Чим зайнятися на селі?

Проблема зайнятості в сільській місцевості з кожним роком постає все гостріше. Вивільнення працівників через реорганізацію чи ліквідацію підприємств, скорочення штатів та звільнення за власним бажанням стали звичним явищем в житті села. Чи вдасться призупинити такі тенденції в розвитку фЗдебільшого відповідь на ці питання криється у створенні робочих місць для сільського населення.

За радянських часів існувала добре організована система державних заготівель агропродукції, яка являла собою мережу заготівельних контор, приймальних пунктів та агентів-заготівельників. Кожна сільська родина мала можливість покращити власний добробут за рахунок продажу надлишкової частки виробленої сільськогосподарської продукції. За попередньо встановленими цінами закуповували молоко, худобу, свиней, птицю, картоплю, овочі, фрукти тощо.
Утримуючи одну корову, можна було продавати заготівельникам близько 10 л молока в день. За закупівельної ціни на нього 27-32 к/л (залежно від рівня жирності) місячний дохід селянина становив 81-96 крб. Цих коштів вистачало для того, щоб придбати необхідні продукти харчування, які не виробляли у власному домогосподарстві. При цьому заробітну плату або пенсії можна було використовувати частково або не використовувати взагалі, зберігаючи кошти в ощадбанку. Проте й за таких умов селяни вважали, що ціни на сільськогосподарську продукцію були заниженими й не повною мірою компенсували витрати часу і праці, затрачені на їхнє виробництво.
Годі тоді говорити про нинішні можливості продажу сільським населенням виробленої продукції. Внутрішній ринок здебільшого характеризується хаотичним розвитком, а саме: відсутністю стабільного попиту, альтернативних каналів збуту продукції, мінливістю цін. Нерозвиненість заготівельно-збутової мережі ускладнює реалізацію товарної продукції особистих селянських господарств, відтак погіршується добробут населення, спостерігаються прояви деградації сільської місцевості.
У березні 2010 року заробітна плата в сільському господарстві становила 1,2 тис. грн, що на 42% менше від середньої у всіх видах економічної діяльності.
З метою аналізу якості життя населення Державним комітетом статистики України у жовтні минулого року проводилося опитування 10,5 тис. домогосподарств. За результатами досліджень було встановлено, що сільські мешканці більш суттєво, ніж міські, відчували нестачу об'єктів інфраструктури. Так, кожне друге сільське домогосподарство потерпало від незабезпеченості населеного пункту послугами швидкої медичної допомоги або від відсутності в ньому закладів, які надають побутові послуги, кожне четверте - від відсутності регулярного щоденного транспортного сполучення з іншим населеним пунктом із більш розвиненою інфраструктурою та майже кожне п'яте - від відсутності поблизу житла об'єктів роздрібної торгівлі.
Хоча державний курс аграрної політики на укрупнення сільськогосподарського виробництва та запровадження інноваційних технологій є економічно доцільним і неминучим, відмовлятися від продукції особистих господарств населення ще зарано.
Аграрним підприємствам невигідно створювати додаткові робочі місця, якщо це не пов'язано із розширенням виробництва. Перехід на інноваційні технології, навпаки, сприятиме вивільненню працюючих. Тому необхідною є державна підтримка дрібнотоварного виробництва. В її основі має бути забезпечення зайнятості сільського населення як пріоритетного напряму розвитку сільських територій. У цьому контексті доцільним є налагодження відносин між особистими селянськими господарствами та заготівельно-збутовими суб'єктами аграрного ринку.
Наразі достатньо здійснювати систематичну закупівлю сільськогосподарської продукції за цінами, що відповідають ситуації на ринку, і тоді особисті селянські господарства забезпечать виробництво потрібної кількості продукції.
Населенням України споживається продукції менше за раціональні норми в розрахунку на одну особу за рік: молока та молочної продукції - на 41%, м'яса та м'ясопродукції - на 43, яєць - на 13, овочів - на 26%. Тобто насичення ринку можна досягти не за рахунок інвестування у великотоварне виробництво, а саме через використання потенціалу особистих підсобних господарств, що матиме значно більший ефект за менших витрат.
В основі заготівельно-збутової мережі мають стати обслуговуючі кооперативи як організатори діяльності господарств населення. Через них можна здійснювати забезпечення дрібнотоварного виробництва насіннєвим матеріалом, пестицидами, добривами та іншими необхідними для господарської діяльності ресурсами, надавати їм технічні послуги, закуповувати готову продукцію та проводити підготування її до наступної реалізації. Проте в цьому разі кооператив буде лише одним із елементів заготівельно-збутового ланцюга.
Для того щоб заготівельно-збутова система була дієвою, слід не лише розбудовувати елементи інфраструктури аграрного ринку, а створювати повноцінний ланцюг просування продукції на ринку від виробника до кінцевого споживача. Кооператив так само, як і селянин, має бути впевнений у каналах реалізації продукції. Тільки в цьому разі створення та діяльність кооперативних об'єднань домогосподарств матиме сенс. Тому необхідно одночасно із кооперативами будувати регіональні оптово-продовольчі та районні дрібнооптові ринки. Це ще один потрібний елемент інфраструктури аграрного ринку, що забезпечить ефективність доведення продукції до кінцевого споживача за схемою "особисте господарство - кооператив - оптовий ринок". Створена система виробництва, заготівлі та збуту продукції має бути обов'язково завершеною та працювати як кластер, не прив'язуючись до територіального розміщення. За таких підходів доцільно вирощувати картоплю, овочі, фрукти - продукцію, яка є трудозатратною та потребує для промислового виробництва значних інвестицій.
На рівні обслуговуючого кооперативу потрібно забезпечити сортову та якісну однорідність продукції, формування товарних партій з наступним продажем через оптовий ринок, селянські дрібнооптові ринки до мережі громадського харчування, ресторанного бізнесу, брати участь у тендерах (конкурсах, аукціонах) на постачання продукції в закриті заклади.
Наразі можна створювати робочі місця не лише у сільському господарстві, а й народних промислах, сфері послуг, туризму тощо. Так, в селищах можна організовувати постійно діючі облаштовані території для відпочинку, що розташовані на шляхах транспортного сполучення великих міст, де можна харчуватися, придбати сільськогосподарську продукцію, вироби народних майстрів.
Це досить складно зробити без участі органів місцевої влади та самоуправління. Саме вони на рівні селищ та районів мають сприяти створенню мікроклімату для дрібнотоварного виробництва та інших видів несільськогосподарської діяльності. Пошук споживачів продукції та послуг, залучення інвестицій у створення переробного підприємства, організації ринку, виділення та облаштування місць торгівлі поблизу автомагістралей слід здійснювати за участі органів місцевої влади. А для цього потрібно готувати інвестиційні проекти, презентувати та пропагувати їх на регіональному, державному та міжнародному рівнях.
Проте й за таких умов, щоб поліпшити життя сільського населення, доцільно зробити перерозподіл доходів, отриманих в галузі переробки сільськогосподарської продукції, та спрямувати кошти на  підтримку виробництва та соціальної сфери села.

Олександр Маслак,
канд. екон. наук, керівник центру стратегічних досліджень АПК Сумського національного аграрного університету