Особистий досвід: плюси і мінуси використання технології no till

Однією з технологій вирощування сільськогосподарських культур, яка дає змогу знизити виробничі витрати, є технологія no-till. Сьогодні у світі безліч господарств (та навіть країн), де цю технологію широко впроваджують. Україна — не виняток, і прибічників цієї ресурсоощадної технології стає все більше.

У деяких виробників склався стереотип, нібито нульовий обробіток ґрунту доцільно використовувати лише великим компаніям, які мають достатньо коштів для впровадження його в технологію землеробства, оскільки цей метод потребує значних витрат, особливо на перших етапах. Цю технологію вже одинадцять років використовує у своїй діяльності ТОВ «Мрія» (Білоцерківський район Київської області), засновником і керівником якого є кандидат сільськогосподарських наук Михайло Войтовик. Важливо зазначити, що, на відміну від більшості господарів, він ставить за мету не отримання надприбутку в найкоротші терміни, а відтворення родючості землі. Тобто віддає перевагу господарюванню на перспективу. І земля віддячує йому за дбайливе ставлення до неї. Завдяки інноваційній техніці ґрунтообробітку рентабельність його господарства площею 300 га становить понад 100%.

Чому на Київщині виникла потреба ведення обробітку землі «по нулю»? Адже, здавалося б, родючі ґрунти цього краю не дають підстав для хвилювання й забезпечують цілком пристойні результати господарювання. І ще запитання: чому ж науковець працює та веде реальну наукову роботу, підкріплену практикою на власній землі, а не в науковій установі? З цими «чому» та іншими дотичними до теми питаннями ми звернулися безпосередньо до пана Михайла.

Михайле Вікторовичу, як усе починалося, що стало поштовхом для переходу господарства на «нуль»?

— Народився я і виріс у с. Біляни Вінницької області, тому сільськогосподарська справа, якій присвятив свою діяльність, знайома мені з дитинства. Впродовж 1985–89 років навчався у Білоцерківському сільськогосподарському інституті, який закінчив з червоним дипломом. А 1999 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня та отримав диплом кандидата сільськогосподарських наук в Українській Академії Аграрних Наук в Інституті землеробства (смт Чабани), а 2004 року отримав вчене звання доцента кафедри землеробства у Білоцерківському аграрному університеті.

Після закінчення інституту мене направили в господарство на Тернопільщину провідним агрономом. Але так склалося, що довелося вибирати між роботою і сім’єю. Звісно, я вибрав сім’ю. В цьому селі залишився завдяки своїй дружині. Починав працювати бригадиром овочевої бригади, потім агрономом, а з 1994 року очолив колгосп «Мрія». Тоді в нашому господарстві було 1200 га землі, 800 голів ВРХ, 2000 свиней, 600 га овочів. У 90-і колгосп ледве жеврів, оскільки тваринництво та овочівництво були збитковими напрямами. В тих умовах працювати було дуже складно.

Згодом в українському сільському господарстві розпочалися реформи, наш колгосп розділився на окремі частини. З 2006 року після розпаду й реструктуризації господарства в мене залишилося лише 300 га землі. Із цим земельним фондом я заснував власне господарство, яке набуло нового статусу — ТОВ, але зберегло свою первісну назву.

Я не знав, як правильно побудувати свою роботу в нових умовах. Усе більше почав задумуватися, як саме покращити ведення сільського господарства. Певний період читав дуже багато літератури. Якось натрапив на книгу Моргуна, у якій, зокрема, йшлося про те, що потрібно робити для того, аби нива не зачахнула від виснаження. Автор писав про те, що для відродження свого ресурсу землі потрібне ґрунтовідтворення, тобто щоб на 1000 га угідь були хоча б гектар-два незайманої площі, де б у природних умовах могли вільно розвиватися всілякі мікроорганізми та поширюватися на решту території. Мене це вразило!

Тож восени 2007 року я звернувся в компанію «Агромир», яка на той час займалася активною роботою з упровадження й розвитку технології no-till. На їхніх демонстраційних ділянках я побачив чудові сходи ячменю, які були висіяні по необробленому ґрунту. Подумав: а навіщо орати, якщо можна без ґрунтообробітку отримати такі потужні сходи?! Відтоді ось уже одинадцятий рік поспіль мої поля не бачать плуга, культиватора, борони. Тепер у мене ніколи не буває чорного поля. Головна моя мета — запустити природні процеси на полі та відновити природну родючість ґрунту.

Які головні переваги no-till Ви можете назвати з власного досвіду?

— Переваг технології no-till багато, але кожен фермер знаходить для себе якусь одну — головну. Для мене найбільшою перевагою є розширення й відтворення родючості ґрунту. На базі нашого господарства я спростував думку вчених, які доводили, що немає технології, яка відтворює ґрунтову родючість. За одинадцять років нам вдалося збільшити вміст гумусу від 3,2 до 4,1%.

Де ж береться гумус? Щоб відтворювати гумус, потрібно знати дуже прості речі, такі як розмноження та розвиток макро- й мікроорганізмів, які живуть у матінці-землі. Я завжди наводжу приклад: коли ви стоїте на полі, то стоїте буквально на даху іншого світу, у якому також вирує своє життя. Ви тільки уявіть, які там складні процеси відбуваються! А якщо ми врожай зібрали, стерню спалили — мікроорганізми лишилися без їжі. Як вони розмножуватимуться?

На своїх цьогорічних посівах я отримав 5 т зерна пшениці і 2 т гречки. А література наводить дані науковців, які на основі досліджень вирахували, що в кожній тонні соломи міститься 3 т органічних добрив. Ви тільки порахуйте, скільки органічної речовини потрапляє у ґрунт! Звісно, якщо ці рештки не спалювати бездумно, а залишити як поживу для ґрунту, та ще при цьому не перевертати землю плугом. Тоді природні процеси починають працювати на збереження й відтворення ґрунтової родючості.

Крім того, рослинні рештки захищають поверхню поля під час посухи від спекотного сонця. Різниця температур відкритого ґрунту та захищеного рослинними рештками коливається влітку між 20°С та 30°С. Таким чином волога, яку може використовувати рослина, під рослинними рештками зберігається набагато довше. No-till дає змогу добре зберігати вологу, адже ґрунт завжди захищений рослинами, а згодом — корінням стерні, тож немає ні вітрової, ні водної ерозії. Під час сильних дощів родючий шар ґрунту не змивається завдяки рослинним решткам, які захищають його також і під час суховіїв. Великим плюсом цієї технології є утримання вуглецю в ґрунті. А ми знаємо, що на 50% органічна речовини складається саме з вуглецю.

Чи спостерігали Ви якісь недоліки технології і які саме?

— Звичайно, не все й не завжди відбувається легко та просто. Найбільшим викликом для фермера, який починає займатися no-till — це, насамперед, зміна свідомості. Потрібно зрозуміти природу! І навіть більше — потрібно зрозуміти, що ти є її частинкою. Важливий момент технології — це коли ти працюєш головою, а не фізично. Для нульового обробітку ґрунту немає якоїсь однієї, так би мовити, загальної проблеми. В кожному конкретному господарстві будуть свої нюанси та відмінності. Так, наприклад, у нашому господарстві 2014 року ми стикнулися з проблемою польових гризунів. Одне з наших полів було повністю вкрите мишачими курганами. І хоч сьогодні вони також є, але в значно меншій кількості. Я до цього ставлюся позитивно: те, що створено природою, завжди виконує якусь свою функцію. Миші роблять земляні нори й ходи, тим самим покращується поглинання вологи ґрунтом.

Одна з проблем технології no-till — переущільнення ґрунту. Чи знайома Вам ця проблема?

— Так, і з цим доводилося стикатись. Звісно, в технології є свої негативні сторони, які потрібно вивчати і знаходити відповідні рішення. Не все так красиво й просто, як здається на перший погляд. Наприклад, цього року на посівах сої ми спостерігали пожовтіння листя. Я звернувся до наукових установ у пошуках відповіді, що ж саме сталося з моїми посівами. На жаль, відповіді так і не отримав. Деякий час шукав самостійно відповідь на це питання. І зрештою отримав — лише тоді, коли пішов дощ. Після опадів посіви сої стабілізувалися. Як виявилося, вся справа в тому, що ґрунт був переущільнений. Так я дійшов висновку, що потрібно розширювати сівозміну. Адже багато років вирощував сою в монокультурі, а якщо прямим висівом займатися послідовно протягом одного-двох років, то через те, що землю не орють, вона на полях абсолютно вся може ущільнюватися.

Проте я можу упевнено стверджувати, що щільність ґрунту на моїх посівах усе-таки стає меншою. Досягається це застосуванням всіх елементів технології. Дуже важливо, щоб на поле, крім сівалки, обприскувача й комбайна, більше не заходила жодна техніка. Якщо ми не обробляємо ґрунт, то в рази збільшуємо кількість макроорганізмів, зокрема черв’яків, які своєю діяльністю в ґрунті відчутно зменшують його щільність. Років п’ять тому до мене приїхала одна делегація — науковці із семи європейських країн. Вони вивчали біорізноманіття в Україні, брали проби ґрунту, щоб визначити, скільки на квадратному метрі різних там павуків, дощових черв’яків. Так от, вони брали проби землі у восьми господарствах Київської області. Для порівняння: в Карапишах — 4 черв’яки на квадратному метрі, Матюшах — 8, Яблунівці — 12, а в Блощинцях їх найбільше вразило біорізноманіття нашого господарства — 167. Правда ж, різниця вражає?!

Яку сівозміну Ви використовуєте у своєму господарстві?

— Озима пшениця та соя є основними культурами у сівозміні. Висіваємо два поля сої й одне — пшениці. А там, де пшениця, висіваємо проміжну культуру — гречку. Вона другим урожаєм у нас виходить. Таким чином, збагачуємо поле, де росла пшениця, соломою гречки для більшого органічного насичення сівозміни.

Останні п’ять років наше господарство не вибуває з десятки районних лідерів за врожайністю пшениці. Це й спростовує всі міфи про no-till. Пшеницю висіваю принципово лише української селекції (Інститут фізіології рослин і генетики НАН та Білоцерківської селекційної станції). У цьому своєму рішенні керуюсь низкою міркувань.

По-перше, хочу їсти хліб нашої селекції, а не закордонної. Цілком імовірно, що закордонні сорти пшениці забезпечують вищу врожайність, але я принципово висіваю сорти вітчизняної селекції.

По-друге, вони значно переважають іноземну селекцію щодо пристосованості до місцевих умов і стресостійкості. Наведу приклад: на своїх посівах ми порівнювали вітчизняні та закордоні сорти пшениці, і, завважте, великої різниці між урожайністю ми не отримали. Так, урожайність пшениці іноземної селекції була вища лише на 3–5 ц/га. Однак за якістю зерна урожай тих сортів належав до фуражного: збіжжя було придатне для виробництва кормів, а не для випікання хліба.

Одразу по пшениці висіваємо гречку, яка в деякі роки встигає дозрівати, даючи приблизно до 2 т зерна. Але гречку я розглядаю більше як покривну культуру, адже це — чудовий сидерат. Вона швидко росте й стрімко набирає вегетативну масу. До того ж краще, ніж інші культури, засвоює з ґрунту поживні речовини. Також гречка дуже корисна для ґрунту — після неї земля стає наче пух, хоча вона й має найслабшу кореневу систему порівняно з іншими культурними рослинами.

Як я вже казав, на моїх посівах дві третини сівозміни — під соєю. Адже для того, щоб відроджувати родючість ґрунту, потрібно насичувати сівозміну бобовими культурами. Тому що підземні частини цих рослин сприяють швидкому розщепленню ґрунтових мікроорганізмів. Органічна маса бобових має співвідношення вуглецю до азоту приблизно таке саме, як ґрунтовий комплекс, а саме 1: 40. Завдяки цьому ми економимо на заощадженні господарських коштів, оскільки відпадає потреба внесення мінеральних добрив. Саме шляхом розщеплення органічних решток гумус і насичується органічними речовинами.

Чому у сівозміні не сієте соняшник, адже на сьогодні він є чи не найрентабельнішою культурою?

— Віднедавна на моїх полях з’явився соняшник і став попередником озимої пшениці. Це зумовило певні зміни в технології, хоча й несуттєві. Як відомо, одним із ключових моментів no-till саме і є правильна сівозміна. Тобто така, що дає змогу убезпечитися від спалахів шкідників і хвороб, а також сприяє розпушуванню ґрунту за допомогою кореневої системи окремих культур. Саме з цією метою, а не заради широкої популярності й прибутковості соняшнику, я увів цю культуру у свою сівозміну. Своєю чергою, це спричинило потребу в гербіцидній обробці посівів озимої пшениці, адже потрібно позбутися падалиці. А також урожайність пшениці знизилася на 1 т зерна. Це зумовлено тим, що коренева система соняшнику хоч і розпушує ґрунт, але все ж таки вона проникає на глибину близько 3–4 м і розгалужується горизонтально на 1 м. А отже, добре поглинає вологу та поживні елементи зі значної глибини ґрунту. Таким чином, родючий шар виснажується та втрачає поживні речовини.

До речі, науковці до вад no-till відносять збільшення розвитку шкодочинних організмів через велику кількість пожнивних решток на поверхні поля. Як з ними боретеся?

— Я категорично заперечую це. Їхня кількість абсолютно не збільшується! Наведу приклад щодо бур’яну. Багато науковців стверджують, що за no-till треба застосовувати більше гербіцидів, ніж за традиційного обробітку ґрунту. Є дві-три хвилі бур’янів, з якими треба боротися за будь-якої технології. При no-till можуть з'являтися бур’яни, яких не буде при іншій технології. Я обприскую свої поля двічі-тричі за виробничий сезон — не більше. Борюся з бур’янами, в основному, гербіцидами компаній BASF та «Байєр». А якщо поле чисте, то між збиранням сої та сівбою пшениці площі не обробляю взагалі.

Ще один із міфів про no-till: багато хвороб та шкідників на пожнивних рештках. Багато хто говорить, що за використання цієї технології вноситься багато хімічних засобів захисту. Але це не так! Я, навпаки, застосовую хімічних препаратів утричі менше, ніж за звичайної технології. За одинадцять років господарювання за технологією no-till були такі роки, що взагалі інсектициди не вносили. Цього року на озимій пшениці внесли інсектицид лише на половину поля — там з'явилися трипси. А взагалі можу запевнити вас: хімічних препаратів на посівах використовуємо дуже мало, що, звісно, економічно вигідно для нашого господарства.

Яка техніка працює на вашому полі?

— Для впровадження технології нульового обробітку ґрунту мені довелося переоснащувати моє господарство продуктивнішою технікою. Тому 2007 року придбав сівалку «Семеато» і дуже задоволений нею. Це сівалка для справжнього no-till, в цьому я переконався, використовуючи її в своєму господарстві. Робочі органи агрегату легко розрізають, а не вдавлюють пожнивні рештки в ґрунт, формуючи дуже вузьку щілину. Під непошкоджений шар решток, чого не роблять інші сівалки, у вологий ґрунт на точно визначену глибину закладається насіння. Мінеральні добрива вносяться окремо від насіння, до того ж, що дуже важливо, є можливість регулювати параметри глибини та їхнього розміщення відносно насіння.

Куплену сівалку я спочатку агрегатував із трактором Т-150, який на той час був у моєму господарстві. Потужність трактора давала змогу це робити. Але, засіявши 10 га, в трактора раптом «застукав» двигун. Я подумав: можливо, трактор не зовсім справний. Тоді позичив такого самого в сусіда. Сусідський висіяв 12 га — і знову «застукав» двигун. Тому я зрозумів, що моя наступна обов’язкова покупка — трактор. Це був трактор марки «Джон Дір» на 150 «коней» (тоді він коштував 80 тис. євро). Однак я пішов на ці витрати, й 2008 року придбав його. Із цієї технічної пари (трактор і сівалка) розпочалося зростання мого господарства. Через деякий час я купив самохідний обприскувач Challenger, причіпний обприскувач Amazone, навантажувач Manitou. Наразі в господарстві є власні зерносховище та сушарка. Усе це придбали та побудували саме на ті кошти, які вдалося заробити завдяки переходу на нульовий обробіток ґрунту.

Багато хто говорить, що нульовий обробіток є економічно невигідним. Чи це так?

— Судіть самі: нині я витрачаю до 20 л пального на гектар. Підраховуйте: під час сівби — 5–6 л, потім два-три обприскування — до 1 л/га та під час обмолоту — 9–11 л. От і все! Тому на прикладі свого господарства я підтверджую, що з технологією no-till можна отримувати набагато кращі фінансові результати. Наприклад, собівартість пшениці в нас — 3 тис. грн/т, а реалізаційна ціна — 6 тис. грн/т. Чому не вигідно? Це при тому, що в нас тільки 300 га землі! А якщо врахувати ще й придбання іноземної техніки, завдяки якій я витрачаю 20 л/га пального, то як можна говорити, що працювати за нульовою технологією економічно невигідно?! Я завжди говорю: якщо вам не шкода коштів на пальне, то бодай пожалійте матінку природу.

Порадьте, як стати хорошим господарем.

— Потрібно любити землю. Для мене найцінніше — здоров’я землі. Так, зовсім не просто стати хорошим господарем у нашій державі. Керівники країни нічого не роблять для того, щоб розвивати сільське господарство, а особливо мале фермерство. Більш того, ми втрачаємо людський працездатний ресурс. Частина населення їде працювати за кордон, а тим, що залишаються у країні, немає де працювати. Що потрібно для поліпшення такої ситуації? Мені часто задають це запитання.

Якщо ми хочемо зберегти сільське господарство, насамперед слід захистити малих фермерів від акул великого бізнесу. На сьогодні Україну годують дрібні та середні фермерські господарства, й тільки вони можуть перешкодити занепаду сільського господарства.

Я працюю на рідній землі, тут працює мій син, і хочу, щоб і внуки пішли нашими слідами. Що більше буде таких маленьких фермерських господарств, то сильнішою стане Україна. Я вважаю, що агрохолдинги — це шлях у нікуди, оскільки, крім отримання прибутку, їхнє керівництво нічого не цікавить. Чиновники намагаються переконати: якщо ти — малий фермер, то не зможеш рухатися в ногу з часом, не зможеш купити сучасну техніку, працювати за передовими технологіями. Все це я спростовую на прикладі свого господарства. У мене лише 300 га землі, проте маю такий технічний парк, що можна було б обробляти тисячі гектарів. Я так скажу: щоб стати хорошим господарем, хліб потрібно вирощувати з любов’ю. Тоді навіть невелика площа землі віддячуватиме вам щедрими врожаями та добрими прибутками.

Яке Ваше найбільше досягнення в житті?

— Найбільше моє досягнення полягає в тому, що до мене прийшла життєва мудрість. Моє господарство занесене в книгу «Золотий фонд нації». І там є стаття, яка дала відповідь на риторичне питання: «Яка земля залишиться нашим онукам?». Я зумів зупинити деградацію ґрунту і відтворити його природні процеси. Мені вдалося нібито порозумітися з природою.

Завдяки нульовому обробітку ґрунту, ще раз повторю, нам удалося збільшити вміст гумусу від 3,2 до 4,1%. Оце найбільше моє досягнення! Це та земля, яка дістанеться моїм онукам. Я взяв гірше, ніж віддаю. В цьому плані більше не можу нічого додати. Це, мабуть, є основою мого життя на цьому світі.

І. Катеринчук, канд. с.-г. наук, і.katerincyk@univest-media.com

Журнал «Пропозиція», №1, 2019 р.