Організація ефективної годівлі великої рогатої худоби

Під час аналізу стану справ у тваринництві постають питання: чому в нас тваринництво, і зокрема скотарство, за нечисленними винятками, малорентабельне; чому низькі надої молока та прирости молодняку; великі витрати кормів та ресурсів (а звідси — неконкурентоспроможність нашої продукції порівняно з якістю молока та м’яса країн Європи)?.. Поряд з іншими об’єктивними та суб’єктивними причинами, на наш погляд, є одна основна. Ми не звикли скрупульозно рахувати витрати, берегти ресурси, максимально використовувати можливості самих тварин, організовувати кормовиробництво, оптимально враховуючи потреби тварин, недостатньо впроваджуємо досягнення науки і передового досвіду. Навіть розробляючи програми селекції для племінних господарств, у більшості випадків про основне підгрунтя (корми й годівлю) чомусь забувають. Лише між іншим згадується, що треба заготовити стільки-то центнерів кормових одиниць на корову. І все. Детальна, конкретна розшифровка відсутня. Якщо ми хочемо досягти вагоміших результатів, то такий стан речей конче потрібно міняти. На чому слід зосередити увагу? На тотальному енерго- і ресурсозбереженні по всьому ланцюзі виробництва продукції тваринництва.

Організація ефективної годівлі худоби залежить від вирішення двох основних проблем чи етапів технології: достатньої заготівлі якісних кормів і раціонального їх використання.

Корми — першооснова розвитку тваринництва, тому починати слід з реальної, об’єктивної оцінки кормовиробництва і кормових ресурсів. Слід кардинально змінити погляд на виробництво кормів, його ефективність. Тут ціла низка проблем. Усі корми треба класифікувати як товар з відповідним сертифікатом якості. Не можна оцінювати виробництво кормів передусім за урожайністю з одного гектара, а якість визначати потім, відокремлено від виробництва. При цьому основна сутність кормів, їхнє призначення, тобто вміст поживних речовин та доступність їх для тварин, чомусь віднесено на задній план і не є дійовим критерієм ефективності кормовиробництва. Звісно, якість кормів визначають, але пізніше, відносячи їх до того чи іншого класу (від 1-го до 3-го, або некласного) . І головне, ціна корму мало залежить від його якості чи класності або й зовсім не пов’язується з ними. У звітах фіксуються середня ціна й середня поживність.

Корми і кормовиробництво треба оцінювати за тими самими критеріями, що й потреби тварин. На жаль, поки що в багатьох господарствах мають місце непогані показники з урожайності кормових культур, у звітах наводиться солідна кількість центнерів кормових одиниць на умовну голову за рахунок соломи, малопоживних решток і взагалі з різних причин втрачених кормів, завищеної поживності, а продуктивність худоби образливо низька.

Вочевидь, нам усім треба усвідомити, що тварини споживають і переробляють на молоко та м’ясо не звітні центнери з гектара і кормові одиниці, а реально існуючі в кормах вуглеводи, жири, білки, мінерали, вітаміни, що визначають дійсну поживну цінність.

Якщо поживні речовини в кормах є — буде й віддача продукцією, а коли корми невідомої якості існують тільки на папері, то маємо, відповідно, й низьку, фізіологічно нічим не обгрунтовану, продуктивність.

Вважаємо, що такими узагальнюючими показниками якості кормів мають бути суха речовина, кількість енергії і протеїну. За цими трьома “китами” треба здійснювати і планування річних запасів кормів, і оперативний контроль за годівлею, про що детальніше мова йтиме далі.

Звісно, аби здійснити такий “переворот” у поглядах на кормовиробництво, у державних масштабах мають бути прийняті відповідні законодавчі акти, що регулюють ринок кормів, організовано сертифікацію кормів з присвоєнням коду, створено мережу доступних лабораторій, змінено форму обліку та звітів тощо. Все це потребує часу. Що ж нині робити?

У кожному господарстві має бути розроблена і втілена реальна програма (чи бізнес-план) виробництва і використання кормів, заснована на визначенні найсучасніших даних про потреби тварин у кормах (за сухою речовиною), енергії та сирому протеїні. Найважливіші прийоми чи підходи для реалізації таких програм ми наводимо далі.

По-перше, слід використовувати високоврожайні, адаптовані до конкретних умов, сорти і гібриди трав, які активно відростають при ранніх укосах.

По-друге, у кормових сівозмінах треба застосовувати переважно багатокомпонентні злаково-бобові сумішки і сумішки з капустяними культурами, а не монокультури. Це вкрай важливо для нормального забезпечення тварин різноманітними поживними речовинами. Відповідні рекомендації з цих питань для нашої зони досить широко й повно освітлені в науковій та популярній літературі протягом останніх двох років (журнали “Пропозиція”, “Тваринництво України”, “Кормопроизводство” та ін.).

По-третє, на підставі перших двох пунктів конче потрібно організувати безперебійний зелений конвеєр.

По-четверте, трави слід збирати на стадії ранньої стиглості, коли в них міститься максимум поживних речовин і перетравність їх висока. Хоча це тема і не нова, зупинимось на ній детальніше.

Чому треба збирати трави на ранній стадії стиглості? Це вкрай важливо для досягнення високої продуктивності тварин та її збереження. У міру старіння рослин споживання корму і перетравність його знижуються. Критерієм тут є вміст клітковини, який визначає поживну цінність корму. Що більший вміст клітковини (старіша рослина), то нижча його поживна цінність, і навпаки. Щоб не було нарікань щодо низької врожайності кормових культур при ранніх строках їх збирання, треба іти на розумний компроміс і збирати бобові трави не пізніше ніж у фазі бутонізації — початку цвітіння, злакові — не пізніше ніж у фазі виходу в трубку — початку колосіння.

Перейдемо тепер, власне, до годівлі тварин, тобто ефективного використання кормів.

Перша вимога: потрібно заготовляти достатню кількість різноманітних кормів відповідно до реального поголів’я і запланованої продуктивності. Отже, слід знати потреби тварин у поживних речовинах, властивості кормів та їхню поживну цінність. Завжди треба утримувати стільки тварин, скільки є змога нормально прогодувати.

Оскільки худоба від природи є жуйною, в основу її годівлі слід покласти принципи максимального використання дешевих трав’яних об’ємних кормів, а концентрати включати в раціон як доповнення до основного раціону, залежно від продуктивності, фізіологічного стану і стадії лактації. При цьому бажано якомога довше (протягом 180–200 днів) використовувати для годівлі худоби зелені корми за рахунок випасання на всіх придатних природних угіддях, спеціально організованих короткострокових та багаторічних пасовищах, а також кормів зеленого конвеєра. Адже добре відомо і перевірено, що за рахунок використання якісних зелених кормів у літній період можна отримувати до 18–20 кг молока на корову без концентратів, а в середньому — близько 15 кг. Молодняк доцільно протягом зазначеного терміну утримувати в таборах і випасати. При організації випасу худоби собівартість продукції різко зменшується. Тварини добре почуваються на свіжому повітрі, суттєво знижуються витрати на підтримку їхнього здоров’я.

Годувати тварин треба досхочу, тому використання пасовищ є економічно вигідним. Що більше корова з’їсть корму, то більше дасть молока. Важливо при цьому знати, скільки вона може з’їсти кормів (і взагалі її потреби в поживних речовинах). Споживання корму коровою залежить не від об’єму корму, а від кількості сухої речовини в ньому та концентрації енергії. Остання ж є інтегрованим показником, зумовленим співвідношенням об’ємних і концентрованих кормів в раціоні та їхньої якості, і являє собою ключовий фактор в ефективності використання кормів худобою. Певної продуктивності можна досягти тільки за відповідної концентрації енергії в сухій речовині (відповідного співвідношення об’ємних і концентрованих кормів та їхньої якості). Це біологічна закономірність, яку неможливо обминути бажанням згодувати неякісні корми і водночас отримати високу продуктивність.

Ще один основоположний показник потреб тварин — кількість сирого протеїну в кормах. Отже, існує три головних фактори в годівлі худоби: визначення кількості споживання корму (за сухою речовиною), концентрації енергії (у кормових одиницях, калоріях або джоулях) в сухій речовині раціону і кількості сирого протеїну. Сказане не означає, що можна знехтувати потребами тварин в мінералах та вітамінах. Але вищеназвані показники є вирішальними.

Наступний важливий момент в годівлі худоби: визначення і знання поживної цінності кормів. Найдоцільніше визначати поживність кормів у спеціалізованих лабораторіях, атестованих для виконання подібних робіт. Можна також використовувати зональні довідники поживності кормів, якщо вони повні, точні і не застарілі, не забуваючи про визначення вологості кормів. Це не так добре, як лабораторний аналіз, але краще, ніж нічого. Застарілі довідники поживності кормів використовувати не рекомендується. Корисно в господарствах мати найпростішу лабораторію для визначення вологості кормів, яка є найбільш мінливим їх показником. Це дасть можливість витримувати технологію як у процесі заготівлі кормів, так і під час годівлі тварин.

Велике значення в практичній годівлі має точний прогноз кількості об’ємних кормів, що їх може з’їсти тварина. На перший погляд, питання просте. На сьогодні вирішується інтуїтивно, емпірично, виходячи з практичного досвіду. Але вже розроблено й апробовано відповідні критерії, що дають змогу точно нормувати і передбачати кількість об’ємних кормів, яку тварини можуть спожити, залежно від якості останніх. Отже, є можливість втілювати на практиці принцип максимального використання дешевих об’ємних кормів.

І, нарешті, один з останніх важливих моментів. Скільки треба згодовувати концентратів? Теж непросте питання, від якого значною мірою залежить продуктивність тварин і собівартість продукції. Принцип тут один. Концентратів в раціоні худоби має бути стільки, скільки треба доповнити енергії та протеїну після використання об’ємних кормів. Тобто, враховуючи загальне можливе споживання корму (за сухою речовиною), кількість об’ємних кормів у раціоні й потреби тварин в енергії та протеїні, обчислюють необхідну кількість концентратів, у тому числі білкових. І тільки після зазначених маніпуляцій роблять аналіз раціону на вміст мінералів та вітамінів і, за потреби, додають ті, яких бракує. Іншими словами, слід неухильно дотримуватися збалансованості раціону відповідно до потреб тварин.

І ще кілька простих технологічних прийомів, що сприяють ресурсозбереженню. Підготовку кормів до згодовування слід проводити мінімально необхідну, як-от: подрібнення концентратів та інших кормів, змішування, плющіння зерна, термічну обробку зерна бобових та ін. У годівлі високопродуктивних корів застосовувати не просту суміш концентратів, а високоякісні збалансовані комбікорми. Частота роздачі кормів має відповідати продуктивності стада (приблизно по два-чотири рази на добу для худоби з річним надоєм до 5 тис. кг молока і 6–8 разів за вищої продуктивності).

Підсумовуючи сказане, слід відзначити, що поєднання відомих прийомів з новими і сучасними принципами чи критеріями як в кормовиробництві, так і в годівлі худоби, скрупульозне впровадження і виконання їх дасть змогу рентабельно вести галузь скотарства. Усім бажаючим Інститут тваринництва центральних районів УААН надасть методичну і практичну допомогу в організації ефективної та економічно вигідної годівлі ВРХ.

В. Петренко,
провід. наук. співробітник
Інституту тваринництва центральних районів УААН,
канд. біол. наук