Спецможливості
Технології

Карантинні бур’яни в умовах України

04.02.2009
8602
Карантинні бур’яни в умовах України фото, ілюстрація
Забур"янені посіви пшениці

Вступ України до СОТ і зростаючі обсяги імпорту продукції рослинного походження, зокрема насіння та посадкового матеріалу, створюють реальні передумови для завезення на територію України цілої низки нових небезпечних карантинних організмів. Своєчасно убезпечитися — основне завдання Державної служби з карантину рослин України.

 

Шляхи розповсюдження шкідливих організмів різноманітні. Вони можуть бути активними й пасивними. Так, активні міграції комах (перельоти, переповзання) сприяють розселенню карантинних видів, насіння бур’янів переноситься на шерсті тварин чи пір’ї птахів. Пасивні міграції пов’язані переважно з переміщенням товару, абіотичними чинниками (повітряні та водні течії) та з діяльністю людини (явище антропохорії).

Антропохорне поширення шкідливих організмів протягом тисячоліть відбувалося паралельно з розселенням людини. Різкий стрибок у цьому процесі пов’язаний з епохою великих географічних відкриттів: нових континентів (Америки), морського шляху до Індії та широкою колонізаторською діяльністю європейських народів у XVI-XVIII ст., — що супроводжувалися масовим перевезенням сільськогосподарської продукції, посадкового та насіннєвого матеріалу з Європи в колонії та із колоній в Європу. Ці перевезення сприяли розповсюдженню багатьох шкідливих організмів.
Один із шляхів формування шкідливої флори і фауни інтродукованих рослин — завезення шкідників, збудників хвороб рослин чи насіння бур’янів із посадковим чи насіннєвим матеріалом з природних та культурних екосистем різних регіонів.
Англійський зоолог Чарльз С. Елтон зазначав: “Одна із головних причин розселення та акліматизації видів полягає в тому, що людина поширювала по всьому світу рослини, особливо ті, які вона свідомо ввозила для розвитку сільського й лісового господарства чи створення фітодизайну. І як торговці ідуть за завойовниками, так і тварини — слідом за рослинами”.

Небезпеці перенесення шкідливих організмів рослин у процесі господарської діяльності людини тривалий час не надавали значення. Лише на початку XVIII ст. звернули увагу на те, що разом з корисними рослинами ввозяться небезпечні види бур’янів, збудники хвороб та небезпечні шкідники, які в нових умовах завдають значних збитків сільському господарству. Перша загроза виникла в зв’язку з проникненням на територію Європи виноградної філоксери та зі стрімким розселенням колорадського жука Північною Америкою аж до Атлантичного узбережжя.

За технічного прогресу небезпека поширення будь-яких карантинних організмів посилилася. Розширення торговельних та наукових зв’язків, зростаючий потік іноземних туристів збільшили кількість випадків завезення разом із культурними рослинами економічно небезпечних видів шкідників, збудників хвороб та бур’янів у багато країн світу.
Відповідно до Міжнародної конвенції із захисту рослин та нормативних документів Європейської організації карантину й захисту рослин, карантинний шкідливий організм має одночасно відповідати таким вимогам:

  • бути обмежено поширеним або й зовсім не бути на території країни;
  • можливе його занесення із продукцією, що ввозиться в країну з вантажами та на транспортних засобах;
  • бути здатним акліматизуватися на території країни;
  • завдавати істотної шкоди культурним рослинам;
  • регулюватися карантинними фітосанітарними заходами.

Це ж саме стосується й адвентивних (тих, яких раніше не було) бур’янів. Карантинні бур’яни поширюються разом із насінням культурних рослин та іншими способами. Цьому сприяють переміщення великих обсягів посадкового матеріалу, продовольчого та фуражного зерна всередині країни та через кордон. Систематичні перевезення вовни, деревини, фуражу та хлібних вантажів сприяють масовому розповсюдженню насіння та плодів. Тому залізничні станції та узбіччя автомагістралей, пункти зберігання й переробки рослинної та іншої продукції (елеватори, хлібоприймальні пункти, підприємства первинної обробки вовни тощо) є основними місцями занесення й появи первинних вогнищ карантинних бур’янів.

Узагалі уникнути розсипання засміченої продукції під час перевезення, перевантаження, переробки вкрай важко. Внаслідок цього можлива поява первинних вогнищ карантинних бур’янів. У разі виявлення вогнища якогось із видів таких бур’янів на господарство накладають карантин та використовують механічні й хімічні засоби знищення. Часто вдаються до випалювання.

Карантинні бур’яни — це особливо шкідливі адвентивні види, яких немає на території країни або вони наявні обмежено і які контролюють спеціальними заходами.

Швидкість розселення карантинних бур’янів у новому ареалі від первинного вогнища залежить від умов, у яких росте бур’ян: сприяють вони чи перешкоджають його розселенню (фітоценотичні фактори, умови рельєфу тощо) та особливостей біології конкретного виду, а саме:

  • його пластичності, тобто здатності швидко адаптуватися до нових умов;
  • конкурентоспроможності, що дає можливість виду перемагати в боротьбі за виживання;
  • репродуктивності (утворенню значної кількості насінин), що дає змогу рослині за короткий період часу створити значний запас насінин у грунті.

Найчастіше в Україну потрапляють види із країн тропічного й субтропічного поясів Південної Азії, Африки та Америки, звідки походять такі потенційно небезпечні карантинні види, як амброзія полинолиста, череда волосиста, соняшник каліфорнійський, соняшник війчастий, стриги, паслін каролінський, паслін лінійнолистий, іпомея ямчаста та інші види.

В Україні до “Переліку регульованих шкідливих організмів” (2006 р.) вписано 11 видів бур’янів, яких немає на території України, та сім видів — до списку регульованих некарантинних видів: амброзія багаторічна (Ambrosia psilostacya) i трироздільна (A. trifida), череда двічіпірчаста (Bidens bipinnata) i волосиста (B. pilosa), соняшник каліфорнійський (Helianthus californicus) i війчастий (H. ciliaris), бузинник пазушний (іва багаторічна) (Iva axillaries), гірчак пенсильванський (Polygonum pensylvanicum), райманія розсічена (Raimania laciniata), паслін лінійнолистий (Solanum elaeagnifolium), каролінський (S. carolinensis) та триквітковий (S. trifolium), стриги жовта (Striga lutea), очанкоподібна (S. euphrasioides), єгипетська (S. hermontica), іпомея плющоподібна (Ypomea hederaseae) та лакуноза (Y. lacunose). Вважають, що в Україні можлива акліматизація нових видів, особливо у степовій зоні. Обмежено-поширеними є: амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia), гірчак рожевий (повзучий) (Acroptilon repens.), ценхрус якірцевий (малоквітковий) (Cenchrus pauciflorus), паслін колючий (Solanum rostratum), сорго алепське (гумай) (Sorghum halepense) та 15 видів повитиць (Cuscuta sp.sp.), з яких найвідомішими та поширенішими є повитиця польова (Cuscuta сampestris) і Лемана (C. Lehmanniana). Слід зазначити, що амброзія полинолиста, гірчак рожевий, повитиця польова в зоні Степу займають значні території. На жаль, у більшості південних областей ці бур’яни ростуть не лише вздовж автошляхів, залізниць, зерносховищ, складів, але й часто їх виявляють у посівах, де вони забруднюють урожай і ускладнюють його збирання, що теж позначається на якості одержаної продукції.

Шкідливість більшості карантинних бур’янів досить вагома. Вона проявляється, передусім, у зниженні врожайності сільськогосподарських культур, луків і пасовищ; засміченні урожаю та погіршенні його якості; перенесенні збудників захворювань та накопиченні шкідників сільськогосподарських культур; токсичності для тварин, у збитках тваринництву; в негативному впливі на здоров’я людей; порушенні складу та структури місцевих фітоценозів.

Так, шкодочинність амброзії полинолистої відома багатьом. Насіння амброзії, перебуваючи в грунті на глибині до 30 см, лишається життєздатним тривалий час. Так, на глибині до 5 см через два роки гине 91% насінин, на глибині 10 см — 80, а на 30 см — 24%. Насіння амброзії може перебувати в спокої від 5 до 40 років і більше.
Рослини амброзії містять від 0,07 до 0,15% (по відношенню до сирої маси) гірких речовин та ефірних олій, і в разі поїдання її коровами молоко та інші молочні продукти мають неприємний запах та гіркі на смак. Силос з домішками амброзії тварини погано й неохоче поїдають.

У зерні озимої пшениці, що вирощена на забур’яненому амброзією полі, знижується вміст білків на 0,5%, а склоподібність — на один відсоток.
Квітковий пилок амброзії шкідливий для людини. У місцях її масового поширення в людей часто спостерігається алергійне захворювання, відоме під назвою “осіння сінна лихоманка” або “амброзійний поліноз”. У хворого пухнуть слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і очей, болить голова, посилюється виділення мокроти, з’являються задишка, сльозотеча, погіршується зір, проявляються напади бронхіальної астми, підвищується температура, втрачається працездатність. Лікування алергії тривале й важке.

Шкодочинність гірчака рожевого виявляється в тому, що він значно знижує врожайність сільськогосподарських культур; засмічує й погіршує якість зібраного врожаю; знижує продуктивність пасовищ і якість кормів. Маючи потужну кореневу систему, гірчак сильно висушує грунт, засвоює із грунту в 1,8–5,5 раза більше поживних речовин, ніж озима пшениця за врожайності 20 ц/га. Науково доведено, що корені гірчака виділяють у грунт речовини, зокрема, похідні фенолу, які гальмують ріст і розвиток культурних рослин.

Алелопатичний потенціал мають не лише корені гірчака, а й самі рослини. У листках і суцвіттях гірчака містяться речовини (репін, акроптилін, хірканін), які інгібують ріст інших рослин. Алкалоїди та деякі інші речовини, що їх містить гірчак, отруйні для коней. Якщо коровам згодовувати сіно з добавкою гірчака, то молоко набуде гіркого смаку.
Насіння гірчака залишається життєздатним, проходячи через кишківник худоби, й потрапляє у гній. Лише за правильного компостування протягом трьох-чотирьох років воно втрачає схожість. Через токсичність зерновідходи з насінням гірчака слід згодовувати тваринам лише у розмолотому й запареному вигляді.

Рослини пасльону колючого тварини не поїдають через сильне опушення та колючки, які, потрапляючи в сіно чи солому, пошкоджують ротову порожнину та шлунково-кишковий тракт тварин. Крім того, паслін є кормовою рослиною для колорадського жука та резерватором вірусних хвороб картоплі й томатів.

Колючі колоски ценхрусу містять речовини, що гальмують проростання інших рослин. Молоді рослини тварини поїдають, але після утворення колючок це стає небезпечним.

Повитиці належать до групи паразитних покритонасінних рослин, що живляться повністю за рахунок рослини-господаря. Вони уражують рослини різних класів, родин і біотипів, починаючи від ефемерів і закінчуючи деревними рослинами. Від повитиці польової найбільше страждають такі сільськогосподарські культури: вика, люцерна, льон, буряки, морква, цибуля, картопля, тютюн, кенаф та інші. Крім культурних рослин, паразит уражує численні дикорослі рослини та бур’яни — всього понад 200 видів. Уражені рослини спочатку відстають у рості, а потім жовтіють і гинуть.

Пошкоджуючи покривні тканини рослин, повитиці сприяють ураженню рослин низкою шкідників і хвороб. Крім того, вони самі є переносниками дуже багатьох рослинних вірусів, зокрема мозаїки цукрових буряків, томатів, зернових, гречки. У повитиці є алкалоїди — кускудин та кусталін, — які спричинюють отруєння тварин у разі поїдання забрудненого повитицями сіна. Повитиці не мають ні коренів, ні листків. Їхня шкодочинність проявляється: на льоні — в руйнуванні волокон (такі стебла погано піддаються біологічному замочуванню, утворюють нерівномірне за забарвленням волокно; на цукрових буряках — знижується вміст цукру на 1–2%; в сіні міститься менше протеїну, воно погано сохне, пліснявіє, його погано їдять тварини; ягідні й плодові культури не плодоносять, частково або повністю всихають.

Особливість біології повитиці Лемана полягає в здатності виду до вегетативного розмноження. За наявності гаусторій приживаються навіть невеликі відрізки стебла розміром до 1 см. Що більший відрізок і що більше на ньому бруньок, то інтенсивніше його розмноження. Утворення нових стебел і ріст їх у довжину найінтенсивніший до цвітіння. Стебла повитиці піднімаються у висоту до 15 м, а загальна довжина одного стебла досягає 200 м і більше.

У своєму розвитку вертикальні корені проникають вглиб до 2,5 м, горизонтальні розміщуються на глибині 20–60 см. Крім того, д рібні корінці активні лише в сприятливі роки, тоді вони дають початок новим пагонам. За чотири роки частина багаторічних паростків може сформувати куртину до 18 м у діаметрі. Пагони від коренів з’являються на відстані 1,3 м від материнської рослини. Вертикальні корені (глибокі) за сприятливих умов залишаються відносно пасивними, вони утворюють пагони зрідка, незважаючи на великі запаси поживних речовин. За несприятливих умов (у посуху), коли горизонтальні корені малоактивні, від вертикальних коренів угору відростають кореневі пагони. На глибині 5–10 см від поверхні грунту вони розвертаються горизонтально й утворюють кілька надземних пагонів. Така особливість коренів дає можливість виду рости навіть за складних кліматичних умов та витримувати конкуренцію.

За даними Укрголовдержкарантину, на територію України імпортують у значній кількості зерно пшениці, соняшнику, ячменю, кукурудзи, проса, сої, гороху, цукрових буряків, ріпаку, гірчиці, насіння овочевих культур, люцерни, газонних трав, вико-вівсяні суміші тощо. Значна кількість підкарантинного матеріалу надходить від країн-сусідів: Казахстану, Росії, Молдови, Угорщини, Польщі тощо. Росія та Казахстан експортують через порти України чимало своєї продукції. Не рідкісними є випадки виявлення в насінні пшениці та соняшнику амброзії полинолистої із Молдови; в насінні зернобобових трав — повитиці польової, особливо з Молдови, Польщі, Туреччини, Росії; гірчака рожевого, ценхрусу якірцевого — в насінні соняшнику з Росії. Виявляли також насіння амброзії полинолистої у насінні овочевих культур та в зерносумішах із Чехії, Словаччини, Канади і США.

Насіння карантинних бур’янів знаходять не лише в зерновій продукції: воно може бути в залишках з автотранспортних засобів.

Території степових регіонів України: АР Крим, Запорізька, Херсонська, Одеська, Донецька, Луганська та Дніпропетровська області — особливо вирізняються за кількістю та площами засмічення карантинними видами бур’янів.

У межах України найпоширенішою серед карантинних видів є амброзія полинолиста (1,93 млн га). У Дніпропетровській та Запорізькій областях площі забур’янення сягають понад 500 тис. га, в Кіровоградській — 363 тис. га. Особливого вивчення щодо фітосанітарного контролю цей вид потребує в зонах Степу та Південного Лісостепу України, де він зустрічається не лише на землях несільськогосподарського призначення, а й у посівах зернових, соняшнику, кукурудзи та інших культур. Вирішальним у поширенні цього виду бур’яну є насіннєва продуктивність. Це спричинено тим, що одна рослина може продукувати, залежно від місцевості, від 50–3000 насінин. Інколи добре розвинуті рослини можуть утворювати по 30–40 тис., а окремі екземпляри — до 80–100 (150) тис. насінин. Від материнської рослини насінини можуть переноситися на значні відстані з водними течіями (струмками, річками, талими водами). Саме із паводковими водами амброзія поширилася на городи та присадибні ділянки мешканців у Берегівському та Іршавському районах Закарпатської області. Так, внаслідок цього явища, там збільшилося засмічення площ у 2000–2003 рр. проти 1999 року. Особливістю біології насіння є те, що воно довго тримається на поверхні води, завдяки наявності повітряного мішка між сім’янкою та обгорткою, крім того, поверхня обгортки має гідрофобні властивості й майже дві години не розмокає у воді. В зимовий період поширення можливе: вітром, коли з нескошених рослин облітає насіння й ковзає по снігу; птахами, для яких насіння амброзії є кормом у зимовий та ранньовесняний періоди; з колесами машин, тракторів та ін. транспортних засобів; із взуттям тощо.

На сьогодні проблемним є багаторічний коренепаростковий гірчак рожевий: у Херсонській області на площі 346 тис. га, АР Крим — 69,4  та в Запорізькій обл. — 27 тис. га. У цих областях зафіксовано майже 98% усіх вогнищ бур’яну. Поширення виду в нові регіони відбувається з насінням, що з погляду карантину має головне значення в проникненні виду на нову територію. Накопичення та збільшення його чисельності у вогнищі відбувається внаслідок вегетативного розмноження: кореневою паростю, кореневищем та його частинами, що є визначальним у його домінуванні у фітоценозах.
Для Херсонської обл. небезпеку становить ценхрус малоквітковий:  він наявний на площі майже 25 тис. га. Одним із способів поширення ценхрусу якірцевого є колючі колоски, які легко чіпляючись до шкіри тварин, одягу людей, коліс машин, розносять насіння на великі відстані від материнської рослини. Після дозрівання колоски опадають на землю й легко перекочуються вітром. Тривалий час вони можуть триматися на воді, а навесні переміщуються на нові місця. У значній кількості вид може рости на узбіччях доріг, берегах водоймищ, ставків, річок, зрошувальних каналів. Тож, потрапивши у новий регіон, ценхрус здатний дуже швидко зайняти велику територію.

Згідно з карантинними правилами, все зерно: фуражне, продовольче, насіннєве; зернових, зернобобових, олійних, технічних, овочевих та інших культур; зерносуміші, комбікорми, сіно, солома, сировина льону, бавовнику, лікарських трав, шерсть тварин тощо — підлягає обов’язковій фітосанітарній експертизі з обов’язковим висновком герболога про наявність насіння чи плодів карантинних видів бур’янів.

Гербологічна експертиза є обов’язковою ланкою фітосанітарної експертизи, яку проводять акредитовані карантинні лабораторії державних інспекцій з карантину рослин згідно з ДСТУ 4009-2001. Мета гербологічної експертизи — аналіз підкарантинного матеріалу на встановлення засміченості продукції карантинними чи іншими видами бур’янів, їхньої чисельності та видового складу.
На гербологічну експертизу передається проба середнього зразка рослинного матеріалу та окремо спаковані залишки із сит, виділені внаслідок проведення попередніх видів експертиз (ентомологічної або фітопатологічної) методом просіювання чи спливання під час флотації.

Експертизу зразків насіння зерна та технічних культур, продуктів переробки зерна на виявлення насіння карантинних бур’янів проводять у певній послідовності. При цьому користуються різними методами гербологічної експертизи в спеціальних лабораторіях.

*Примітка автора
Згідно з законом України “Про карантин рослин”, об’єкт регулювання (будь-яка рослина, продукт рослинного походження, місце зберігання, упаковка, засоби перевезення, контейнери, грунт та будь-які інші організми, об’єкти або матеріали) здатний переносити чи поширювати регульовані шкідливі організми

За результатами експертизи зразків насіння проводять оформлення свідоцтва фітосанітарної експертизи.
Згідно зі статтею 35 "Заборона або обмеження імпорту" Закону України "Про карантин рослин", забороняється імпорт об'єктів регулювання (тобто підкарантинної продукції, вантажу)*, що:

  • заражені карантинними шкідливими організмами;
  • можуть спричинити занесення карантинних організмів на територію України;
  • можуть збільшити популяцію місцевих регульованих шкідливих організмів до рівня, який не відповідає рівню фітосанітарного захисту.

Згідно зі статтею 36 "Вимог до імпортних і транзитних вантажів", імпортні і транзитні вантажі з об'єктами регулювання мають відповідати таким вимогам:

  • бути вільними від карантинних організмів;
  • супроводжуватися оригіналами фітосанітарних сертифікатів;
  • супроводжуватися карантинними дозволами;
  • не походити з об'єкта або зони виробництва чи переміщуватися через зону, на яку поширюється карантинний режим, що підтверджується іноземною національною організацією захисту рослин країни - експортера або транзиту.

Якщо імпортний або транзитний вантаж з об'єктами регулювання було доставлено або він зберігався, перепаковувався чи розділявся в іншій країні, крім оригіналу фітосанітарного сертифіката на реекспорт, на нього має бути супроводжувальний оригінал міжнародного фітосанітарного сертифіката з країни походження або його завірена копія.
Згідно зі статтею 42 Закону України "Про карантин рослин", до вантажів, заражених карантинними організмами, застосовують усі можливі фітосанітарні процедури, проведення яких дасть підставу на ввезення об'єктів регулювання за погодженням та за рахунок власника.

Якщо до вантажу неможливо застосувати фітосанітарні процедури, проведення яких уможливить увезення об'єктів регулювання, Головна державна інспекція з карантину рослин України повідомляє про повернення вантажу іноземну національну організацію захисту рослин країни походження чи реекспорту та власника вантажу.
У разі виявлення в підкарантинній продукції насіння карантинних бур'янів, до неї застосовують низку фітосанітарних заходів щодо дальшого її використання та таких, що убезпечать від прямого потрапляння насіння бур'янів на поля.

Основні фітосанітарні заходи

  1. Забороняється висівати насіння сільськогосподарських культур, засмічене карантинними бур'янами.
  2. Засмічене продовольче й фуражне зерно належить переробляти за технологіями, які сприяють втраті його життєздатності й лише на підприємствах, що мають усі умови для зберігання та переробки підкарантинної продукції.
  3. Забороняється використовувати на корм худобі фуражне зерно, продукти його переробки, відходи зерна та інших кормів, які містять насіння карантинних бур'янів, без запарювання, гранулювання, дрібного розмелювання чи плющення (до 1 мм за одним із лінійних вимірів) та інших методів позбавлення насіння життєздатності. Цінні кормові відходи, одержані в процесі переробки підкарантинного зерна, можна використовувати лише після розмелювання на вальцювальних чи дробильних станках.
  4. Забороняється зберігати засмічене зерно в одному сховищі із чистими партіями.
  5. Щорічно території навколо пунктів увезення й переробки засміченої підкарантинної продукції та прилеглої до них трикілометрової зони підлягають одно-триразовому обстеженню у весняно-літній вегетаційний період на виявлення карантинних бур'янів. Обстеженню підлягають також території навколо залізничних станцій, пристаней, шляхи перевезення та господарства, які одержують кормові зернові відходи. Обстеження проводять спеціалісти Державної інспекції з карантину рослин. Територія підприємств має бути вільною від карантинних бур'янів.
  6. Забороняється розміщення насіннєвих посівів на ділянках, де є вогнища карантинних бур'янів. Відходи після очищення можна застосовувати лише в розмеленому й запареному вигляді, а непридатні для корму слід спалювати з дальшим оформленням акта.
  7. Солому та сіно, засмічені карантинними бур'янами, дозволяється використовувати виключно в господарствах, де вони вирощені.
  8. Органічні добрива складують в окремі бурти й застосовують лише в перепрілому стані.

 

О. Сикало, канд. с.-г. наук, доцент кафедри інтегрованого захисту та карантину рослин Національного університету біоресурсів і природокористування України, НАУ

 

Інтерв'ю
Президент УАВК Микола Пономаренко
На ринку картоплі зараз — ажіотаж, якого не траплялося майже 10 років. Споживачі занепокоєні неврожаєм і закуповуються картоплею на сезон — цілими мішками. Виробники (перш за все городники) нарікають на неврожай. Відтак Україна вперше за... Подробнее
Геннадій Юдін, віце-президент ВГО "Українська горіхова Асоціація"
Горіхівництво за останній час уже встигло стати однією із найбільш скандальних галузей аграрного виробництва. Після всім відомого  розголосу  із «горіховою мафією» цікавість до саджанців та

1
0