Спецможливості
Статті

Лю­цер­на у пи­тан­нях та відпові­дях: фран­цузь­кий досвід

08.05.2014
387
Лю­цер­на у пи­тан­нях та відпові­дях: фран­цузь­кий  досвід фото, ілюстрація

Королева кормових культур

Такий почесний титул люцерна отримала не лише як красива рослина, але й як цінний корм для продуктивних тварин. Насамперед це пов’я­зано з високим вмістом протеїну та сирої клітковини, що суттєво поліпшують структуру раціону. Тварини споживають корми  з люцерни на 30% більше (при цьому методики її заготівлі особливого значення не мають) порівняно з іншими кормовими культурами. Такий високий відсоток споживання корму, своєю чергою, га­­рантує високу молочну продуктивність дійного стада та підвищений вміст білка в молоці.
Зрозуміло, що детально розповісти про люцерну так, як вона того заслуговує, в одному матеріалі неможливо. Адже для цього потрібно торкнутися не лише агрохімічних властивостей і суто технологічних нюансів обробітку цієї культури, а й докладно зупинитись на особливостях заготівлі та консервування кормів із люцерни (особливо це стосується якісного люцернового силосу).
На численні прохання наших читачів —  керівників, зоотехніків, агрономів, ветеринарів та інших фахівців вітчизняних господарств, що займаються вирощуванням цієї простої  і водночас складної культури, – ми зібрали об'ємний матеріал про люцерну. Нашими консультантами виступили вчені-науковці, представники вітчизняних та іноземних компаній, які мають досвід роботи із цією культурою, досвідчені аграрії-практики. Саме за їхньої підтримки нам вдалося зробити такий незвичайний, всеохопний проект під назвою «Vive la Luzerne!»
Отже, Королево кормових культур, Ваш вихід!

Королева кормових культур

Такий почесний титул люцерна отримала не лише як красива рослина, але й як цінний корм для продуктивних тварин. Насамперед це пов’я­зано з високим вмістом протеїну та сирої клітковини, що суттєво поліпшують структуру раціону. Тварини споживають корми  з люцерни на 30% більше (при цьому методики її заготівлі особливого значення не мають) порівняно з іншими кормовими культурами. Такий високий відсоток споживання корму, своєю чергою, га­­рантує високу молочну продуктивність дійного стада та підвищений вміст білка в молоці.
Зрозуміло, що детально розповісти про люцерну так, як вона того заслуговує, в одному матеріалі неможливо. Адже для цього потрібно торкнутися не лише агрохімічних властивостей і суто технологічних нюансів обробітку цієї культури, а й докладно зупинитись на особливостях заготівлі та консервування кормів із люцерни (особливо це стосується якісного люцернового силосу).
На численні прохання наших читачів —  керівників, зоотехніків, агрономів, ветеринарів та інших фахівців вітчизняних господарств, що займаються вирощуванням цієї простої  і водночас складної культури, – ми зібрали об'ємний матеріал про люцерну. Нашими консультантами виступили вчені-науковці, представники вітчизняних та іноземних компаній, які мають досвід роботи із цією культурою, досвідчені аграрії-практики. Саме за їхньої підтримки нам вдалося зробити такий незвичайний, всеохопний проект під назвою «Vive la Luzerne!»
Отже, Королево кормових культур, Ваш вихід!

Ри­зи­ки підви­ще­но­го вмісту нітратів за висіван­ня лю­цер­ни
Відповідь на це пи­тан­ня дов­го шу­ка­ли фран­цузькі аг­ро­но­ми. Чис­ленні до­сліджен­ня, які про­во­ди­ли Національ­ний інсти­тут аг­ро­номії у регіонах Ша­лон-ан-Шам­пань та Реймс, да­ли такі ре­зуль­та­ти:

 Ба­га­то куль­тур­них рос­лин на­ко­пи­чу­ють солі азот­ної кис­ло­ти. Це, на­сам­пе­ред, пов’яза­но із надмірним вне­сен­ням у грунт азо­твмісних до­б­рив, чим до­волі ча­с­то грішать аг­рарії.
Істот­но впли­ва­ють на вміст нітратів у рос­ли­нах зміни зов­ніш­ньо­­го се­ре­до­ви­ща: по­су­ха, три­валі за­ливні дощі, різкі пе­ре­па­ди тем­пе­ра­ту­ри, про­мер­зан­ня, ха­рак­тер грун­ту, по­ра ро­ку, стан рос­лин і стадія їхньої ве­ге­тації.
 Клімат досліджу­ва­них регіонів Фран­ції ха­рак­те­ри­зується помірністю та до­статнім зво­ло­жен­ням, що у ціло­му від­повідає й ук­раїнським умо­вам. Вра­хо­ву­ю­чи особ­ли­вості грун­ту та по­­рівню­ю­чи з ви­ро­щу­ван­ням інших куль­тур, на­при­клад, бу­ряків або пше­ниці, мож­на зро­би­ти вис­но­вок, що висіван­ня лю­цер­ни ра­зом з інши­ми рос­ли­на­ми мо­же зни­зи­ти кон­цен­т­рацію нітратів у дре­наж­них во­дах у мас­шта­бах цілої сівозміни.

 Ви­ро­щу­ван­ня лю­цер­ни не мо­же спри­чи­ни­ти ви­пад­ко­во­го ви­ки­ду азо­ту, а от­же, і нітратів. На­справді ж, усу­пе­реч по­ши­реній думці, азот, який лю­цер­на на­ко­пи­чує в ко­ре­нях та по­жнив­них решт­ках, спер­шу ще­д­ро міне­ралізує грунт і тільки після цьо­го по­чи­нає збід­ню­ва­ти йо­го. За­зви­чай ефект від реміне­ралізації стає помітним уже на­ступ­ної вес­ни. Йо­го досліджу­ва­ли учас­ни­ки що­най­мен­ше двох мас­штаб­них кам­паній, які відміти­ли, що 10 років після висіву лю­цер­ни на­си­ченість грун­ту азо­том ста­но­вить 15 мг/кг, що є своєрідним ре­кор­дом.
Відповідно, ри­зик не­кон­тро­ль­о­ва­но­го ви­ки­ду нітратів є ду­же низь­ким, і лю­цер­на є однією із куль­тур, що бла­го­дат­но впли­ває на на­вко­лишнє се­ре­до­ви­ще.

Фіто­санітарні ас­пек­ти об­роб­ки лю­цер­ни: особ­ли­вості ви­ко­ри­с­тан­ня пе­с­ти­цидів
У 2009 р. Па­ла­та аг­рар­ної куль­ту­ри та Асоціація аг­ро­куль­тур­них ко­о­пе­ра­тивів про­ве­ли досліджен­ня, у ході яко­го ви­я­ви­ли, що лю­цер­на є до­сить ви­т­ри­ва­лою рос­ли­ною, до то­го ж до­волі не­ви­баг­ли­вою: до­гляд за нею мо­же бу­ти мі­ні­маль­ним, або ж во­на і вза­галі мо­же обійти­ся без ньо­го.

 Так, прак­тич­но не потрібні інсек­ти­ци­ди (лат. insectum — ко­ма­ха, caedo — вби­ваю): про­тя­гом пер­шо­го ро­ку ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри їх не за­сто­со­ву­ва­ли на 94% діля­нок, а про­тя­гом дру­го­го — на 97%. Утім, кожні 40–45 днів тре­ба об­сте­жу­ва­ти посіви лю­цер­ни з ме­тою кон­тро­лю шкідників на рос­лині.
Боронування посівів на­весні до відро­с­тан­ня лю­цер­ни (по­чи­на­ю­чи із дру­го­го ро­ку жит­тя) сприяє змен­шен­ню чи­сель­ності шкідни­ків.
 Для бо­роть­би з бур’яна­ми на вес­ня­них без­по­крив­них ши­ро­ко­ряд­них по­­сі­вах у пер­ший рік їхньо­го жит­тя за­­сто­со­ву­ють бо­ро­ну­ван­ня по схо­дах, міжрядні об­робітки і підгор­тан­ня; дру­го­го ро­ку і на­далі — ран­нь­о­вес­ня­не боронування до відро­с­тан­ня посіву, міжрядні об­робітки і підгор­тан­ня.
Як­що аг­ро­технічни­ми за­хо­да­ми із за­бур’янен­ням не вдається впо­ра­ти­ся, то за­сто­со­ву­ють гербіци­ди (лат. herba — тра­ва, caedo — вби­ваю). Під час об­роб­ки лю­цер­ни доцільно ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти гербіци­ди, які да­ють змо­гу успішно до­ла­ти кон­ку­ренцію бур’янів і вод­но­час ви­ро­с­ти­ти вро­жай до­б­рої якості.
З кож­ним ро­ком куль­ту­ра по­тре­бує гербіцидів все мен­ше й мен­ше, ос­­кільки по­чи­нає са­мостійно про­ду­ку­ва­ти при­род­ний по­крив та са­мо­туж­ки витіс­няє із посіву не­ба­жа­ну смітну рос­лин­ність.

 Фунгіцид (лат. fungus — гри­бок; caedo — вби­ваю) для лю­цер­ни не є не­об­хід­ним: досліджен­ня, що три­ва­ли про­тя­гом близь­ко 30 років, до­ве­ли, що рос­ли­на набула при­род­ного імунітету про­ти та­ких гриб­них хво­­­роб, як вер­ти­ци­ль­оз, скле­ро­тиніоз та ан­т­рак­ноз. Біль­ше то­го, ре­гу­ляр­ним ско­шу­ван­ням рос­лин лю­­цер­ни на одній і тій самій ділянці та­кож мож­на змен­ши­ти кількість по­тенційних за­гроз.
 
Ви­ро­щу­ван­ня лю­цер­ни по­чи­наєть­ся із ви­бо­ру по­пе­ред­ни­ка: що ка­же досвід?
Кра­щи­ми по­пе­ред­ни­ка­ми для лю­­цер­ни та її сумішок із зла­ка­ми, що ви­ро­щу­ють на кор­мові цілі, є про­сапні куль­ту­ри (ку­ку­руд­за на си­лос, цу­к­рові бу­ря­ки). До чис­ла до­б­рих по­пе­ред­ників для лю­цер­ни відно­сять озимі та ранні ярові зер­нові куль­ту­ри. Не мож­на розміщу­ва­ти її після ку­ку­руд­зи, на посівах якої за­сто­со­ву­ва­ли гербіци­ди три­а­зи­но­вої гру­пи, за­лиш­ко­ва дія яких при­зво­дить до ма­со­вої за­ги­белі сходів і по­ру­шен­ня їх­ньо­го зро­с­тан­ня, що про­яв­ляється у кар­ли­ко­вості рос­лин.
До­сить ефек­тив­но розміщу­ва­ти лю­­цер­ну і на вивідних по­лях із при­дат­ни­ми для ро­дю­чості куль­ту­ри грун­та­ми, де її тра­востій мож­на ефек­тив­но ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти про­тя­гом чо­т­и­рь­ох років.
Вод­но­час слід ма­ти на увазі, що лю­цер­на не ви­т­ри­мує ви­ро­щу­ван­ня без сівозміни (ри­зик ви­ник­нен­ня ко­­ре­не­вих гни­лей та ін­­ших хво­роб, що за­гро­жує на­ко­пи­чен­ням ін­­фекції в грунті). По­­вер­та­ти її на те са­ме по­ле слід ли­ше че­рез три-п’ять ро­ків. На три­­валіший термін ви­­ко­ри­с­тан­ня лю­­цер­на ре­а­­­гує знач­ним змен­шен­ням про­­­дук­тив­ності тра­во­стою та зни­жен­ням швид­кості рос­ту.

Лю­цер­на кор­мо­ва: ме­то­ди за­го­тів­лі
 Зе­ле­ний корм. При­дат­ний для годівлі ху­до­би (використовувати з обережністю). Оскільки вміст енергії у ньо­му втра­чається по­­віль­но, зе­ле­на ма­са куль­ту­ри ела­с­тич­на у ви­ко­ри­с­танні.
 Си­ло­су­ван­ня. Че­рез ви­со­кий вміст білка та низь­кий — вуг­ле­водів лю­цер­на важ­ко піддається си­ло­су­ван­ню. Чисті посіви лю­цер­ни мож­на си­ло­су­ва­ти, але важ­ли­во до­три­му­ва­ти­ся потріб­ної во­ло­гості (60–70%) та оп­ти­маль­ної ста­дії під час ско­шу­ван­ня.
 Сіно із лю­цер­ни. За­готівля сіна із лю­цер­ни — ри­зи­ко­ва­ний ме­тод, який знач­ною мірою за­ле­жить від по­год­них умов. Слід приділя­ти ува­гу тех­но­логії за­готівлі та ви­су­шу­ван­ня, пра­цю­ва­ти технікою на мінімаль­них швид­ко­с­тях.
 Штуч­не ви­су­шу­ван­ня. Та­кий спо­сіб дає змо­гу збе­рег­ти най­ви­щу якість лю­цер­ни. У цьо­му сег­менті серед європейських країн най­по­ка­зовіши­ми є Іс­­па­нія, Фран­ція та Італія.

Правильний режим експлуатації люцернового поля має велике значення для використання його біологічного потенціалу.  Як найефективніше використати перший і наступні укоси кормової люцерни?
У рік висіву, як правило, люцерну не скошують, і в подальшому впродовж трьох років вона дає стабільні врожаї. Люцерну можна скошувати тричі на рік, у достатньо вологі сезони — до п’яти покосів. Зазвичай зелену масу першого укосу використовують на сіно, другого — на сінаж, третьо­го — на зелений корм. Середня врожайність сирої маси першого та другого укосів становить близько 150 ц/га, третього — на 15–20% менше. На четвертий рік вирощування продуктивність люцерни суттєво знижується. Проте й за таких показників вона є врожайнішою порівняно з іншими багаторічними травами.

Яку роль виконують комахи-запилювачі у насіннєвому траво­стої?
Відо­мо ба­га­то ас­пектів співісну­ван­ня лю­цер­ни з інши­ми біологічни­ми ви­да­ми. Один із найважливіших — запилення люцерни, особливо в літній період (найсприятливіші умови для запилення квіток люцерни: температура — 25...34°С, відносна вологість повітря — 30—60%, кращий час дня — від 11 до 15 год. Від­соток запилених квіток зростає з підвищенням температури і зниженням відносної вологості повітря. У серпні інтенсивність запилення посівів люцерни знижується).
Багато фахівців заперечують роль медоносних бджіл у запиленні люцерни. Нині вважається, що дикі бджоли є основними запилювачами, без яких неможливо отримати високі врожаї насіння. Медоносним бджолам як запилювачам люцерни належить незначна роль. Так, медоносні бджоли, запилюючи посіви культури, розкривають кожну 42-гу квітку, а дикі — кожну другу.
Медоносні бджоли, в основному, збирають нектар і близько 15% пилку, а дикі — в основному, пилок і розкривають квітку після перших же відвідин, тоді як медоносні — після 2—5 відвідин (залежно від сорту).
Нектар люцерни містить у собі цукру від 14 до 46%.  На неполивних ділянках люцерна дає з 1 га 8—14 кг меду, на по­­лив­­них — удвічі-втричі більше. Мед із люцерни бурштинового кольору, густої консистенції, швидко кристалізується.

Інтерв'ю
доцент Львівського національного аграрного університету, канд. с.-г. наук Ігор Дидів (ліворуч) і співвласник компанії "Тетра-Агро" Сергій Прокопенко (праворуч)
Доцент кафедри садівництва і овочівництва Львівського національного аграрного університету, кандидат сільськогосподарських наук розповів сайту «Пропозиція» про нові дослідження і їх результати.                     - Зараз пора літніх... Подробнее
Статуя кохання в Батумі "Алі та Ніно"
Нещодавно Україну відвідав заступник директора «Агросервіс центру» при Міністерстві сільського господарства Аджарії Леван Болгвадзе. Користуючись нагодою, propozitsiya.com поспілкувалась із

1
0