Спецможливості
Агробізнес

ПРО ВІТЧИЗНЯНИЙ УКРМ’ЯСОПРОБЛ (повна версія)

05.06.2008
145
ПРО ВІТЧИЗНЯНИЙ УКРМ’ЯСОПРОБЛ   (повна версія) фото, ілюстрація
Дехто вважає, що “м’ясна криза” в Україні дісталася новому урядові у спадок від попереднього, який ще півроку тому (у розпал передвиборчої президентської кампанії) намагався досить жорсткими адміністративно-репресивними методами врегулювати ситуацію на ринку і знизити ціни на м’ясо та м’ясопродукти до задовільного для масового споживача рівня. Але це не зовсім так. Якщо проаналізувати загальні тенденції в українському тваринництві за останні 20–25 років, то так звана м’ясна криза перманентно триває в Україні з початку 90-х років минулого сторіччя, тобто з набуття країною незалежності. А всі заяви щодо стабілізації та початку відродження галузі, які час від часу лунали з вуст тих чи інших урядовців, м’яко кажучи, були блефом і не відповідали дійсності.

До речі, урядовці як попереднього Кабміну, так і нинішнього вважають, що ніякої “м’ясної кризи” в країні немає. Так, є певні серйозні проблеми в галузі, але ситуація під контролем, працюють різні державні програми підтримки тваринництва, дефіциту продукції на ринку не спостерігається, а у зростанні цін на м’ясо винні... спекулянти-перекупники! Це слівце радянської доби з неодмінним антисоціальним навантаженням активно почали використовувати чиновники в період “хлібної кризи”, яка виникла навесні 2004 року внаслідок суттєвого недобору врожаю зерна у 2003 році. Тоді уряд просто зігнорував ринкові відносини і почав самотужки регулювати ціноутворення на певні продовольчі товари, безпідставно обмежуючи рентабельність переробних підприємств, а тих операторів ринку, хто не погоджувався з “генеральною лінією”, зараховували до категорії спекулянтів, на “народну боротьбу” з якими залучалися фіскальні та караючі державні органи — Генпрокуратура, Податкова адміністрація, МВД та СБУ.


Аналогічні дії уряд застосовував і під час підвищення цін на м’ясо восени 2004 року, водночас стверджуючи, що ніякої кризи немає, а є ледь не таємна змова спекулянтів-перекупників, які нахабно вдвічі-тричі завищують роздрібні ціни на м’ясце-сальце і жирують з цього. І хоча незалежні експерти ринку вже тоді називали реальні чинники, що спричинили й хлібну й м’ясну проблеми в державі, серед яких, до речі, спекулятивні аспекти майже не згадувалися — уряд був непохитний у своїх висновках і намагався придушити “гідру спекуляції” головним чином силовими методами (якщо не враховувати показушні “м’ясні ярмарки” в Києві та інших великих містах, а також збільшення імпортних поставок яловичини та свинини).
Проте всі намагання старої влади врегулювати м’ясне питання бажаного успіху не принесли. До того ж, майже три місяці (листопад, грудень, січень) населення більше переймалося президентськими виборами, померанчевою революцією та зміною влади. Але тільки-но оновлений уряд приступив до роботи, як йому нагадали про стару проблему: ціни на м’ясо (і не тільки на нього!) продовжують вперто лізти вгору і вже не тільки на яловичину, телятину і свинину, а й на птицю. І це подорожчання в більшості регіонів країни триває з листопада 2004 року, тобто фактично стримати й знизити ціни (шляхом їх адміністративного встановлення) вдалося лише у жовтні того ж року. Отже, потрібно було знову докопуватися до першопричин цінового зростання та діяти в напрямі їх усунення.


Начебто все просто: проаналізувати, вислухати різні аргументи (передусім операторів ринку), подебатувати, прийняти рішення і... Та, як з’ясувалося, депутати, урядовці, оператори й експерти ринку не були одностайними у визначенні головних причин м’ясної проблеми. В чомусь вони погоджувалися, але в цілому — по-різному трактували ситуацію, а тому й пропонували різні шляхи її врегулювання. Оператори й експерти більше згадували про підвищення пенсій та бюджетних виплат, інфляцію, зменшення виробництва м’яса (яловичини та свинини), припинення бюджетних дотацій у підгалузях тваринництва, подорожчання ресурсів (палива, племінної птиці), заборгованість у поверненні ПДВ експортерам і т.д. А представники уряду наголошували на монополізації роздрібного ринку м’яса, неможливості виробників реалізовувати свою продукцію безпосередньо споживачам, на збільшенні експорту худоби та припиненні контрабандного ввезення продукції тощо.
Дивно, але про катастрофічне зменшення поголів’я худоби в країні, якщо й згадували обидві сторони, то чи не в останню чергу. Нібито вплив цього фактора на нинішню ситуацію не настільки суттєвий, щоб приділяти йому більше уваги. Як кажуть, потрібно гасити полум’я, тобто збивати ціни, аби заспокоїти споживача, а потім уже вирішувати глобальні питання. Але ж, за великим рахунком, подорожчання м’яса та м’ясопродуктів розпочалося не торік, а значно раніше — з кінця 90-х років. А от суттєвий ціновий стрибок, який стався після неврожайного 2003 року, є тільки піковим проявом повзучої м’ясної кризи в країні.
Насправді ж єдина підгалузь тваринництва, яка тільки останні 4–5 років не стагнує, а розвивається більш-менш пристойними темпами, — птахівництво, де спостерігається щорічне збільшення як поголів’я птиці, так і виробництво курячого м’яса та яєць. Проте навіть суттєві прирости продукції в цій підгалузі не можуть перекрити загальний спад виробництва в тваринництві. Тому що поголів’я всієї худоби в Україні — ВРХ, свині, вівці та кози — скорочується ось уже впродовж 15 років, а точніше з 1990 року. Наприклад, кількість ВРХ зменшилася за цей період у 3,5 раза, свиней — у 3 рази, овець та кіз — у 5 разів. Якщо в 1990 році в країні налічувалось понад 54 млн голів всієї худоби, то сьогодні — трохи більше 15 млн, тобто маємо зменшення у 3,6 раза! Звісно, що за такого розвитку галузі виробництво м’яса не може збільшуватися, і воно за 15 років скоротилося у 2,5 раза — з майже 4,4 млн т у забійній вазі в 1990 році до 1,7 млн т торік.
То невже слово “дефіцит” тут є недоречним і некоректним, невже в нас справді тріщать від того м’яса прилавки магазинів та базарних лотків, а тому “ніяких об’єктивних підстав для підвищення цін” на нього не було й немає? Невже корінь зла — спекулянти-перекупники, які спромоглися монополізували роздрібний ринок по всіх куточках країни та, мабуть, підтримуючи мобільний зв’язок, кожного місяця одночасно, наче по команді, підвищують ціни на товар, причому і на колгоспних ринках, і в магазинах. Важко повірити, а ще важче довести!


Проте й новий уряд “повівся” на цьому, заявивши про спекулятивні дії роздрібних торгівців. Але ж м’ясо та м’ясопродукти подорожчали і в міні-, супер-, мегамаркетах, і фірмових магазинах. До того ж, почало дорожчати вже й м’ясо птиці. Тобто або зросли оптово-відпускні ціни переробних підприємств, або торговельні заклади вирішили збільшити свою маржу. То їх також треба всіх зараховувати до спекулянтів-монополістів? Тоді, виходить, що довкола одні баришники, здирники та...
Та пригадаємо, що сталося в 2000 та 2003 роках. Саме на ці роки припадає різке скорочення поголів’я ВРХ та свиней. Чому? Бо це неврожайні роки, коли аграрії збирали найнижчі валові обсяги зерна: у 2000 році — 24,5 млн т, а в 2003 ще менше — 20,2 млн т. Безумовно, на внутрішньому ринку ціни на зерно в ці роки злетіли вгору, отже, подорожчали й комбікорми, а тут ще потрібно було розраховуватися за банківські кредити — от і вирізали селяни худобу, особливо в приватному секторі. Наприклад, восени 2003 року закупівельні ціни на свинину становили 3,5 грн/кг живої маси, і під ніж того року пішло майже 1,5 млн голів свиней. Вирізали селяни й ВРХ: за рік 1,3 млн голів. А нам урядовці радісно звітували: виробництво м’яса в Україні зросло порівняно з 2002 роком, що є свідченням якогось там розвитку галузі... Та вже наступний 2004 рік показав, що той “розвиток” біг по колу. Дорожнеча кормів та скорочення поголів’я спричинили підвищення цін на тваринницьку продукцію. Та, як запевняли експерти, в певному сенсі, високі ціни — гарний стимул для сільгоспвиробників для нарощування виробництва. Це закон ринку. Проте ніякого нарощування не сталося, бо період відновлення поголів’я — не місяць і не два, а 1,5–2,5 року, а тут ще держава зі своєю ціновою корекцією втрутилася в ринок. Як наслідок — чергове скорочення поголів’я і новий виток цін на м’ясо.
Дивно, але нові урядовці теж не хочуть дотримуватися ринкових законів, які гласять: держава не може адміністративно встановлювати ціни — це на рівні економічного злочину. Якщо є певні прояви монополізму або ж змови монопольних структур, то ці питання має врегульовувати антимонопольний комітет у рамках закону. А примушувати суб’єктів ринку знижувати як закупівельні, так і оптово-відпускні та роздрібні ціни, навіть під виглядом підписання якихось там меморандумів про узгодження дій, — це проти логіки ринкової економіки. Так можна досягнути лише короткострокового позитивного ефекту, але економіка досить швидко і жорстко відповідає на такі дії. І це ми вже бачили.
Проте на сьогодні переробні підприємства під увічливим тиском уряду почали знижувати закупівельні ціни на худобу в живій масі, птахівники взяли на себе “соціалістичне зобов’язання”: з 15 квітня до 1 січня 2006 року утримувати оптово-відпускні ціни на м’ясо бройлерів на рівні не вище 10 грн/кг (у квітні вона становила — 13 грн/кг) та збільшити виробництво продукції на 100 тис. т порівняно з минулим роком. Відповідно, “відсалютував” і Кабмін, зобов’язавшись контролювати рівень цінових надбавок на м’ясо в роздрібній торгівлі (не більше 10% рівня оптово-відпускної ціни), організувати спеціальні торговельні місця для сільгоспвиробників, де вони зможуть безпосередньо продавати свою продукцію, а також за участю Держкомрезерву та Укркоопспілки демпінгувати на м’ясному ринку дешевою свининою та яловичиною. При цьому ще було обіцяно збільшити імпортні поставки м’яса в Україну, але за певними ставками увізного мита (йшлося про рівень 10% вартості імпортної продукції, але не менше 0,4 євро/кг на м’ясо птиці та 0,6 євро/кг — на свинину та яловичину).
Уряд упевнений, що всі ці заходи “зможуть повернути ціни на м’ясо до нормального рівня” і така система його реалізації буде працювати постійно. Загалом виходить, що “нормальний рівень” — це той, що уряд “прописав”. То про який ринок увесь час у нас говорять? Так можна наситити ринок та втримувати ціни на низькому рівні певний період, але навряд чи це стимулюватиме виробників м’яса до збільшення його випуску на тлі постійного подорожчання енергоносіїв, комбікормів та інфляційних процесів.
 Отже, що можна констатувати. Занепад великих тваринницьких господарств та ставка на приватний сектор (в основному на фермерські та підсобні селянські господарства) щодо забезпечення країни м’ясом призвели до найзначнішого скорочення поголів’я худоби і найменших обсягів виробництва м’яса за роки незалежності. Головні причини цього — тривалий термін вирощування ВРХ та свиней, що потребує значних витрат; залежність тваринництва від ситуації на зерновому ринку, що безпосередньо позначається на кількості та вартості комбікормів; велика кількість представників малого бізнесу на селі, які вирощують худобу на продаж, але неспроможні протистояти форс-мажорним обставинам, тому легко відмовляються від цього бізнесу до сприятливіших часів, що й спостерігалося в 2000 та 2003 роках.
Наприклад, великотоварні тваринницькі комплекси витримали економічну скруту й навіть змогли наростити поголів’я, але їх частка на ринку сьогодні не значна. На відміну від птахівництва, великий капітал (як вітчизняний, так й іноземний) ще не прийшов у скотарство та свинарство, адже його відлякує досить тривалий технологічний цикл виробництва, відсутність дешевих довгострокових кредитів та ще певна кількість усіляких ризиків, що роблять цей бізнес для інвестора малопривабливим. Проте тільки великотоварне виробництво може забезпечити постійний випуск продукції низької собівартості й належної якості. І якщо держава не спроможна сьогодні суттєво допомогти такому товаровиробникові, то хоча б не заважала розвиватися, намагаючись час від часу порегулювати ринком. Хоча, треба відверто сказати, що тваринники насправді вдячні державі за дотації, які сплачуються з Держбюджету починаючи з 2001 року, за здану на переробні підприємства худобу. На сьогодні за ВРХ високих вагових категорій (вищих за 390 кг) дотації становлять 1,3 грн/кг: на свиней (масою 90–130 кг) — 1 грн/кг; на птицю (бройлери) — 0,35 грн/кг. Але зрозуміло, що тільки виплат замало для того, щоб відродити галузь хоча б до рівня 1990 року.


Олег Музиченко

Інтерв'ю
Во­ло­ди­мир Яков­чук, ге­не­раль­ний ди­рек­тор Євраліс Се­менс Ук­раї­на
Ге­не­раль­ний ди­рек­тор ТОВ «Євраліс Се­менс Ук­раї­на» Во­ло­ди­мир Яков­чук розповідає про новинки французького насінницького бренда сезону-2017 та «закулісне» життя компанії.
Ле­онід Ко­за­чен­ко, на­род­ний де­пу­тат, пре­зи­дент Ук­раїнської аг­рар­ної кон­фе­де­рації
Чи ре­аль­но «за­пу­с­ти­ти» земельну реформу вже за рік? Як дер­жа­ва має за­хи­с­ти­ти влас­ників паїв і аг­раріїв? Що че­кає на них 2017 ро­ку? Чи вдасть­ся по­до­ла­ти ко­рупцію в дер­жаві? На ці

1
0