Ігор Яцук, генеральний директор Інституту охорони ґрунтів України: «Рівень гумусу за 20 років знизився на 0,2%, бо органічних добрив не вноситься й десятої частини від потреби»

Зараз багато говориться про деградацію грунтів. Сайт propozitsiya.com попросив детальніше прояснити суть проблеми і порадити шляхи її вирішення генерального директора Інституту охорони грунтів Ігоря Яцука. І він дав докладне інтерв’ю.

Як за останні роки змінилися показники родючості ґрунтів по Україні? Чи однакова ситуація по різних регіонах, чи десь ґрунти деградують швидше?

За оцінками науковців, на сьогодні понад 40% сільськогосподарських угідь деградовані. Зменшується вміст гумусу в грунті, відбувається підкислення і засолення, вітрова й водяна ерозія, порушується механічний склад. Баланси вмісту гумусу і поживних речовин у ґрунті від’ємні.

За останні 20 років вміст гумусу в ґрунтах України зменшився на 0,2%. Тоді як для збільшення вмісту гумусу в ґрунті лише на 0,1% треба на 25-30 років вивести земельну ділянку з сільськогосподарського використання. Найбільше вміст гумусу зменшився у Волинській (15 %), Полтавській (11%), Хмельницькій (9%) і Харківській (7%) областях.

Головним ресурсом для відтворення гумусу в ґрунті залишаються органічні добрива. У 2015 році їх внесення становило лише 0,5 т/га посівної площі при мінімальній нормі, залежно від ґрунтово-кліматичної зони, від 8 до 14 т/га. Дефіцит балансу гумусу у 2015 році становив 130 кг/га проти 530 кг/га у 2010 році.

Збільшення в останні роки обсягів біологізації землеробства, зокрема заорювання рослинних решток, дало змогу дещо зменшити цей дефіцит.

На сьогодні 61,9 % обстежених ґрунтів України мають середній та підвищений вміст гумусу, 15,4 % – дуже низький та низький, і лише 22,8 % обстежених площ мають високий та дуже високий вміст гумусу.

Тривають процеси деградації ґрунтів шляхом підвищення кислотності. Висока питома вага кислих ґрунтів характерна для зони Полісся (45,6 %). Найбільше показник реакції ґрунтового розчину погіршився в Чернігівській (на 7 %), Харківській (на 6 %), Сумській (на 5 %), Івано-Франківській та Вінницькій (на 4 %) областях.

Найбільші площі ґрунтів із лужною реакцією ґрунтового розчину характерні для зони Степу: в Запорізькій області – майже 100%, в Одеській – 74,4%, Миколаївській – майже  40%.

На інтенсивність процесів підкислення ґрунтів впливає насамперед відсутність заходів з хімічної меліорації. Так, у 2015 році було провапновано лише 2,4% від загальної площі кислих ґрунтів із мінімально необхідних 20 %. Також в останні роки істотно зменшилося внесення органічних добрив, які є вагомим джерелом повернення в ґрунт кальцію. Застосовуються в основному азотні мінеральні добрива, які змінюють реакцію ґрунтового середовища в бік підкислення. Зокрема, у 2015 році питома вага азотних добрив у загальному обсязі добрив, що вносяться у ґрунт, сягала майже 70 % за оптимальних 40–42 %.

Зменшення внесення у 2015 році мінеральних добрив до 79 кг/га діючої речовини, проти 141 кг/га у 1990 році та насичення сівозмін культурами інтенсивного мінерального живлення призвело до дефіциту поживних речовин у обсязы 67 кг/га, а на всю посівну площу - 1122,3 тис тонн.

 Яка роль у зниженні родючості такого чинника, як скорочення сівозмін, а яка – зниження поголів’я?

Обидва чинники негативно впливають на збереження родючості ґрунтів, до того ж, вони тісно пов’язані між собою.  

Скорочення поголів’я худоби зменшило попит на виробництво кормів. Як наслідок, істотно скоротилися площі під кормовими культурами, насамперед бобовими травами, які є найкращими попередниками для всіх культур. Крім того, в останні роки різко збільшилися площі під такими культурами як соняшник, ріпак, кукурудза, які дуже виснажують ґрунт.   

Свого часу завдяки сівозмінам фітосанітарний стан посівів був значно кращий, з полів були усунуті злісні бур’яни, поживні речовини використовувалися виключно на формування врожаю, і баланс їх був позитивним. Нині більшість їх ігнорують, не розуміючи, що тільки застосуванням сівозмін, без додаткових матеріальних витрат, можна збільшити продуктивність поля на 15 %.

Якою має бути норма внесення основних елементів живлення і скільки вносять по факту? Чи зростає норма внесення за останні роки?

Мінімальна потреба в мінеральних добривах становить 151 кг на 1 га посівної площі, з них азотних – 89 кг, фосфорних – 32 кг та калійних – 30 кг.

За останні 10 років норма внесення мінеральних добрив на 1 га посівної площі  збільшилася в 2 рази: з 51 кг/га до 110 кг/га поживних речовин, з них азотних – з 33 кг/га до 74 кг/га, фосфорних – з 10 кг/га до 20 кг/га та калійних – з 8 кг/га до 16 кг/га. Але й надалі основну частку внесених мінеральних добрив становлять азотні (близько 70 %).

Отже, норма внесення мінеральних добрив поступово наближається до потреби і становить 73% від необхідної кількості, з них азотних – 83 %, фосфорних – 63 % та калійних – 53 %.

Наскільки безпечно зараз використовувати курячий послід та свинячий гній, адже цих тварин часто пічкають антибіотиками?

Так, антибіотики слабо абсорбуються в шлунково-кишковому тракті тварин, і до 30-90% препарату в незмінному вигляді виходить з організму з екскрементами. Тому великі кількості антибіотиків можуть потрапити в ґрунт й інші компоненти довкілля. Відомості про ступінь забрудненості антибіотиками ґрунту представлені слабо. Тому побоювання щодо негативних наслідків нерегульованого застосування антибіотиків у сільському господарстві зрозумілі.

Як показує досвід Західної Європи, інтенсивне тваринництво неможливе без антибіотиків та інших лікарських засобів, але всі вони підлягають контролю у продовольчій сировині та харчових продуктах. До того ж, в ЄС з 2006 року заборонено використання антибіотичних стимуляторів росту (AGP) в кормах для сільськогосподарських тварин, при цьому дозволено використовувати антибіотики в якості лікарських препаратів. Навіть у США, де використання антибіотиків цілком законно, все ж таки шукають альтернативи.

В Україні на сьогодні також існує певний контроль в цьому питанні. Так, для продовольчої сировини рослинного і тваринного походження потрібні сертифікати відповідності та ветеринарні документи, що містять інформацію про залишкову кількість антибіотиків для тваринної сировини.

Чи можна компенсувати брак гною за рахунок сидератів чи пожнивних решток?

Так. Приорювання в ґрунт зеленого добрива рівноцінно внесенню 25–30 т/га гною, підвищує вміст гумусу в ґрунті, збільшує доступність для рослин фосфатів і зменшує втрати ґрунтом азоту.

Крім того, сидерати зменшують вимивання поживних речовин, покращують аерацію та вологоутримуючі властивості ґрунтів, переводять поживні речовини у доступну форму та запобігають пересушуванню ґрунту в проміжках між основними культурами. Багато сидеральних культур, таких як люпин, буркун, гречка, середела, фацелія й хрестоцвіті, добре засвоюють з ґрунту і переводять у розчинну форму мікроелементи й фосфор.

Зелене добриво – найдешевший і найефективніший спосіб комплексного відродження грунту. Ми радимо вирощувати сидерати як проміжні культури, коли з весни до збирання вирощується основна культура (озимі, ранні та ярі зернові, рання картопля, капуста та інші), а після збирання основної культури сіються сидерати. У структурі посівних площ сидерати повинні займати не менше 20 %.

Які сидерати, на Вашу думку, найкращі?

Краще на зелене добриво висівати бобові культури. Завдяки фіксації ними азоту із повітря вони залучають в ґрунт від 100 до 300 кг/га азоту повітря, з яких 75–200 кг є чистим прибутком для ґрунту. Це дає змогу на 20–40 % компенсувати витрати азоту і тим самим істотно зменшити рівень застосування добрив мінерального азоту.

Корені сидератів, проникаючи в нижні глибокі шари ґрунту, підіймають з них в орний шар вимиті раніше елементи живлення, в тому числі і кальцій, який розкислює ґрунт.

У якості сидератів застосовують зернобобові суміші, люпин, горох, ріпак, гірчицю, редьку, суріпку, жито, райграс та інші. Узагалі сидератом може бути будь–яка культура, яка має великий об’єм вегетативної маси і спроможність вегетувати при осінньому похолоданні та короткому світловому дні.

Який, на вашу думку, максимальний відсоток соломи чи стебел соняшника та кукурудзи можна спалювати, а який потрібно заорювати для відновлення родючості ґрунту?

Зважаючи на незадовільний стан грунтів в Україні, зокрема низький рівень гумусу в ньому, всі органічні речовини, такі як стебла кукурудзи, соняшника, соломи зернових колосових культур, потрібно вносити у подрібненому вигляді в грунт для поповнення запасів гумусу.  Це так звана відновлювальна система удобрення.

Тож ми однозначно вважаємо злочином спалювання соломи в сучасних котлах для вирішення енергетичних проблем, як це роблять за кордоном. Прихильники такого теплового використання соломи не беруть до уваги той факт, що там нема такого від’ємного балансу органічної речовини, як у нас. Існують інші рослини, які можуть бути використані для отримання палива - так звані біоенергетичні культури: міскантус, топінамбур, ріпак, сильфія, амарант, верба тощо. Причому для їх вирощування підходять і малородючі землі.

Наскільки ефективне внесення гуматів, які зараз багато хто рекламує?

Гумати ефективно стимулюють процеси росту і розвитку культур. Дія гуматів позитивно позначається на структурі ґрунту, на його фізичних, хімічних та біологічних властивостях. Внаслідок їх застосування поліпшується структура ґрунту, краще розвивається коренева система рослин та засвоюються поживні речовини.

Крім того, здатність гумінових сполук розчиняти велику кількість ґрунтових мінералів призводить до мобілізації важкодоступних рослинам елементів мінерального живлення. Загалом гумінові кислоти та їх солі створюють довгострокові запаси усіх елементів живлення, вуглеводів, амінокислот тощо. Використання гуматів в якості добрива є більш простим, ніж підживленння органічними речовинами, однак повністю замінити внесення органіки ці речовини не здатні.

Чи справді перехід від оранки до міні-тілл і ноу-тілл допомагає відновити родючість ґрунтів? За яких умов і з якою швидкістю?

Технології no-till і mini-till відновлюють ґрунтоутворювальні процеси. При mini-till більша частина пожнивних решток залишається на поверхні ґрунту, зберігаючи таким чином його вологість і знижуючи ймовірність ерозії. Мінімальна технологія часто розглядається як перехідний етап до нульової – no-till, при якій земля не ореться, а пожнивні рештки розподіляються по поверхні ґрунту.

Проте не у всіх випадках рішення щодо застосування цих технологій є виправданим. Воно має брати до уваги рельєф, зволоження та склад ґрунту, щільність ґрунту та вміст у ньому гумусу, конкретну культуру, потенційну небезпеку водної та вітрової ерозії.

В Україні є чимало позитивних і негативних передумов для впровадження нульового обробітку. В інституті грунтознавства та агрохімії імені  О.Н. Соколовського створили синтетичну карту класів ґрунтів України за сприятливістю до мінімального і нульового обробітку. Науковці визначили площу в 5 млн га, де впровадження нульової технології в Україні не матиме ризиків.  Це переважна частина чорноземних ґрунтів Лісостепу, які мають добре виражену структуру й помірну ущільненість. Південніше від цієї зони, де існує загроза ерозії, мінімальний і нульовий обробіток також необхідний, але за умови обробки полів засобами захисту рослин. Так, у Кіровоградській області за 5 років застосування технології встановлено відновлення життя ґрунту, збільшення вмісту органічної речовини, нейтралізацію реакції ґрунтового розчину, підвищення вмісту калію та фосфору.  

Однак вчені застерігають від застосування no-till і mini-till на перезволожених, солонцюватих і кам’янистих ґрунтах.  

До того ж, негативними аспектами нульового обробітку є потреба в більшій кількості ЗЗР через забур’яненість і хвороби.

Наскільки б допомогло відновленню родючості виконання агрохімічних аналізів і надання безкоштовних рекомендацій для дрібних виробників?

На сьогодні в користуванні фермерських господарств перебуває 4,3 млн га сільськогосподарських угідь. Для обстеження сільськогосподарських угідь й надання рекомендацій щодо збереження й підвищення родючості ґрунтів для дрібних товаровиробників потрібно понад 20 млн грн щорічно або 3 тис грн на одного землекористувача.

На наш погляд, доцільніше було б на законодавчому рівні посилити відповідальність сільськогосподарських товаровиробників за охорону та збереження родючості ґрунтового покриву.

Чи варто було б Україні впровадити практику деяких європейських країн,  де інспектори роблять аналізи ґрунтів і штрафують власників за зниження родючості?

На сьогодні таку практику впроваджувати недоцільно. Для вдосконалення механізмів контролю за використанням ґрунтів розроблено проект постанови Кабміну  «Про нормативи якісного стану ґрунтів». Він визначає параметри, які будуть основою для висновків та прийняття рішень.       

Разом з тим вважаємо, що запровадження прозорого, зрозумілого  механізму накладання штрафних санкцій є надзвичайно актуальним. З цією метою розроблено і на даний момент проходить процедуру погодження проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення механізмів збереження ґрунтів та економічного стимулювання відтворення їх родючості». Прийняття цього документа дасть змогу врегулювати всі питання, пов’язані із  запровадження реального, дієвого механізму контролю за охороною та раціональним використанням земельних ресурсів.

Надія Лядецька, n.liadetska@univest-media.com