Спецможливості
Статті

Забутий смак поживи

15.07.2008
100
Забутий смак поживи фото, ілюстрація
У перші роки незалежності України новоявлені аграрні вожді закликали до зламу старого ладу, до реформ. Зламати — зламали, а що побудували? Ні хлівів, ні корів... От і опинилися господарства без основи-основ — органічних добрив, завдяки яким селянин традиційно задовольняв від 30 до 50% потреби грунтів у живленні.

Чому порушився баланс?
Завтовшки вона лише півтора-два метри з радіусом земної кулі шість тисяч кілометрів. Тонесенька плівочка на поверхні планети. І животворна — дає людству майже 99% продуктів харчування. Саме в ній зосереджено 95% усього генофонду — рослин, тварин, мікроорганізмів. На створення цієї оболонки природа затратила багато мільйонів років, знищити її можна за кілька десятиліть. Коли відомому російському вченому Виноградову показали зразки реголіту — речовини з поверхні Місяця, — він промовив: “Якщо ми говоримо про біосферу, то повинні говорити передусім про грунт”.
На земній кулі придатних для рільництва грунтів — дев’ять відсотків (3,2 млрд га). Якраз вони й визначають благополуччя. В Україні ці показники трохи кращі. Знаменитий український чорнозем — найродючіша частина оброблюваних грунтів — становить, за різними оцінками, від 8 до 15% світових запасів. За інерцією ми ще продовжуємо ним пишатися: за будь-якої нагоди не забудемо наголосити, що до мов багатьох народів світу увійшов термін “жашківський еталон” — взірець найбагатших грунтів, які залягають у районі черкаського міста Жашків.
Сьогодні вітчизняні чорноземи слугують хіба що зразком виродження. Унікальних, еталонних грунтів, може, ще залишилося в межах одного відсотка. За 110 років (1881–1991) вміст найціннішого складника — гумусу — зменшився в грунтах України майже на третину (з 4,2 до 3,2%). Нині ж він становить 3,1%, і цей процес триває.
Чому ж у сучасних умовах так швидко втрачається гумус? Однією з головних причин учені називають ерозію. Дослухаймося слів аграрного авторитета, котрий уже давно б’є в усі дзвони, — директора Інституту землеробства, академіка Василя Сайка:
— Великі земельні простори України ще в далекому минулому визначили екстенсивну систему використання землі та ведення господарства, більше того — екстенсивний тип мислення, світовідчування й життя нашого народу, — з неабияким болем говорить він. — Розширення площ ріллі завжди було єдиним засобом збільшення виробництва продукції рослинництва. Земля й сьогодні становить понад 70% багатства країни. Дехто вважає, що цьому кінця-краю не буде. Але якщо й надалі розширення площ ріллі залишатиметься єдиним засобом збільшення виробництва продуктів рослинництва, то тоді отой край, ота межа за кілька років постане кожному перед очима. В Україні розорюваність сільгоспугідь найвища в світі і сягає 82, а подекуди понад 95%. Освоєння всього земельного фонду становить близько 60% (за 12% у США). Це призвело до небувалих руйнівних процесів. Тут “корені” ерозії. Щорічні втрати грунту — до 600 млн т, у тому числі гумусу — понад 20 млн. Втрачаємо третину поживних речовин, 16 млрд кубометрів води — стільки досить для формування 16 млн т зерна. Забруднюються ресурси прісної води. Збільшуються площі деградованих земель — на 80 тис. га за рік. Щорічні втрати чистого доходу сягають майже 3 млрд дол. США.
Ці процеси не сьогоднішні, бо виникли не 10 і не 20 років тому, але за тривалий час жодних висновків не зроблено. Слід було б проаналізувати помилки, аби далі їх не повторювати. Хоча відомо, що до катастрофи призвели не тільки надмірна розорюваність, а й нехтування законом повернення в грунт поживних речовин. Тому й порушився їхній баланс...
Ось вона, друга причина: недостатнє внесення добрив. У сумі, звичайно, з іншими чинниками. Це — зростання в сівозмінах питомої ваги високопродуктивних культур (цукрових буряків, зернових), а надто соняшнику (через нього щороку втрачають у грунтах 450–500 тис. т поживних речовин вартістю близько 1 млн грн). Це — різке скорочення площ бобових трав. Це — неповне використання рослинних решток, спалювання стерні й соломи, від чого жодного зиску, а лише проблеми: втрати гумусу, азоту, фосфору. Це — концентрація тваринництва, а з нею й труднощі транспортування гною на віддалені поля... Повний букет.
У “благополучні” 80-ті минулого століття партія, керівна і спрямовуюча, взяла курс на хімізацію і ледь не силоміць повела за собою село. Ні-ні, я не проти мінеральної поживи — її в усьому світі вносили і вносять. Навіть Африка для вирощування сільгоспкультур дає туків на гектар посівів у півтора раза більше, ніж Україна. 30 т зерна — така віддача однієї тонни діючої речовини в американських фермерів. У вітчизняних — удвічі менша. Справа, отже, в грамотному, ефективному використанні.
Земля ж наруги не терпить. Знову почала прогресувати ерозія. Гинув гумус. Забруднювалися грунти. І не тільки грунти. Калійні та азотні добрива, як відомо, легко розчиняються у воді, швидко вимиваються з ланів, особливо на зрошенні, й течуть куди? Звісно, в річки, ставки, озера. Пийте, люди, купайтеся. Азотні, до того ж, підвищують кислотність і так кислих опідзолених полів. А фосфорні... Вони мають властивість вступати в реакцію з іншими хімічними елементами та перетворюватися на таку форму, яку рослини не здатні засвоїти. Поступово відбувається некерований процес мінералізації грунту.
Великі дози “мінералки” згубно впливають на незамінних творців родючості — корисних бактерій, черв’яків, комах, погіршують структуру орного шару. Відтак не зростає, а зменшується врожайність. Викликає тривогу і якість продукції: не секрет, що разом із картоплею, морквою, ягодами вживаємо нітрати, від чого — хвороби, дитяча смертність. Коли ж іще згадати про пестициди, про обов’язкове інтенсивне використання їх... Як кажуть агрономи, органічна складова в грунті катастрофічно починає згортатися. Хоронячи разом із собою надії на високі врожаї та небачені прибутки.
Єдиний вихід — заготовляти якомога більше органічних добрив. Ще в тридцяті роки відомий учений-агрохімік Дмитро Прянишников попереджував, що з розвитком виробництва і застосуванням мінеральних туків значення одного з головних добрив — гною — не знижується, а зростає. Та от заковика: поголів’я худоби в Україні зведено нанівець. Як розповів доктор сільськогосподарських наук Едуард Дегодюк (НДІ землеробства), для повного відтворення запасів гумусу потрібно вносити щороку 320–340 млн т органіки, приорювати на гектар ріллі по 10–12 т. Торік, позаторік на гектар посівної площі її дали аж по 0,8 т. У цілому під урожай’2004, скажімо, внесли 15 млн т — у 18(!) разів менше проти показника 1986–1990 рр.
Ось що сказав директор Державного технологічного центру охорони родючості грунтів Дмитро Бенцаровський:
— Розрахунок балансу поживних елементів живлення (візьмемо для прикладу озиму пшеницю за 2004 рік) показав: на кожному гектарі посіву цієї культури, внаслідок однобічного виносу основних елементів живлення та їхнього непоповнення, маємо дефіцит 161 кг/га, а на всій площі посіву пшениці збитки становлять 1,77 млрд грн. І це впродовж понад десятиліття. І так практично по всіх культурах — зернових, технічних, овочевих... А ВСЕ тому (не боюся повторити академіка Сайка), що ведемо землеробство з повним ігноруванням закону повернення в грунт поживних речовин. Споживацьке ставлення до землі породжує негативні наслідки: зниження продуктивності, погіршення якості грунтів, а це забороняється статтею 37 Закону України “Про охорону земель”. Ефективну родючість грунтів, яку накопичували в 70–80-ті роки, вже втрачено, а врожаї останніх років — це результат вичерпування винятково природної родючості. Уже відбуваються незворотні процеси.
Отже, вихід один: органіка і ще раз органіка. А якщо не вистачає гною — в багатьох місцях становище може врятувати сапропель.


Із голубої комори
Народження сапропелю — унікальної, екологічно чистої речовини — почалося тоді, коли земля наша звільнилася від льодовиків, і в утворених після них западинах з’явилися озера. Кожна жива істота, кожна рослина, що розвивались у воді, після відведеного їм природного терміну опускалися на дно, тож за довгі тисячоліття там нагромадилися багатющі за складом та потужною біологічною енергією органічні сполуки. Саме біологічно активні речовини та широкий набір мікроелементів, які цілюще впливають на життя як людей, так і тварин, рослин? є найбільшою цінністю сапропелю. В ньому містяться білки, жири, протеїн, вітаміни, гормони, каротиноїди, антиоксиданти, стимулятори росту... Набір цих речовин, їхня концентрація в кожному конкретному випадку залежать від умов відкладення сапропелю, складу фауни та флори озер, глибини залягання. Брак кисню, незначні коливання температури створюють для донних відкладень особливу нішу, в якій усі живі та відмерлі клітини тварин, мікроводоростей, грунтового гумусу, грибів тощо повільно розкладаються.
Людина давно помітила, що мул, який гниє (так сапропель перекладається з давньогрецької мови), є цінним природним ресурсом органічної речовини, тому його можна використовувати в різних галузях народного господарства: хімічній, нафтовій, фармацевтичній, будівельній, паперовій, харчовій, а надто в аграрній. Він збагачує грунт різними поживними речовинами, робить його структурнішим, вологомісткішим, нейтралізує кислотність, гасить ерозійні процеси, сприяє зростанню запасів гумусу, 60–70 кілограмів якого формує всього одна тонна мулу. Намивши його на певну ділянку, в десятки разів збільшуємо кількість мікроорганізмів, бо значно активізується процес грунтоутворення, земля дихає на повну силу, живить сама себе. Намивши мул навіть на найбідніше поле, допомагаємо природі творити якісно новий орний шар — родючий.
Де збагнули цінність чудового органо-вапнякового матеріалу, вже не відмовляються від розробки донних нашарувань. Он у Голландії для створення високопродуктивних грунтів щороку із затоки під Роттердамом добувають їх мільйони тонн — для цього спеціально розробили систему меліоративних машин і механізмів. На добриво використовують сапропелі (очищаючи водойми) канадці, фінни, німці, шведи. У США сапропелеві родовища розробляють 12 компаній — на їхню частку припадає 30–40% світового рівня добування. Розширюють обсяги робіт в Ісландії, Японії, Австралії, Данії, Польщі, Румунії, Угорщині, дедалі наполегливіше повертають природний вигляд озерам, вивільняючи їх від мулових нашарувань, росіяни та білоруси.
І українці вже могли б зайняти гідне місце в цьому переліку — адже “розв’язувати” сапропелевий вузол взялися ще на початку 80-х років минулого століття. Та похвалитися можемо лише відновленим волинським озером Бурків. Запаси ж цілющого мулу тільки в цій області такі, що вона на ньому років сто може жити, як Кувейт на нафті. Чималі поклади у водоймах Рівненщини, Київщини, Сумщини... Свого часу спеціалісти Північного державного регіонального геологічного підприємства Держдепартаменту з геології та використання надр Міністерства екології і природних ресурсів розвідали 234 поліські озера, виявивши в них 74 млн т сапропелю. Ще на 120 озерах провели пошуково-оцінювальні роботи. У 80–90-ті роки минулого століття кілька голубих плес потривожили екскаватори — почали вичерпувати мулові відклади. Детальний аналіз показав, що за якісними показниками сапропелі багатьох озер можна використовувати не тільки як сировину для приготування органічних добрив, а й як кормову добавку для тварин. Використовували здебільшого для підвищення родючості грунтів. І мали від того прекрасні результати — як для аграрного сектору, так і для охорони довкілля: замулені та відмираючі озера після очищення знову відновлювались, омолоджувалися. До середини минулого десятиліття щороку добували десятки тисяч тонн цінної сировини. Потім усе завмерло.
— А маємо чудовий приклад того, що може зробити людина, якщо простягне руку допомоги природі, — відроджене озеро Бурків, — ділиться голова правління ВАТ “Любешівагрохім” Григорій Мартинчук. — На початку 30-х років воно майже не існувало — повністю затягнулося мулом. Добували, вивозили на поля — й одержали плесо завглибшки 15–17 метрів. Ще в гіршому стані, ніж колись Бурків, перебувають нині Дольське, Скорінь, інші озера району. На понтонах стоять грейфери-екскаватори, чекають роботи баржі — роботи й не передбачається. Через брак фінансування. А бідні-пребідні супіщані землі вже й забули смак органічної поживи. Такої неуваги до родючості грунтів ніколи раніше в Україні не було. Навіть про вапнування не згадують — от і не можуть у чорноземній горохівській зоні відшукати некислі поля під цукрові буряки. Коли під боком — сапропелі.
Свого часу ми детально аналізували проблему, як повернути здатність родити виснаженій землі, а молодість і красу — загубленим озерам, розповідали про досвід далеких і близьких країн у царині добування та використання мулових відкладень. Уже можна було б не повертатися до теми — що користі від того писання, коли не бачиш ані найменших порухів, щоб відімкнути багатющу голубу комору, скористатися дарованим природою на користь тій же природі й людині. Земля, з усього видно, викликає цікавість у нашій державі лиш як об’єкт “прихватизації”.
Хоча є приємні винятки, які навертають до думки, що не все ще втрачено, які змушують знову сідати за чистий аркуш паперу. Поштовхом цього разу слугувала коротка інформація: знайшлися ентузіасти, які взялись не просто добувати сапропель, а розробляти на його основі принципово нові, високоефективні, екологічно чисті (!) рідкі (!) добрива. І де? У пристоличному Вишгородському районі, на озері Воловому. Так мені ж добре знайоме це озеро за селом Нижча Дубечня!
Колись на ньому працювала риболовецька бригада — поки не замулилося. Згодом залишилася тільки назва. Зацікавило озеро інженера Івана Кошмана. Вийшовши на пенсію, він почав шукати шляхи відродження перлини. Навіть розробив креслення механізму для очищення водного дзеркала. Ентузіаста підтримали в районі, геологи визначили, що мул придатний для внесення на поля. Це саме підтвердили і вчені: залишилося скласти проектно-кошторисну документацію й приступити до будівельно-монтажних робіт. Та списи навколо Волового ламалися, а віз — ані з місця.
У середині 80-х років я бував в Івана Васильовича, захищав його ідеї в пресі. Проживши довге неспокійне життя, непосида не міг зрозуміти, чому люди такі байдужі до здоров’я навколишньої природи, та, власне, й до свого здоров’я. Говорив: “Ще в найдавнішому “медичному документі” — глиняній табличці шумерського лікаря з Ніпура (III тисячоліття до нашої ери) — містяться клинописні рецепти ліків з кори і смоли дерев, квіткових олій, а також порошків з річкового мулу. Отже, корисний мул... Золоте дно і в наших озер, а ми навіть не прагнемо використати те багатство для свого ж блага та блага землі”.
Не випало щастя “зеленому лицареві” спізнати насолоди від втілення добрих намірів у життя. Перестало битися його серце — і враз завмерло все навколо Волового. На довгі роки. І ось ця несподіванка, ця інформація: знайшлася небайдужа людина, котра потривожила тишу вишгородського озера.
Знайомство з головою споживчого товариства “Вибір” Олегом Пастухом підтвердило найкращі сподівання: на Воловому справді кипить робота. Працюють земснаряд, екскаватор, інші машини, які добувають сапропель, заповнюють ним чеки, буртують уже готові добрива. Вахтовим методом трудяться дві бригади волинян, які раніше мали до чого докласти рук у себе в області, розробляючи сапропелеві родовища. А почалося все з випадкової зустрічі Олега Миколайовича з місцевими селянами — ті розповіли про занедбане озеро, про дивака-інженера і його намагання підняти з дна безцінні скарби. Не розповідатиму, яких зусиль коштувало підприємцеві знайти та викупити документацію на сапропелеві поклади, що її зібрав за життя Іван Кошман, а по його смерті викрали в родини, — історія ця варта детективу. Головне — через певний час документи були в руках директора “Вибору”. А ще те, що в нього з’явилося нестримне бажання довести справу діда Івана до логічного завершення — очистити озеро, а поклади використати для оздоровлення землі. Засів за спеціальну літературу, почав жадібно шукати потрібну інформацію через Інтернет, знайомитися з досвідом волинян, білорусів, росіян. Коли “Північукргеологія” та Науковий центр радіаційної медицини АМНУ підтвердили високі агрохімічні властивості та екологічну чистоту сапропелю, одержав ліцензію на розробку в Мінекології. Для ведення товарного сільгоспвиробництва організував агрофірму “Десна”, взявши у довгострокове користування на умовах оренди 75 га угідь (у тому числі 43 га — озеро). Для безпосередніх робіт на Воловому створив “Сапропель — центр”.
Мине небагато часу, і “Вибір” спільно з Українським центром випробування сільгоспмашин та Інститутом біотехнології Білоцерківського держагроуніверситету розробить комплект обладнання для виробництва органо-мінеральних добрив на основі сапропелю. Приступили до монтування лінії гранулювання їх, а паралельно разом із ученими вели подальший творчий пошук. Неабиякі перспективи відкрилися після знайомства з продукцією нового покоління підприємства із Санкт-Петербурга “Балтконверсія” — тамтешні спеціалісти впровадили таку технологію обробки сапропелю, яка не тільки зробила доступними всі його багатства, а й дала змогу збагачувати добрива макро- й мікроелементами.
Бодай кілька слів про саме підприємство і його ноу-хау. Засноване 1990 р. науково-технічним відділенням АН тодішнього Союзу. Мета — впровадження досягнень військової техніки і технологій ВПК у народне господарство. Невдовзі життя змусило вписуватися в умови ринкової економіки — підприємство перетворилося з малого державного на мале акціонерне товариство закритого типу (АТЗТ). На думку фахівців, саме закладений у нього могутній науковий потенціал та висока культура виробництва допомогли розкрити таємницю чи не найзагадковішої реліктової сировини Росії, України, Білорусі — сапропелю.
— Як відомо, рослини з грунту сприймають лише те, що розчинене у воді, — розповів генеральний директор АТЗТ Арій Новицький. — Сапропель (донне відкладення, яке перебуває на дні водойми тисячі років) перетворюється на водонерозчинну сполуку, тому в чистому вигляді рослинами не сприймається. Відомі ж раніше технології приготування з нього добрив дуже енергоємні та дорогі, а деякі передбачають тривале сушіння в природних умовах. Колектив “Балтконверсії” розробив технологію одержання комплексної органічної витяжки із сапропелю, яка має в своєму складі гумінові кислоти, фульвокислоти, амінокислоти та мікроелементи, конче потрібні для розвитку рослин, яка повністю зберігає все те цінне, що природа накопичила в мулових покладах.
“І не треба тоді вносити на гектар 20 тонн сухої органіки”
Такий напрям діяльності обрав і український “Вибір”. Відпрацювавши спершу технологію добування, переробки сапропелю, науковці та підприємці розробили нові ТУ на нього — єдині в країні, які прийшли на зміну тим, що діяли ще за радянських часів. Уже завершено експериментальні роботи, отримано позитивні висновки різних академічних структур на універсальне органічне сипке добриво, призначене для вирощування розсади, овочів, ягід, фруктів, кущів, дерев, квітів, для вирощування рослин гідропонним способом.
Ще більший потенціал містять рідкі гумінові добрива. Торік рідкі комплексні добрива із сапропелю вже випробовували на деяких сільгоспкультурах. Одержали дуже обнадійливі результати. Так, у лабораторії агротехнологій НДІ цукрових буряків досліджували їхній вплив на цукристість коренів. Як повідомив кандидат сільгоспнаук Ярослав Цей, у всіх трьох дослідах, де проводили позакореневе підживлення рослин, спостерігалося підвищення цукристості проти контрольного варіанту на 0,8; 4,46 і 2,08 відсотка.
Вітчизняні вчені й виробничники, що мали змогу працювати з концентрованими добривами на основі природної реліктової сировини — озерного сапропелю, — вже встигли назвати їх добривами XXІ століття. Що така характеристика не є перебільшенням, свідчать відгуки російських колег, де аналогічні витяжки “Балтконверсії” почали використовувати наприкінці 90-х років. Згідно з оцінкою спеціалістів Державного центру агрохімічної служби “Ленінградський”, ці добрива “є найбільш перспективними для широкого застосування в сучасному сільгоспвиробництві”. Аби не бути голослівними, наведемо тільки деякі цифри. За результатами виробничих дослідів (1999–2000 рр.) у господарствах Ленінградської області, зростання врожайності за норми 3–5 літрів рідких добрив на гектар становило: картоплі — до 32% (в окремих випадках і до 80), овочів — до 25, зернових — до 43, багаторічних трав — до 46%; цукристість винограду зросла в 1,2 раза. Відзначено успішний вплив на рослини в екстремальних умовах: посухи, зливи, приморозки, захворювання. Зафіксовано й прискорення процесів дозрівання, поліпшення смакових якостей, лежкості продукції.
Даруйте за довгий перелік, але він ще й ще раз підтверджує, наскільки перспективними є органо-мінеральні концентровані добрива на сапропелевій основі.
Директор науково-виробничого товариства “Вибір” Олег Пастух мріє налагодити масовий випуск сапропелевих витяжок під Києвом. Лінію відповідну замовив, веде переговори з імовірними партнерами, шукає інвесторів. Украй непокоїть його, що земля в окрузі роками не одержує потрібної поживи. “Скоро на пластилін перетвориться,” — гірко жартує. І не припиняє робіт на Воловому: “Якщо не працюватимеш на майбутнє — в тебе самого не буде майбутнього”.
Невеличкий колектив трудиться в поті чола. Йому б підтримку, передусім з боку держави. Державною ж бо справою займається. Без втручання держави тут уже не обійтися — втрачається найбільше багатство нації.


Земля чекає на добрива
Чекають і озера, в яких по вінця — тих самих добрив. І чи не станеться так, що куплятимемо диво-еліксири родючості із реліктової сировини, добутої підприємливими сусідами з водойм під Санкт-Петербургом, Новгородом, Псковом? Тут дуже доречними будуть пророчі слова російського академіка Каштанова: “Треба завжди пам’ятати, що не може бути здорової економіки, здорового життя на хворій землі. Якщо хвора земля — отже, хворе суспільство, яке нею володіє”.


Микола Пуговиця

Інтерв'ю
Petro Melnyk2
Компанія Agricom Group спеціалізується на рослинництві. Обробляє землю на Чернігівщині та Луганщині, вирощує олійний льон, соняшник, кукурудзу, овес та гречку. Але більш відома як виробник товарів із
Заріпов Андрій
Несприятливі погодні умови часто спричинюють втрату частини врожаю.  Але аграрії можуть зберегти фінансову стабільність  за допомогою агрострахування. 

1
0