Володимир Пугачов про новий Закон щодо ГМ-насіння та як це позначиться на сої

16 вересня цього року в Україні почав діяти Закон «Про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за розміщенням на ринку генетично модифікованих організмів і продукції». Як цей закон вплине на виробників сої та з якими складнощами можуть зіткнутися фермери, які й надалі обирають ГМ-сою, розповів Володимир Пугачов, виконавчий та регіональний директор у Східній Європі Асоціації «Дунайська Соя».

Пане Володимире, за вашими оцінками, які реальні обсяги «сірого» ринку ГМ-культур на сьогодні в Україні? 

— ГМ-насіння, яке перебуває в «сірій» ринковій зоні, наразі ніхто точно не підраховує, тому ці цифри є лише оціночними. Ще у 2019 році ми проводили відбір зразків безпосередньо з полів і також орієнтувалися на дані USAID у їхніх біотехнологічних звітах. І, знаєте, результати плюс-мінус сходяться: за нашими оцінками, близько 50 % сої в Україні — це ГМ-культура. Якщо говорити про інші культури, то щодо ріпаку та кукурудзи у звітах USAID наводяться значно менші оцінки — приблизно 1–3 %.

Володимир Пугачов, виконавчий та регіональний директор у Східній Європі Асоціації «Дунайська Соя»

Чому ГМ-насіння потребує окремих правил допуску на ринок та реєстру, на відміну від класичних сортів?

— Якщо ми говоримо про генетично модифіковане насіння, тут потрібно розділяти дві речі. Є не-ГМ сорти, які легально вирощуються в Україні та внесені до Державного реєстру сортів. А є ГМ-насіння, для якого законодавство передбачає додаткові вимоги та контроль.

Це зрозуміло, адже потрібно контролювати ризики, пов’язані з поширенням ГМО та, зокрема, випадковою контамінацією не-ГМ продукції. Якщо фермер вирощує не-ГМ сою, а його врожай забруднюється ГМ-матеріалом, він може втратити можливість реалізувати продукцію як не-ГМ і, відповідно, не отримати премію за не-ГМ сою. Тому тут важливі детальний аналіз і контроль, щоб максимально зменшити такі ризики.

За законом ГМ-організми мають проходити державну реєстрацію, а інформація про них вноситься до Державного реєстру ГМО. Окремо діють вимоги законодавства у сфері насінництва та щодо допуску сортів до поширення в Україні. 

Так як Україна рухається до статусу правової держави, закон прямо передбачає, що державну реєстрацію такого ГМО може здійснювати власник або володілець майнових прав на нього або уповноважена ним особа. Це означає, що не може хтось, хто просто вирощує це насіння, самостійно подати його на державну реєстрацію.

Що сьогодні найбільше стримує власників технологій від реєстрації ГМ-сортів в Україні: регуляторні вимоги чи саме питання роялті?

— Так, в Україні досі недостатньо врегульоване питання сплати роялті за використання прав інтелектуальної власності. Ми розуміємо, що саме це могло стримувати власників прав на такі сорти від їх легалізації та реєстрації. І це, на мою думку, один із нюансів, який змушує замислитися, наскільки активно взагалі відбуватиметься цей процес.

Але навіть якщо реєстрація відбудеться, страшно навіть уявити скільки коштуватиме таке насіння і якими будуть роялті, які сплачуватимуть фермери за його використання.

Як ви вважаєте, чи готові українські елеватори, портові термінали та логістичні компанії фізично розділяти потоки ГМ-насіння та звичайного, щоб уникнути випадкового перехресного забруднення?

—  Український бізнес знає як працювати з ГМ-продукцією. Українські фермери, логістичні оператори та переробники вже багато років працюють і з ГМ, і з не-ГМ продукцією. Вони знають, як організувати системи контролю якості та запобігати контамінації, як очищати транспорт, які документи оформлювати та проводити необхідні тести. Адже не-ГМ продукція з України вже експортується, і для цього компанії використовують відповідні процедури.

Якщо фермер вирощує не-ГМ сою, а його врожай забруднюється ГМ-матеріалом, він може втратити можливість реалізувати продукцію як не-ГМ і, відповідно, не отримати премію за не-ГМ сою. Тому тут важливі детальний аналіз і контроль, щоб максимально зменшити такі ризики

Є підприємства, які працюють за фактично закритою системою: для не-ГМ продукції контролюють усі критичні точки, проводять аналізи та максимально мінімізують ризик потрапляння ГМ-матеріалу. Тобто український бізнес не просто готовий до такої роботи — він уже має багаторічний досвід. Звичайно, це означає додаткові процедури та витрати, але водночас за не-ГМ продукцію виробник може отримувати премію.

Соя – самозапильна культура, тому ризик випадкового перезапилення з сусіднього поля тут мінімальний. Натомість є інші ризики – в першу чергу під час сівби та збирання

Я б звернув увагу ще на один момент – на певні ініціативи самих насіннєвих компаній і дистриб’юторів. Важливо, щоб вони допомогли забезпечити фермерам доступ до оригінального сертифікованого не-ГМ насіння, особливо в нинішніх складних економічних умовах, коли є проблеми з логістикою, наприклад, через заблоковані порти, обмеженим експортом тощо.