Люцерна у питаннях та відповідях: французький досвід
Королева кормових культур
Такий почесний титул люцерна отримала не лише як красива рослина, але й як цінний корм для продуктивних тварин. Насамперед це пов’язано з високим вмістом протеїну та сирої клітковини, що суттєво поліпшують структуру раціону. Тварини споживають корми з люцерни на 30% більше (при цьому методики її заготівлі особливого значення не мають) порівняно з іншими кормовими культурами. Такий високий відсоток споживання корму, своєю чергою, гарантує високу молочну продуктивність дійного стада та підвищений вміст білка в молоці.
Зрозуміло, що детально розповісти про люцерну так, як вона того заслуговує, в одному матеріалі неможливо. Адже для цього потрібно торкнутися не лише агрохімічних властивостей і суто технологічних нюансів обробітку цієї культури, а й докладно зупинитись на особливостях заготівлі та консервування кормів із люцерни (особливо це стосується якісного люцернового силосу).
На численні прохання наших читачів — керівників, зоотехніків, агрономів, ветеринарів та інших фахівців вітчизняних господарств, що займаються вирощуванням цієї простої і водночас складної культури, – ми зібрали об'ємний матеріал про люцерну. Нашими консультантами виступили вчені-науковці, представники вітчизняних та іноземних компаній, які мають досвід роботи із цією культурою, досвідчені аграрії-практики. Саме за їхньої підтримки нам вдалося зробити такий незвичайний, всеохопний проект під назвою «Vive la Luzerne!»
Отже, Королево кормових культур, Ваш вихід!
Королева кормових культур
Такий почесний титул люцерна отримала не лише як красива рослина, але й як цінний корм для продуктивних тварин. Насамперед це пов’язано з високим вмістом протеїну та сирої клітковини, що суттєво поліпшують структуру раціону. Тварини споживають корми з люцерни на 30% більше (при цьому методики її заготівлі особливого значення не мають) порівняно з іншими кормовими культурами. Такий високий відсоток споживання корму, своєю чергою, гарантує високу молочну продуктивність дійного стада та підвищений вміст білка в молоці.
Зрозуміло, що детально розповісти про люцерну так, як вона того заслуговує, в одному матеріалі неможливо. Адже для цього потрібно торкнутися не лише агрохімічних властивостей і суто технологічних нюансів обробітку цієї культури, а й докладно зупинитись на особливостях заготівлі та консервування кормів із люцерни (особливо це стосується якісного люцернового силосу).
На численні прохання наших читачів — керівників, зоотехніків, агрономів, ветеринарів та інших фахівців вітчизняних господарств, що займаються вирощуванням цієї простої і водночас складної культури, – ми зібрали об'ємний матеріал про люцерну. Нашими консультантами виступили вчені-науковці, представники вітчизняних та іноземних компаній, які мають досвід роботи із цією культурою, досвідчені аграрії-практики. Саме за їхньої підтримки нам вдалося зробити такий незвичайний, всеохопний проект під назвою «Vive la Luzerne!»
Отже, Королево кормових культур, Ваш вихід!
Ризики підвищеного вмісту нітратів за висівання люцерни
Відповідь на це питання довго шукали французькі агрономи. Численні дослідження, які проводили Національний інститут агрономії у регіонах Шалон-ан-Шампань та Реймс, дали такі результати:
Багато культурних рослин накопичують солі азотної кислоти. Це, насамперед, пов’язано із надмірним внесенням у грунт азотвмісних добрив, чим доволі часто грішать аграрії.
Істотно впливають на вміст нітратів у рослинах зміни зовнішнього середовища: посуха, тривалі заливні дощі, різкі перепади температури, промерзання, характер грунту, пора року, стан рослин і стадія їхньої вегетації.
Клімат досліджуваних регіонів Франції характеризується помірністю та достатнім зволоженням, що у цілому відповідає й українським умовам. Враховуючи особливості грунту та порівнюючи з вирощуванням інших культур, наприклад, буряків або пшениці, можна зробити висновок, що висівання люцерни разом з іншими рослинами може знизити концентрацію нітратів у дренажних водах у масштабах цілої сівозміни.
Вирощування люцерни не може спричинити випадкового викиду азоту, а отже, і нітратів. Насправді ж, усупереч поширеній думці, азот, який люцерна накопичує в коренях та пожнивних рештках, спершу щедро мінералізує грунт і тільки після цього починає збіднювати його. Зазвичай ефект від ремінералізації стає помітним уже наступної весни. Його досліджували учасники щонайменше двох масштабних кампаній, які відмітили, що 10 років після висіву люцерни насиченість грунту азотом становить 15 мг/кг, що є своєрідним рекордом.
Відповідно, ризик неконтрольованого викиду нітратів є дуже низьким, і люцерна є однією із культур, що благодатно впливає на навколишнє середовище.
Фітосанітарні аспекти обробки люцерни: особливості використання пестицидів
У 2009 р. Палата аграрної культури та Асоціація агрокультурних кооперативів провели дослідження, у ході якого виявили, що люцерна є досить витривалою рослиною, до того ж доволі невибагливою: догляд за нею може бути мінімальним, або ж вона і взагалі може обійтися без нього.
Так, практично не потрібні інсектициди (лат. insectum — комаха, caedo — вбиваю): протягом першого року вирощування культури їх не застосовували на 94% ділянок, а протягом другого — на 97%. Утім, кожні 40–45 днів треба обстежувати посіви люцерни з метою контролю шкідників на рослині.
Боронування посівів навесні до відростання люцерни (починаючи із другого року життя) сприяє зменшенню чисельності шкідників.
Для боротьби з бур’янами на весняних безпокривних широкорядних посівах у перший рік їхнього життя застосовують боронування по сходах, міжрядні обробітки і підгортання; другого року і надалі — ранньовесняне боронування до відростання посіву, міжрядні обробітки і підгортання.
Якщо агротехнічними заходами із забур’яненням не вдається впоратися, то застосовують гербіциди (лат. herba — трава, caedo — вбиваю). Під час обробки люцерни доцільно використовувати гербіциди, які дають змогу успішно долати конкуренцію бур’янів і водночас виростити врожай доброї якості.
З кожним роком культура потребує гербіцидів все менше й менше, оскільки починає самостійно продукувати природний покрив та самотужки витісняє із посіву небажану смітну рослинність.
Фунгіцид (лат. fungus — грибок; caedo — вбиваю) для люцерни не є необхідним: дослідження, що тривали протягом близько 30 років, довели, що рослина набула природного імунітету проти таких грибних хвороб, як вертицильоз, склеротиніоз та антракноз. Більше того, регулярним скошуванням рослин люцерни на одній і тій самій ділянці також можна зменшити кількість потенційних загроз.
Вирощування люцерни починається із вибору попередника: що каже досвід?
Кращими попередниками для люцерни та її сумішок із злаками, що вирощують на кормові цілі, є просапні культури (кукурудза на силос, цукрові буряки). До числа добрих попередників для люцерни відносять озимі та ранні ярові зернові культури. Не можна розміщувати її після кукурудзи, на посівах якої застосовували гербіциди триазинової групи, залишкова дія яких призводить до масової загибелі сходів і порушення їхнього зростання, що проявляється у карликовості рослин.
Досить ефективно розміщувати люцерну і на вивідних полях із придатними для родючості культури грунтами, де її травостій можна ефективно використовувати протягом чотирьох років.
Водночас слід мати на увазі, що люцерна не витримує вирощування без сівозміни (ризик виникнення кореневих гнилей та інших хвороб, що загрожує накопиченням інфекції в грунті). Повертати її на те саме поле слід лише через три-п’ять років. На триваліший термін використання люцерна реагує значним зменшенням продуктивності травостою та зниженням швидкості росту.
Люцерна кормова: методи заготівлі
Зелений корм. Придатний для годівлі худоби (використовувати з обережністю). Оскільки вміст енергії у ньому втрачається повільно, зелена маса культури еластична у використанні.
Силосування. Через високий вміст білка та низький — вуглеводів люцерна важко піддається силосуванню. Чисті посіви люцерни можна силосувати, але важливо дотримуватися потрібної вологості (60–70%) та оптимальної стадії під час скошування.
Сіно із люцерни. Заготівля сіна із люцерни — ризикований метод, який значною мірою залежить від погодних умов. Слід приділяти увагу технології заготівлі та висушування, працювати технікою на мінімальних швидкостях.
Штучне висушування. Такий спосіб дає змогу зберегти найвищу якість люцерни. У цьому сегменті серед європейських країн найпоказовішими є Іспанія, Франція та Італія.
Правильний режим експлуатації люцернового поля має велике значення для використання його біологічного потенціалу. Як найефективніше використати перший і наступні укоси кормової люцерни?
У рік висіву, як правило, люцерну не скошують, і в подальшому впродовж трьох років вона дає стабільні врожаї. Люцерну можна скошувати тричі на рік, у достатньо вологі сезони — до п’яти покосів. Зазвичай зелену масу першого укосу використовують на сіно, другого — на сінаж, третього — на зелений корм. Середня врожайність сирої маси першого та другого укосів становить близько 150 ц/га, третього — на 15–20% менше. На четвертий рік вирощування продуктивність люцерни суттєво знижується. Проте й за таких показників вона є врожайнішою порівняно з іншими багаторічними травами.
Яку роль виконують комахи-запилювачі у насіннєвому травостої?
Відомо багато аспектів співіснування люцерни з іншими біологічними видами. Один із найважливіших — запилення люцерни, особливо в літній період (найсприятливіші умови для запилення квіток люцерни: температура — 25...34°С, відносна вологість повітря — 30—60%, кращий час дня — від 11 до 15 год. Відсоток запилених квіток зростає з підвищенням температури і зниженням відносної вологості повітря. У серпні інтенсивність запилення посівів люцерни знижується).
Багато фахівців заперечують роль медоносних бджіл у запиленні люцерни. Нині вважається, що дикі бджоли є основними запилювачами, без яких неможливо отримати високі врожаї насіння. Медоносним бджолам як запилювачам люцерни належить незначна роль. Так, медоносні бджоли, запилюючи посіви культури, розкривають кожну 42-гу квітку, а дикі — кожну другу.
Медоносні бджоли, в основному, збирають нектар і близько 15% пилку, а дикі — в основному, пилок і розкривають квітку після перших же відвідин, тоді як медоносні — після 2—5 відвідин (залежно від сорту).
Нектар люцерни містить у собі цукру від 14 до 46%. На неполивних ділянках люцерна дає з 1 га 8—14 кг меду, на поливних — удвічі-втричі більше. Мед із люцерни бурштинового кольору, густої консистенції, швидко кристалізується.