Форс-мажори вітчизняного агробізнесу

Урожай на ланах можуть знищити не лише мороз або посуха...

Ша­новні керівни­ки сільгосп­під­приємств!
Хо­че­мо по­пе­ре­ди­ти вас, що в нашій країні, де політи­ки на кож­но­му кроці за­яв­ля­ють про по­тре­бу по­бо­ро­ти ко­руп­цію, і та­ке бу­ває. Під час зби­ран­ня вро­жаю, без ва­шо­го відо­ма й особ­ли­вих це­ре­моній, на ва­ше по­ле мо­жуть за­про­с­то заїха­ти чужі ком­бай­ни. На 200 га во­ни ста­ран­но збе­руть ваш уро­жай со­няш­ни­ку, дбай­ли­во зсип­лють із бун­керів 500 т насіння вартістю близь­ко
2 млн грн у Ка­мА­Зи, які по­ве­зуть ви­ро­ще­не ва­ми в невідо­мо­му на­прям­ку. А потім, май­же як у тій ди­тячій книжці: шу­кає міліція, шу­кає про­ку­ра­ту­ра... Місяць шу­ка­ють, два, півро­ку... Але знай­ти, на жаль, не мо­жуть. І це на­сто­ро­жує, ад­же ви осо­би­с­то зро­би­ли все від вас за­леж­не, щоб від­по­відні ор­га­ни опе­ра­тив­но ви­к­ри­ли роз­кра­дачів ва­шої влас­ності й по­вер­ну­ли вам ваш уро­жай. На­чеб­то й про не­санк­ціоно­ва­не вторг­нен­ня на по­ле од­ра­зу за­яви­ли в міліцію. І но­ме­ри ма­шин та ком­байнів ре­тель­но пе­ре­пи­са­ли, й навіть про­сте­жи­ли, ку­ди зво­зять ваш со­няш­ник. Усі ці «залізо­бе­тонні роз­клад­ки» та­кож пе­ре­да­ли до­бле­сним пра­во­охо­рон­цям. Але, ви­яв­ляється, дар­ма че­каєте, що спра­вед­ливість от-от пе­ре­мо­же.
А не­за­ба­ром у вас вза­галі по­чи­на­ють з'яв­ля­ти­ся при­пу­щен­ня, що спра­ву по­про­с­ту спу­с­ка­ють на галь­мах. Що, мож­ли­во, ніхто ні со­няш­ник не шу­кає, ні вин­них у йо­го зник­ненні на­леж­ним чи­ном ка­ра­ти не зби­рається, а про­сто ство­рюється ви­димість слідчих дій. Потім при­хо­дить прозріння: не­вже лю­ди, які за служ­бо­вим обов'яз­ком по­винні за­хи­ща­ти ваші інте­ре­си, теж «у долі» зі зло­вмис­ни­ка­ми? Не віря­чи своїм здо­га­дам, ви зно­ву й зно­ву пе­ре­пи­туєте се­бе: то не­вже спра­ва зі зник­лим уро­жаєм - чітко зре­жи­со­ва­на ви­со­ко­по­с­тав­ле­ни­ми чи­нов­ни­ка­ми, при­бут­ко­ва для ба­га­ть­ох її учас­ників, схе­ма? Для них, а не для вас. Зго­дом ви де­далі сильніше ут­вер­д­жуєте­ся в своїх здо­га­дах. І вже з жа­хом по­чи­наєте усвідо­млю­ва­ти: уро­жай вартістю в
2 млн грн виїхав з по­ля без­по­во­рот­но, ніхто нічо­го не по­вер­не. А вам за ро­бо­ту, замість при­бут­ку, за­ли­ша­ють­ся бор­ги в зар­пла­ті, не­по­га­шені банківські кре­ди­ти й кон­ча по­тре­ба роз­ра­ху­ва­ти­ся з влас­ни­ка­ми зе­мель­них паїв.
По­годь­те­ся, сільгоспви­роб­ни­кам є привід за­мис­ли­ти­ся: чи вар­то в та­ких умо­вах ри­зи­ку­ва­ти?

Громадяни бандити: домушники, ведмежатники та інші любителі легкої наживи!

Те­пер ко­рис­на інфор­мація для вас!
До­сить «па­ри­ти­ся» над сей­фа­ми, бра­ти бан­ки й вди­ра­ти­ся до квар­тир, ри­зи­ку­ю­чи одер­жа­ти ре­альні стро­ки! На­став час ви­хо­ди­ти в по­ле. Там кра­са: не­має ні замків, ні сиг­на­лі­за­цій. Мож­на «підня­ти» кілька мі­льйонів гри­вень, як ка­зав відо­мий кіно­ге­рой, «без шу­му та пи­лу». Куш, по­годь­те­ся, чи­ма­лий. Ви­с­та­чить і відку­пи­ти­ся, й собі за­ро­би­ти. Як­що все пра­виль­но об­ста­ви­ти, навіть ко­ли схоп­лять за ру­ку, мож­на відбу­ти­ся лег­ким пе­ре­ля­ком у ви­гляді штра­фу. При­чо­му на «полі чу­дес» не по­тріб­но за­ко­пу­ва­ти гроші, це зроб­лять сільгоспви­роб­ни­ки: самі ви­сіють і ви­ро­с­тять. Ла­сим на чу­же за­ли­шається тільки зібра­ти вро­жай, як це й ста­ло­ся на зем­лях, які в Но­во­во­до­лазь­ко­му рай­оні Харківської об­ласті об­роб­ляє підприємець Дьо­лог. Але про все по-по­ряд­ку...

В. Дру­жен­ко,
спеціально для журналу «Пропозиція»

Чо­го не ба­чать
у керівних кабіне­тах
Олек­сандр Дьо­лог на зе­мель­них наділах се­лян шість років поспіль ви­ро­щує пше­ни­цю, ячмінь, со­няш­ник і ку­ку­руд­зу. При­ват­ний під­приє­мець ук­лав до­го­во­ри про спільне ви­ко­ри­с­тан­ня зе­мель­них діля­нок. Хоч як кру­ти, Дьо­лог - аг­ро­ви­роб­ник, бо дбає про про­до­воль­­чу без­пе­ку на­шої країни. А ще - ре­гу­ляр­но роз­дає кож­но­му влас­ни­кові паю по 2 т зер­на на рік. У цьо­му й по­ля­гає йо­го ро­бо­та і чи­ма­ла суспільно-ко­рис­на діяльність. А от­же, у керівних кабі­не­тах, де виз­на­ча­ють аг­рар­ну полі­ти­ку, ма­ють до­слу­ха­ти­ся до та­ких, як Олек­сандр, зро­би­ти пра­ви­ла гри зро­зуміли­ми, про­зо­ри­ми й вигідни­ми. І для ньо­го, і для тих, хто пра­цює на цих по­лях по­руч із ним. Але на­справді все зовсім не так.
Вза­галі, в Олек­сан­д­ра Дьо­ло­га яс­к­ра­во ви­ра­же­на підприємниць­ка жил­ка - ду­же ко­рис­на спра­ва для тих, хто зай­мається аг­робізне­сом. Він на­вчав­ся в Хар­кові в інже­нер­но-еко­номічно­му ін­сти­туті, за фа­хом бу­хоблік і аналіз гос­по­дарсь­кої діяль­ності. А до цьо­го - в пе­д­у­чи­лищі. Тож ос­но­ви аг­робізне­су ос­во­ю­вав на прак­тиці - пря­мо в полі. І, тре­ба ска­за­ти, не­бе­зуспішно. Олек­сандр у цій справі за­своїв до­б­ре, що на кількох гек­та­рах ве­ли­ких гро­шей не за­ро­биш. Потрібні об­ся­ги. Щоб і озимі сіяти, й ку­ку­руд­зу, й со­няш­ник, і сою. Так і сіво­зміну мож­ли­во ви­т­ри­му­ва­ти, і очіку­ва­ний при­бу­ток мож­на роз­кла­да­ти в різні «ко­ши­ки». Як ка­же підприємець, «у сільсько­му гос­по­дарстві чи­ма­ло ри­зиків. На одній куль­турі мож­на до­б­ре "підня­ти­ся", на другій - про­летіти. Озимі за шість років тричі ви­мер­за­ли. І нині си­ту­ація з ни­ми ду­же не­про­с­та...».
Лан - най­кра­щий пе­да­гог
Шко­ла, яку Олек­сандр Дьо­лог прой­шов на по­лях, плюс йо­го бізне­со­ва жил­ка по­зи­тив­но впли­ну­ли на ви­роб­ничі ре­зуль­та­ти. Сільське гос­по­дар­ст­во за­без­пе­чує не­по­га­ний при­­бу­ток.
На ­пи­тан­ня, чи мож­на в на­ших умо­вах в аг­рарній справі бу­ти успішним, ад­же на­вкру­ги тільки й го­во­рять, що сіль­ське гос­по­дар­ст­во збит­ко­ве - відпо­ві­дає філо­софсь­ки: «Не мо­жуть усі лю­ди бу­ти щас­ли­ви­ми. Хо­ча, ніби­то й роб­лять усе од­на­ко­во... А в сільсько­го­с­по­дарсь­ко­му бізнесі й по­готів. Ця спра­ва ду­же ри­зи­ко­ва­на. Мо­жеш "про­летіти" на чи­­ма­ленькі су­ми. І до цьо­го маєш бу­ти го­то­вим - і фінан­со­во, й мо­раль­но. Пе­ре­сту­пив і пішов далі. При­міром, цьо­го ро­ку, ма­буть, до­ве­деть­ся пе­ресіва­ти. Хо­ча й па­ра­доксів у сільсько­му гос­по­дарстві ви­с­та­чає. Ди­виш­ся на по­ле з ози­мою пше­ни­цею - здається, за­ги­ну­ло. Все, ду­маєш... Аж рап­том у жни­ва во­но дає чу­до­вий уро­жай. Це ду­же тон­ка ме­жа, і щас­ли­вий той, хто вміє її відчу­ва­ти».
- Ти, - за­пи­тую, - за шість ро­ків на­вчив­ся відчу­ва­ти цю ме­жу?
- Ще ні, це ду­же склад­но.
- Ви­хо­дить, у сільсько­му гос­по­дарстві освіта - не го­ло­вне?
- Не мож­на так ка­за­ти чи за­пе­ре­чу­ва­ти освіту. Освіта - це знан­ня, ва­го­мий ар­гу­мент в аг­ро­ви­роб­ницт­ві, як і в будь-якій справі. Фа­хівець є фахівець...

На­ука вро­жа­ю­ва­ти
На­пев­не, то­му Олек­сандр не по­кла­дається повністю на свої знан­ня. «Сьо­годні, - ка­же, - за­про­сив на­у­ко­во­го спів­робітни­ка з дослідної станції. Сергій Ко­с­тян­ти­но­вич на по­ля поїде, ще раз у мікро­скоп гля­не. У ме­не не­має аг­ро­но­ма. Все ви­роб­ництво про­су­вав сам. Ча­с­то брав на се­бе відповідальність. Але в такій си­ту­ації, як нинішньої вес­ни з ози­ми­ми, я ду­же вдяч­ний на­уков­цям за ко­рисні по­ра­ди. Що­прав­да, од­но­го ро­ку був не по­слу­хав­ся на­уко­во­го спів­ро­бітни­ка, який ре­ко­мен­ду­вав пе­ресіяти озимі, од­не по­ле за­ли­шив. Ду­маю: ну ж бо по­див­лю­ся! Справді, про­тя­гом тиж­ня бур'ян так поліз - врівні з трак­тор­ним радіато­ром. Ми тоді посіви пе­ре­куль­ти­ву­ва­ли. Але гро­шей на цьо­му полі я та­ки до­б­ря­че втра­тив, аби за­ли­шив усі план­та­ції - бу­ла б ка­та­ст­ро­фа».
- Олек­сан­д­ре, - ве­ду далі, - у цьо­му кон­тексті логічне за­пи­тан­ня. Мо­же, вро­жай вар­то стра­ху­ва­ти, як­що ви­ро­щу­ва­ти йо­го так ри­зи­ко­ва­но?
- Із цим, - відповідає співроз­мов­ник, - я не зв'язу­ю­ся. В прин­ципі, це ро­зум­но. У пра­вовій дер­жа­ві. Але су­ди­ти­ся зі стра­хо­ви­ми ком­паніями - собі до­рож­че. Там си­дять юри­с­ти-про­фесіона­ли. До­ве­с­ти, що пше­ни­ця за­ги­ну­ла від льо­до­вої кір­ки, а не ви­мерз­ла чи на­впа­ки - важ­ко. В сільсько­му гос­по­дарстві склад­но вза­галі щось до­во­ди­ти - завж­ди мож­на по­чу­ти «пев­ну дум­ку»: «А чо­му ти не зро­бив то­го-то, щоб цьо­го уник­ну­ти?». От і ви­хо­дить у нас зі стра­ху­ван­ням: про­ки­нув­ся вранці, ство­рив собі про­бле­ми і вклав у свої про­бле­ми свої ж гроші.
По­ля Дьо­лог об­роб­ляє «бе­уш­ною» технікою. З но­во­го - хіба що сівал­ки. Ба­га­то важ­ких трак­торів діста­ло­ся ще від кол­го­с­пу. Їх ре­мон­ту­ва­ли, віднов­лю­ва­ли, й во­ни за­га­лом вла­ш­то­ву­ють.
- Зви­чай­но, в об'єднаній Європі кра­ще. Ку­пив су­час­ну техніку, відпра­цю­ва­ла во­на два-три ро­ки й про­дав. Ко­ли я по­чи­нав свій бізнес, імпорт­ної техніки ще не бу­ло в такій кількості, як те­пер. Зго­дом її ста­ло більше, але ж і ко­ш­ту­ва­ла во­на про­ти тон­ни вро­жаю страш­но до­ро­го. Нині теж не­де­ше­во. І рен­та­бель­ність в аг­ро­ви­роб­ництві впа­ла ду­же серй­оз­но. Паль­но-ма­с­тильні ма­­­­теріали по­до­рож­ча­ли. Вранці в трак­тор тре­ба за­ли­ти 600 л со­ляр­ки по 10 грн за літр - це шість ти­сяч. А трак­торів - вісім. За день потрібно відда­ти 50 тис. грн тільки на диз­па­ли­во! А 50 тис. грн - це, по суті, 50 т зер­на. А трак­то­ри пра­цю­ють не один день. Ми здійснюємо дві-три куль­ти­вації - обов'яз­ко­во.

Не хо­четь­ся ма­ти
зай­вих про­б­лем
- Як вва­жаєш, - пе­ре­хо­ди­мо до фінан­со­вих ­пи­тань, - для та­ких, як ти, дер­жав­на кре­дит­на політи­ка прий­нят­на?
- Це за­ле­жить від лю­ди­ни, - розмірко­вує Олек­сандр. - Хтось бе­ре кре­ди­ти, хтось - ні.
- А як­що під прий­нятні відсот­ки?
- Не тре­ба мріяти про неісну­ю­че. Це моя дум­ка. Прий­нятні відсот­ки - цьо­го не­має й бу­ти не мо­же. Чо­му? Кре­дит од­на лю­ди­на дає - дру­га бе­ре. От­же, той, хто дає, хо­че більше за­ро­би­ти, а хто бе­ре, - праг­не, як то ка­жуть, мінімаль­ною кров'ю виріши­ти свої про­бле­ми. Я на­ма­га­ю­ся не зв'язу­ва­ти­ся з кре­ди­та­ми, щоб не бу­ло про­блем... Хо­ча як еко­номіст ро­зумію: на відсотків двад­цять від коштів, вкла­де­них у бізнес (моя дум­ка), тре­ба бра­ти кре­дит, ко­ри­с­ту­ва­ти­ся ци­ми гріш­ми. Але як сьо­годні мож­на спрог­но­зу­ва­ти ціну май­бут­нь­о­го вро­жаю? Со­ляр­ка - до­ро­га, до­б­ри­ва - страш­но до­рогі! Насіння (здебільшо­го), гер­біци­ди - імпортні. Як мож­на бра­ти кре­дит, не зна­ю­чи, почім про­да­ва­ти­меш збіжжя? Ад­же тобі потрібно чи­мось кре­дит по­вер­ну­ти!
Ри­нок землі: з од­но­го бо­ку, бу­де го­ра гро­шей, а з дру­го­го, - чер­га чу­жо­зем­них ба­жа­ю­чих
Пе­ре­хо­ди­мо з Олек­сан­д­ром до спо­конвічної те­ми про зем­лю.
- Нині ба­га­то го­во­рять, що потрібно невідклад­но за­пу­с­ка­ти ри­нок сільгосп­гек­тарів, мов­ляв, це ви­ве­де на­ше сіль­сь­ке гос­по­дар­ст­во на но­вий рівень. Чи справ­ді, - за­пи­тую, - ви­г­ра­ють від ку­півлі-про­да­жу угідь такі, як ти?
- Ду­маю, з-за кор­до­ну приїдуть і скуп­лять усе за п'ять хви­лин. Нам нічо­го не діста­неть­ся, бо не­має у нас та­ких гро­шей. За кор­до­ном тільки й че­ка­ють цьо­го мо­мен­ту. Як­що доз­во­ля­ти купівлю, тоді потрібно ста­ви­ти жорсткі умо­ви: по-пер­ше, ти маєш бу­ти ук­раїнцем; по-дру­ге, в те­бе не по­вин­но бу­ти ніяких чу­жих гро­шей...
- А як це про­кон­т­ро­лю­ва­ти?..
- Як­що бу­де не так, тоді шейх при­їде, дасть гро­шей ук­раїнцеві. На ньо­го юри­дич­на ком­панія офор­мить усе, на що ви­с­та­чить гро­шей. На­шо­го за­бе­руть за кор­дон, ство­рять йо­му хо­роші умо­ви. А на ньо­го - пів-Ук­раїни оформ­ле­но. Потім він по­да­рує все це, ви­пад­ко­во, то­му са­мо­му шей­хові, в яко­го жив. Схе­ма пра­цює!
- А як­що зроб­лять, як нині хо­чуть, тоб­то од­на лю­ди­на змо­же ку­пи­ти не більше ста гек­тарів?..
- Теж ма­яч­ня ви­хо­дить. Як ве­ликі підприємства ха­зяй­ну­ва­ти­муть на 100 гек­та­рах? Ад­же на них три­мається від­сотків сімде­сят ве­ли­ко­то­вар­но­го ви­роб­ництва. Цю си­ту­ацію тре­ба якось «роз­ру­лю­ва­ти»...
- На твою дум­ку, як­що за­пу­с­тять ку­­півлю-про­даж, ціна на зем­лю впа­де?
- Во­на не встиг­не ні підня­ти­ся, ні впа­с­ти. Зем­лю «рва­ти­муть» так швид­ко. Миттєво! З од­но­го бо­ку, бу­де го­ра гро­шей, а з дру­го­го - чер­га ба­жа­ю­чих. Моя дум­ка, про­тя­гом кількох днів усе бу­де оформ­ле­но. Юри­дич­них ком­паній те­пер ба­га­то, й уго­ди ук­ла­да­ти во­ни мо­жуть ду­же швид­ко. І гро­шей ви­с­та­ча­ти­ме, і ба­жа­ю­чих.
- Є та­ка дум­ка, що ко­ли бу­де за­про­ва­д­же­но ри­нок, то фінан­си ви­ми­ва­ти­муть­ся із сільсько­го гос­по­дар­ст­ва.
- Пра­виль­но. На те, що я нині об­роб­ляю (щоб це стало моїм), тре­ба ще років де­сять пра­цю­ва­ти, мінімум. Чо­му? Візьму, що в ме­не є, всі капіта­ли, ки­ну в зем­лю. Факт? Гро­шей, зви­чай­но, все од­но не ви­с­та­чить. За­кла­ду все, що є, під кре­ди­ти. І пра­цю­ва­ти­му на об­слу­го­ву­ван­ня боргів. На те, щоб по­зи­ку по­сту­по­во відда­ти. Тоб­то про­лон­го­ву­ва­ти­му, про­лон­го­ву­ва­ти­му... Пра­цюй ту­по на кре­дит і будь щас­ли­вий що­ро­ку, що ти ще не «труп» і зумів йо­го об­слу­жи­ти, цей кре­дит. Ба­га­то моїх знай­о­мих пра­цю­ва­ло на кре­дит. Не ви­тяг­ну­ли й збан­кру­ту­ва­ли.
- У зв'яз­ку з купівлею-про­да­жем гек­тарів до­во­ди­ло­ся чу­ти від ба­га­ть­ох аг­раріїв, що во­ни зно­ву в не­виз­на­че­ності. Для них є не­без­пе­ка, що з но­во­го ро­ку зем­ля бу­де вже не їхня. Ка­жуть, що не­має сен­су сіяти, ку­пу­ва­ти но­ву техні­ку...
- Справді так. Який сенс ку­пу­ва­ти но­ву техніку, ком­байн на пер­спек­ти­ву? За­в­т­ра в те­бе й цих площ не бу­де.
- А в те­бе є та­ка не­виз­на­ченість?
- В чо­му тут не­виз­на­ченість, це ре­альність. Так ду­має ба­га­то аг­ра­ріїв. У такій си­ту­ації кра­ще най­ня­ти ком­байн або трак­тор, ніж йо­го ку­пу­ва­ти.
- Мо­же, як­що вво­ди­ти ри­нок, не­хай пер­шо­чер­го­ве пра­во має той, хто орен­дує ці ділян­ки?
- Як пер­шо­чер­го­ве? Прид­бає той, у ко­го більше гро­шей...
- Але ж за­в­т­ра який-не­будь шейх ску­пить ті землі, які ти об­роб­ляєш. А ти за­ли­шиш­ся ні з чим. Хіба це спра­вед­ли­во?
- Неспра­вед­ли­во. А що зро­биш?..
- От­же, нічо­го не на­праць­о­ва­но... І це все вже на­ступ­но­го ро­ку мо­же ста­ти ре­альністю.
- У цьо­му разі бу­де кра­ще, як­що все за­ли­ши­ти в ней­т­раль­но­му стані. Не ро­би­ти різких рухів з купівлею-про­да­жем, а роз­ви­ва­ти орендні від­но­си­ни. Зем­ля юри­дич­но на­ле­жа­ти­ме тільки ук­раїн­цям. Хто орен­ду­ва­ти­ме - дру­ге пи­тан­ня, мож­на ці речі ко­ри­гу­ва­ти... Не за­кла­деш зем­лю в банк, але ти від цьо­го й не по­ст­раж­даєш. Як­що хо­чеш трак­то­ра чи ком­бай­на ку­пи­ти, то й без іпо­те­ки ба­га­то хто з аг­раріїв змо­же рік-два по­пра­цю­ва­ти, відкла­с­ти гроші й прид­ба­ти потрібну техніку. Сільське гос­по­дар­ст­во і в та­ких умо­вах, без рин­ку землі, роз­ви­вається. При­клад: за три-п'ять років чи­ма­ло фер­мерів підня­ло­ся...
- Ви­хо­дить, для те­бе кра­ще, щоб усе за­ли­ша­ло­ся як є?
 - Для всієї Ук­раїни кра­ще. Так хоч зем­ля нам, ук­раїнцям, на­ле­жить. Мож­на ска­за­ти, Ук­раїна - на­ша зем­ля! Це ми! Інак­ше - страш­не діло, жи­ти­ме­мо на чужій землі. На­ше місце ви­я­вить­ся се­ред об­слу­ги. Хіба це пра­виль­но? От у Хар­кові в'єт­на­мець збу­ду­вав роз­ва­жаль­ний ком­плекс. Якось си­ди­мо ми там з при­яте­ля­ми, во­ни мені й ка­жуть: «По­га­но, що все це не на­ше, не ук­раїнське, а іно­зе­мець по­бу­ду­вав». Але ж во­но на нашій те­ри­торії. І дер­жаві до­б­ре - влас­ник по­дат­ки пла­тить. Ця схе­ма пра­цює. Що­прав­да, з зем­лею все тро­хи не так.
Спра­ва про зник­лий со­няш­ник
Але по­вернімо­ся до зник­ло­го вро­жаю со­няш­ни­ку. З та­ким свавіл­лям, як торік, Олек­сандр Дьо­лог, який звер­нув­ся до жур­налістів з про­хан­ням розібра­ти­ся в си­ту­ації, зіштовх­нув­ся впер­ше. Хо­ча, по­вто­ри­мо­ся, ви­ро­щу­ван­ням пше­ниці, яч­ме­ню, ку­ку­руд­зи й со­няш­ни­ку зай­мається в Но­во­во­до­лазь­ко­му рай­оні вже шість років поспіль. Тут він об­роб­ляє близ­ко 400 га землі. За це, ствер­д­жує аг­рарій, щорічно, відпо­від­но до ук­ла­де­них до­го­ворів, справ­­но ви­дає кож­но­му із 166 влас­ників зе­мель­них діля­нок по 2 т зер­на. Всі ці ро­ки на зга­да­них гек­та­рах він без особ­ли­вих про­блем і вів своє то­вар­не сільгоспви­роб­ництво. Бу­ли, що­прав­да, спро­би за­хо­пи­ти землі, але від та­ких зазіхань вда­ва­ло­ся відби­ва­ти­ся.
Ду­же не­гар­на ре­зо­нанс­на в ре­гіо­ні історія зі зник­нен­ням вро­жаю со­няш­ни­ку по­ча­ла­ся з рай­дер­жад­мі­ністрації, де ніби­то взя­ли­ся на­во­ди­ти лад із зем­ля­ми рай­о­ну. Тоді, мов­ляв, і по­ми­ли­ли­ся чи­нов­ни­ки в ке­рівних кабіне­тах Но­вої Во­до­ла­ги, пе­ре­плу­тав­ши сільго­с­пугіддя, які об­роб­ляє Дьо­лог, із зем­ля­ми ре­зер­ву й за­па­су. «До них від цьо­го по­ля, де на 200 га і ріс со­няш­ник, кіло­метрів де­сять-п'ят­над­цять», - обу­рюється аг­рарій.
Чи справді в рай­дер­жадмініст­рації не­до­гледіли, де чий «го­род», чи все бу­ло за­зда­легідь спла­но­ва­но - до­ко­па­ти­ся те­пер на­вряд чи вдасть­ся. Бо особ­ли­во­го ба­жан­ня пра­во­охо­рон­них ор­ганів гли­бо­ко ко­па­ти ми не по­ба­чи­ли. У місце­вих ко­ри­до­рах вла­ди, зви­чай­но, го­во­рять про по­мил­ку, а Олек­сандр Дьо­лог і йо­го ад­во­кат Ар­тур Сімей­ко, який за­хи­щає інте­ре­си підприємця в суді, в один го­лос ствер­д­жу­ють, що не­має й тіні сумніву: та­кий не­до­гляд - ні що інше, як впро­ва­д­жен­ня но­вих рей­дерсь­ких тех­но­логій на селі.

   Хро­но­логію цієї схе­ми, об­ка­та­ної в Но­во­во­до­лазь­ко­му рай­оні, ви­кла­де­но в де­сят­ках звер­нень, розісла­них до різних інстанцій. Ад­ре­со­ва­но їх, зо­к­ре­ма, і до адміністрації Пре­зи­ден­та, і ба­га­ть­ом на­род­ним де­пу­та­там-регіона­лам. Мов­ляв, во­ни - чле­ни фак­тич­но прав­ля­чої партії, на якій ле­жить відповідальність за си­ту­ацію в країні. Отож, і ма­ють від­по­віда­ти!
Відправ­ле­но такі по­слан­ня Ге­не­раль­но­му про­ку­ро­рові В. Пшонці та міністру внутрішніх справ В. За­хар­чен­ку. Що­прав­да, в текст три­вож­них листів з опи­сан­ням си­ту­ації, яка по­тре­бує не­гай­но­го втру­чан­ня хо­ча б для то­го, щоб за­побіг­ти по­даль­шо­му роз­пов­зан­ню «но­во­во­до­лазь­кої по­шесті» гос­по­дар­ст­ва­ми інших ре­гіонів Ук­раїни, сто­личні чи­нов­ни­ки на­вряд чи уваж­но вни­ка­ли. З Києва по­слан­ня, як і во­дить­ся в нас, бу­ло спу­ще­но в про­ку­ра­ту­ру Харківської об­ласті й Го­ло­вне уп­равління МВС Ук­раїни в Харківській об­ласті, від­повідно. А звідти - в ра­­йонні пра­во­охо­ронні ор­га­ни, тоб­то інстанції, че­рез про­ти­прав­ну без­діяль­ність яких, на дум­ку підприємця, й бу­ло втра­че­но йо­го вро­жай.

І шу­кай вітра в полі!
Олек­сандр Дьо­лог пе­ре­ко­нав­ся на собі: схе­ма про­ста, але в плані ви­лу­чен­ня йо­го май­на ду­же ефек­тив­на. Рей­де­ри до­мо­гли­ся сво­го - вро­жай со­няш­ни­ку та­ки по­цу­пи­ли. Ко­рот­ко публікуємо хро­но­логію подій. Мо­же, яко­мусь сіль­госп­під­приємст­ву ста­не в при­годі. Зре­ш­тою, вчи­ти­ся кра­ще на чу­жих бідах. От­же...
Торік у ве­ресні Но­во­во­до­лазь­ка рай­дер­жадміністрація по­да­ла в гос­по­дарсь­кий суд Харківської об­ласті по­зов до фізич­ної осо­би-підприємця Дьо­ло­га з ви­мо­гою звільни­ти землі за­па­су й ре­зер­ву, які підприємець ніби­то зай­няв са­мовільно, а та­кож кло­по­тан­ня про за­без­­пе­чен­ня по­зо­ву у ви­гляді аре­ш­ту вро­жаю. По­зов на­ду­ма­ний, упев­не­ний О. Дьо­лог, і го­ло­вною ме­тою бу­ло не так ви­г­ра­ти спра­ву, як до­мог­ти­ся хо­ча б тим­ча­со­во­го аре­ш­ту вро­жаю. І не про­ви­на тут судді, що за­до­воль­нив кло­по­тан­ня про за­без­пе­чен­ня по­зо­ву й на­клав 12 ве­рес­ня арешт на со­няш­ник. Ад­же кло­по­та­ла са­ма рай­дер­жад­мі­ністрація!
На­ступ­но­го дня за діло взяв­ся відділ дер­жав­ної ви­ко­нав­чої служ­би Но­во­во­до­лазь­ко­го рай­он­но­го уп­рав­ління юс­тиції. Со­няш­ник, що спокійно дозрівав у полі, бу­ло за­аре­ш­то­ва­но й за кло­по­тан­ням тієї ж та­ки Но­во­во­до­лазь­кої рай­дер­жадмі­ністрації пе­ре­да­но на відповідаль­не зберіган­ня ПП «Обінстру­мент». До то­го ж, ста­ло­ся це без відо­ма аг­ра­рія. Сам Олек­сандр Дьо­лог про існу­ван­ня зга­да­ної ви­ще спра­ви й аре­ш­ту вро­жаю довідав­ся ли­ше в двад­ця­тих чис­лах ве­рес­ня з от­ри­ма­них по­штою ух­ва­ли су­ду та по­ста­но­ви ви­ко­нав­чої служ­би про відкрит­тя ви­ко­нав­чо­го про­ва­д­жен­ня.
«Мій довіри­тель не­гай­но підго­ту­вав до­ку­мен­ти, які підтвер­д­жу­ва­ли безпід­ставність за­яв­ле­них ви­мог і не­за­кон­ність аре­ш­ту вро­жаю», - по­яс­нює ад­во­кат Ар­тур Сімей­ко.
28 ве­рес­ня суд розібрав­ся з об­ста­ви­на­ми спра­ви, своєю ух­ва­лою ска­су­вав за­хо­ди що­до за­без­пе­чен­ня по­зо­ву й зняв арешт з уро­жаю.
Але дер­жав­ний ви­ко­на­вець, схо­же, з од­но­му йо­му відо­мих при­чин арешт уро­жаю вирішив од­ра­зу не ска­со­ву­ва­ти. Олек­сандр Дьо­лог че­рез кілька днів, об'їжджа­ю­чи ни­ви, за­став за зби­ран­ням сво­го со­няш­ни­ку од­ра­зу п'ять чу­жих ком­байнів. Жодні за­пев­нен­ня сільгосп­ви­роб­ни­ка про те, що суд ска­су­вав арешт, ви­лу­чен­ня йо­го вро­жаю не зу­пи­ни­ли. Не до­по­мог­ли й працівни­ки мілі­ції, які при­бу­ли на по­ле в мо­мент зби­ран­ня насіння.
Потім ви­ко­нав­ча служ­ба, так би мо­ви­ти «на­вз­догін», зре­а­гу­ва­ла на ух­ва­лу су­ду й ви­нес­ла, своєю чер­гою, по­ста­но­ву про знят­тя аре­ш­ту з вро­жаю. Але насін­ня Олек­сан­д­ра Дьо­ло­га вже ви­вез­ли з по­ля.
Зро­зуміло, що те­пер, за за­ко­ном, за­аре­ш­то­ва­не, ви­лу­че­не й опи­са­не май­но підля­гає по­вер­нен­ню. Тільки аг­рарію й до­нині насіння не відда­ли. Це на па­пері - «по­винні по­вер­ну­ти». На­­справді, схо­же, ніхто цьо­го ро­би­ти й не зби­рається. Як не зро­зуміло, ко­го кон­крет­но бу­де по­ка­ра­но за такі діян­ня. Хо­ча на сьо­год­ні про­ку­ра­ту­ра рай­о­ну й по­ру­ши­ла кри­міна­ль­ну спра­ву за ст. 388 КК Ук­раїни.
У разі за­сто­су­ван­ня тільки цієї статті, за­зна­чає Ар­тур Сімей­ко, імо­вірне по­ка­ран­ня - штраф 8500 грн. По­годь­те­ся, не­по­га­ний бізнес для лю­дей, які все це затіяли. Мож­на й штраф за­пла­ти­ти, як­що вра­ху­ва­ти, що рин­ко­ва вартість ви­ве­зе­но­го з по­ля со­няш­ни­ку ста­но­вить що­най­мен­ше 2 млн грн!
«Фак­тич­но про­ку­ра­ту­ра рай­о­ну та міліція жод­них за­ходів для вста­нов­лен­ня місцезна­хо­д­жен­ня то­ва­ру й при­тяг­нен­ня до "справжньої" відповідаль­ності всіх вин­них осіб - не вжи­ває. Про­ку­ра­ту­ра відпи­суєть­ся, мов­ляв, ми по­ру­ши­ли криміна­ль­ну спра­ву, її розсліду­ють. Але гріш ціна цій справі», - пе­ре­ко­на­ний А. Сімей­ко.
Олек­сандр Дьо­лог теж вва­жає, що має бу­ти по­ру­ше­но криміна­ль­ну спра­ву за фак­том крадіжки чи роз­тра­ти май­на, здійсне­них гру­пою осіб в особ­ли­во ве­ли­ких розмірах: «А то ви­хо­дить, гру­бо ка­жу­чи, вби­ли лю­ди­ну й при цьо­му по­шко­ди­ли її під­жак. З при­во­ду розірва­но­го піджа­ка про­ку­ра­ту­ра спра­ву по­ру­ши­ла, а вбив­ст­ва - не поміти­ла».
Ходіння кабіне­та­ми з по­рожніми ру­ка­ми - мар­на спра­ва
Олек­сандр у спро­бах по­вер­ну­ти свій уро­жай об­бив чи­ма­ло по­рогів офіційних інстанцій, і не тільки в Но­вій Во­до­лазі. Та ко­ристі від цьо­го ма­ло. Але я про­по­ную Дьо­ло­гу ще раз ра­зом відвіда­ти рай­он­них на­чаль­ників і роз­пи­та­ти в них про до­лю зник­ло­го вро­жаю. Зре­ш­тою, чи­нов­ни­ки жи­вуть (і ча­с­то не­по­га­но!) на наші з ва­ми гроші - гроші плат­ників по­датків.
У про­ку­ра­турі, вид­но од­­ра­зу, Олек­сандр зі своїм со­няш­ни­ком усім уже до­б­ря­че на­брид. При­наймні, помічник про­ку­ро­ра йо­го од­ра­зу впізнав. А от зі мною вий­ш­ла за­мин­ка: Во­ло­ди­мир Во­ло­ди­ми­ро­вич за­жа­дав до візит­ки, яку я по­клав на стіл, пред'яви­ти ще й жур­налістське посвідчен­ня. Моє ж про­хан­ня зро­би­ти те са­ме працівник про­ку­ра­ту­ри проігно­ру­вав, зіслав­шись на те, що ми і так пе­ре­бу­ваємо в йо­го кабінеті. Хо­ча на две­рях цьо­го кабіне­ту таб­лич­ки з по­са­дою, ім'ям, по бать­кові я щось не помітив. Тож із прізви­щем у Во­ло­ди­ми­ра Во­ло­ди­ми­ро­ви­ча у цій статті, на жаль, не скла­ло­ся. Та й фо­то­гра­фу­ва­ти­ся він навідріз відмо­вив­ся й по­ста­рав­ся як­­най­­ш­вид­ше ви­про­во­ди­ти не­зва­них гос­тей з кабіне­ту.
І в кабінеті пер­шо­го за­ступ­ни­ка на­­чаль­ни­ка Но­во­во­до­лазь­ко­го РУ ГУМВС Ук­раїни в Харківській об­лас­ті ми за­три­ма­ли­ся не­дов­го. Ген­надій Бо­­ри­­со­вич Ба­т­рак з твер­д­жен­ням Олек­сан­д­ра Дьо­ло­га про те, що міліція, ко­ли чужі ком­бай­ни зби­ра­ли йо­го вро­жай, не діяла, не зго­ден. Вва­жає, що во­на діяла в рам­ках своїх по­вно­ва­жень.
Тож і в рай­у­правлінні про­дук­тив­ної бесіди не вий­ш­ло. Ген­надій Бо­ри­со­вич по­­ра­див О. Дьо­ло­гу, як­що він не ­за­­­­­­до­во­ле­ний ро­бо­тою міліції, звер­ну­ти­ся до про­ку­ра­ту­ри. А потім, зіслав­шись на те, що йо­го терміно­во вик­ли­кає на­чаль­ник, за­ли­шив кабі­нет.
А в рай­дер­жадміністрації взя­ти ко­мен­тарі вза­галі не бу­ло в ко­го. Мо­же, так збігло­ся, а мо­же, з міліції чи про­ку­ра­ту­ри раніше за нас до ад­­міністрації до­летіла звістка про те, що з жур­на­лу ці­кав­лять­ся зник­лим у підприємця вро­жаєм вартістю у 2 млн грн. Тільки охо­ро­нець у ве­с­ти­бюлі су­­во­рим го­ло­сом ска­зав, що «не­має ні го­­­ло­ви, ні замів»...
 Хо­ча на­чеб­то і чет­вер, і роз­пал ро­бо­чо­го дня, - хтось же має ке­ру­ва­ти рай­о­­­ном?!