Осінній контроль бур’янів у посівах пшениці озимої

Попри значні досягнення в технології її вирощування, з кожним новим вегетаційним періодом постають нові проблеми, які потрібно обов’язково враховувати, орієнтуючись на майбутній урожай. Одна з актуальних проблем — зміна температурних режимів повітря, яка призводить до дефіциту вологи в ґрунті, і не тільки. Потепління клімату відчутно впливає на сучасний агрофітоценоз, і цей чинник не варто недооцінювати.

Проблемою залишається й забур’яненість посівів культури, яка в умовах потепління клімату достатньо відчутна. Причому недотримання від­повідних вимог щодо дотримання сівозміни й значне насичення орних земель посівами озимих культур призводять до накопичення на полях значної кількості специфічних озимих бур’янів, таких як метлюг і, особливо, види зимуючих бур’янів, сходи яких з’являються вже восени.

Попри генетичний потенціал культури, сучасним сортам пшениці озимої для формування високих урожаїв потрібно створити належні умови для росту й розвитку рослин на початкових етапах органогенезу. Для досягнення цієї мети й реалізації цінних якостей сортів потрібно застосовувати комплекс заходів, які здат­ні оптимізувати умови вирощування пшениці озимої на всіх його етапах. Зміна погодних умов навколишнього середовища безпосередньо впливає на вибір системи заходів контролю бур’янів. Зважаючи на такі обставини, аграріям під час планування отримання максимального врожаю культури в наступному сезоні насамперед потрібно врахувати особливості кліматичних умов поточного сезону. Зокрема, незначну кількість опадів упродовж поточного року або повну посушливість, що призводитиме до дефіциту вологи у верхніх шарах ґрунту. Адже пшениця озима вимоглива до вологозабезпеченості ґрунту протягом усього вегетаційного періоду. Нестача вологи в ґрунті під час проростання насіння та появи сходів завдає великої шкоди майбутнім посівам — сходи за таких умов зволоження будуть зрі­джені. Дефіцит вологи під час кущення зменшує продуктивну кущистість, а під час фаз колосіння й цвітіння — озерненість колоса.

Потепління клімату має свої позитивні й негативні сторони.

Позитив:

• зростання тривалості вегетаційного періоду рослин;

• збільшення теплозабезпеченості агрокультур;

• поліпшення умов пepeзимівлі польових озимих та садових культур;

• подовження безморозного періоду;

• більш ранній початок строків сівби ярих культур;

• прискорення дозрівання зернових і зміщення строків збирання їхнього врожаю.

Негатив:

• збільшення частоти та ймовірності посух;

• зниження вологозабезпеченості агрокультур;

• почастішання випадків випадання екстремальних опадів;

• поліпшення умов для сприятливої перезимівлі шкідливих об’єктів (шкідників, хвороб, бур’янів);

• збільшення ймовірності пошкодження озимих культур через вимокання, випрівання, перепади температур, ураження грибними хворобами в теплі зими;

• поява нових інфекційних хвороб, невластивих певному регіону;

• розширення ареалу шкідливих комах, у т.ч. інвазивних;

• зміна видового складу бур’янів.

З огляду на те, що однією з негативних сторін потепління клімату є зміна видового складу бур’янів, а також те, що характер і ступінь забур’яненості посівів культури визначаються, зокрема, й потенційними запасами насіння, тобто «банком насіння», а також з урахуванням розвитку вегетативних органів розмноження бур’янів у ґрунті систему заходів — як агротехнічних, так і хімічних — слід планувати й виконувати, починаючи з агроприйомів у посівах культури-попередника.

Причому сівозміна має стати основним профілактичним заходом контролю та обмеження шкідливості сегетальної рослинності. Дотримання сівозміни дає змогу суттєво обмежити шкідливість або й повністю нейтралізувати численну групу потенційних, переважно спеціалізованих, шкідників, хвороб і бур’янів. Її провідним принципом є розмежування в часі й просторі біоло­гічно споріднених культур шляхом поєднання в ланках рослин різних родин, а тому нехтувати її значимістю, зокрема й в обмеженні чисельності сегетальної рослинності, недалекоглядно. Встановлено, що задовільні фітосанітарні умови в посівах пшениці озимої восени, взимку та навесні зберігаються тоді, коли частка зернових колосових культур у структурі її попередників не перевищує 15%.

Поширенню сегетальної рослинності в посівах культури останнім часом спри­яє систематичне застосування гербіци­дів для знищення дводольних бур’янів, що створює кращі умови для розвитку та розмноження однорічних злакових засмічувачів. Крім того, поширенню злакових бур’янів сприяє також зменшення висоти рослин пшениці нових інтенсивних сортів, обробка посівів ретардантами, високі дози застосування азотних добрив. Одними з причин забур’янення посівів злаковими бур’янами також є недотримання вимог технології обробітку ґрунту, сівба зернових культур після зернових, використання для сівби посівного матеріалу, засміченого насінням цих бур’янів. Злакові бур’яни значної шкоди завдаватимуть пшениці озимій під час її вирощування за інтенсивною технологією. До злакових сміт­них рослин належить метлюг звичайний, який може бути бур’яном як зимуючим, так і ярим. Шкідливіші зимуючі форми метлюгу — вони краще розвинуті та створюють більшу конкуренцію рослинам пшениці озимої. Насіння метлюгу проростає з малої глибини — не більше як 2 см. Мінімальна температура проростання насіння — 4–6°С, оптимальна — 10–12°С.

Регулярне застосування гербіцидів із однаковим механізмом токсичної дії на рослини призводить до формування резистентних популяцій бур’янів, які можуть успішно протистояти такому хімічному тиску. На сьогодні також є інформація про те, що використання низьких (менших за вказані на тарній етикетці) норм витрат гербіцидів може призвести до еволюції резистентності бур’янів, зокрема через активізацію метаболізму. Все це спричинює збільшення рівня забур’яненості посівів.

Варто зазначити, що недотримання потрібної ізоляції культур у часі та значне насичення орних земель посівами озимих зернових колосових культур призводять до накопичення на полях значної кількості специфічних зимуючих видів бур’янів. Для останніх характерним є те, що вони продукують велику кількість насіння. В осінній період основні заходи контролю мають бути спрямовані на знищення саме зимуючих бур’янових видів. Якщо їхні сходи з’являються восени, то вони перезимовують і продовжують розвиток навесні. Якщо ж насіння зимуючих видів бур’янів проросло навесні, то такі рослини розвиваються як ярі. В Україні з цієї біологічної групи найпоширеніші та господарсько шкідливі ромашка непахуча, волошка синя, талабан польовий, грицики звичайні, кучерявець Софії, мак дикий, підмаренник чіпкий та інші.

Слід враховувати, що шкідливість проявляють також такі зимуючі види бур’янів, як глуха кропива пурпурова, грабельки звичайні, жовтозілля весняне, злинка канадська, латук дикий і компасний, сокирки польові, сухоребрик високий, тонконіг однорічний, фіалка польова, фіалка триколірна, хрінниця смердюча, чистець однорічний.

Хімічні заходи боротьби

Восени після висівання пшениці озимої, зазвичай, складаються сприятливі умови для розвитку не тільки сходів рослин культури, а й її конкурентів — бур’янів. Якщо вчасно не знищити цих «суперників», вони активно ростимуть і розвиватимуться до початку зимового періоду. Завдяки утворенню великої біомаси, ці бур’яни матимуть можливість безперешкодно перезимувати. Шкідливість сегетальної рослинності восени потрібно контролювати під час найуразливіших, ранніх, етапів органогенезу пшениці озимої, починаючи від появи проростків або сходів.

Для обмеження бур’янів у посівах культури застосовують гербіциди, рекомендовані «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Водночас «Перелік…» не розмежовує окремо гербіциди для осіннього та весняного застосування. Тому для контролю бур’янів у посівах пшениці озимої восени слід орієнтуватися на характеристики препаратів. Зокрема, для обприскування в осінній пері­од доцільно застосовувати гербіциди, які зберігають технічну ефективність в умовах відносно низьких температур повітря (не нижче як 5°С) та їхнім регламентом передбачено обробку посівів під час етапів органогенезу, які проходить культура в осінній період.

У посівах культури восени проявляли ефективність щодо обмеження злакових і дводольних бур’янів гербіциди, в складі яких поєднано такі діючі речовини: дикамба+хлорсульфурон, ізопротурон+дифлюфенікан, пендиметалін+ізопротурон, йодсульфуронметил натрій+ метсульфуронметил+дифлюфенікан. Для контролю цих видів бур’янів рекомендовано застосовувати й суміші гербіцидів на основі діючих речовин метрибузин, піноксаден і феноксапроп-П-етил, просульфокарб із гербіцидами на основі діючої речовини сульфонілсечовина.

Для усунення шкідливості метлюгу звичайного в посівах пшениці озимої доцільно застосовувати гербіциди або бакові суміші гербіцидів, які містять протизлаковий компонент. Метлюг звичайний знищують за допомогою препаратів, які у своєму складі містять такі речовини: феноксапроп-П-етил + мефенпір-діетил (антидот). Такі препарати не впливають на вегетацію культури завдяки антидоту, який прискорює розкладання гербіцидів на нейтральні метаболіти. Їх можна застосовувати починаючи від появи в культури першого листка й до утворення прапорцевого. Найвища технічна ефективність досягається за обприскування злакових бур’янів, у період від утво­рення двох листків до початку кущення, за максимальної появи сходів усіх злакових бур’янів.

Для зменшення шкідливості підмаренника чіпкого у посівах культури рекомендовано застосовувати гербіциди, у складі яких поєднано такі діючі речовини, як: амідосульфурон + йодосульфуронметил натрію + антидот, — а також ті, в складі яких міститься флуроксипір та інші. Гербіциди з умістом однієї діючої речовини — метрибузин проявили низьку ефективність контролю підмаренника чіпкого. Для знищення у посівах підмаренника чіпкого рекомендовано застосовувати бакові суміші гербіцидів, у складі яких мають бути активні речовини: метрибузин + сульфонілсечовина, дикамба + триасульфурон, дикамба + хлорсульфурон та інші. Для приготування суміші використовують мінімальну з рекомендованої норму витрати гербіцидів, а в разі надмірної засміченості посівів — максимальну.

На сьогодні актуальною проблемою є шкідливість у посівах культури падалиці ріпаку, оскільки ріпак озимий використовують у якості попередника пшениці озимої. Шкідливість, перш за все, проявляється через властивість рослин падалиці ріпаку швидше нарощувати вегетативну масу порівняно з рослинами пшениці. Для знищення падалиці рекомендовано вносити препарати, у формуляцію яких входять такі діючі речовини: ізопротурон + дифлюфенікан, пендиметалін + ізопротурон, йодосульфуронметил натрій + мезосульфуронметил + дифлюфенікан, метрибузин + сульфонілсечовина (норми витрати міні­мальні з рекомендованих, у разі наявності перерослих рослин ріпаку — максимальні).

Вищезазначені препарати проявляють технічну ефективність вибірково. На це впливає фаза розвитку падалиці ріпаку: що менш розвинена рослина, то вищий ефект від застосування цих препаратів. Кінцевий строк застосування — за 14 днів до прогнозу настання мінусових температур пові­тря, тобто заморозків. Для контролю перерослих рослин падалиці ріпаку рекомендовано вносити препарати, у склад яких входять діючі речовини дикамба, або 2,4-Д, 2М-4Х за температури повітря 12°С і вище. Під час вибору цих препаратів для контролю падалиці ріпаку восени варто враховувати їхні побічні негативні наслідки, зокрема негативний вплив на зимостійкість культури.

Для знищення падалиці ріпаку гербіциди на основі діючих речовин 2,4-Д, 2М-4Х (застосовують мінімальні норми витрати з рекомендованих) допустимо поєднувати з препаратами з класу сульфонілсечовини. Обприскують посіви пшениці озимої за температури повітря 12–14°С і вище. У посівах пшениці озимої відмічена висока технічна ефективність гербіцидів із умістом дію­чої речовини просульфурон, які рекомендовано застосовувати для знищення падалиці як ріпаку, так і соняшнику.

Останніми роками зміни порядку ведення землеробства призвели до того, що набір попередників, які рано звільняють поле (за винятком ріпаку озимого), різко скоротився. В результаті цих змін відповідно скоротився й проміжок часу між основним, який виконували відразу після збирання культури, і передвисівним обробітками ґрунту. Внаслідок цього майже повністю «випав» із технологічного процесу надзвичайно важливий напівпаровий ґрунтообробіток, який ще донедавна забезпечував (залежно від кількості опадів) ліквідацію до 70% бур’янів ще до сівби пшениці озимої. На фоні потепління здебільшого стала виникати ситуація, коли паростки дозрілого насіння бур’янів почали з’являтися на поверхні ґрунту разом зі сходами пшениці озимої. Тобто вони «проскакують» найуразливішу фазу свого росту — «білу ниточку». Разом із тим, подовження строків осінньої вегетації культури під впливом потепління відбувається на фоні ще продуктивнішої вегетації зимуючих видів бур’янів.

Для зменшення негативного впливу таких змін у агроценозі рекомендовано відновити інтегрований захист або застосовувати певні складові інтегрованості наявних систем захисту і, головним чином, основну їхню складову — агротехнічний метод контролю шкідливих об’єктів, зокрема бур’янів.

З цією метою доцільно дотримуватися таких критеріїв:

• не скорочувати період повернення пшениці озимої у польовій сівозміні на попереднє місце та не розміщувати її після злакових попередників;

• максимально збільшити часовий розрив між основним (оранкою або поверхневим) і передвисівним обробітками ґрунту, що дасть можливість накопичити вологу, активізувати корисну ґрунтову мікрофлору, яка є антагоністом патогенної, різко зменшити забур’яненість;

• переглянути оптимальні строки сівби культури задля уникнення її надмірного переростання. Дослідники рекомендують змістити ці строки для північ­них регіонів на шість-сім днів, тобто висівати з 28 вересня по 5 жовтня;

• не допускати надмірно глибокого загортання насіння (глибше ніж 5 см);

• вносити під час сівби науково обґрунтовану для кожної агрокліматичної зони кількість мінеральних добрив; важливо виконувати операції з осіннього догляду посіву, завдяки яким, зокрема, можна істотно коригувати чисельність і активність шкідливої біоти ґрунту, позитивно впливати на темпи й спрямованість фізіологічних і біохі­мічних процесів у рослинах, строки проходження ними окремих етапів органогенезу.

РОБИМО ВИСНОВОК: В ОСНОВІ ПОШИРЕННЯ СЕГЕТАЛЬНОЇ РОСЛИННОСТІ ЛЕЖИТЬ НЕДОТРИМАННЯ СІВОЗМІН, ОСОБЛИВОСТІ БІОЛОГІЇ, МОРФОЛОГІЇ І НАСІННЄВОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ БУР’ЯНІВ, ЇХНЯ ДИНАМІКА ЖИТТЄЗДАТНОСТІ Й ОСОБЛИВОСТІ ПРОРОСТАННЯ НАСІННЯ РІЗНИХ ВИДІВ БУР’ЯНІВ, ПОЯВА СХОДІВ ЗАЛЕЖНО ВІД СТРУКТУРИ ПОТЕНЦІЙНОГО ЗАСМІЧЕННЯ ҐРУНТУ ТА ПОГОДНИХ УМОВ, ОСОБЛИВОСТІ ФАЗОВОЇ РЕЗИСТЕНТНОСТІ ВИДІВ БУР’ЯНІВ ДО ДІЇ ГЕРБІЦИДІВ.

Таким чином, обмежувати шкідли­вість бур’янів доцільно на ранніх етапах росту й розвитку пшениці озимої, починаючи від появи проростків або сходів, коли бур’яни здатні конкурувати з нею за поживні речовини. На початкових етапах вегетації пшениці озимої, тобто в ранні, найчутливіші, фази її розвитку восени, виконання низки заходів із контролю сегетальної рослинності забезпечує оптимальний розвиток кореневої системи культури. Ці агроприйоми сприяють закладанню морфотипу рослин, що забезпечує максимальну реалізацію генетичного потенціалу врожайності пшениці озимої. Впродовж щонайменше двох місяців створюються оптимальні умови для росту рослин культури, що забезпечує сприятливі умови для входження її в зиму та успішну перезимівлю. Таким чином у міру росту й розвитку культурні рослини до закінчення строку вегетації є домінантами агрофітоценозів і здатні самі забезпечувати контроль поширених у її посівах бур’янів.

І. Сторчоус, канд. с.-г. наук

Журнал «Пропозиція», №10, 2019 р.