Фюзілад Форте — надійний заслін бур‘янам

Фюзілад Форте — надійний заслін бур‘янам

Сарана є одним із найнебезпечніших шкідників сільськогосподарських культур. Останніми роками не минає вона своєю “увагою” і Україну. Порівняна стабільність розвитку популяцій за невисокого рівня чисельності особин видів даної групи комах на території нашої країни у повоєнні роки призвела до того, що цим шкідникам сільськогосподарських культур, особливо в Степу України, почали приділяти менше уваги. Проте з середини 90-х років в Україні спостерігається значне підвищення чисельності особин у популяціях окремих видів саранових, особливо італійської сарани. Так, у 1995 році шкідник відмічений пунктами сигналізації та прогнозів у Автономній Республіці Крим, Запорізькій та Херсонській областях на площі 100 тис. га, в 1996—1997 роках — у зазначених регіонах та Донецькій, Дніпропетровській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській областях — уже на площі більше мільйона гектарів. З огляду на таку ситуацію при Міністерстві сільського господарства і продовольства України було створено Надзвичайну комісію з боротьби з сараною.

Спостереженнями під час вегетаційних періодів 1995–1998 років у степовій зоні України встановлено, що із саранових в агроценозах домінувала італійська сарана, або, як її ще називають, італійський прус (Calliptamus italicus L.).
Представники роду Calliptamus — як італійський, так і богарний, туранський, закавказький, пустельний, за оптимальних умов для свого розвитку здатні різко підвищити чисельність популяції та завдавати значних збитків сільському господарству. Ареал італійської сарани досить широкий — один із найбільших серед представників роду. Цей вид є звичайним у степовій зоні Євразії, Середземномор’ї (зона маквісу), Казахстані, Середній Азії (долини річок, оази, передгір’я). Спалахи розмноження італійської сарани періодично спостерігаються в Іспанії, Франції, Казахстані, Середній Азії, південних областях європейської частини Росії. Останніми роками масове розмноження італійської сарани в степових регіонах Росії характеризується як надзвичайна ситуація. За даними Російської республіканської лабораторії діагностики і прогнозів, спалах розмноження цього шкідника почався у 1992 році. Захисні заходи, починаючи з 1997 року, проводяться на площі понад 150 тис. га. Але, попри значні зусилля і кошти, витрачені на застосування засобів захисту рослин проти італійської сарани, зупинити різке підвищення чисельності її популяції поки що не вдалося. Окрім цього, спостерігається активізація вогнищ перелітної сарани та підвищення чисельності популяцій ряду видів нестадних саранових.
У Криму на кінець липня 2001 року, за повідомленнями Державної республіканської станції захисту рослин, сарана повністю знищила врожай багаторічних трав, ярого ячменю, соняшнику на площі близько 2000 га. Жарка суха погода створює оптимальні умови для дальшого поширення і розвитку шкідника. У Донецькій, Запорізькій, Луганській, Харківській, Херсонській областях, АР Крим подальший розвиток сарани триватиме. Осередки високої чисельності і шкідливості найбільш шкодочинного виду — італійської сарани — можливі у крайових смугах посівів сільськогосподарських культур, що межують з резерваціями шкідника (невгіддя, випаси, лісосмуги тощо).
Як поліфаг італійська сарана пошкоджує листя, стебла хлібних злаків, бобових трав, кукурудзи, соняшнику, зернобобових, овочевих, баштанних, технічних, лікарських, лісових, плодових культур, винограду. Протягом вегетаційних періодів 1996–1998 років у Запорізькій і Херсонській областях личинки та імаго (дорослі особини) італійської сарани надавали перевагу зрідженим та широкорядним посівам люцерни і занедбаним сільськогосподарським угіддям з негустим і невисоким трав’яним покривом. На узбіччях полів найкращим укриттям для представників цього виду є негусті зарості споришу. У таких місцях відмічено і підвищену кількість кубушок (групових, у вигляді торбочки, грунтових кладок яєць) пруса (4–8 м2).
Від правильного визначення вікової належності личинок сарани багато в чому залежить успіх захисних заходів. Усі саранові належать до комах з неповним перетворенням. Їхні личинки за будовою та способом життя подібні до дорослих комах. Період життя личинки між двома послідовними линяннями називається її віком. Личинки різних віків відрізняються розмірами, кількістю члеників вусиків, ступенем розвитку зачатків крил та іншими морфологічними ознаками, але що старший вік личинки, то більше схожа вона на дорослу особину відповідного виду. Личинки італійської сарани мають 5 віків. Для визначення віку личинки можна скористатися схемою, наведеною в журналі “Захист рослин” за 1998 р., №6, с. 4. Личинки 1–3 віків вважаються молодшими, а 4 і 5 — старшими.
В окремих вогнищах щільність личинок молодших віків італійської сарани перевищувала 400 особин/м2. За такої щільності личинок спостерігалось утворення куліг. Куліга — це стабільне (таке, що не розсіюється навіть за примусових спроб її розігнати) скупчення личинок сарани, що переміщуються по поверхні грунту. За нашими даними, при переміщенні куліг на полях багаторічних трав, соняшнику та інших культур відмічалося повне знищення надземної частини рослин.
Послаблення уваги до саранової проблеми призвело до того, що в період спалаху чисельності шкідника наукове і практичне забезпечення роботи із захисту рослин від нього у зазначений період виявилося недостатнім.
Значне підвищення чисельності і, як наслідок, шкодочинності саранових, особливо італійської сарани, на зазначеній території після тривалого періоду порівняної стабілізації викликало необхідність пошуку найефективніших засобів їх контролю. У роки стрімкого підвищення чисельності популяції саранових застосування хімічних засобів є основним методом захисту рослин від цих шкідників.
Із хімічних препаратів для захисту від сарани в Україні до недавнього часу були рекомендовані Сумітіон, 50% к.е., і Децис, 2,5% к.е. (“Перелік...”, 1996). Тому нами досліджувалася біологічна ефективність цілої низки препаратів з різних хімічних груп для захисту рослин від цього шкідника. Також уточнювались оптимальні норми їх застосування для захисту сільськогосподарських культур від сарани.
Протисаранові заходи із застосуванням інсектицидів піретроїдної групи на початку масового розмноження шкідника у багатьох випадках виявилися малоефективними. Це зумовлено тим, що препарати цієї групи мали короткий період дії проти сарани, а в умовах підвищених температур у степовій зоні (особливо в 1996 році) біологічна ефективність цих препаратів різко знижувалася. Пізнє виявлення куліг сарани, у яких переважали личинки старших віків (більш стійкі до дії інсектицидів), — ще одна з причин низької ефективності цих препаратів.
Термін захисної дії застосовуваних проти саранових піретроїдів становив 4–7 днів, тоді як вихід личинок під час спостережень у 1997 і 1998 роках був розтягнутий і тривав довше зазначеного періоду. Тому вже через тиждень після використання піретроїдних препаратів у місцях з достатнім “запасом” шкідника в кубушках на посівах сільськогосподарських культур або на територіях, прилеглих до ділянок, де застосовували інсектициди, чисельність сарани починала збільшуватися.
Застосування інсектицидів групи фенілпіразолів — Регенту, 80% в.г., і Адонісу, 4% к.е., забезпечувало високий захисний ефект за високої чисельності личинок італійської сарани. Ці препарати виявилися значно ефективнішими від інсектициду Карате, 5% к.е., у нормі його витрати 0,4 л/га і навіть 0,5 л/га.
З препаратів фосфороорганічної групи високу захисну спроможність посівів сільськогосподарських культур показали застосовувані проти личинок італійської сарани молодших віків у роки досліджень препарати: Базудин, Дурсбан, Нурел-Д, Сумітіон.
Останнім часом у світовій практиці для контролю чисельності шкідливих ентомооб’єктів з успіхом використовують інгібітори синтезу хітину комах. Вони мають високий захисний ефект при застосуванні в невеликих нормах витрати і безпечніші для довкілля, порівняно з інсектицидами інших хімічних груп.
З огляду на це у 1998 році для захисту посівів сільськогосподарських культур від італійської сарани в степовій зоні України ми провели випробування препарату Димілін, 25% з.п. (діюча речовина — дифлубензурон), що належить до групи інгібіторів синтезу хітину. Чисельність личинок молодших віків даного виду перебувала на рівні 50 особин/м2.
Дослідженнями встановлено, що біологічна ефективність Диміліну, 25% з.п., за норми його витрати 120 г/га поступово збільшувалася — з 14,6% через 3 дні після застосування препарату до 95% на 14-й день. Дальші спостереження за розвитком італійської сарани після застосування препарату протягом 28 днів виявили стабільність його високої захисної дії.
Слід зазначити, що застосування хімічного методу для контролю чисельності саранових є частиною інтегрованої системи захисту, яка включає агротехнічні прийоми та заходи у поєднанні з використанням інсектицидів в оптимальні строки, визначені на основі спостережень за розвитком цих шкідників.
Спеціалісти Інституту захисту рослин УААН (М. Секун, О. Нехай, В. Лобко) розробили технологію захисту сільськогосподарських угідь від саранових. Випробування цієї технології у степовій зоні України показало, що її застосування дає змогу захистити посіви сільськогосподарських культур від шкідливих саранових до початку утворення куліг та знищити шкідників цієї групи за наявності їх на посівах.
Додаткову інформацію можна одержати за адресою: 03022 Київ, вул. Васильківська, 33, Інститут захисту рослин УААН.

В. Лобко,
наук. співробітник,
О. Нехай, ст. наук. співробітник Інституту захисту рослин УААН