є чорноземи, тому Сергія Жильцова та інших фермерів дуже цікавило, як у тамтешніх умовах поводитимуть себе ці самі гібриди.

Одноосібна технологія вирощування соняшнику

Ті, хто має знайомих серед одноосібників, знають, що більшість із них не застосовують жодних добрив та навіть дуже рідко використовують засоби захисту рослин, тож їхня технологія вирощування є найекономнішою. Сергій Жильцов на основі власних спостережень та аналізу виробничих результатів і власного, й інших господарств дійшов висновку: якщо не дотримуватися сівозміни, не вкладати кошти, не проводити належного ґрунтообробітку, не удобрювати, не підживлювати культуру протягом вегетації, — як це й роблять (правильніше сказати — не роблять!) майже всі одноосібники, — все одно останні мають стабільну врожайність вітчизняних гібридів — 20 ц/га (плюс-мінус невелика похибка). І такі результати їх цілком задовольняють, адже досягнуті за максимально простої технології: «прошкрябав» землю, посіяв, провів міжрядне прополювання й змолотив. Чому ж не вирощувати — без додаткових витрат коштів і водночас із досить непоганим прибутком?!

Вирощування соняшнику у СФГ «Терра»

Принагідно ми поцікавилися у господаря: «А як ви ставитеся до твердження, що соняшник виснажує ґрунт?». На це він відповів: «Я б сказав, що озимий ріпак, якого в Україні цього року насіяли чимало, виснажує ґрунт у 6–8 разів більше, ніж соняшник. Якщо в нашій зоні за нестачі вологи висаджувати кукурудзу, то вона теж у 3–4 рази виснажливіша щодо ґрунту».

Тож соняшник тут висівають після парової пшениці. Взагалі утримання парів вважають економічно не вигідним, проте фермер прораховує його економіку на три роки вперед. Якщо після пару сіяти озиму пшеницю, то в результаті отримуємо максимальний її урожай. Так, у цьому фермерському господарстві вона становить до 60 ц/га, тоді як по району — в середньому 25 ц/га.

Потім сіють соняшник, який за дотримання технології теж дасть максимальний урожай — на рівні 30 ц/га. І, зрештою, після соняшнику можна ще раз висівати соняшник, урожайність якого сягатиме 25–27 ц/га. За словами фермера, на третій рік уже відчувається значний спад урожайності, тому на такому полі потрібно знову запроваджувати чорний пар.

Під соняшник у господарстві проводять зяблеву оранку. «Оскільки чорноземи в нас неглибокі — шаром до 30 см, — розповідає Сергій Жильцов, — то, щоб не підняти на поверхню материнську породу (глину), оранку виконуємо на глибину 22–25 см. Дуже рідко з організаційних причин проводимо глибоке дискування». Оранка потрібна для того, щоб дати можливість кореневій системі культури проникати в глибші шари. А це, своєю чергою, з-поміж низки переваг сприяє кращій стійкості рослин до вилягання.

Фермер пригадав випадок, коли деякі господарі запізнилися зі збиранням соняшнику і він простояв на полі до пізньої осені. Так от після випадання снігу, який обтяжував кошики, та сильного вітру рослини на посіві, де була проведена оранка, вистояли, а висіяні по дискуванню — вилягли (спостерігалося вивертання рослин із кореневою системою) до 40%.

Тож, застосовуючи певний вид основного обробітку ґрунту, потрібно також враховувати і цей та низку інших важливих факторів. У цілому ж ті, хто вирощує соняшник, знають, що під нього хоча б один раз на п’ять років потрібно орати поле — цю культуру «не перехитриш» ніяким дискуванням.

Під основний обробіток у СФГ «Терра» обов’язково вносять комплексні добрива N16P16K16 — у середньому 150 кг/га у фізичній вазі. А навесні під вітчизняні гібриди водночас із висівом на поле вносять карбамід або аміачну селітру в нормі 50 кг/га. Азот на початкових етапах росту забезпечує добрий старт культури. Під імпортні гібриди вносити азотні добрива під час сівби небажано. Чому так важливо створити умови для швидкого старту рослин навесні? Тому, що найбільше продуктивної вологи саме у весняний період, і її потрібно максимально використати, адже за березень — квітень у цьому регіоні випадає найбільше вологи.

Висівають соняшник у ФГ у ранні строки — здебільшого в 20-х числах квітня. Багато фермерів в окрузі перейшли на середній термін висіву — 10–20 травня та пізній — із 20 травня по 10 червня. Фермерові допомагає господарювати дружина, яка має вищу агрономічну освіту, тож може кваліфіковано надати будь-яку консультацію. Зокрема, підприємець узяв собі за професійне правило таку її пораду: «Запам’ ятай, що за ранніх строків висівання соняшнику можна програти з урожайністю один раз на чотири роки, а з пізніми — можеш виграти один раз на чотири роки, тому вирішуй сам: чи в ранні, чи в пізні, чи в середні». Тож фермер — прихильник саме ранніх строків сівби, хоча буває так, що висіває і в середні, а також у деяких випадках — у пізні строки.

Рекомендована густота посіву — 60–65 тис. рослин на гектарі, проте в господарстві висівають 45–50 тис./га на момент збирання. За такої густоти врожайність на порядок вища порівняно з рекомендованою, оскільки рослини конкурують насамперед за вологу.

Під час придбання вітчизняного насіння слід обирати партії, де маса 1000 насінин — 60 г і більше. Взагалі прийнято вважати якісним насіння, яке важить 50 г та більше — в такому разі за дотримання технології вирощування гібрид матиме доволі непогану потенційну врожайність. Якщо ж маса менша за 50 г, то таке насіння можна вважати відходами і краще його взагалі не купувати. А ще дуже важливо під час придбання як вітчизняного, так і імпортного насіння остерігатися підробок — не натрапити на «підвальний» продукт. Хоча такий, в принципі, можна розпізнати візуально: коли відкриваєш «палений» мішок із насінням, відразу видно, що воно погано відкаліброване та підфарбоване якимось протруйником.

Насіння висівають сівалкою виробництва ПАТ «Червона зірка». Після сівби, коли починає проростати бур’ян (фаза білої ниточки), особливо мишій, до того ж — у зоні прикочування насіння, в господарстві проводять боронування посіву легкими боронами на глибину 3–4 см. Ця операція поліпшує повітряний режим ґрунту та знищує бур’яни. По вегетації проти однорічних однодольних та дводольних польових засмічувачів застосовують страхові гербіциди вітчизняних виробників («Агросфера» та «Укравіт»).

У фазі трьох-чотирьох пар листків проводять підживлення сумішшю Гумісол, 1 л/га + карбамід, 5 кг/га. У фазі зірочки — друге підживлення аналогічним розчином із додаванням бору, 150 г/га за д. р., оскільки останній мікроелемент сприяє кращому проходженню цвітіння та виповненості насіння (не утворюються «порожні» насінини).

Упродовж вегетації проводять міжрядні обробітки: мінімум — один, а взагалі, як правило, два-три. Як говорить фермер, це все одно, що «сухий полив» — у результаті такої операції повітря краще проникає в зону кореневої системи культури. Тож буквально відразу після таких операцій культура «підскакує» в рості, так би мовити, прямо на очах.

Перше та друге прополювання проводять відповідно перед першим та другим підживленнями.  Розпушують ґрунт культиватором КРН-4,2 у комплектації зі стрілчастою лапою (розміщена спереду) та лапою-бритвою. Підгортання культури не проводять, оскільки, як вважає фермер, хоча в них у регіоні прийнято його проводити, проте, переконаний він, це є великою помилкою. Адже такий агроприйом ефективний у регіонах із підвищеною вологістю, де його застосовують для підсушування ґрунту в міжрядді, щоб не дати можливості розвиватися грибним захворюванням. А оскільки на сході країни вологи в нормі не буває, то й сенсу проводити підгортання теж немає. Є фермери, які застосовують підгортання для знищення бур’яну — прикидавши його ґрунтом ще на ранньому етапі розвитку, проте в такому разі з ґрунту втрачається більше вологи.

Вітчизняні гібриди < = > імпортні гібриди

Тут ми лише наведемо факти про переваги вітчизняної селекції насіння соняшнику порівняно з імпортними гібридами. Можливо, ми не охопили абсолютно всі переваги й недоліки тих і тих, тому ви матимете можливість проаналізувати ці дані, доповнити їх за результатами власного досвіду й на свій розсуд розставити між ними наведені вище математичні знаки.

Зокрема, фермер констатує: «Сіючи впродовж 15 років вітчизняні гібриди соняшнику, можу відповідально стверджувати той факт, що вони мають коротший період вегетації, порівняно з європейськими аналогами, а це — дуже великий плюс, особливо для тих, хто висіває цю культуру з року в рік. А для того, щоб висівати соняшник щороку впродовж кількох років поспіль, потрібно знищувати його падалицю. Яким чином роблять одноосібники: після зяблевого обробітку наступного року вони не заходять рано в поле і не висівають соняшник в оптимальні строки, а чекають, коли зійде вся падалиця (принаймні більша її частина), і вже після того знищують її механічним шляхом та заодно висівають соняшник. За календарними строками таке висівання, зазвичай, припадає на 20–25 травня. Попри те, що сівбу проводили, здавалося б, у пізні строки, культура в середині вересня вже готова до збирання.

Останні 4 роки протягом вегетації соняшнику опадів випадає набагато менше від норми. А 2017 року погодні умови були ще несприятливіші: з квітня й аж до жовтня в Новомиколаївському районі не випало жодного дощу. Та навіть за такого жорсткого режиму вегетації вітчизняні гібриди показали себе цілком достойно, хоча, звісно, про високу врожайність говорити недоречно. Проте за власну практику вирощування вітчизняних гібридів доводилося отримувати й по 42 ц/га, зокрема таких гібридів, як Донбас, Старобільський». Фермер навіть телефонував у комерційну структуру, в якій закуповував насіння, та інформував їх про таку врожайність, а йому не вірили, оскільки потенціал цих гібридів — 30 ц/га. Натомість підприємець доводив: якщо створити хороший агрофон, то за врожайністю вони не поступатимуться жодним імпортним гібридам!

На фоні вирощування п’ятипільної соняшникової сівозміни безвідповідальні фермери (та й аграрії інших форм господарювання) зумовили сильне зараження своїх полів вовчком соняшниковим. Як повідомляють спеціалісти компаній та науковці, уже виявили навіть восьму расу вовчка. «Я поставляв вітчизняне насіння соняшнику одноосібникам та висівав такі самі українські гібриди в себе — і, як би це не здавалося дивним, але паразит не прогресував на наших полях. Тож це є підтвердженням того, що вітчизняні гібриди таки мають генетичну стійкість проти вовчка!», — зазначає фермер.

Останні два роки, коли Сергій Жильцов утратив контакти для закупівлі вітчизняних гібридів та почав висівати закордонні аналоги, картина із вовчком, за його словами, на полях стала просто жахливою.

Вітчизняні гібриди стійкі до борошнистої роси, тому в період вегетації не потрібно превентивно застосовувати фунгіциди. Хвороба прогресує в квітні — травні, коли ще є волога. І хоча в характеристиках гібридів імпортної селекції й пишуть, що гібриди стійкі до борошнистої роси, проте насправді вони малостійкі й потребують обов’язкового внесення фунгіцидів.

Також слід відмітити ще одну суттєву перевагу — вітчизняні гібриди справді стійкі до обсипання насіння, тоді як деякі імпортні, за ствердженням їхніх авторів, стійкі, проте реально, коли вчасно не обмолотиш, достигле насіння з них обсипається. І фермер із цим стикався особисто та переконався на власному досвіді, адже перебрав уже величезну кількість таких гібридів.

Щодо якості насіння: протягом практики вирощування вітчизняних гібридів олійність насіння в ФСГ «Терра» становила 38–40% після першого віджиму, і за цим показником проблем із продажами продукції фактично ніколи не було. Хай там що говорять, але фермер поділився досвідом із власної практики й зазначив, що імпортні гібриди за олійністю із року в рік не забезпечують заявленої стабільності. Так, в умовах цього року деякі європейські гібриди показали і 23, і 26, і 29% олійності, а врожайність гібридів виробництва різних єврокомпаній цього року становила 0,7–1,8 т та максимум — 2,5 т/га.

Одна з головних переваг вітчизняного насіння — це його приваблива цінова політика порівняно з імпортним. Так, придбання насіння гібридів української селекції обійдеться приблизно в 1000 грн/га, тоді як імпортних — 2500–3000 грн.

Короткий висновок

Недарма такі соняшникові професіонали, як Сергій Жильцов, вирощують вітчизняні гібриди, адже вони щороку показують стабільні врожаї і до того ж чудово адаптовані для наших посушливих умов, порівняно з європейськими гібридами найвідоміших компаній, чиє насіння представлене сьогодні на ринку України.

Журнал «Пропозиція», №12, 2017 р.