Об­робіток ґрун­ту під сою

Се­ред пе­реліку ви­со­ко­рен­та­бель­них куль­тур, які нині ак­тив­но куль­ти­ву­ють у зем­ле­робстві Ук­раїни, соя ос­танні п’ять-сім років по­сідає чільне місце. Знач­ний по­пит на про­дукцію сої вик­ли­ка­ний не­обхідніс­тю вирішен­ня про­бле­ми за­без­пе­чен­ня білком. І що важ­ли­во, цей про­дукт рос­лин­но­го по­хо­д­жен­ня, як відо­мо, знач­но де­шев­ший від тва­рин­но­го. Ста­ти­с­ти­ка свідчить, що не ли­ше за об­ся­гом по­пи­ту, а й за еко­номікою ви­ро­щу­ван­ня соя пе­ре­вер­шує інші куль­ту­ри цієї гру­пи.

Постійний по­пит на сою по­тре­бує не ли­ше за­без­пе­чен­ня стабільності, а й по­даль­шо­го збільшен­ня про­дук­тив­ності куль­ту­ри. Цьо­го мож­на до­сяг­ти тільки шля­хом оп­тимізації всіх скла­до­вих аг­ро­тех­но­логії, з-поміж яких лан­ка об­робітку ґрун­ту під посів сої посідає од­не з чільних місць. Зва­­жа­ю­чи на те, що соя — яра куль­ту­ра пізніх строків сівби, є мож­ливість якісно підго­ту­ва­ти ґрунт під посів сої як у циклі зяб­ле­во­го об­робітку, так і на­весні — в пе­ред­посівний період. Тех­но­логія об­робітку під сою виз­на­чається низ­кою чин­ників, зо­к­ре­ма ґрун­то­во-кліма­тич­ни­ми умо­ва­ми, біологічни­ми особ­ли­во­с­тя­ми куль­ту­ри, по­пе­ред­ни­ком та стро­ка­ми йо­го зби­ран­ня, рівнем за­бур’янен­ня по­ля, технічним ос­на­щен­ням гос­по­дар­ст­ва. 

Вибір спо­со­бу й гли­би­ни ос­нов­но­го об­робітку грунту під сою знач­ною мірою за­­ле­­жить від біологічних особ­ли­во­с­тей сої, зо­к­ре­ма роз­вит­ку її ко­ре­не­вої си­с­те­ми, що на по­чат­ку ве­ге­тації інтен­сив­но рос­­те і в по­даль­шо­му мо­же ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти еле­мен­ти жив­лен­ня з глиб­ших шарів. У та­ко­му разі од­ним із ліміту­ю­чих чин­ників, здат­них об­ме­жу­ва­ти ріст і роз­ви­ток ко­ре­не­вої си­с­те­ми, є підви­ще­на щіль­ність ґрун­ту. Особ­ли­во не­га­тив­но по­­зна­чається на про­дук­тив­ності сої сфор­мо­ва­на плуж­на підо­шва. То­му під час ви­бо­ру по­ля під сою та в про­цесі підго­тов­ки ґрун­ту під посів сої важ­ли­во мо­ніто­ри­ти рівень йо­го щільності.

Оп­ти­маль­ним для за­без­пе­чен­ня спри­ят­ли­вих умов рос­ту ко­ре­не­вої си­с­те­ми та ри­зобіаль­ної мікро­ф­ло­ри є діа­па­зон ґрун­то­вої щільності під сою: на по­чат­ку ве­ге­тації — 1,10–1,20, а на час цвітіння і фор­му­ван­ня бобів — 1,25–1,28 г/см3 ґрун­­ту. Ство­рен­ня мож­ли­вості для про­ник­нен­ня ко­ре­не­вої си­с­те­ми сої у глибші ша­ри (за да­ни­ми на­уко­вої літе­ра­ту­ри — до 170–200 см) дає стабілізу­ва­ти во­ло­го­за­без­пе­ченість куль­ту­ри сої, особ­ли­во за пе­ре­си­хан­ня верх­ньої ча­с­ти­ни ор­но­го ша­ру, що ча­с­то спо­с­терігається в період за­кла­дан­ня ге­не­ра­тив­них ор­ганів сої та цві­тіння. Збільше­не во­до­спо­жи­ван­ня в цей період зу­мов­ле­не інтен­сив­ним роз­вит­ком ве­ге­та­тив­ної ма­си куль­ту­ри сої і фор­­му­ван­ням більшої площі ли­ст­ко­вої по­верхні. Оп­ти­маль­ний рівень ущіль­нен­­ня ґрун­ту під сою за­без­пе­чує спри­ят­ливіші умо­ви для йо­го ае­рації, що та­кож важ­ли­во під час фор­му­ван­ня симбіотич­но­го апа­ра­ту на ко­ре­невій си­с­темі сої (фо­то 1). Са­ме це є однією з підстав для про­ве­ден­ня оран­ки під сою: за­леж­но від умов гли­би­на об­робітку мо­же ко­ли­ва­ти­ся від 22 до 28 см. 

Ба­жа­ний ефект що­до ча­ст­ко­во­го за­гор­тан­ня по­жнив­них ре­ш­ток і гли­­бо­ко­го роз­пу­шу­ван­ня підор­но­го ша­ру грунту під посів сої здатні за­без­пе­чи­ти су­часні комбіно­вані аг­ре­га­ти, які в своєму складі ма­ють дис­кові ро­бочі ор­га­ни та ла­пи для гли­бо­ко­го роз­пу­шу­ван­ня ґрун­­ту (ти­пу Tiger MT, Sunflower чет­вер­тої серії та ін.). Після по­пе­ред­ників із мен­шою біома­сою по­жнив­них ре­ш­ток (соя, греч­ка тощо) до­статній об­ро­бі­­ток во­се­ни за­без­пе­чать чисельні зна­ряд­дя ти­пу Agrisem Combiplow або йо­го вітчиз­ня­ний ана­лог ЧГ-40.

Що­до ефек­тив­ності ви­ро­щу­ван­ня сої за no-till-тех­но­логією у зо­наль­но­му розрізі (Степ, Лісо­степ) вар­то за­зна­чи­ти, що во­на не має стабільної пе­ре­ва­ги порівня­но з інши­ми ви­роб­ни­чи­ми тех­но­логіями. Певні пе­ре­ва­ги no-till (вищі за­па­си во­ло­ги в ок­ремі періоди ве­ге­та­ції, мож­ливість опе­ра­тив­ної сівби в кра­­­­­­щі аг­ро­технічні стро­ки, вирівню­ван­ня по­верхні по­ля) мо­жуть ніве­лю­ва­ти­ся не­га­тив­ни­ми сто­ро­на­ми цієї тех­но­логії. Зо­к­ре­ма — ви­щою щільністю ґрун­ту; зни­жен­ням тем­пе­ра­ту­ри на час сівби на 3…5°С че­рез на­явність на полі мульчі (особ­ли­во після по­пе­ред­ни­ка-ку­ку­руд­зи), що впли­ва­ти­ме на якість сходів сої; ймовірністю більшо­го пе­с­ти­цид­но­го на­ван­та­жен­ня на куль­ту­ру; до­ступністю еле­ментів жив­лен­ня, що зу­мов­ле­но їхньою ло­калізацією. Зва­жа­ю­чи на це, од­не з важ­ли­вих за­вдань аг­­ра­рія — оп­ти­маль­ний добір сор­ту для посіву сої за йо­­­­­го ре­акцією на ці особ­ли­вості no-till. 

Кілька слів — про роль по­пе­ред­ни­ка у ви­борі тех­но­логії об­робітку ґрун­ту під сою. Ос­таннім ча­сом унаслідок зву­жен­ня спеціалізації та ви­ро­щу­ван­ня кількох ви­со­ко­рен­та­бель­них куль­тур у гос­по­дар­ст­вах до­волі ча­с­то сою ви­ро­щу­ють за та­ко­го чер­гу­ван­ня: зер­нові ко­ло­сові (пше­ни­ця, ячмінь) — соя, ку­ку­руд­за — соя, ку­ку­руд­за (два ро­ки) — соя (два ро­­ки). У сівозміні із зер­но­ви­ми за вро­жай­ності зер­на 4–6 т/га на полі за­ли­шається 5–8 т/га со­ло­ми, яка має знач­но кра­щий ступінь подрібнен­ня, ніж ку­ку­руд­за. Про­те це не є підста­вою для ігно­ру­ван­ня якісно­го за­гор­тан­ня со­ло­ми зер­но­вих ко­ло­со­вих, оскільки з ог­­ля­ду на її хімічний склад (співвідно­шен­­ня C:N), три­валість де­с­т­рукції та якість ут­во­ре­них про­дуктів цьо­го про­це­су мо­же відбу­ва­тись погіршен­ня азот­­­но­го ре­жи­му ґрун­ту, що на­далі не­га­тив­но по­зна­чить­ся на рос­то­вих про­це­сах куль­ту­ри (фо­то 2). 

Особ­ли­ву ува­гу слід звер­ну­ти на яко­мо­га рівномірніше роз­по­ділен­ня післяж­нив­них ре­ш­ток усією пло­щею по­ля і, за мож­ли­вості, зни­зи­ти не­га­тив­ний вплив валків у міс­цях ма­со­во­го їхньо­го зо­се­ре­д­жен­ня. Для цьо­го доцільно до­дат­ко­во за­сто­со­ву­ва­ти подрібню­вачі або пру­жинні бо­ро­ни. Ос­таннім ча­сом про­бле­му з вал­ка­ми на полі вирішу­ють шля­хом ви­т­ри­му­ван­ня мак­си­маль­ної ви­со­ти зрізу куль­тур під час їхньо­го зби­ран­ня. У ре­зуль­таті та­ко­го ско­шу­ван­ня за­­без­пе­чується до­волі рівномірне роз­поділен­ня біома­си по­лем. Крім то­го, ком­бай­не­рові вдається зе­ко­но­ми­ти па­­ли­во, оскільки в та­ко­му разі аг­ре­гат об­­роб­ляє (подрібнює) мен­шу кількість со­­­ло­ми. Це зе­ко­ном­ле­не па­ли­во потім мож­на ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти для до­дат­ко­во­го подрібнен­ня за­ли­ше­ної стерні або поліпшен­ня об­робітку ґрун­ту. У та­ко­му разі прий­нят­ну якість об­робітку мо­­жуть за­без­пе­чи­ти дис­кові зна­ряд­дя, за­сто­со­вані во­се­ни або ж на­весні (в ос­тан­­­нь­о­му разі — як­що це не кри­тич­но з ог­ля­ду на за­бур’янен­ня по­ля). Слід за­зна­чи­ти, що за­ли­ше­на з осені стер­ня спри­я­ти­ме до­дат­ко­во­му на­ко­пи­чен­ню во­ло­ги взим­ку за­вдя­ки поліпше­но­му за­три­ман­ню снігу. До то­го ж за зи­му стер­ня втра­чає ча­с­ти­ну своїх фізи­ко-ме­ханічних вла­с­ти­во­с­тей і її мож­на якісно за­гор­ну­ти в ґрунт на­весні, тим більше, що терміни висіву сої да­ють змо­гу це зро­би­ти. 

Якість за­гор­тан­ня біома­си дис­ко­ви­ми зна­ряд­дя­ми за­ле­жа­­­ти­ме від діаме­т­ра дис­ка. Яс­на річ, ро­бочі ор­га­ни більшо­го діаме­т­ра за­гор­та­ють рос­линні решт­ки глиб­ше, тоді як мен­шо­го — мілкіше, про­те інтен­сив­ні­ше пе­ремішу­ють ор­ганіку з ґрун­том у шарі 8–15 см. Як­що опе­рацію про­во­ди­ти во­се­ни, то со­ло­ма зер­но­вих до по­­чат­­­ку сівби сої піддасть­ся ча­ст­ковій де­с­т­рукції і не впли­ва­ти­ме на якість ви­­­сіван­ня та от­ри­ман­ня сходів сої. Як­що ж є по­тре­ба за­гор­ну­ти по­тужнішу кількість ли­с­то­с­теб­ло­вої біома­си (після ку­ку­руд­зи), якої за вро­жай­ності зер­на на рівні 8–10 т/га фор­мується від 10 до 12 т/га, то, без­за­пе­реч­но, з цим за­вдан­ням кра­ще справ­ляється плуг. Як­що в гос­по­дарстві прак­ти­ку­ють ви­со­ке зрізу­ван­ня ку­ку­руд­зи, то ви­ни­кає по­тре­ба про­ве­ден­ня до­дат­ко­вих опе­рацій із ви­ко­ри­с­тан­ням подрібню­ва­ча або дис­ко­вих зна­рядь. Водночас су­часні плу­ги із пе­редплуж­ни­ка­ми та оп­ти­маль­­­ни­ми за фор­мою по­ли­ця­ми (ти­пу Diamant) здатні без до­дат­ко­вих зна­рядь якісно за­гор­та­ти такі по­жнивні решт­ки за один прохід.

Од­не із за­вдань об­робітку ґрун­ту під сою — ре­гу­лю­ва­ти рівень за­бур’яне­ності по­ля. Доцільність за­сто­су­ван­ня ефек­тив­них аг­ро­технічних прий­омів із ви­ко­ри­с­тан­ням за­галь­но­по­ши­ре­них ґрун­то­об­роб­них зна­рядь мо­же бу­ти аль­тер­на­ти­вою за­сто­су­ван­ню гербіцидів в еко­номічно­му (з ог­ля­ду на вартість за­собів за­хи­с­ту, які є пе­ре­важ­но імпор­то­ва­ни­ми) та еко­логічно­му плані (зни­жен­ня пе­с­ти­цид­но­го на­ван­та­жен­ня на аг­ро­еко­си­с­те­му, ймовірність фор­му­ван­ня в бур’­я­нів ре­зи­с­тент­ності то­що). 

На­укові досліджен­ня та прак­тич­ний досвід свідчать, що за ма­лорічно­го ти­пу за­бур’яне­ності по­ля з посівом по­пе­ред­ни­ка ґрунт під сою мож­на го­ту­ва­ти із за­сто­су­ван­ням післяз­би­раль­но­го лу­­щін­­­­­ня, до­дат­ко­во­го об­робітку дис­ко­ви­ми зна­ряд­дя­ми у міру по­яви сходів бур’янів та пізньо­осінньо­го без­по­ли­це­во­го об­робітку на гли­би­ну 15–16 см. У та­ко­му разі про­во­кації сходів бур’янів і їхньо­го зни­щен­ня до­ся­га­ють не ли­ше ви­ко­ри­с­тан­ням дисків, а й оран­кою без обер­тан­ня ски­би, що є за­вер­шаль­ним за­хо­дом у циклі зяб­ле­во­го об­робітку грунту під сою. У разі, як­що по­ле засміче­не ко­ре­не­па­ро­ст­ко­ви­ми ба­га­торічни­ми бур’яна­ми, за­­сто­со­ву­ють тех­но­логію за прин­ци­пом по­ліпше­но­го зя­бу: вслід за післяз­би­раль­ним лущінням про­во­дять один-два об­робітки важ­ки­ми куль­ти­ва­то­ра­ми на гли­би­ну до 14–16 см. У жовтні — ли­с­то­паді по­ле орють на гли­би­ну 22–25 см, що, крім знач­но­го зни­жен­ня за­­бур’я­не­ності, за­без­пе­чує ще й зберіган­ня оп­ти­маль­них па­ра­метрів аг­рофізич­но­го ста­ну ор­но­го ша­ру та, відповідно, на­ко­пи­чен­ня во­ло­ги осінньо-зи­мо­во­го періоду.

У пе­ред­посівно­му циклі, го­ло­вним чи­ном — після сівби сої, прак­ти­ку­ють до- та після­с­хо­до­ве роз­пу­шу­ван­ня ґрун­­­ту кла­сич­ни­ми зу­бо­ви­ми бо­ро­на­ми. Тра­­­диційно ці опе­рації ви­ко­ну­ють у фазі «білої ни­точ­ки» ма­лорічних бур’я­нів. Раніше цей аг­ро­захід про­во­ди­ли лег­­­­ки­ми зу­бо­ви­ми (рай­бо­рон­ка­ми) або сітча­с­­­­­ти­ми бо­ро­на­ми. Нині їм на зміну прий­ш­ли су­часні пру­жинні бо­ро­ни (БПН-12 «Ме­те­лик», Strigel та інші їхні ана­ло­ги), діаметр ро­бо­чих ор­ганів яких і чут­ли­вість до опо­ру да­ють змо­гу пра­цю­ва­ти не ли­ше по схо­дах, а й по куль­турі, ви­со­та якої ста­но­вить 10–15 см, без істот­но­го зріджен­ня посівів (фо­то 3). Про­ве­ден­ня опе­рації в цей період ве­ге­тації рос­­лин дає змо­гу впли­ва­ти на дру­гу-тре­тю хвилі по­яви бур’янів. 
 
До­дат­ко­вий за­хист від бур’янів мож­на за­без­пе­чи­ти висіван­ням сої ши­ро­ко­ряд­ним спо­со­бом, що дає змо­­гу про­во­ди­ти потрібний об­робіток грунту про­тя­гом ве­ге­тації куль­ту­ри. Крім мож­ли­вості кон­тро­лю­ва­ти бур’яни, ши­ро­ко­ряд­ний висів, згідно з ре­зуль­та­та­ми на­уко­вих досліджень, сприяє кра­що­му за­своєнню ФАР, оп­тимізації площі жив­­лен­ня рос­лин, зни­жен­ню ура­же­ності куль­ту­ри хво­ро­ба­ми за­вдя­ки кращій ае­рації посівів.

Вес­ня­ний пе­ред­посівний об­робіток під сою спря­мо­ва­ний на збе­ре­жен­ня во­­­ло­­­ги, бо­роть­бу з бур’яна­ми, вирівню­ван­ня по­ля та роз­пу­шен­ня ґрун­ту. З на­­стан­ням фізич­ної ґрун­то­вої стиг­лості об­робіток на лег­ких ґрун­тах під сою по­чи­на­ють із бо­ро­ну­ван­ня або комбіно­ва­но­го (куль­­­­­ти­вація з бо­ро­ну­ван­ням) об­ро­бітків, на суг­лин­ко­вих і гли­ни­с­тих про­во­дять ли­ше куль­ти­вацію. У міру по­яви бур’янів до висіван­ня куль­ту­ри сої про­во­дять дві-три куль­ти­вації на гли­би­ну від 10–12 до 6–8 см. Кратність та­ких куль­ти­вацій за­ле­жить від сту­пе­ня засміче­ності бур’яна­ми та во­ло­гості ґрун­ту. За не­до­стат­нь­о­го рівня во­ло­ги гли­би­ну куль­ти­вацій та їхню кількість змен­шу­ють. Без­по­се­ред­ньо пе­ред сівбою сої про­во­дять куль­ти­вацію з бо­ро­ну­ван­ням або ж об­робіток су­ча­сни­ми комбіно­ва­ни­ми аг­ре­га­та­ми.

Вар­то за­зна­чи­ти, що по­тенційний уро­жай сої за­без­пе­чу­ють більшою мі­­рою бо­би нижніх про­дук­тив­них вузлів, то­му для уник­нен­ня втрат сої зби­ран­ня вро­жаю про­во­дять на мак­си­маль­но низь­ко­му зрізі (фо­то 4). У зв’яз­ку з цим важ­ли­во, щоб по­верх­ня ґрун­ту на час і особ­ли­во після сівби бу­ла мак­си­маль­но вирівня­ною. 

У су­час­но­му зем­ле­робстві не­мож­ли­во роз­ро­би­ти за­галь­ну тех­но­логію об­робітку ґрун­ту під сою навіть для од­но­го гос­по­дар­ст­ва, оскільки в ній завжди бу­дуть при­сутні кілька змінних  аг­ро­технічно­го, еко­номічно­го чи навіть технічно­го по­хо­д­жен­ня. То­му, зва­жа­ю­чи на прин­цип рівноз­нач­ності й не­замінності чин­ників фор­му­ван­ня вро­жаю, най­е­фек­тивнішою, ма­буть, бу­де тех­но­логія, роз­роб­ле­на для умов кож­но­го ок­ре­мо­го по­ля.

С. Га­в­ри­лов, 
ННЦ «Інсти­тут зем­ле­роб­ст­ва НА­АН»

Інформація для цитування

Обробіток грунту під сою / С. Гаврилов // Пропозиція. — 2016. — № 12. — С. 60-62