Як на Прикарпатті організували сушіння фруктів і овочів

Проект «Файні ябка», який стартував у серпні минулого року в смт Обертин Тлумацького району на Івано-Франківщині, відпрацював свій перший сезон. Головний результат, як вважають засновники кооперативу, — набутий досвід у напрацюванні каналів збуту і вивченні ринку сушеної продукції. Тож, підбивши підсумки, організатори ще більше утвердилися в своїх амбітних планах на майбутнє.

Об’єднувалися заради розвитку селища

«Ідею організації сушіння фруктів подав я, коли громадська організація, що об’єднує 13 місцевих підприємців, обговорювала, що можна зробити для розвитку селища», — згадує Богдан Станіславський, депутат Івано-Франківської обласної ради. На перший погляд, справи у селищі за словами місцевих мешканців, ще непогані. Працюють приватна пекарня з кондитерським цехом, котра запровадила стандарти НАССР, піцерія, а земельні паї охоче розібрали в оренду заїжджі агрофірми. Тож у селищі випікають оригінальний якісний хліб, празькі торти, піци, навіть є власний музей хліба, та й земля не стоїть пусткою. «У райцентрі такого нема, як у нас», — пишаються місцеві мешканці.

Разом з тим так само присутні всі проблеми, характерні для регіону, головна з яких — відтік працездатного населення на заробітки за кордон і бідність тих, хто залишається, попри всю хазяйновитість і працьовитість.

Богдан Станіславський побачив, що в селищі і в навколишніх селах, де в кожному дворі по пару, а то й по кілька яблунь, є можливість отримувати більший ефект від своєї праці. І переконав членів вищезгаданої громадської організації об'єднати зусилля для організації приймання й переробки яблук.

Всі засновники ГО скинулись коштами і створили ТОВ, яке зайнялося б безпосередньо сушінням. А згодом, по мірі створення сировинної бази, організовувати кооперативи виробників і постачальників фруктів і ягід.

При цьому з самого початку засновники сформували перспективне бачення, яке включало вихід на експортні ринки з відповідною сертифікацією і просування під власним брендом. Розробка бренду явно вдалася: засновники запропонували власні варіанти, найкращою з яких визнали «Файні ябка». Справді, красива назва, з місцевим колоритом, яка створює привабливий імідж продукту, зробленого з любов’ю.

Організація приймання й переробки зайняла, звичайно ж, набагато більше часу. Спочатку потрібно було зробити капітальний ремонт у приміщенні старої пекарні, яка існувала ще за часів Союзу і впала жертвою ринкових відносин практично зразу. «Пекарні тієї немає так давно, що не залишилося в живих нікого з її працівників», — згадує персонал «Файні ябка». Та приміщення ще мало цілі стіни й дах, що й стало визначальним фактором.

Почавши з яблук, дійшли до шипшини й помідорів

Однією з відчутних переваг сушіння порівняно з іншими видами переробки, як розповіли в "Файних ябках", є те, що різносортиця тут не грає такої ролі. Адже яблука здають сюди невеликими партіями: один господар приносить зазвичай по кілька мішків за сезон, і буває, що одночасно двох різних сортів.

Сушіння починалося з примітивної сушарки за 3000 грн. Але ця малопотужна установка, єдиною перевагою якої було низьке споживання електроенергії, швидко згоріла. Тож зараз на підприємстві працює повноцінна промислова установка, яка за ніч (12 годин) висушує від 400 до 800 кг фруктів. «В сушарку завозять 4 візки, на яких разом розташовується 100 решіток. Скільки плодів поміщається на кожній решітці — це вже залежить від культури. Наприклад, яблук — близько 4 кг, груш — більше, а слив — до 8 кг», — пояснюють працівники. З тонни свіжих яблук виходить у середньому 350 кг сушки залежно від сорту: з деяких 400 кг, а з соковитих — по 200–250.

Сушарку цілеспрямовано шукали вітчизняну — так і дешевше, і їздити вивчати десь далеко, а потім морочитися з розмитненням не потрібно. Далеко шукати не довелося: купили у вінницької фірми Artech за 230 тис. грн. «Я більш ніж впевнений, що на ній можна виготовляти продукцію, яку можна буде сертифікувати так, як ми хочемо», — розповідає Богдан Станіславський. А в уже визначених планах — сертифікація за ISO.

Наразі засновників підприємства не задовольняє лише те, що сушарня працює на електриці і за потужності 36 кВт випалює її за день до 400 кВт-год. Тому думають, як задіяти для сушіння твердопаливний котел, придбаний для опалення приміщення і підігріву води: можливо, за допомогою котла можна буде підігрівати повітря, щоб потім подавати його на сушильну установку, хоча б для попереднього сушіння.

Яблука тут спочатку перебирають вручну. Хоч на загальну якість товару дивляться під час приймання, все-таки допускається невелика частка гнилих чи червивих (в цьому випадку ціну знижують на певний відсоток). Потім миють у спеціальних умивальниках, чистять та ріжуть. «Електрична машинка чистить і ріже дуже швидко й легко», — коментує технолог виробництва.

В сушарні яблука спочатку підв’ялюють за температури 60ºС, потім сушать при 80ºС. Висушений продукт пакують у 250-грамові упаковки і зберігають у морозильних камерах, які орендують у розташованого практично поруч хлібопекарського підприємства «Оберхліб». Адже власних приміщень з контролем клімату сушильне виробництво поки що не має, а при зберіганні сушеної продукції потрібно контролювати вологість повітря: вона не повинна перевищувати 75%.

«Температура і процес сушіння для різних продуктів різний», — розповідає технолог. А сушать тут не тільки яблука, а й інші фрукти, ягоди й овочі, які здає населення: сливу, калину, шипшину, цибулю, капусту, навіть печериці, опеньки й помідори. Крім того, робили спеціальні набори для борщу й для узвару.

Як розповідають у кооперативі, особливо багато насушили слив, бо на цю культуру був урожай. Сушений чорнослив робили, відповідно до замовлення, і з кісточкою, й без. На замовлення виготовили навіть партію консервованого чорносливу в сиропі. Чимало насушили дикорослої шипшини, яку населення здавало до морозів. Також великим попитом користувалися сушені яблука, груші й набори для узвару, калина. Грибів насушили небагато, бо вони досить дорогі, але розійшлися вони дуже швидко. Так само розлетілися виготовлені на пробу в’ялені помідори, рецепт яких розробили самі: спочатку підв’ялюють за температури 40 ºС, потім досушують при 80 ºС, і консервують в олії (спочатку використовували оливкову, потім перейшли на соняшникову — і продукту це не зашкодило).

Невдалим вважають хіба що досвід сушіння часнику: хоча й ціна кінцевого продукту порівняно висока, але денце потрібно відрізати тільки вручну, тож прибуток виходить практично нульовий.

Перші результати й амбітні плани

Першим сезоном засновники підприємства задоволені. Так, гроші, позичені у інших осіб на інвестиції, по мірі реалізації продукції повіддавали. І навіть заробили на подарунки дітям з дитсадків, а згодом планують допомогти селищу і навколишнім селам хоча б з мінімальним ремонтом доріг.

Хоча збут тільки почали налагоджувати. Сушену продукцію забирають магазини з Івано-Франківська і ще ближчої Коломиї. Беруть і місцеві торгові точки, але левова частка попиту такої продукції припадає на великі міста. Також почали активно брати продукцію заклади харчування, які використовують її як напівфабрикат.

Головним результатом першого сезонуназивають саме вивчення попиту і налагодження каналів збуту. Хоча щодо останнього: основне — ще попереду. Адже ще не доїхали навіть до львівського «Шувара». А існують ще плани виходу на зовнішні ринки.

Та для реалізації всіх можливостей потрібно наростити обсяги. «Щоб продавати продукцію армії або компанії Nestle, яка шукала постачальників сушених овочів, потрібно вийти на значно більші обсяги, ніж були у нас у перший сезон», — говорить Богдан Станіславський.

Хоча підприємство наразі працює тільки з населенням (хіба що малину приймали у фермерів), його керівники вбачають чималі резерви навіть у тій сировинній базі, яка є зараз. Вони вважають, що в майбутньому збільшенню обсягів здачі сировини стане вже те, що населення згодом звикне, що в Обертині в сезон приймають яблука та іншу продукцію кожного робочого дня з 9-ї до 18-ї. Адже досі фрукти й ягоди приймали лише перекупники, які приїздили ненадовго. І ціни встановлювали теж з розрахунку «поспішайте здавати за мою ціну, поки я тут стою, бо як поїду, взагалі ніхто не купить».

Тож «Файні ябка» виграють порівняно з перекупниками більше цим, ніж ціною. Наприклад, яблука вони минулої осені приймали по 4 грн/кг, набавляючи ціну, якщо яблука рвані, а не збирані з землі, і збиваючи, якщо приймальник бачив, що частина яблук у мішку некондиційні. «Бувало, нас лаяли, що ми здирники, спекулянти, а наступного дня приносили нам яблука. Виявлялося, що люди порахували не тільки ціну в Івано-Франківську на базарі, а ще й вартість дороги», — розповідають приймальники продукції.

Також у "Файних ябках" очікують, що час покаже безпідставність побоювань людей щодо втрати субсидії, якщо вони здаватимуть продукцію легально. Адже "Файні ябка", де розплачуються готівкою в момент здачі продукції,

документи оформлюють на підставі довідки, що людина продає продукцію з власної присадибної ділянки. І, як переконують на сушарні, саме завдяки наявності таких довідок ще ні до кого зі здавачів не приходили податківці з перевіркою і ні в кого не забрали субсидію на опалення.

На наступний сезон "Файні ябка" планують виїздити до навколишніх сіл у певні дні, заздалегідь оголошуючи про приймання продукції. Бо досі приймали тільки те, що люди самі привезуть, хіба що якщо якась старенька бабця попросить, то приїздили до неї за яблуками.

Водночас «Файні ябка» виявили зацікавленість у співпраці з фермерами, особливо, якщо знайдуться замовники великих обсягів. З фермерами сушарня готова укладати угоди заздалегідь, особливо якщо ті запропонують продукцію з певними характеристиками. Також при наявності відповідних замовлень на кінцеву продукцію тут готові закуповувати сировину навіть у тих самих перекупників.

Але основний результат, якого тут чекають — це те, що місцеві мешканці стануть насаджувати нові яблуні у себе на подвір’ях, на городах, а, може, й на земельних паях, які зараз поголовно здаються в оренду заїжджим агрофірмам. Адже в цьому випадку, як вважає Богдан Станіславський, мешканці селища зароблятимуть більше, ніж зараз, і не так прагнутимуть на заробітки за кордон. Відповідно, й селище розвиватиметься.

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com