Ми проводимо таку політику, щоб не було, як колись: “всего много — да дурного”
Погодьтеся, останнім часом навколо аграрного сектора економіки України точиться чимало розмов. І кожен їх учасник чомусь вважає себе фахівцем селянської теми. Знає, що, як і чому потрібно робити, аби вивести вітчизняне сільське господарство з кризи. Але тих, хто насправді цього прагне, не так уже й багато. А ще менше людей, які немов шкірою відчувають свій кровний зв’язок із землею, а тому достеменно знають, яких рішень чекають від них селяни. Один з них — міністр аграрної політики України Сергій Миколайович Рижук, наш сьогоднішній співрозмовник.
Кор. Сергію Миколайовичу. Кого-кого, а вас не можна звинуватити в тому, що ви не знаєте проблем села, бо щотижня буваєте у відрядженнях по Україні, а в один із вихідних обов’язково навідуєтесь у село, де мешкають мама та інша рідня...
С. Рижук. Думаю, що з наближенням перших сонячних днів відряджень у мене побільшає, бо надто складною буде весняна посівна кампанія. А такі „подорожі” завжди спонукають до серйозних рішень. Тому на сьогодні в міністерстві розроблено масштабну програму, яка включатиме вдосконалення земельних відносин, вирішення соціальних проблем, врегулювання вузькогалузевих ринків. Адже наша мета — щоб сільське господарство працювало рентабельно. Не формально — на рівні 6–7 відсотків, а реально — на рівні щонайменше 15-ти. Бо якщо виробництво залишається збитковим, ніяка допомога держави технікою чи, скажімо, насінням результатів не дасть. А от коли з’являться прибутки, селянин сам розпорядиться, що й коли купувати, які робити інвестиції.
Підготовлений нами новий проект закону про державну підтримку села — це збереження нині існуючих невеликих пільг до 2010 року та запровадження дотаційної системи. Цей механізм дасть змогу селянам отримувати від держави 8,5 мільярда гривень і в такий спосіб компенсувати диспаритет цін. Та головне — ми закликаємо селян прислухатися до потреб ринку і зрозуміти, що купівельна спроможність наших людей поки що досить низька. І якщо селянин вироблятиме більше продукції, ніж городяни зможуть купити, то ціна на неї невпинно знижуватиметься. У програші буде село, адже у виробництво вкладаються чималі кошти. Тому й проводимо політику, щоб не було як колись: „ всего много – да дурного”...
Кор. ... але ж, погодьтеся, ламати власну психологію ой як непросто...
С. Рижук. Це правильно, як правильно й те, що позиція: „ я виробив товар, а держава хай робить з ним, що хоче ” — давно застаріла І тут я стою і стоятиму на захисті інтересів селян. Вони повинні виробляти стільки продукції, скільки може спожити ринок. І саме тієї продукції, на яку є попит, за яку заплатять добру ціну. Ну, а роль держави — пошук механізму врегулювання цін. Сьогодні міністерство подало до Верховної Ради України перші законопроекти щодо врегулювання цін на таку продукцію, як молоко і м’ясо. Поступово запроваджуватимемо й систему дотацій у тваринництві.
Ще одне із завдань держави — проведення моніторингів, надання селянинові реальної консультативної підтримки. Щоб сільгоспвиробник мав вибір: що сіяти замість соняшнику, яку худобу вирощувати, залужувати чи орати землю. Шукати винних у власних помилках і показувати на них пальцем легше. Важче знайти причини нестабільної економічної ситуації.
Кор. Ви не раз говорили про застарілу структуру посівних площ і пропонували якнайшвидше їх диверсифікувати...
С. Рижук. Так. Сьогодні нагальна потреба часу і ринку — збільшити виробництво гороху, сої, кукурудзи. Дякувати Богові, насіння кукурудзи ми вже не купуємо за кордоном і, відповідно, не витрачаємо на це 110 мільйонів доларів щороку. Вже збудували свої насіннєві заводи і четвертий рік поспіль отримуємо 4 мільйони тонн кукурудзи, а не півтора, як колись. Мене як поліщука не може не турбувати ставлення до поліських земель. І відтепер ми плануємо на Поліссі удвічі зменшити площі ріллі. Дехто некваліфіковано заявляє, мовляв, ми хочемо вивести землю з обігу. Нічого подібного! Рілля залишатиметься сільськогосподарським угіддям, але вже луками, пасовищами. Та оскільки оратиметься раз на 5–7 років, то й витрати зменшаться вп’ятеро. Прибутки принесе тваринництво. Для цього на Поліссі треба запровадити розведення худоби. Вирощувати не абияке, а “мармурове” м’ясо...
Кор. Тоді паралельно зі зміною структури посівних площ та диверсифікацією виробництва потрібно вирішувати таку складну проблему, як швидкий розвиток аграрного ринку...
С. Рижук. Ринки збуту, їх пошук — надзвичайно актуальна проблема. Нинішня ситуація на ринку зерна — яскраве тому свідчення. А сталося це тому, що ми недоладно виконуємо Указ Президента щодо формування зернового ринку. Аграрний бізнес стоїть нині над селянином, а не поряд з ним. Аби подолати такий порядок, селяни з нашою допомогою мають створити власні торговельні кооперативи, біржі, керівники яких не в Києві сиділи б, підраховуючи бариші, а працювали на місцях. Мова не про формальні об’єднання, а про жорсткі кооперативні структури зі збуту продукції. На сьогодні вже створено 71 таку структуру. Але цього замало і ми дійдемо до кожного району. Тоді на зборах пайовиків селяни самі вирішуватимуть, за якою ціною продавати хліб. І якщо в жнива комусь бракуватиме грошей, товарно-збутовий кооператив дасть селянину позичку, а зерно покладе в комору, щоб продати тоді, коли буде вигідною ціна. Поки що селяни, на жаль, на всіх ринках роз’єднані. Десятиліттями існувала планова система, державне замовлення, і ні в кого голова не боліла. А тепер треба вчитися торгувати. На селі формується абсолютно нова система економічних відносин. А для цього, виявляється, не те що рік-два, а й десяти мало.
Кор. Випробування на економічні знання та ефективні методи господарювання, погоджуюсь, непрості. А тут ще й, як на лихо, погодні катаклізми. „Підкосить” нинішня зима чимало господарств...
С. Рижук. Я вам скажу, що такої погоди ми давно не пам’ятаємо. Згідно з метеорологічними даними хіба що роки 1952-й та 1994-й можна порівняти з нинішнім. Три мільйони триста тисяч гектарів перебувають під притертою льодовою кіркою від 5 до 15 см завтовшки (станом на середину березня ). Думали, найгіршим буде січень, а виявилося, що в примхах йому не поступаються ні лютий, ні березень. Озимина ж у такому стані може витримати максимум 30—35 днів.
Кор. То на селян чекає найгірше?
С. Рижук. Передбачаючи найгірший варіант, ми розробили систему дій. Це певна фінансова підтримка селян. На початку року ми віддали гроші тим, хто постраждав від стихії торік, тобто „розплатилися” з боргами колишнього Кабінету Міністрів. Плануємо виділити на 30% більше пільгових кредитів. Провели неодноразові наради з постачальниками мінеральних добрив і паливно-мастильних матеріалів, домовилися, що ціни на їхню продукцію не підніматимуться в період посівної.
Розробили ми й проект постанови КМУ щодо виділення селу додаткової допомоги розміром у 100 мільйонів гривень. Вони будуть спрямовані на компенсацію процентних ставок по кредитах, які селяни візьмуть, щоб пересіяти озимину. Сподіваюся, прем’єр-міністр цю постанову підпише, адже це було його доручення. Буде повністю профінансовано насіннєвий фонд для його поповнення, щоб не було спекулятивних цін. Насіння ж надаватимемо тим господарствам, які документально доведуть, що постраждали від стихії.
Ясна річ, непростий буде рік. Але ми посіємо без авралів. Нам просто треба згрупувати всі сили і допомогти селянинові швидко впоратися з сівом ярини. А за розумного підходу ми цілком можемо отримати нормальний результат від весняних робіт. Можу вас запевнити: міністерство з селянами в одному човні. І сам я не з асфальту. Моя родина — селянська, велика: десятків шість людей щоразу мені добрячі іспити влаштовують, коли в село приїжджаю. Тільки тепер селяни, колишні колгоспники, починають усвідомлювати, що вони — приватні власники. Земля розпайована — бери, мудрий чоловіче, паї, господарюй. І знай, що сам у себе не вкрадеш.
Підготовлено прес-службою
Мінагрополітики.