Зупинка підприємств Ostchem загрожує національній безпеці

Три підприємства групи Ostchem не працюють уже майже місяць. Це загрожує національній економічній і продовольчій безпеці. Також це означає втрату близько третини обсягу мінеральних добрив, що постачалися українським аграріям в цей період. Адже частка Ostchem у постачанні селітри в 2014 році становила 86%, у 2016 році - 79%, у постачанні карбаміду в 2014 році - 44%, у 2016 році - 32%. Таку думку висловив голова Спілки агрохіміків України Сергій Рубан, пише propozitsiya.com з посиланням на epravda.com.ua.
"Проблемою є те, що група отримала попередню оплату за продукцію - 2-3 млрд грн. Втрати учасників ринку у розпал сезону вже склали 100-150 млн грн через зростання цін, відсотків за простроченими зобов'язаннями і необхідність залучення нових кредитів для повторної купівлі добрив. Втрати лише зростатимуть", - прогнозує експерт.
Также він зазначає, що інвестиції в засоби захисту рослин, регулятори росту, мікроелементи, швидше за все, не дадуть очікуваного ефекту. Все це, за оцінками УКАБ, може призвести до втрати аграріями у цьому сезоні $2-3 млрд валютної виручки.
Малі і середні підприємства опинилися на межі виживання. З кожним тижнем простою заводів перспектива повернення коштів стає все більш примарною.
"У ситуації з Ostchem владні структури майже місяць не ухвалюють ніяких рішень, і це в аграрному секторі, який вважається локомотивом української економіки і є генератором валютних і податкових надходжень. Існувати у такому режимі група не може", - зазначає С. Рубан.
На його думку, долю групи визначать лише два фактори: налагодження каналу постачання доступного газу та можливість збільшення постачання продукції на внутрішній і зовнішні ринки. "Останнє, на жаль, викликає сумніви. Введення нових виробничих потужностей лише збільшує профіцит світового ринку азотних добрив", - додає голова Спілки агрохіміків України. - Сценарій повної ліквідації підприємств стає більш ніж реальним, і не тому, що Дмитро Фірташ не має ресурсів на їх підтримку. Як і будь-який бізнес, хімічна промисловість мусить бути прибутковою і перспективною для інвестицій, а Group DF у поточній ситуації такої перспективи, судячи з усього, не бачить".
Експерт упевнений: державі потрібно втрутитися. Шок від зупинки підприємств групи Ostchem призведе до переформатування ринку. Агрохіміки та аграрії диверсифікують джерела постачання добрив, і частині учасників ринку доведеться піти.
Найгіршим сценарієм для українського аграрного ринку, на думку С. Рубана, є ліквідація національної хімічної промисловості і домінування імпортерів. Твердження, що повне відкриття ринку України для імпорту з Росії дозволить забезпечити ринок дешевими добривами, помилкове та дилетантське. Російські компанії не є незалежними, їхнє домінування на українському агрохімічному ринку несе ризики національній економічній і продовольчій безпеці. Вони не приховують, що їх головною метою є максимізація прибутку. Ціна добрив для України буде настільки високою, наскільки собі зможе дозволити український агарний сектор, як тільки стане зрозуміло, що українські хімічні підприємства не відновлять роботу. А обсяги постачання будуть залежати не лише від можливостей виробників і покупців, а й від політичних рішень керманичів Росії.
Єдиною гарантією низьких цін і безперебійного постачання добрив є створення конкурентного ринку мінеральних добрив в Україні з обов'язковою участю імпортерів і потужного національного агрохімічного сектору. Лише баланс між закордонними і вітчизняними постачальниками може бути стабільною основою забезпечення аграріїв добривами.
На відміну від фосфорних і калійних руд, природний газ є доступним, легким в транспортуванні та універсальним видом сировини. Якщо бізнес-процеси в компанії працюють правильно, виробництво готового продукту з природного газу на ринку споживання є більш вигідним, ніж імпорт добрив з-за кордону. Імпорт сировини завжди дешевший, ніж імпорт продукції з включеною додатковою вартістю.