Мікроелементи для озимих: ріпак і пшениця

Попри те, що озима пшениця та озимий ріпак належать не лише до різних родин, а й до різних класів рослин, їхня потреба у мікроелементах є дуже подібною, адже обидві культури мають протистояти несприятливим умовам зими і успішно відновлювати вегетацію навесні.

Крім того, зимова перерва у вегетації накладає свій відбиток на менеджмент живлення й удобрення озимих культур. Адже тривалий зимовий період істотно впливає на поживний режим ґрунту, а раннє відновлення вегетації навесні та подальший інтенсивний ріст висувають свої вимоги щодо своєчасного та достатнього удобрення.

Особливої уваги потребують мікроелементи, адже вони є визначальним фактором підвищення стійкості до стресів та ефективного засвоєння основних добрив.

Уже з моменту проростання для озимої пшениці серед мікроелементів особливе значення мають марганець (Mn), цинк (Zn) і мідь (Cu). Це зумовлено чутливістю самої культури, значенням мікроелементів в осінньо-зимовий період, характеристиками ґрунтів України та особливостями технології вирощування.

Ріпак характеризується високою потребою в борі (В), марганці (Mn) і молібдені (Мо). Але, крім того, все частіше йдеться про необхідність додаткового застосування цинку (Zn) та міді (Cu) за інтенсивних технологій вирощування ріпаку, особливо на легких або насичених органікою ґрунтах.

Середнє винесення елементів живлення (кг/га) рослинами ріпаку (за врожайності 3–4 т/га) та пшениці (врожайність 6–8 т/га) (за даними IFA)

Значення мікроелементів

Для ріпаку властива дуже висока потреба у борі — у 6–10 разів більша, ніж у пшениці. Економічна доцільність внесення бору на ріпаку була доведена багаторічними випробуваннями: врожайність зростає в середньому на 6–7%.

Проте, нормальне забезпечення бором в осінній період відіграє ключову роль у розвитку обох культур, адже він критично важливий для нормального розвитку кореневої системи (рис. 1), метаболізму вуглеводів і білків, підвищення морозо- і зимостійкості, регулювання водного обміну в тканинах та підвищення стійкості проти хвороб.

У фазі цвітіння достатнє забезпечення бором є необхідним для проростання пилку та росту пилкових трубок, а також для формування належної кількості насінин у стручках і колосі, що важливо для досягнення високої врожайності обох культур.

Дефіцит бору найчастіше зустрічається на ґрунтах із низьким умістом органічної речовини, за низького рН, на піщаних ґрунтах та за посушливих умов.

Марганець відіграє ключову роль у фотосинтезі, азотному обміні (відновлення нітратів і синтез амінокислот), є складовою низки ферментів, що беруть участь у диханні, активує важливі метаболічні реакції в рослині. Адже, марганець є кофактором більш ніж 35 ензимів у рослинах.

Нестача марганцю безпосередньо відбивається на фотосинтезі, внаслідок чого зменшується кількість розчинних цукрів у рослинах, знижується зимостійкість і накопичення сухої речовини, що, в результаті, призводить до зниження врожайності.

Доступність марганцю для рослин сильно залежить від рН ґрунту: відклик на внесення марганцевих добрив у зернових культур фіксується вже за рН вище 7 (Marschner, 1995). Окрім того, доступність марганцю дуже сильно залежить від окисно-відновного потенціалу ґрунту: типовим проявом дефіциту марганцю на пшениці є різниця у стані рослин на шляху треків проходу техніки. Адже більше ущільнення ґрунту в місцях колії створює локальні зони меншої аерації, що сприятливо впливає на мікробне перетворення оксидів марганцю у доступну для рослин форму Mn²⁺.

Роль цинку в рослинах полягає в активації більш ніж 300 ферментів, синтезі нуклеотидів і фотосинтетичних пігментів, зокрема хлорофілу, а також незамінній ролі у метаболізмі ауксину.

Цинк підвищує зимостійкість і морозостійкість рослин, оскільки впливає на перерозподіл цукрів із листків у корені в осінній період; підвищує активність триптофан-синтетази та стимулює утворення амінокислоти триптофану – попередника ауксину. Тому, нормальне забезпечення рослин цинком сприяє активному розвитку кореневої системи молодих рослин, збільшуючи їхню здатність до використання вологи з ґрунту, що особливо актуально для вже традиційних в Україні посушливих умов осені.

Мідь позитивно впливає на енергію проростання насіння, споживання рослинами азоту, підвищення стійкості проти абіотичних стресів, разом із марганцем підвищує стійкість клітинних стінок і запобігає в’яненню, знижує ризик опіків від азотних підживлень КАС та іншими хімікатами.

В осінньо-зимовий період у рослин озимої пшениці дуже часто має місце прихований дефіцит міді, оскільки візуальні симптоми проявляються лише за жорсткого дефіциту. Проте, нестача міді дуже сильно позначається на стані рослин у зимовий період і, врешті, на врожайності зерна. У такому випадку тканинна діагностика рослин є ефективним способом виявлення дефіциту.

Ґрунти з високим насиченням органічною речовиною часто мають низький уміст міді і марганцю, що потребує особливої уваги до технології вирощування озимих культур на цих площах. Крім того, дефіцит міді часто проявляється на піщаних ґрунтах, за високого рН та на карбонатних ґрунтах.

На відміну від бору і марганцю, доступність молібдену знижується на кислих ґрунтах з рH<5,5. Також прояви дефіциту Мо фіксують на полях після внесення високих доз нітратних добрив. Ту невелику кількість молібдену, яка необхідна ріпаку, можна легко вести в ґрунт разом із стартовим добривом.

Потрібно зауважити, що велика частка ґрунтів України має недостатнє забезпечення важливими мікроелементами. Згідно результатів Х-туру обстеження сільськогосподарських угідь України, недостатній уміст рухомого цинку мають 90,7% площ, міді – 32,5% угідь і марганцю – 12,5%. Щодо бору, то переважна більшість орних земель України достатньо забезпечена його рухомими формами. Проте, на відміну від інших мікроелементів, поглинання бору критично залежне від рівня вологості ґрунту.

Стартові і позакореневі мікроелементи

Проростання і сходи — один із найвідповідальніших етапів у життєвому циклі будь-якої рослини. Саме на цьому етапі починає закладатись майбутній урожай. Більше того, власне з моменту проростання рослина починає, на жаль, втрачати свій генетичний потенціал через вплив низки несприятливих факторів.

Для озимих культур отримання дружних сходів і здоровий стартовий ріст є також запорукою успішної перезимівлі. Саме тому сучасні прогресивні технології вирощування сільськогосподарських культур великої уваги приділяють стартовому росту рослин. Відображенням цього є розвиток і вдосконалення технології in-furrow — внесення будь-яких препаратів (добрива, ЗЗР, мікробні препарати, регулятори росту тощо) у посівну борозну на насіння або у безпосередній близькості від нього під час сівби. Внесення мікроелементів за технологією in-furrow дає змогу нівелювати можливі дефіцити і попередити їхню нестачу на початку вегетації.

Позакореневі підживлення рослин дають можливість відкоригувати можливий дефіцит мікроелементів упродовж періоду вегетації, зменшити рівень ураження рослин різними видами стресів та доповнити кореневе живлення, особливо за несприятливих для останнього умов, як низька/висока температура та/або недостатня вологість ґрунту.

Оптимальною фазою для осінніх позакореневих підживлень озимого ріпаку є фаза 4–6 листків (ВВСН 14–16). Позакоренево вносять комплексні добрива, що містять фосфор, калій, підвищену кількість Zn, Mn та обов’язково бор, бажано з Мо. Підживлення озимих зернових доцільно проводити за дії сприятливих погодних умов та затяжної теплої осені сумісно з фітосанітарними обробками у фазі сходів (ВВСН 15–20) або під час формування вузла кущення (ВВСН 21–23). Обробку проводять збалансованими за макро- та мікроелементним складом комплексами з додаванням марганцю, міді та цинку. За результатами ґрунтової та листкової діагностики для корекції дефіцитів конкретних елементів живлення використовують моноелементні препарати.

Ефективними для підвищення стресостійкості озимих є позакореневі підживлення добривами на основі екстрактів морських водоростей та амінокислот. Їхня антистресова дія проявляється в регуляції роботи продихів та транспірації, синтезі антиоксидантних ферментів, фенольних сполук та підвищенні міцності клітинних стінок, що знижує чутливість рослин до дефіциту вологи та підвищує зимостійкість.

Отже, внесення стартових добрив у поєднанні з вчасними позакореневими підживленнями біостимуляторами та збалансованим набором поживних елементів є дієвою стратегію успішної перезимівлі та відновлення вегетації озимих культур.

Ірина Логінова, консультант з живлення рослин

Ольга Капітанська, керівник науково-дослідного відділу НВК «Квадрат»

Журнал «Пропозиція», №9, 2021 р.