Біоетанол: піде навіть кукурудза, яку відвоювали у мишей

 

Під час роботи над законодавчою ініціа­тивою, яка покликана привнести до нас кращий світовий досвід, авторам довелося долати немало рифів та, як стверджують експерти, які роками відстоюють появу такого документу, протидіяти лобізму інтересів нафтовиків. 

Так, парламентський комітет з питань інтеграції України до Європейського Союзу в своєму висновку зазначав: законопроєкт не суперечить міжнародно-правовим зобов’язанням нашої держави та, водночас, окремі положення потребують доопрацювання. Адже, з одного боку, Директивою 2009/28/ЄС передбачено, що «кожна держава-член робить все можливе для того, щоб частка енергії, видобутої з відновлюваних джерел у всіх видах транспорту станом на 2020 рік дорівнювала, щонайменше, 10 % її кінцевого споживання енергії в транспортному секторі». А з другого, треба враховувати особливості української економіки в умовах воєнного стану. Народним обранцям довелося прислухатися до інформації «Укртатнафти», що підприємство хоча й «має технологічні можливості додавати бiоетанол до всіх обсягів бензинів у встановлених законодавством частках», проте тоді неможливо буде відпускати пальне без бiоетанолу для потреб Міноборони та Держрезерву. Адже «виготовлення та відвантаження бензинів на одних виробничих потужностях неминуче призведе до попадання бiоетанолу до всієї системи.

Наголошувалося на тому, що в Україні відсутній Технічний регламент щодо визначення якісних показників нафтопродуктів із додаванням бiоетанолу та системи контролю якості та безпечності такого виду моторного пального.

Також, як зазначалося у висновку, «процес змішування біоетанолу з пальним потребує спеціального обладнання. Ні на період військових дій, ні у наступні кілька років після завершення, такі інвестиції не є першочерговими, яких потребуватиме економіка України для відбудови та відновлення критичної інфраструктури».

 

Втім, як свідчить закордонний досвід, біо­етанольна політика у багатьох країнах позитивно працює на розвиток аграрної галузі. Про перспективи, які несе українському АПК ухвалений закон, дискутують з новою силою. Обговорювали цю тему і в рамках зустрічі Trend&Hedge Club. На думку одного з доповідачів – Андрія Біленького, котрий зупинився на міжнародному досвіді, саме біоетанол призвів до значного поштовху на світовому ринку кукурудзи. Зараз глобальне його виробництво, згідно з інформацією американської асоціації біовиробників, досягло рівня 88 млн тонн. Бум стався з початку 2000-х, мав великій імпульс у 2007-му-2008-му. Це пов’язано з багатьма факторами, один із них – прийняття законодавства про обов’язковий вміст етанолу у паливі США та Бразилії, на що, у свою чергу позначилися високі ціни на нафту. Після кризового 2008 року рентабельність біоетанолу значно знизилася. У 2010–2012 році спостерігалася стагнація. Ситуація в кожній з країн, звісно, складалася по-різному. Але до 2019 року мали загалом невеликий обсяг. Далі, у 2020-му знов була корекція. Саме через ковід, через падіння цін на енергоносії.

В розрізі країн основні продуценти – США, Бразилія і ЄС, це 85 % всього біоетанолу. Виробництво у Бразилії і США кардинально різниться, адже у першій використовують сировину з цукрової тростини. Як стверджував доповідач, згідно з міжнародними дослідженнями, лише біоетанол вироблений з неї має економічну рентабельність. Кукурудзяний без дотації часто не проходить. 

 

«Бразильський ринок – він специфічний, зациклений під внутрішнє споживання. У них абсолютно інша автомобільна галузь. Не перший десяток років працює біоетанольна урядова програма, умови, які там склалися, допомагають її розвивати. Сприяють дешева сировина, значна кількість населення, можливість робити незалежні стандарти», — наголошувалося у доповіді. А ще варто згадати: у Бразилії морозні зими — рідкість. 

У Євроспільноті у 2023 році виробили лише 4,3 млн тонн біоетанолу.

 

Для етанолу потрібна цукровмісна сировина. Одна з дешевих агрокультур, у складі якої достатньо вуглеводнів, що їх перероблюються на біоетанол – кукурудза. 

У США з вироблених за рік 46,6 млн тонн біоетанолу на експорт йде трохи більше 4 мільйонів. Тобто галузь заточена на внутрішнього споживача, лише невеликі обсяги спрямовують на зовнішні ринки. За даними 2023 року, ледь не половину експортних обсягів відправляють до Канади. Десь 470 тисяч прямує до Великої Британії. Ще 394 тисячі – до країн ЄС. Тобто, можна сказати, що невелика частина з експорту Сполучених Штатів потрапляє до Європи, понад 850 тисяч, якщо рахувати Велику Британію. Але здебільшого галузь у США заточена на внутрішнє споживання. 

Про довгу парламентську епопею та чим прийняття закону може обернутися для нашої держави розповів виконавчий директор асоціації «Укрбіоетанол» Тарас Миколаєнко. За його словами, за ухвалення документу боролися 12 років. У тому, що народився, нічого нового, це умовно копія європейського законодавства, частково американського, бразильського. На жаль, лайт версія, лише 5 % обов’язкового додавання. Бразильці почали у 1970 році з одразу 11 %. А нині уже підняли до 27 %. Об’єднана Європа лише тепер повільно підійшла до 10 %. Такі й наші зобов’язання у Енергетичному співтоваристві. 

 

Ще у 2004 році Віктор Ющенко як кандидат у Президенти обіцяв, що до 2020-го 10 % біопалива буде у кожній краплині. За цей законопроєкт воюємо у кожному скликанні. У 2012 році нам усе вдалося пролобіювати, нелегко було. У 2014-му у першому законопроєкті тодішнього проєвропейського міністра економічного розвитку і торгівлі України Айвараса Абромавичуса, з яким він вийшов до трибуни Верховної Ради, звучало так: «Це трошки неправильно, це зайва регуляція. Ось вам закон про дерегуляцію…». Під дерегуляцію потрапило і обов’язкове додавання біоетанолу. А ми прогавили цей момент… 

 

Позитивно на руку зіграло те, що відбулася демонополізація спиртової галузі. Туди пішли розумні, реальні, інтелектуальні інвестори. І навіть хочуть уже долучатися олігархи. А другий чинник, який спрацював, такий, з веселих: багато хто з наших бізнесменів не люблять читати аналітику, знайомитися з прогнозами. Найбільше їх чіпляє, якщо у сусіда вийшло. А що відбулося у перший рік повномасштабної війни? В Україні зникають октанопідвищуючі добавки, що йшли до нас з півночі — росії та білорусі. І, відповідно, півтора мільйона тонн нафти, яку видобуваємо самі, не можемо перетворити на товарний бензин – підвищити октановість до 95-ти. Це роблять октановопідвищуючі добавки. Біоетанол – одна з них. Відповідно, ті, які на той момент у нас використовувалися – з росії та білорусі – їх наче вітром здуло. Друге: де-факто зникло пальне на заправках – чекаєш день-два, поки заллєш у бак авто, коли з’явиться. У цьому випадку біоетанол рятував, легально, нелегально. У кожен бензин додавали – приїхала цистерна – туди ще 10 % етанолу. Нічого ніхто не дотримувався. З акцизами, без акцизів… А такі регіони, як Полтавщина, ті що за Дніпром, у них є своя нафта, а бензовози з імпортним пальним туди практично не доїжджали. Майже рік там весь бензин містив 30 % біоетанолу, хоча споживач про це не дуже й знав. Просто іншого не було. А октан треба підвищувати. 

Третій порятунок, який здійснив біоетанол під час війни — врятував нафтогазовидобування. Причому вони стали головним споживачем. Для того, щоб добути нафту-газ треба зробити досить «високу» свердловину у два-п’ять кілометрів. Природнім чином на трубі осідають парафіни, які її забивають. Якщо це стається, видобування припиниться, втрачаються мільйонні інвестиції. Щоб їх розчинити треба спирти, розчинники. Найбільш дешевим був метанол. Видобувні компанії споживали його досить багато. Увесь раніше їхав з росії, білорусі, частково з Сєвєродонецька, тобто з регіону, який опинився під окупацією… 

Починається повномасштабна війна, зникає метанол, тож могли втратити нафтовидобувну галузь. Біоетанол врятував наші заводи. Відповідно ціна на нього всередині країни підскочила втричі. Кукурудза, її вартість істотно впала, а етанол став дорожчий за бензин. І заводи, які на той момент існували, вони за перший рік самоокупилися. Ті, що тільки запустилися, планували, що станеться це років за шість, а тут – за рік. І це побачили всі. Заводи попри ракетні обстріли почали інвестувати в подвоєння потужностей, ставити на кукурудзяну схему, адже з наявних на той час дев’яти на зерні працювало лише два. Решта були орієн­товані на роботу з мелясою. І це все без банківського кредитування, без страховок, гарантій, люди бачать реальну рентабельність. Зіграло на руку, що у цей момент через підвищення цін на газ в Європі біоетанол шалено скаконув, з 600 євро до 1200. Відповідно, як тільки український ринок наситився пальним з Європи, відновилися логістичні маршрути і уряд США, дякувати йому, посприяв доставці сюди метанолу – попит в Україні на біоетанол зменшився і він стрімко рвонув на експорт. Якщо пишалися тим, що до великої війни наростили з 6 тисяч до 27, то вже у 2023-му перетнули планку в 72 тисячі. Потроїли наш експорт, який був у попередній рік. Цьогоріч є перспектива перевиконати експортну квоту до ЄС у 100 тисяч тонн. 

 

Відповідно, такий успіх не міг не зацікавити. Нині в Україні ледь не бум спорудження біоетанольних заводів. Навіть одна з великих компаній – реалізаторів пального, яка була ледь не головним ворогом у протистоянні, оголосила про будівництво біоетанольних потужностей на сто тисяч тонн. Олійники також зводять гіперзавод на сто тисяч у Золотоноші, що на Черкащині. На Львівщині, у Городку, ось-ось запрацює перша черга стотисячника — теж біоетанол, теж кукурудза. Запустили підприємство на Тернопільщині. Якщо до повномасштабної війни на територіях, які були не окуповані, ми мали потужностей на 220–230 тисяч тонн біоетанолу (частина з них старі, не конкуренті), то в межах року Україна умовно вийде десь на 600 тисяч сучасних. Більшість з них будуть кукурудзяними. Також інтенсивно модернізуються звичайні спиртзаводи. Туди приходять технології, приватні інвестори. І вони теж починають відвойовувати закордонні ринки. Немало підприємств у Румунії, у Польщі. І ми їх тиснемо. Одна з причин чому, полягає у транспортній логістиці. Ми увесь бензин беремо з европейських нафтових заводів і веземо переважно автотранспортом, адже через різну ширину колій складно налагодити логістику залізницею. Назад, відповідно, бензовози їдуть порожніми. Для того, щоб не прямувати пустими, щоб якось відбити логістику, вартість бензину, вони шукають продукт, який можуть взяти. За великим рахунком, окрім біоетанолу, важко щось знайти. Хіба що олію, але везти її після бензину не всі наважуються – треба потім дуже багато мити. А біоетанол навпаки почистить. Раз-двічі на тиждень телефонують транспортні компанії, навіть у асоціацію, просять, дайте, будь ласка, кому привезти біоетанол... Тобто, демпінгують. А ми спрямовуємо біоетанол саме на ті заводи, з яких веземо бензин. 

Кожен з учасників ринку біоетанолу в Україні фактично подвоїв свої потужності, чи нині – у стадії реконструкції, поставив зернову схему. Вісім заводів отримали європейські сертифікати. Але є небезпека: попри те, що нам зняли квоти на експорт до об’єднаної Європи, у будь-який момент можуть організувати додаткові обмеження (ми це побачили на прикладі блокування кордону з сусідніми державами, воно було не лише по зерну, а й по етиловому спирту також). 

 

До речі, у міжнародній термінології часто замість слова «біоетанол» використовується просто визначення «спирт етиловий». А той етиловий спирт, який йде на пальне, називається fuel ethanol – паливний етанол. Біоетанол – це більше наша вигадка. Українські етанольники завели його у юридичну площину законодавства. І це пов’язано з державною монополією на спирт етиловий. І тут хтось геніальний придумав: не будемо казати «спирт етиловий паливний», а назвемо «біоетанол». Напишемо так у законодавстві, ось його і можна робити приватникам. Так це слово й укорінилося у нашій нормативній базі. Біоетанольні заводи окремо, спиртові – окремо. Але одна з цілей профільної асоціації – у наступному законопроєкті прибрати цю градацію. Будуть просто спиртові заводи, які залежно від стану ринку, вироблятимуть будь-які види спирту. Сьогодні щось пішло на харчі та горілку. Трапився ковід – відправляємо на антисептики. Коли щось треба – парфумерам. А що не продали – зневоднили, відправили на пальне, розповів Тарас Миколаєнко. Це правильно, так у всьому світі, там немає виокремлення ­– спиртові заводи чи біоетанольні. 

 

Чому в Європу не везуть бразильський чи американський біоетанол? ЄС запровадив антидемпінгові директиви – і не пускають у великих обсягах що бразильський, що американський біоетанол. Для України – це мито понад квоту 100 євро, для американців і бразильців значно суттєвіші. 

Треба сказати, що Бразилія переробляє у себе – хоча про це не афішують, мільйони тонн кукурудзи на біоетанол. Він також конкурентний. Цікавий момент – останній саміт G20 в Індії. Червоною ниткою ця країна оголосила про «зелений перехід», мовляв, стануть лідерами у цій справі. А ті, хто глибше почитали – мова там йде не про біогаз і не про біодизель, а саме про біоетанол. На 2025 рік поставили для себе завдання: у кожен літр пального додавати по 20 % біоетанолу. Вони перейняли досвід бразильців і хочуть конкурувати саме з ними по цукру. Чи вдасться – побачимо. 

Тепер щодо Китаю – кажуть у них не виходить. Китайці прийняли у себе біоетанольну програму саме заради отримання недорогих кормів. Найдешевші протеїни для тваринництва можна одержати саме з біоетанольної галузі. Чому? Біоетанольники беруть зернину, переробляють її і вартість переробки відбивають за рахунок ціни біоетанолу. Чим дорожче біоетанол, тим дешевше, за копійки, іноді навіть готові доплачувати – у них протеїнова фракція, яку їм треба виливати в поля. Як це робиться зараз в Україні, коли післяспиртова барда йде на поля фільтрації.

Свого часу китайці навіть виділили нашій ДПЗКУ три мільярди доларів на закупівлю української кукурудзи. Везли до себе, переробляли на етанол, але все це для того, щоб післяспиртову барду, зокрема висушену як корм відправляти на свиноферми, на рибо- та птахоферми. П’ять відсотків вони запровадили зовсім недавно. Спочатку збудували заводи й зараз, якщо брати по краї­нах – номер три в світі за обсягом виробництва етанолу. 

 

Як це вплине на Україну? Шістсот тисяч тонн біоетанольних потужностей уже зараз будується: триста є, триста споруджують. Реа­льно для України, з прийняттям цього закону, внутрішньому ринку потрібно лише 80 тисяч. Щоб рахувати простіше – множимо на три. Тож це відповідає 240 тис. тонн зерна, що істотно не вплине на баланс кукурудзи на нашому ринку. Така кількість – це ні про що. Але будемо експортувати. Підприємства, які зводяться, у своїй стратегії навіть не дивляться на внутрішній ринок. За рахунок масштабу навіть з митом у 100 євро вони залишатимуться рентабельними. За наявності європейського ринку у п’ять мільйонів тонн свої, грубо кажучи, 50-100 тисяч кожен з них знайде куди прилаштувати. Про те, що в Європі багато заводів збанкрутували – це правда. Але це ті, які північніше: у Британії трьохсоттисячник збанкрутував... Ті, що розраховували на привізну сировину, на зерно, яке припливе морем, і у підсумку крок за кроком починали програвати підприємствам, розміщеним у Східній Європі. Тут просте пояснення: є різниця, привезти три тонни кукурудзи за нинішньої логістики по 90 євро і там переробити, чи на місці ці три тонни переробити і перевозити вже одну тонну. Перевага виключно в логістиці. Зіграла роль звичайна економіка. Збанкрутували ті заводи, які невдало розмістилися... Якщо нас пустять в європейську сім’ю, то, за цією логікою, ми збанкрутуємо трохи заводів у тій таки Польщі, Німеччині чи навіть Румунії. Тому що у нас ціни нижчі – і всі це розуміють. Можливо, поставлять запобіжники, побачимо, що з цього вийде... 

Які наслідки, отримаємо всередині: 600 тисяч потужності переробки в Україні – це 1,8 млн тонн кукурудзи, що вже серйозніше. На ринку буде відчутно. Водночас отримаємо десь 400 тисяч тонн високопротеїнових кормів. Це значне підґрунтя виходу нашої країни на конкурентну м’ясну галузь. Приміром, по м’ясу птиці, його експорту, номер один у світі – США. Передусім завдяки тому, що біля біоетанольного заводу стоїть птахоферма, і післяспиртова барда одразу туди потрапляє. Тож «ніжки Буша» вартують космічно дешево, можуть конкурувати на українському ринку, приїжджати до нас.

 

У Європі завдяки біоетанолу запровадили технологію рідкої годівлі. Прямо трубами з біоетанольних заводів ця післяспиртова барда, де високий вміст протеїнів з дріжджів, відправляється свиням у теплому вигляді. Вона засвоюється на 20 % ефективніше, тварини ростуть краще, собівартість колосально нижча. Європейці лідирують за експортом свинини – ми, українці, не можемо досі тягатися у цій частині собівартості. Тільки тому, що кукурудза космічно впала, тримаємося. 

За словами Тараса Миколаєнка, біоетанольні заводи, насправді, у Китаї – підприємства з комплексної переробки зерна, отримують там багато різних видів продукції. Виростили зернові – окрім зерна одержали силос і солому. Перший йде на тваринницьку ферму, солома – на біогазові станції. А зерно відправляється на завод комплексної переробки. Щось переробили на крупи, на спирти, біоетанол, крохмаль, патоку, післяспиртову барду, сивушні масла, сухі корми для тварин, або, приміром, кукурудзяну олію. 

Чому в Україні досі обмаль якісних кормів, тих, про які омріяно говоримо у китайців та американців? На думку виконавчого директора асоціації, справа в тому, що дотепер наші заводи, виробивши біоетанол, його продали, а отой жом, концентрат реалізується для птиці, чи ще десь. А от сироп, воду оцю післяспиртову, не вистачає грошей, щоб її переробити. Хоча там оті білки з дріжджів, ізолят, які можуть розчинятися. Якщо беремо яблуко, сік – то якраз оці білки. А поки що по ринку їздить сама м’якоть. Вона не така цінна з точки зору білка, як те, що у воді. Але щоб з рідини дістати той протеїн, треба інвестиція у півтора мільйона доларів. А щоб просто посушити, досить 500 тисяч доларів – нові заводи, які зараз запускаються, уже закладають у себе таку можливість. Нині прийнято закон. Навіть п’ять обов’язкових відсотків біоетанолу в бензині – гарантія, що буде збут, а коли вже заходиш з серйозними інвестиціями, треба це робити з усім технологічним циклом.