У пошуках балансу

Складне сплетіння законодавчих норм та вимог створює двояку ситуацію для німецького сільгоспвиробника. З одного боку - щедрі дотації від держави та ЄС, з іншого - тісно пов'язані з цим перевірки, штрафи та обмеження. Тож стиль життя німецького фермера - це балансування між цими двома гранями (щоб і кошти надходили, і працювати не заважали.)

А. Назаренко
a.nazarenko@univest-media.com

Варіант А: «ринок у дворі»
Найбільше тягар обмежень відчувають виробники молочної продукції. Проявляється він і у вигляді квот - дозволу на поставку лише певної кількості молочної сировини до молокозаводів. Кожне молочне господарство - звісно, якщо хоче виробляти та здавати молоко на завод, - купує таку квоту. Якщо ж молока було вироблено більше, ніж передбачено за квотою, - роби що хочеш, а таке молоко на молокозаводі можуть або зовсім не прийняти, або ж узяти за ціною, що іноді значно менша за собівартість. А що вже казати за ринкові ціни!
То що ж робити господарствам, які у результаті гонитви за новітніми технологіями та найкращою генетикою кожного року все одно перевиробляють молоко? Так, на жаль, інновації та інтенсифікація молочної галузі мають і інший бік: куди дівати весь цей молочний скарб? Є один досить непоганий варіант: «ринок у дворі», або прямий продаж.

Ферма із майже 700-річною історією
Прямим продажем молока та молочних продуктів займається і ферма пана Гроссе-Кінтрупа, що розташована у передмісті Мюнстера, Північний Рейн-Вестфалія. Садиба починає свою історію з 1340 р. Із покоління в покоління ферму успадковували. Родина теперішнього власника - Леонарда Гроссе-Кінтрупа - володіє фермою вже 15 років. Власник має фах майстра сільського господарства, окрім нього, на фермі працюють його батьки та один штатний робітник у корівнику. Додатково наймають робочу силу для поставки молока до молокозаводу або інших споживачів. Ферма також користується послугами техніка штучного осіменіння, ветеринара.
Наразі господарство володіє 35 га сільгоспугідь, дві третини яких - під кормовими культурами. На фермі утримують 135 голів корів різних порід: голштинської, бурої швіцької, чорно- та червоно-рябої німецької. Приблизно чверть виробленого молока ферма постачає до найближчого молокозаводу у Мюнстері. А решту - переробляє або пастеризує та продає безпосередньо у власному дворі з молочного автомата або доставляє у лікарні, школи, дитсадки та ресторани. За рік у власному цеху переробляють близько 800 т молока.
Взагалі ферма розташована дуже зручно: неподалік велике місто, де постійно відчувається підвищений попит на молочну продукцію. Та й городяни не лінуються проїхати пару додаткових кілометрів на околицю, щоб купити «справжнє молоко від фермера». Все ж, більшість молочних ферм (майже 95%) виробляють молоко лише для молокозаводів. А виробництво молока для дитячих установ зумовлює постійний його контроль із боку відповідних служб. Це, своєю чергою, завдає фермерові більше клопоту, ніж користі.
У кінці 2011 р. Леонард Гроссе-Кінтруп зробив додаткові інвестиції у переробний цех - придбав автомат для закорковування одноразових пляшок для молока вартістю у 45 тис. євро. І в тому ж таки році перевів корів до нового корівника. Наразі середня продуктивність тварин становить 8200 кг молока за 4% жиру та 3,4-3,5% білка. До речі, один літр молока 3%-ної жирності у супермаркеті коштує приблизно 0,65 євро.
Повна автоматизація виробництва молока
Усі процеси виробництва на фермі автоматизовано. Дійне стадо утримують у корівнику за безприв'язною системою, а вентиляція відбувається за допомогою штор. Для доїння корів установлений новенький робот фірми Lely («Лелі»). Корми роздають рейковим кормороздавачем від GEA (ГЕА). Позаяк площі, виділені для виробництва кормових культур, невеликі, а більше площ ферма не орендує, то решту потрібних для годівлі кормів (переважно концкорми, частково - грубі) закуповують. Кукурудзяний силос та трав'яний сінаж закладають у п'ять траншей.
У рекламі продуктів Гроссе-Кінтрупа наголошується: «У нашому господарстві все працює на відмінне самопочуття наших корів». Так, корови вільно пересуваються приміщенням від боксів до кормового столу чи у будь-який інший куток. А система доїння роботом дає їм змогу самим вирішувати, коли саме слід доїтися, незалежно від часу доби. Влітку тварин випасають на пасовищах.
Нашим коровам поки що годі й мріяти про таку зручну «домівку». А німецькі за таких умов дають і високі надої молока, і високий вихід телят - 95%. Показник вибракування у стаді - 20-30%. Голштинських корів у стаді утримують приблизно 2-2,5 року, довше за всіх «працюють» тут бурі корови - до 10 років. Теличок у віці чотири місяці продають з аукціону. Одна теличка коштує приблизно 1500 євро.
Поряд із виручкою за проданих теличок та молочну продукцію господарство отримує дотації у розмірі 330 євро/га сільгоспугідь. Хоча й існують інші види дотацій для подібних виробників: премії за утримання пасовищ, за утримання земель у системі захисту навколишнього середовища, - та фермі Гроссе-Кінтрупа і такої допомоги достатньо. Аби лишень не заважали... Бо контролери приходять регулярно: то перевірити якість молока, то пересвідчитися у дотриманні вимог щодо використання земель та азотного балансу.
І попри це, у господарстві і високих надоїв досягають, й інвестиції окуповуються.

Для свинарів ситуація дещо простіша. Тут правила диктують ринкові ціни: на свинину та комбікорми. Тому, на жаль, і доходи нестабільні: сприятливі й погані роки мають звичку чергуватися.
Варіант Б:
альтернатива у квадраті
Щоб отримувати стабільні надходження, деякі свинарі додатково переходять на виробництво альтернативної енергії (сонячної, вітрової, біогазу та ін.). Найпопулярнішими наразі є біогазові установки.

Батькова та доньчина ферми
Ферма з біогазовою установкою Карла-Хайнца Хелленкампа розташована у Ларі, Північний Рейн-Вестфалія. Сільгоспвиробництво розпочалося тут у 1980 р. Тоді на фермі утримували 10 корів, 40 свиноматок та у наявності було 20 га сільгоспугідь. Та наразі корів тут уже не утримують, бо складний менеджмент та квотування виробництва молока дали про себе знати. А відсутність квот на свинину та різні дотації на її виробництво сприяли рішенню фермера зосередитися саме на цій галузі.
Сам господар не має аграрної освіти - називає себе фермером-самоучкою. Його дочка отримала вищу аграрну освіту та займається сільгоспвиробництвом вже самостійно - отримала кредит на будівництво нового свинарника. Разом із двома компаньйонами вона заснувала власне аграрне товариство. Тепер на цьому підприємстві працюють два штатних робітники і два найманих. На старій (батьковій) фермі постійно працюють три штатних робітники та допомагають їм два практиканти.
Усього у господарстві утримують 2100 голів свиноматок та 600 голів свиней на відгодівлі. Для запліднення свиноматок зі старої ферми утримують 25-30 кнурів, а на новій фермі (800 свиноматок) запліднення проводять штучно. Годівлю на кожній фермі також організовано по-різному. На старій - більшість кормів, що входять до раціону свиней, виробляють самостійно, роздають їх частково вручну, а частково автоматизовано, на новій - комбікорми закуповують і роздають їх автоматизовано. Тож і середнє навантаження на одного робітника тут - 200 голів свиней.  
Після відлучення поросят переводять у цех дорощування, потім - у відгодівельний. Частину поросят продають відразу після закінчення періоду дорощування, а більшість із них після відгодівлі надходить до забійного цеху, що розташований у межах 100 км від господарства.
Поросят каструють через дві-три доби після народження. Проводять профілактику залізовмісними препаратами та, за потреби, лікування антибіотиками. Також протягом вирощування проводять вакцинацію проти грипу, репродуктивно-респіраторного синдрому, цирковірусної інфекції. Загалом витрати на ветпрепарати за рік становлять 120 євро на тварину.
Біогазова альтернатива
Господарство займається виробництвом біогазу вже сім років. Наразі на батьківській фермі введено у дію дві установки. Одна - потужністю 250 кВт/год, інша - 190 кВт/год. Для виробництва біомаси використовують кукурудзяний силос, ідентичний силосу для худоби на відгодівлі. До нього домішують рідкий гній: коров'ячий, свинячий та курячий. Додають посічений соняшник та рештки вівса. Біомаса подається до установки кожні дві години. А відходи такого виробництва вивозять на поля.
Якщо ж біогазу виробляється замало, то для забезпечення безперервної роботи двигуна, що виробляє енергію, додають мазут. Для виробництва біогазу в господарстві спеціально виділено трактор, а для збирання врожаю орендують комбайн.
Саме виробництво альтернативної енергії у Німеччині наразі є досить вигідним. Хоча й собівартість одного кіловату «альтернативного струму» доволі висока, порівняно зі звичайним, та уряд покриває цю різницю. Звісно, є й інші варіанти виживання фермерів. Деякі з них «мандрують» світом - роблять інвестиції у сільгоспвиробництво інших, менш розвинених, країн, там, де є доступ до вільних земель. Інші ж - згортають аграрну справу або переводять її у розряд хобі: наприклад, відгодовують декілька голів свиней лише для власних потреб. Є й такі, які здають колишні виробничі приміщення в оренду. Насправді варіантів дуже багато.

Залишається підсумувати
Сільськогосподарське виробництво Німеччини побудовано на фундаменті дотримання чіткого балансу між законодавчими нормативами та ринковою політикою. Дотримання заповідей: «не виробляй забагато», «не забруднюй навколишнє середовище», «не порушуй права тварин» тощо - створює певні рамки виробничої поведінки.
«Ложку дьогтю» додають і ринкові ціни. Так, у кінці 2011 р. ціни на молоко в Німеччині були нижчими за українські (у межах 0,3 євро/л), а ціни на свинину всім відомі своєю вічною непостійністю. До того ж, як і українським виробникам, німцям дошкуляють епідемії: не встигли оговтатися від губчастої енцефалопатії ВРХ, як тут прийшов ящур, а після нього - загадковий збудник кишкових захворювань «з огірків». Нині територією Європи «гуляє» вірус Шмалленберга. Та й цьогорічні морози європейці назвали справжніми «сибірськими».
Однак, хай там що, та фермери все ж таки виживають! І отримують щороку відмінні врожаї, і продукцію збувають вдало, й інвестиції окуповують. І не завжди при цьому фермер має вищу аграрну освіту. Напевно, любов до своєї справи та чіткий, налагоджений менеджмент роблять сільськогосподарське виробництво Німеччини стабільним, популярним, інноваційним, орієнтованим на майбутнє. Тож хочеться і нашим читачам побажати такої ж заповзятості, трепетного та відповідального ставлення до аграрної справи, прихильності Фортуни, а найголовніше - стійкості до всіх негараздів!