Спецможливості
Статті

Поліський та прикарпатський шовк України

05.06.2008
91
Поліський та прикарпатський шовк України фото, ілюстрація
Поліський та прикарпатський шовк України

Року нинішнього Василина Сорока зустрічала свою двадцять третю льонову весну. Обабіч поля, яке відвела культурі, подумки просила в Господа щедрого врожаю, сприятливої погоди, сили й терпіння. А ще переконувала себе в тому, що льон не зрадить її сподівання. Бо ця тендітна культура надто любить увагу, жіночі руки, небайдуже ставлення до себе — все те, чого навчали колись старі люди, плекаючи синю квітку надії. Виробничий сезон насправді видався складним, напруженим. Нервувала щоразу, тільки-но негода починала господарювати над льоновим полем. Сьогодні, коли майже всі польові турботи позаду, вона із захопленням говорить про цю культуру, яку пам’ятає з дівочих літ і якій присвятила своє життя. Василинині очі немов світяться тим цвітом, що його льон дарує роботящим рукам уже першого місяця літа.

Узагалі ж на Перемишлянщині, та й не тільки там, льонарство вважають суто жіночою справою, хоч вимагає воно чималої ручної праці, величезної сумлінності та високопрофесійних знань. ТОВ “Спецльонгосп”, очолюваний Василиною Василівною, — одне з небагатьох реформованих господарств Львівщини, що має найбільші площі льону в області. Протягом останніх чотирьох років (а саме стільки існує нове аграрне підприємство) виробництво льоноволокна є для селян прибутковим — до 50–70 тис. гривень щороку. Цьогоріч прибуток очікують вищим у 2–3 рази. Василина Сорока переконана: прибутковішої культури у їхньому краї просто немає.

Погоджується з думкою колеги і Федір Нагірняк. Він не перший рік керує агрофірмою “Буковина” (Чернівецька область) і є палким прихильником „прикарпатського шовку”. Федір Іванович вважає, що ця рослина має величезний економічний потенціал. (До речі, саме за високі показники в галузі виробництва льону два роки тому його було пошановано званням заслуженого працівника сільського господарства.)

Про перспективність розвитку льонарства говорить і той факт, що на цю галузь із зацікавленням поглядають господарники, які донині льоном не займалися. Що ж до тих, хто вже відчув бажану віддачу, то вони збільшили площі посівів цієї культури. Скажімо, агрофірма “Коростишівльон” нинішнього року відвела під льон 700 га, агрофірма “Брусилівльон” (Житомирська область) — 600, понад 500 га займав льон у господарствах “Перемога” на Київщині та “Ресскі” на Чернігівщині. Узагалі ж цього року льонове поле України займало майже 32,6 тис. га, що практично на 90% більше площ 1999 року. Відповідно збільшиться і валове збирання волокна: працівники галузі планують отримати його щонайменше 14,5 тис. т.

Нині, коли темпи росту галузі стали відчутнішими, перед виробниками льоноволокна гостро постали проблеми збуту сировини. Певною мірою посприяти вирішенню цього питання був покликаний 1-й Міжнародний оптовий ярмарок льонопродукції “Льон-2003”, що відбувся минулого місяця в Національному комплексі “Експоцентр України” під патронатом Міністерства агарної політики України.

Своїм баченням сучасного стану льоновиробництва в Україні, проблем галузі, зокрема — збуту сировини та оснащеності підприємств, та шляхів їх вирішення зі мною поділився Анатолій Скорченко, генеральний директор ДП “Льоноконоплепром”, доктор с.-г. наук, професор.

Анатолій Скорченко. Поза сумнівом, вітчизняним виробникам льону-довгунця зручніше було б працювати з Житомирським чи Рівненським льонокомбінатами — саме вони колись були основними споживачами нашої продукції. Нині ж, коли триває пошук потенційних власників комбінатів, ми змушені шукати покупців за кордоном. Щоправда, донедавна існував невигідний для нас механізм: господарства змушені були продавати льон-довгунець перекупникам. Зрозуміло, за недостатньо високими цінами. Наше волокно потрапляло на переробку під маркою виробників Франції, країн Прибалтики, навіть Польщі. Чимало зусиль ми витратили, аби про наш льон згадали у світі. І тепер до нас приїздять представники переробних підприємств із країн Європи, СНД, адже зрозуміло, що їм набагато вигідніше завозити довгунець з України. А між Україною і Росією діє міжурядова угода, яка дозволяє при ввезенні волокна з нашої країни на російську територію не сплачувати ввізне мито. Тому сьогодні наша головна мета — об’єднати льонарскі підприємства увирішення узгодженої цінової політики. Найкраще робити це ось на такому ярмарку, що його ми організували й провели вперше. Навіть цей маленький досвід уже підказує нам, що подібні заходи мають бути постійними, традиційними.

До речі, з давніх-давен льон був найулюбленішою культурою на Поліссі та Прикарпатті. До 1992 року Україна щороку виробляла понад 100 тис. т волокна, або 12–14% світового його виробництва. До 60 тис. т довгунця поставлялося, у т. ч. і в країни Західної Європи. Дуже негативними для галузі виявилися 90-ті роки, коли всі завойовані позиції було майже втрачено. І тільки починаючи з 2000 року, спостерігається поступове відродження льонарства. Оскільки льоносировину використовують у багатьох галузях народного господарства і досить часто важко віднайти рівноцінну заміну лляному волокну, Міністерству аграрної політики України вдалося переконати уряд і передбачити в Державному бюджеті кошти на розвиток льонарства. Господарства — виробники льону-довгунця отримують державну допомогу у вигляді посівного матеріалу, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо.

КОР. Відомо, що в Росії, наприклад, в галузь вкладени чималі приватні кошти. Це дало змогу не лише висівати, переробляти льон, а й виготовляти з нього конкурентноздатну продукцію. А як у нас поставлено справу з інвесторами?

Анатолій Скорченко. Безперечно, льонарство потребує інвестицій. В Україні сьогодні теж з’явились інвестори, які вкладають кошти в льонарство. Найактивніше це відбувається в Київській, Житомирській, Сумській, Чернігівській областях. Тут вдалося відновити роботу деяких переробних підприємств. Приватні виробники вже досить вагомо заявили про себе на ринку готової продукції. У галузі з’явилася чітка тенденція збільшення посівних площ, валового збору та поліпшення якості сировини.

Приватний капітал не може працювати з нерентабельним виробництвом. Тому нині господарства намагаються впровадити власну первинну переробку льону, адже реалізовувати волокно набагато вигідніше. Приємно, що до регіонів, які традиційно сіють льон, приєдналася Тернопільщина. Окремі господарства цієї області вже отримують досить стабільні врожаї. А, наприклад, у ТОВ “Сільцівське” Підгаєцького району в поточному році отримано понад 11 ц волокна з одного гектара. Це вдвічі більше від середньогалузевого показника.

Одна з нових технологій, запроваджена в галузі, суттєво впливає на валові показники. На Луківській агровиробничій дільниці державного підприємства “Льоноконоплепром” Мінагрополітики освоєно інкрустацію насіння. Ця агротехнічна операція спрямована на підвищення енергії проростання зернини, на 8–10% підвищує польову схожість насіння, на 55–60% зменшує ризик їх захворювання, захищає від шкідників у період проростання.

Є також реальні спроби розробити агрегат для роздільного збирання льону. Цим займається група інженерів АТ “Ірпіньмаш”. Технологія застосовується на насіннєвих посівах льону. Порівняно з прямим комбайнуванням, при роздільному збиранні льону зменшуються втрати насіння, зберігається його якість та заощаджуються енергоресурси.

КОР. В 90-х роках, коли ми відчували занепад галузі, як складалися справи в насінництві? Адже не секрет, що в значній мірі успіх врожаю залежить від якості та потенціалу насіння...

Анатолій Скорченко. Так, сьогодні ще існують сорти, що вже вичерпали свій генетичний потенціал і потребують заміни. Над цією проблемою працюють відповідні підрозділи чотирьох науково-дослідних інститутів Української академії аграрних наук, мережа науково-виробничих об’єднань “Еліта”. І вже впроваджено у виробництво такі високопродуктивні вітчизняні сорти льону, як Чарівний, Рушничок, Український-3, Персей та інші. Створено страховий фонд державних насіннєвих ресурсів льону-довгунця. З його допомогою проводиться планова сортозаміна та сортопоновлення. Господарства, що не мають власного якісного насіння, отримують з фонду посівний матеріал.

Нинішнього року його виділено 525 т, а це — 15% загальної кількості запланованого для посіву. Найближчими роками ми маємо намір довести обсяги страхового фонду до 25% річної потреби.

Однак найскладнішою все ж залишається проблема забезпечення господарств льонарською технікою. Комбайни ЛК-4А випускаються в Росії, і з 1992 року їхній парк в Україні не поновлювався з відомих причин. Щоправда, ми закуповуємо централізовано необхідні запасні частини, а капітальний ремонт планується налагодити на АТ “Ірпіньмаш”. Окрім цього, завод передав на випробування рулонний прес-підбирач для льонотрести та обертач стрічок льону. Якщо техніка витримає випробування, ми зможемо розпочати поступове технічне переоснащення галузі. Одне слово, попереду чимало проблем, які ще вимагають вирішення.

Серед тих, з ким мені довелось поспілкуватися під час ярмарку ”Льон-2003”, були представники Росії, Литви, Угорщини. Велику зацікавленість у нашій сировині виявляють і бельгійці та французи. Результати ж ярмарку такі: обсяги волокна, на які укладено контракти та протоколи-наміри, навіть перевищують сьогоднішні можливості українських виробників льону-довгунця. Такі домовленості можна вважати першою серйозною перемогою вітчизняних льонарів. Та все ж таки найпоказовішою є цифра цьогорічного валового збору та довіра до галузі з боку керівництва держави. Традиційно, у переддень професійного свята — Дня працівника сільського господарства — ДП “Льоноконоплепром” зібрало представників кращих льонарських господарств у Києві. Вручаючи їм нагороди Кабінету Міністрів України та міністерства аграрної політики України, вітаючи зі святом, міністр Сергій Рижук, зокрема, сказав, що уряд і надалі робитиме ставку виключно на ті господарства, які вміють плекати культуру, досягають високих показників і в змозі ефективно викорстовувати державну підтримку. Держава просто змушена стимулювати кращих, щоб не розпорошувати бюджетні асигнування. І сьогодні, дивлячись на досягнення льонарів, можна констатувати не лише процес відродження галузі і початку розширеного відтворення льонарського виробництва — стартував етап його поступального розвитку. Вже цього сезону немає проблем зі збутом льонопродукції, є сприятлива ціна на ринку: тонна якісного волокна коштує 1600 доларів. Варто лише об’єднати зусилля, цивілізовано торгувати, підтримувати партнерські стосунки з країнами, що прагнуть відшукати в Україні перспективні довгострокові ділові стосунки. А Міністерство аграрної політики зі свого боку зробить все необхідне, щоб наступного року льонарство отримало частину коштів, які закладені в проекті бюджету на підтримку цільових програм галузей рослинництва. Адже льон-довгунець завжди був візитною карткою Поліської та Прикарпатської зон України. Тут до цієї культури ставилися з великою шаною. Тому й називали льон у народі шовком: на півночі — оліським, а на заході — прикарпатським.

Наталя Люпин

Інтерв'ю
Голова асоціації «Укрцукор», голова ГС «Всеукраїнська аграрна рада», а також лідер низки громадських асоціацій Андрій Дикун у ході І Міжнародного конгресу для виробників і переробників цукрових
экспорт
Після підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою українські аграрії отримали шанс вийти на канадський ринок. Втім, позитивний ефект буде відчутним не відразу. 

1
0