Абортівність сої: добриво для вирішення проблеми

Однією з при­чин низь­кої ре­алізації ге­не­тич­но­го по­тенціалу куль­ту­ри є ма­со­ва абор­тивність та опа­дан­ня бу­тонів, зав'язі й бобів. Сої вла­с­ти­вий віднос­но три­ва­лий період цвітіння. Між по­явою пер­шої та ос­тан­ньої квітки про­хо­дить до шести тижнів, од­нак для більшості сортів нор­маль­ним є період три-чо­ти­ри тижні. Квітка сої є са­мо­за­пиль­ною, й, на жаль, у цієї куль­ту­ри не від кож­ної квітки ут­во­рю­ють­ся пло­ди. 

Абор­тивність у про­цесі цвітіння та пло­до­но­шен­ня — це при­пи­нен­ня роз­вит­ку ге­не­ра­тив­них клітин, за­три­ман­ня запліднен­ня й за­ги­бель за­род­ка, що є ре­зуль­та­том різних по­ру­шень, які ви­ни­ка­ють за­дов­го або під час дозріван­ня ста­те­вих еле­ментів, запліднен­ня, фор­му­ван­ня бобів і насіння.
Однією з при­чин абор­тив­ності є ре­акція не­сумісності. У цьо­му разі мо­жуть не­га­тив­но впли­ва­ти зовнішні по­кри­ви насіннєвих бру­нь­ок або ж спе­цифічні інгібіто­ри, внаслідок чо­го відбу­ваються абор­ту­ван­ня заплідне­них яй­цеклітин і за­ги­бель за­родків. Фе­но­типічно абор­тивність про­яв­ляється в об­па­данні бу­тонів і квіток, де­ге­не­рації й пар­те­но­карпії бобів, а та­кож у не­до­роз­ви­не­ності ок­ре­мих або всіх насінин у зовнішньо нор­маль­них бо­бах.

Абор­тивність квіток, яку виз­на­ча­ють за співвідно­шен­ням кількості бобів на рос­лині (ра­зом з опа­ли­ми) і квіток, у сої до­хо­дить до 75% і більше, що ду­же зни­жує вро­жаї насіння. У сої з інде­термінант­ним ти­пом рос­ту абор­тив­них квіток більше, ніж у де­тер­мінант­них і напівде­термінант­них сортів. У сортів із дов­гим стриж­нем квітко­вих ки­тиць абор­тивність квіток теж збільшується. Мен­ше опа­дає квіток, розміще­них у цен­т­ральній ча­с­тині рос­ли­ни, більше — на верхівках гілок і го­ло­вно­го стеб­ла. 

Абор­тивність бобів виз­на­чається співвідно­шен­ням опа­лих бобів і су­ми тих, що ут­во­ри­ли­ся. Вона спо­с­те-рігається за силь­ної повітря­ної та ґрун­то­вої по­су­хи, нестачі в жив­ленні рос­ли­ни бо­ру й цин­ку, за ду­же дов­го­го світло­во­го дня  та ура­жен­ня хво­ро­ба­ми й шкідни­ка­ми. Особ­ли­во не­га­тив­но впли­ває на абор­тивність не­ста­ча во­ло­ги про­тя­гом 2–3 тижнів після бу­тонізації, яка при­зво­дить до не­друж­н­о­го цвітіння та ос­лаб­лен­ня рос­ту рос­лин. Опа­дан­ня бобів, як і їхнє ут­во­рен­ня, має сор­то­ву спе­цифіку. Найбільше фор­мується бобів і мен­ше опа­дає їх у сортів, які за кла­сифікацією В. Б. Ен­ке­на на­ле­жать до слов’янсь­ко­го підви­ду. До 75% бобів у сої абор­тується че­рез не­ста­чу цукрів, калію та азо­ту, а більше їх зберігається у тих сортів, які ха­рак­те­ри­зу­ють­ся підви­ще­ною інтен­сивністю фо­то­син­те­зу. Абор­тивність насіння іноді до­ся­гає до 40% і вище, що за­ле­жить від сор­ту й умов ви­ро­щу­ван­ня. 

При­чи­на­ми знач­них втрат рос­ли­ною пло­до­е­ле­ментів є на­сам­пе­ред стрес, вик­ли­ка­ний ґрун­то­во-кліма­тич­ни­ми умо­ва­ми ви­ро­щу­ван­ня сої, а звідси й нез­ба­лан­со­ваність си­с­те­ми її міне­раль­но­го жив­лен­ня.

Як стрес впли­ває на про­дук­тивність рос­лин? 

По-пер­ше, по­ру­шується гор­мо­наль­ний ба­ланс. Гор­мо­ни ке­ру­ють усіма біохімічни­ми про­це­са­ми. Во­ни виз­на­ча­ють, які про­дук­ти (ре­чо­ви­ни) потрібно ви­роб­ля­ти, їхню кількість і на­пря­мок пе­ре­су­ван­ня (які ча­с­ти­ни бу­дуть рос­ти:  коріння, па­го­ни або пло­ди). 

По-дру­ге, зміню­ють­ся фізіоло­го-біохімічні про­це­си в кліти­нах (зни­жується ви­роб­лен­ня про­дуктів фо­то­син­те­зу, енергії для хімічних пе­ре­тво­рень). 

По-третє, руй­ну­ють­ся ор­га­не­ли кліти­ни (хло­ро­пла­с­ти, міто­хондрії), на­­ко­пи­чу­ють­ся ток­сичні про­дук­ти роз­па­ду (аміак та ін.), що вик­ли­кає підкис­лен­ня (рН) клітин­но­го со­ку й зни­жен­ня ре­зи­с­тент­ності до за­хво­рю­вань і шкідників. 

По-чет­вер­те, відми­ра­ють ли­ст­ки та коріння, абор­ту­ють­ся пло­до­е­ле­мен­ти, формується низь­кий уро­жай, зни­жується якість про­дукції. За­леж­но від терміну дії стрес-фак­то­ра змен­шується по­тенціал про­дук­тив­ності рос­лин — від 3 до 100%.

Однією з при­чин роз­ба­лан­со­ва­ності си­с­те­ми жив­лен­ня сої є до­ступність еле­ментів жив­лен­ня, що виз­на­чається вмістом роз­чин­них форм цих важливих еле­ментів.

Фак­то­ри, які впли­ва­ють на до­ступність еле­ментів жив­лен­ня рослин: ре­акція ґрун­то­во­го роз­чи­ну, взаємовплив еле­ментів жив­лен­ня, во­логість ґрун­ту. Зни­жен­ня до­ступ­ності еле­ментів за пев­ної ре­акції ґрун­то­во­го роз­чи­ну: ут­во­рен­ня не­роз­чин­них спо­лук, змен­шен­ня або зро­с­тан­ня рух­ли­вості еле­ментів (повільне пе­ре­су­ван­ня або ви­­ми­ван­ня), збільшен­ня кон­ку­ренції з інши­ми іона­ми. 
Підви­ще­на кис­лотність ґрун­ту не­га­тив­но по­зна­чається на рості й роз­вит­ку рос­лин сої через змен­шен­ня до­ступ­ності низки ме­зо- (Cа, Mg) і мікро­е­ле­ментів (Mo) і, на­впа­ки, збільшен­ня роз­чин­ності ток­сич­них спо­лук (Mn, Al, Fe, B та ін.), а та­кож погіршен­ня фізич­них вла­с­ти­во­с­тей ґрун­ту.

Співвідно­шен­ня еле­ментів жив­лен­ня в ґрун­то­во­му роз­чині впли­ває на спо­жи­ван­ня їх рос­ли­на­ми. Над­ли­шок од­них еле­ментів зумовлює або по­си­лен­ня по­гли­нан­ня інших (си­­нергізм), або зни­жен­ня (ан­та­гонізм).

На­при­клад, над­ли­шок азо­ту в ґрунті спричинює дефіцит калію для жив­лен­ня рос­лин, над­ли­шок кальцію — дефіцит фо­с­фо­ру, магнію, над­ли­шок сірки пе­ре­шко­д­жає по­гли­нан­ню молібде­ну то­що. При­кла­да­ми си­нергізму іонів є зв’яз­ки Са-В, P-Cu, Fe-Mn та ін.  

За збільшен­ня во­ло­гості ґрун­ту відбу­вається вивільнен­ня К із кри­с­талічної решітки міне­ралів, збільшується до­ступність Mn, Al, Fe за­вдя­ки пе­ре­хо­ду еле­ментів із дво­ва­лент­но­го в три­ва­лент­ний стан. За дефіци­ту во­ло­ги відбу­ва­ють­ся зво­ротні про­це­си. Особ­ли­во соя та інші бо­бові відчу­ва­ють дефіцит Mn за умов по­су­хи.

Зни­жен­ня до­ступ­ності еле­ментів жив­лен­ня в ґрунті внаслідок: зв’язу­ван­ня у важ­ко­роз­чинні фор­ми або ж у фор­ми, що важ­ко за­сво­ю­ють­ся; кон­ку­рент­них відно­син іонів; змен­шен­ня рух­ли­вості еле­ментів жив­лен­ня — при­зво­дять до змен­шен­ня ефек­тив­ності ос­нов­них до­б­рив, по­ру­шен­ня фізіологічних ре­акцій, дис­ба­лан­су фіто­гор­монів і зни­жен­ня про­дук­тив­ності рос­лин.

У сої не­га­тивні наслідки від підви­ще­ної кис­лот­ності про­яв­ля­ють­ся у зни­женні по­льо­вої схо­жості насіння, пригніченні ро­бо­ти симбіотич­но­го апа­ра­ту та імуніте­ту до за­хво­рю­вань, хло­ро­зах листків, по­ру­шен­ні міне­раль­но­го жив­лен­ня че­рез зни­жен­ня до­ступ­ності Р, Са, Мо. Кри­тич­на кис­лотність ґрун­ту для ро­бо­ти симбіо­тич­но­го апа­ра­ту ста­но­вить рН 4,2, у період цвітіння сої — ниж­че рН 5,5. Втра­ти вро­жаю ста­нов­лять від 30 до 50%. Суттєвою при­чи­ною абор­тив­ності пло­до­е­ле­ментів та зни­жен­ня вро­жай­ності насіння сої є дефіцит во­ло­ги. Уп­ро­довж ве­ге­таційно­го періоду куль­ту­ри по­тре­ба у во­лозі різна за­леж­но від фаз он­то­ге­не­зу. Під час про­ро­с­тан­ня насіння по­гли­нає від 130 до 160% во­ло­ги йо­го ма­си.

Уп­ро­довж ве­ге­тації соя здат­на ви­т­ри­му­ва­ти 3–4-тиж­неві повітря­ну та ґрун­то­ву по­су­хи за­вдя­ки своїй біологічній особ­ли­вості, а са­ме: знач­ній во­ло­говідда­чі, на­явності опу­шен­ня, великої кількості вільних аміно­кис­лот, що ка­талізують біохімічні про­це­си та змен­шують стре­со­ву си­ту­ацію від цього не­га­тив­но­го чин­ни­ка в період цвітіння — ут­во­рен­ня бобів, що припадає на жар­кий період ве­ге­тації. У цей період транспіраційний ко­ефіцієнт ста­но­вить 240, а во­ло­го­с­по­жи­ван­ня — 31% за­галь­ної по­тре­би (близько 5,5 тис. м3/га). Мак­си­мальні по­каз­ни­ки транспіраційно­го ко­ефіцієнта — понад 900 — відзна­чені у період схо­ди — бу­тонізація та ут­во­рен­ня бобів — на­ли­ван­ня  насіння, а мак­си­маль­не во­до­спо­жи­ван­ня — близько 40% — у фазі ут­во­рен­ня бобів — на­ли­ван­ня насіння. Про­те за знач­но­го дефіци­ту во­ло­ги, особ­ли­во у най­кри­тичніший період для сої щодо во­ло­го­за­без­пе­чен­ня, який вклю­чає фа­зи цвітіння — фор­му­ван­ня бобів — на­ли­ван­ня насіння, відбу­вається за­хис­на ре­акція рос­лин­но­го ор­ганізму, що при­зво­дить до абор­тив­ності пло­до­е­ле­ментів. Втра­ти вро­жаю сої мо­жуть ся­га­ти 40–90%.

На­ступ­ною при­чи­ною абор­тив­ності квіток є надмірне пе­ре­зво­ло­жен­ня ґрун­ту. На­си­чен­ня ґрун­ту во­дою змен­шує кількість кис­ню, до­ступ­но­го для бак­терій і ко­ренів рос­лин сої. За 24 го­ди­ни за­топ­лен­ня ґрун­ту кон­цен­т­рація кис­ню мо­же бу­ти близь­ка до ну­ля. Не­га­тив­ни­ми наслідка­ми пе­ре­зво­ло­жен­ня ґрун­ту для сої є дефіцит Р та Мо, хло­ро­зи листків, відми­ран­ня коріння та буль­боч­ко­вих бак­терій, ко­ре­неві гнилі, у фазі сходів — за­ги­бель рос­лин. Втра­ти вро­жаю за пе­ре­зво­ло­жен­ня ґрун­ту в період сходів мо­жуть ста­но­ви­ти 30–100%, у фазі цвітіння — 25–35%.

Ще однією при­чи­ною абор­тив­ності пло­до­е­ле­ментів є по­ни­жені та підви­щені тем­пе­ра­ту­ри повітря й ґрун­ту. Тем­пе­ра­ту­ра ґрун­ту має пря­мий вплив на діяльність ко­ре­не­вої си­с­те­ми, по­гли­нан­ня еле­ментів жив­лен­ня, відіграє ве­ли­ку роль у біологічних і хімічних про­це­сах, що визна­ча­ють на­пря­мок і швидкість пе­ре­тво­рен­ня по­жив­них ре­чо­вин у ґрунті.

По­си­лен­ня життєдіяль­ності мікро­ор­ганізмів, ви­ко­ри­с­тан­ня азо­ту й фо­с­фо­ру зро­с­тають із підви­щен­ням тем­пе­ра­ту­ри ґрун­ту. Над­хо­д­жен­ня в рос­ли­ни азо­ту та фо­с­фо­ру за тем­пе­ра­ту­ри ґрун­ту 5°С май­же втричі мен­ше, ніж за тем­пе­ра­ту­ри 20°С.

Соя ду­же чут­ли­ва до по­ни­же­них тем­пе­ра­тур повітря в період цвітіння. За цвітіння сої оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра повітря має бу­ти  21…22°С. Зни­жен­ня теплової тем­пе­ра­ту­ри до  14°С при­зво­дить до при­пи­нен­ня рос­ту й роз­вит­ку рос­ли­ни. Дов­го­т­ри­ва­лий період, за яко­го тем­пе­ра­ту­ра повітря не «дотягує» до оптимальних показників, спри­чи­нює знач­не за­три­ман­ня по­чат­ку фа­зи цвітіння. Зни­жен­ня потрібної се­ред­нь­о­до­бо­вої тем­пе­ра­ту­ри ли­ше на 1оС за­тримує настання цвітіння на декілька діб. Втра­ти вро­жаю мо­жуть ста­но­ви­ти 10–50%.

Ви­со­ка тем­пе­ра­ту­ра повітря уш­ко­д­жує клітинні мем­б­ра­ни та білки. Білки-фер­мен­ти де­на­ту­ру­ють за різної тем­пе­ра­ту­ри, за­зви­чай, ви­ще ніж 40...45°С. Де­на­ту­рація фер­ментів при­зво­дить до по­ру­шен­ня уз­го­д­же­ності про­цесів обміну. На­ко­пи­чу­ють­ся роз­чинні азо­тисті спо­лу­ки та інші ток­сичні проміжні про­дук­ти обміну, в ре­зуль­таті відбу­вається за­ги­бель клітин.

Ви­со­ка тем­пе­ра­ту­ра галь­мує процеси як фо­то­син­тезу, так і ди­хан­ня рос­ли­ни. Особ­ли­во чут­ли­вим до підви­ще­ної тем­пе­ра­ту­ри є фо­то­син­тез. Де­пресія цьо­го про­це­су за­зви­чай по­чи­нається вже за тем­пе­ра­ту­ри  35…40°С. За підви­ще­них тем­пе­ра­тур змен­шується ак­тивність фіто­гор­монів, різко па­дає ак­тивність гібе­релінів, зни­жується вміст аук­синів, що є однією з при­чин галь­му­ван­ня про­цесів рос­ту, абор­тив­ності бобів, зни­жен­ня кількості зе­рен у бо­бах.

Ура­хо­ву­ю­чи ви­ще­на­ве­дені при­чи­ни абор­тив­ності пло­до­е­ле­ментів у рос­лин сої, в Інсти­туті кормів та сільсько­го гос­по­дар­ст­ва Поділля НА­АН шу­ка­ють шля­хи вирішен­ня цієї про­бле­ми. 

Як підвищити ефективність використання добрив?

Як­що ціле­с­пря­мо­ва­но за­сто­со­ву­ва­ти еле­мен­ти тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня сої, мож­на знач­но зни­зи­ти не­га­тив­ний вплив стрес-фак­то­ра. Рос­ли­ни з оп­ти­маль­ним ста­ту­сом по­жив­них еле­ментів ма­ють най­ви­щий ступінь ре­зи­с­тент­ності. За відхи­лен­ня кон­цен­т­рації еле­ментів жив­лен­ня від рівня цьо­го оп­ти­му­му, а та­кож за не­спри­ят­ли­вих умов підви­щується чут­ливість рос­лин до хво­роб.

Міне­раль­не жив­лен­ня — один із ос­нов­них ре­гу­ль­о­ва­них чин­ників, який за­сто­со­ву­ють для ціле­с­пря­мо­ва­но­го уп­равління рос­том і роз­вит­ком рос­лин за­для одер­жан­ня ви­со­ко­го та ста­ло­го вро­жаю сої. За­зви­чай еле­мен­ти жив­лен­ня роз­гля­да­ють як будівель­ний ма­теріал, не­обхідний для кра­що­го рос­ту та вро­жай­ності рос­лин. Од­нак міне­ральні еле­мен­ти впли­ва­ють на вро­жайність рос­лин, во­ни не тільки по­кра­щу­ють па­ра­ме­т­ри рос­ту та фор­му­ван­ня еле­ментів струк­ту­ри вро­жаю, а й підви­щу­ють імун­ний ста­тус рос­ли­ни, опірність або чут­ливість до па­то­генів (еко­логізо­ва­ний за­хист рос­лин).

Ос­нов­не до­б­ри­во (N, Р, К) під сою та інші зер­но­бо­бові куль­ту­ри слід вно­си­ти під ос­нов­ний об­робіток ґрун­ту (во­се­ни) або під пе­ред­посівну куль­ти­вацію (на­весні) для за­побіган­ня втратам че­рез роз­кла­дан­ня на повітрі. Вне­сен­ня по­вної до­зи до­б­рив під час сівби ство­рює підви­ще­ну кон­цен­т­рацію со­лей у ко­ре­невій зоні й зни­жує схожість насіння, за­три­мує ріст, пе­ре­шко­д­жає роз­вит­ку буль­бо­чок.

Різно­манітні стрес-фак­то­ри, що уп­ро­довж ве­ге­таційно­го періоду впли­ва­ють на фізіологічні про­це­си рос­лин, знач­но зни­жу­ють ефек­тивність за­сто­су­ван­ня доз ос­нов­них до­б­рив, навіть як­що во­ни роз­ра­хо­вані ду­же точ­но, з ура­ху­ван­ням усіх ха­рак­те­ри­с­тик ґрун­ту й сор­то­вих особ­ли­во­с­тей рос­лин. При­чи­на — по­ру­шен­ня гор­мо­наль­но­го ба­лан­су.

Наслідки: слаб­кий роз­ви­ток ко­ре­не­вої си­с­те­ми; втра­та по­гли­наль­ної здат­ності ко­ренів; по­ру­шен­ня фізіологічних про­цесів у тка­ни­нах ли­ст­ка; зни­жен­ня транс­порт­них функцій фло­е­ми й кси­ле­ми; пе­ре­роз­поділен­ня асимілятів, ви­жи­ван­ня шля­хом змен­шен­ня вро­жаю.

Для підви­щен­ня ефек­тив­ності за­сто­су­ван­ня ос­нов­них до­б­рив у ґрун­то­во-кліма­тич­них умо­вах, які зміню­ють­ся та ство­рю­ють стре­со­ву си­ту­ацію для рос­лин і зни­жу­ють за­своєння еле­ментів жив­лен­ня, є спеціальні аг­ро­за­хо­ди, що ко­ри­гу­ють міне­ральне жив­лен­ня на кожній стадії роз­вит­ку культури:

— пе­ред­посівна об­роб­ка насіння;

 — по­за­ко­ре­не­ве (ли­ст­ко­ве) піджив­лен­ня.

За­сто­су­ван­ня ком­плекс­них до­б­рив, до скла­ду яких вхо­дять ма­к­ро- та мікро­е­ле­мен­ти, для пе­ред­посівної об­роб­ки насіння ра­зом із бак­теріаль­ни­ми пре­па­ра­та­ми та про­труй­ни­ка­ми  потрібне для успішно­го по­до­лан­ня рослиною стре­су у фазі про­ро­с­тан­ня та сходів, що в по­даль­шо­му по­зи­тив­но впли­не на ріст і роз­ви­ток сої.

За ре­зуль­та­та­ми досліджень ла­бо­ра­торії тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня сої та зер­но­бо­бо­вих куль­тур Інсти­ту­ту кормів та сільсько­го гос­по­дар­ст­ва Поділля НА­АН ви­ко­ри­с­тан­ня для пе­ред­посівної об­роб­ки насіння ком­по­зиції, що місти­ла: іно­ку­лянт + про­труй­ник + ком­плекс­не до­б­ри­во, — за­без­пе­чи­ло змен­шен­ня абор­тив­ності квіток  та бобів, відповідно, на 9,5 та 9,0% та збільшен­ня вро­жай­ності насіння сої сор­ту Мо­на­да — 0,45 т/га (табл. 1).

До­стат­ня кількість еле­ментів жив­лен­ня в ґрунті ще не га­ран­тує ви­со­ку вро­жайність. Різні біотичні та абіотичні стре­си ма­ють вплив на до­ступність еле­ментів жив­лен­ня та за­сво­ю­валь­ну здатність ко­ре­не­вої си­с­те­ми рос­лин сої.

Калій і нітрат­на фор­ма азо­ту мо­жуть бу­ти лег­ко ви­миті з ґрун­ту, тоді як фо­с­фор хімічно зв’язується кальцієм і магнієм, ут­во­рю­ю­чи важ­ко­роз­чинні спо­лу­ки то­що. За зни­же­них тем­пе­ра­тур сповільнюється спо­жи­ван­ня еле­ментів жив­лен­ня: фо­с­фо­ру — за тем­пе­ра­ту­ри 10...11°С, нітрат­но­го азо­ту —  5...6°С, калію — за 7...8°С.

За ос­танні два де­ся­тиріччя особ­ли­во­го зна­чен­ня як дже­ре­ла мікро­е­ле­ментів на­бу­ли хе­ла­ти (ком­пен­со­нати) — внутрішньоком­плексні спо­лу­ки ор­ганічних ре­чо­вин із ме­та­ла­ми (В, Мо, Zn то­що). Во­ни не по­гли­на­ють­ся ґрун­том, про­те за­сво­ю­ють­ся рос­ли­на­ми та ма­ють кра­щий ефект, ніж ор­ганічні спо­лу­ки мікро­е­ле­ментів. Ефек­тивність хе­латів у 10–15 разів ви­ща, ніж відповідних суль­фатів мікро­е­ле­ментів.

Як відо­мо, соя, по­чи­на­ю­чи з фа­зи тре­ть­о­го трійча­с­то­го ли­ст­ка, стає ду­же чут­ли­вою до не­стачі фо­с­фо­ру. Са­ме в цей період відзна­че­но дефіцит во­ло­ги, що об­ме­жує жив­лен­ня ко­ре­не­вою си­с­те­мою цьо­го еле­мен­та. До то­го ж на ґрун­тах із ви­со­ким умістом ор­ганічної ре­чо­ви­ни в цей са­мий період спо­с­теріга­ють дефіцит мар­ган­цю. На ґрун­тах, які ха­рак­те­ри­зу­ють­ся низь­ким умістом ор­ганічних ре­чо­вин, до­сить ча­с­то ви­яв­ля­ють нестачу цин­ку. Слід за­зна­чи­ти про ви­со­ку ви­мо­гу сої до магнію й сірки, яких для фор­му­ван­ня  вро­жаю на рівні 3,0 т/га соя ви­ко­ри­с­то­вує відповідно 40–60  і 30–50 кг. То­му са­ме у фазі третього трійча­с­того ли­с­тка — бу­тонізації вар­то про­ве­с­ти по­за­ко­ре­не­ве піджив­лен­ня ба­га­то­комп­лек­сни­ми хе­лат­ни­ми спо­лу­ка­ми, які ма­ють підви­ще­ний уміст фо­с­фо­ру в поєднанні з мар­ган­цем, магнієм, сіркою, цин­ком та молібде­ном. Це за­без­пе­чить інтен­сив­ний ріст і роз­ви­ток рос­лин, підви­щить стійкість до ви­со­ких тем­пе­ра­тур і ко­ефіцієнт ви­ко­ри­с­тан­ня еле­ментів жив­лен­ня з ґрун­ту та ак­тивізує ­у­тво­рен­ня кореневих бульбочок. 

До­сить важ­ли­вим періодом ор­га­но­ге­не­зу в сої є фа­за бу­тонізація — по­ча­ток цвітіння. З цьо­го ча­су по­чи­нається інтен­сив­ний ріст і роз­ви­ток рос­лин сої та за­кла­дан­ня май­бут­нь­о­го вро­жаю. І са­ме в цей період соя відчу­ває дефіцит бо­ру. Найбільше ця про­бле­ма ха­рак­тер­на для посівів на ґрун­тах із підви­ще­ною кис­лотністю та за умов не­до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня або по­су­хи. За­сто­су­ван­ня ба­га­то­ком­по­нент­них до­б­рив із підви­ще­ним умістом бо­ру при­ско­рить про­цес рос­ту пил­ко­вих тру­бок, ак­тивізує про­це­си цвітіння, збільшить кількість квіток та насіння в рос­лині. Для сої най­важ­ливіши­ми є два перші піджив­лен­ня ба­га­то­ком­по­нент­ним до­б­ри­вом, ко­ли куль­ту­ра най­кра­ще ре­а­гує на ви­щез­га­дані ма­к­ро- та мікро­е­ле­мен­ти. Третє по­за­ко­ре­не­ве піджив­лен­ня до­б­ри­ва­ми із ви­со­ким вмістом калію і мікро­е­ле­ментів ба­жа­но про­ве­с­ти у фазі на­ли­ван­ня насіння, що поліпшить над­ход­жен­ня во­ди в кліти­ни рослин, збільшить ос­мо­тич­ний тиск і тур­гор, підви­щить їхню стійкість до по­су­хи та, відповідно, змен­шить абор­тивність пло­до­е­ле­ментів. А також по­дов­жить ро­бо­ту фо­то­син­те­тич­но­го та симбіотич­но­го апа­ратів, по­кра­щить про­це­си на­ли­ван­ня та підви­щен­ня якісних по­каз­ників насіння.

Про­ве­дені в Інсти­туті кормів та сільсько­го гос­по­дар­ст­ва «Поділля»  досліджен­ня з вив­чен­ня впли­ву по­за­ко­ре­не­вих піджив­лень на рівень абор­тив­ності пло­до­е­ле­ментів та вро­жайність насіння сої  по­ка­за­ли, що за­сто­су­ван­ня двох по­за­ко­ре­не­вих піджив­лень во­до­роз­чин­ни­ми до­б­ри­ва­ми у фазі бу­тонізації та по­чат­ку на­ли­ван­ня насіння за­без­пе­чи­ли змен­шен­ня абор­тив­ності квіток і бобів відповідно на 13,1 та 20,6% та збільшен­ня вро­жай­ності насіння сої сор­ту Мо­на­да на 0,53 т/га (табл. 2). 

Висновки

Та­ким чи­ном, по­глиб­ле­не вив­чен­ня про­це­су пло­до­у­тво­рен­ня у сої має пев­ну те­о­ре­тич­ну та прак­тич­ну цінність. Про­ве­дені досліджен­ня да­ли змо­гу глиб­ше пізна­ти біологічні особ­ли­вості по­во­д­жен­ня сортів сої за пев­них еко­логічних умов та мож­ливість знай­ти шля­хи ак­тивізації про­це­су мак­си­маль­ної ре­алізації ге­не­тич­но­го по­тенціалу й підви­щен­ня стійкості рос­ли­ни як біологічно­го об’єкта до впли­ву не­спри­ят­ли­вих умов на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща. 

С. Ко­бак, С. Колісник, О. Се­ре­вет­ник, кан­ди­да­ти с.-г. на­ук,
В.Чор­на, Інсти­тут кормів та сільсько­го гос­по­дар­ст­ва Поділля НА­АН

Інформація для цитування
Абор­тивність у сої: при­чи­ни та шля­хи вирішен­ня проблеми/ С. Ко­бак, С. Колісник, О. Се­ре­вет­ник, В.Чор­на// Пропозиція/ — 2017. — № 6. — С. 90-94