Спецможливості
Статті

Нехай розквітають усі квіти

05.06.2008
133
Нехай розквітають усі квіти фото, ілюстрація
Нехай розквітають усі квіти

У “Пропозиції” (№10) було опубліковано статтю “Не в’янь, Горлице”, яка викликала чимало відгуків. “Ви добре розповіли про селекціонера Юрія Утеуша та його учнів, — написав до редакції Анатолій Загорулько з міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області. — Велике спасибі за те, що відкрили нам цікаву культуру. Розповідайте і далі про рослини-інтродуценти, які успішно можуть рости і на нашій землі”.

Такі побажання — у кожному листі-відгуку на статтю. Що ж, знову запрошуємо до Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України, до відділу нових культур, яким майже до 90-річного віку керував самобутній учений Ю. А. Утеуш.

В одній з наукових праць Юрій Утеуш писав: “Реальна оцінка явищ природи і продовольчих ресурсів свідчить, що потреби в продуктах і одязі у світовому масштабі випереджають можливості виробництва, що минула пора екстенсивних технологій і дармових урожаїв. Планету супроводжують екологічні аномалії — тривалі посухи, затоплення, глобальні циклони, грандіозні пожежі. Одночасно відбувається скорочення орних земель і зростання населення планети”…

Украй непокоїло ученого те, в якому становищі опинилася природа України. І не могло не непокоїти. Найвищі в Європі показники розорювання землі, скорочення луків і пасовищ до 10 відсотків орних угідь призвели за останнє півстоліття минулого тисячоліття до катастрофічного порушення екологічної рівноваги. Знищення захисної зони малих і середніх рік викликало їх замулення і негативні зміни клімату. Затоплення каскадом штучних водойм зменшило площі високопродуктивних сіножатей, і тому до 38–40 відсотків зросли суходільні площі ріллі, зайняті не продовольчими, а кормовими видами рослин. Розширення орного клину за рахунок луків і пасовищ, крутосхилів і малопридатних для землеробства грунтів за нестачі органічних і мінеральних добрив не забезпечило стабільного зростання валової врожайності.

Протягом усього свого життя Юрій Адольфович поглиблено вивчав світову флору, а надто окремі малопоширені види, активно шукав нові кормові інтродуценти. Звичайно, не сподівався, що вони зможуть замінити давно впроваджені високопродуктивні види: розраховував на заповнення прогалин в екосистемі раціонального використання природних ресурсів певного регіону. Особливу увагу приділяв добору культур для ранньовесняних і пізньоосінніх урожаїв. Чому? Бо серед польових і пасовищних рослин, скажімо, Лісостепу лише рідкісні види здатні регенерувати надземні органи за мінімальних температур грунту, тому використання зелених кормів для підгодівлі тварин там починається пізно. Практично протягом квітня за значної кількості сонячної енергії та немалої суми позитивних температур зелені корми укісної та пасовищної стиглості не досягають: наприкінці місяця посіви люцерни, злакових трав лише починають вегетацію і зазвичай досягають висоти 15–20 см.

А от є рослини, які акумулюють сонячну енергію з ранньої весни до пізньої осені: топінамбур, сильфія, козлятник східний, гібридний кормовий щавель, сербига східна… Вони здатні створити макисмум органічних речовин — білків, ліпідів, крохмалистих речовин, цукрів та їх похідних. Навіть при знижених температурах інтродуценти вегетують з гранично коротким періодом вегетації (хрестоцвіті, мальвові, гречкові, деякі бобові), до того ж дають можливість додатково одержати біомасу за рахунок двох-трьох урожаїв: ранньовесняного, післяукісного, післяжнивного. Наслідуючи китайський вислів — “нехай розквітають усі квіти”,— з ними й працював Юрій Утеуш, а нині продовжують справу в Національному ботанічному саду його учні з відділу нових культур під керівництвом доктора сільськогосподарських наук Джамала Рахметова. Окрім озимої суріпиці (сорти Ізумрудна, Веснянка та Горлиця), далеко за межами України одержали визнання виведені Утеушем сорти редьки олійної Райдуга та Либідь, амаранту Стерх, гібрида щавлю тянь-шанського Румкс К-1, багатьох кормових мальв, ріпаку озимого, ярої суріпиці, гірчиці сизої тощо. Чимало новинок передали у виробництво учені ботсаду останніми роками. Трохи детальніше зупинімося, бодай, на деяких інтродуцентах.

У статті “Не в’янь, Горлице” ми розповідали про озиму суріпицю — цінну кормову культуру, — яка достигає навесні раніше за традиційні і, крім того, є чудовим сидератом. — Але вона використовується також і як вихідний матеріал у гібридизації: в Нідерландах, наприклад, з її участю та турнепсу створили високопродуктивний міжвидовий гібрид тифон, — розповідає Джамал Рахметов. — В умовах Лісостепу України він за інтенсивністю формування надземної біомаси і врожайності перевищує суріпицю, але поступається перед нею зимостійкістю. Тому селікціонерами відділу нових культур на початку 90-х років минулого століття було виконано зворотне схрещування з найбільш зимостійкою суріпицею — материнською формою. Було одержано вищий за витривалістю до низьких температур сорт Оракам. Вегетаційний період його дещо довший, ніж у сурі-пиці, тому для підгодівлі тварин використовується після неї — на початку травня.

— Впровадження гібрида тифон в екосистему України, — продовжує вчений, — дає змогу уникнути косовиці жита для весняної підгодівлі худоби, що позитивно впливає на розвиток тваринництва і землеробства. Якщо порівнювати тифон з житом, то переваги гібрида в довшому періоді використання, вищій продуктивності, значно кращому впливові на родючість грунту (за рахунок післяукісних органічних решток — стерні та кореневої системи, що становлять 15–16 т/га. У жита, для порівняння, — 10–12 т).

У історії світового землеробства, мабуть, не знайдеться аналога ще одному виду рослин з арсеналу досліджуваних у ботсаду, який би протягом часу — 10–15 років — завоював мільйони гектарів на просторах України, Росії, Казахстану. Це — редька олійна. Дивно, але факт: до 70-х років минулого століття про неї навіть не згадувалось у фаховій літературі, і на наших землях вона не вирощувалась. Поки 1984 року не було районовано перший вітчизняний сорт відділом нових культур ботсаду Райдуга, а згодом і ще один — не менш унікальний, та більш ранньостиглий і високопродуктивний — Либідь.

Дуже швидко новинки завоювали нові площі для кормових потреб не лише на теренах колишнього Союзу, а й у Польщі, Німеччині, Нідерландах, Фінляндії… Редька олійна міцно утверджувалася як надзвичайно пластичний і високоврожайний вид, здатний вегетувати з ранньої весни до пізньої осені. ЇЇ можна вирощувати у монокультурі і в травосумішах з іншими видами, за 40–50 днів вегетації формує на гектарі від 30–40 до 70 т надземної біомаси, поліпшує корми протеїном і є засобом відродження родючості виснажених грунтів як чудовий замінник традиційних органічних добрив.

Олійна кормова редька, як і озимі суріпця, ріпак, вважається одними з стародавніших видів на землі. Однак іх впровадження в культуру триває досі. Причини її обмеженого поширення: необізнаність з технологією вирощування, відсталість переробної промисловості, нестача зимостійких сортів. За планової системи господарювання озимі ріпак, суріпиця і яра редька олійна в державних планах не враховувались, адміністративні установи ними не цікавились, господарники за стан посівів не звітували. Водночас за кордоном площі під ними рік у рік зростали. Крім надземної біомаси для годівлі тварин, з них одержували олію, цінний шрот. Не переставав пропагувати їх Юрій Утеуш, про озимі суріпицю і ріпак писав: “Наші багаторічні дослідження свідчать, що, крім високої продуктивності в Лісостепу і в інших регіонах — від Передкарпаття до східних і північних кордонів, — їм властиві такі екологічні якості, як використання в проміжних посівах на звільненій від основних культур площі ріллі рано навесні і восени. За рахунок цього вони ідвищують загальну продуктивність сівозмін як мінімум на 30 відсотків, гальмують розвиток бур’янів, виконуючи роль хімічних санітарів. Знищують шкідливу мікрофлору, позитивно впливають на розвиток наступних посівів, відновлюють кількість азоту в грунті, акумулюють активну мікрофлору, що не допускає грунтовтоми. Насичення сівозмін цими та іншими хрестоцвітими позитивно вплине на екологічні зміни в землеробстві, надійно захистить грунт від будь-яких видів ерозії”.

Слова всесвітньо відомого вченого досить актуальні і сьогодні. Чому не прислухаємося до них — то тема окремої розмови, і ми до неї обов’язково повернемося. А поки — про родину ще одних, не менш цікавих та перспективних інтродуцентів, — мальвових. До неї належать близько півтори тисячі (!) видів. З давніх давен ці рослини відомі як технічні, лікарські, харчові, декоративні, а з 20-х років ХХ століття з’ясоване ще одне їхнє важливе призначення — кормове. Погодьтеся, про те мало хто із нас знає, — ми звикли уявляти мальви у вигляді квітів, які неодмінно ростуть у садибах багатьох українських господинь. А тут — кормова культура… Багато років присвятив вивченню її доктор сільськогосподарських наук Джамал Рахметов. Його й попросимо охарактеризувати рослину.

— Як кормові інтродуценти заслуговують на увагу передусім мальви однорічні, — говорить він. — У відділі нових культур ботанічного саду інтродуковано п’ять їх видів — мелюка, кучерява, пульхела, кільчаста і лісова. Перші три — найцінніші у кормовому плані.

— Чим викликана цікавість до них? — запитую.

— Однією з найгостріших, як відомо, нині є проблема білка. Традиційні високобілкові культури, переважно з родини бобових, незважаючи на значні зусилля щодо підвищення їх продуктивності, не здатні повною мірою задовольнити потреби в протеїні. А от однорічні кормові мальви якраз і вирізняються значним вмістом протеїну в надземній біомасі.

Згідно з нашими даними, вміст протеїну в 1 кг зеленої маси у мальви кільчастої досягає 30–31 г, у кучерявої, пульхели та лісової — 32– 34, а в мелюки — 40–41 г. Для порівняння: цей показник у конюшини червоної становить 25,1 г; гороху — 24,6; сої — 26,0; кормових бобів — 23,7 і квасолі — 23,9 г. До того ж, урожай надземної біомаси мальвових удвічі-втричі переважає урожай бобових. Немалою проблемою є також незбалансованість кормових одиниць за перетравним протеїном у деяких поширених культур, як, наприклад, кукурудза. Посіви ж мальв з кукурудзою дають суміш, з якою за вмістом протеїну та продуктивністю не можуть конкурувати ніякі інші.

— Не менш важливим завданням, — розвиває думку Джамал Бахлулович, — є збільшення коефіцієнта корисної дії фотосинтетичноактивної радіації. Один з найреальніших шляхів розв’язання його — вирощування двох-трьох урожаїв на орних землях з використанням проміжних культур. Враховуючи високу екологічну пластичність, холодостійкість, інтенсивність вегетації, кормові якості, однорічні мальви в післяукісних та пожнивних посівах забезпечили удвічі-втричі вищу продуктивність, ніж капустяні культури. Це дає змогу вважати їх альтернативними культурами для ярих проміжних посівів. Велике значення однорічних інтродуцентів і як сидератів. Вони позитивно впливають на корисну мікрофлору, підвищують вміст рухомих органічних речовин, а в підсумку посилюють гумусоутворювальний процес, біологічну активність грунту. Однорічні мальви, вирощені в проміжних посівах як сидерати, за ефективністю післядії на продуктивність наступних культур у сівозміні навіть переважають ярі та озимі капустяні — редьку олійну, суріпицю, тифон — та прирвнюються до впливу 20 т/га органічних добрив. Отже, не піддається сумніву їхня позитивна роль у біологізації землеробства. А ще коли додати високу посухостійкість… Не випадково вони викликають неабияку цікавість у зонах недостатнього та нестійкого зволоження. Як високопластичні культури мальви можна використовувати також на еродованих, рекультивованих землях…

— У результаті багаторічної селекційної роботи в ботсаду виведено та районовано в усіх агрокліматичних зонах України п’ять високопродуктивних сортів і міжвидових гібридів мальв: Кормела, Сильва, Рюзана, Ніка. Як вирощувати їх — про це готують розповідь учені відділу нових культур, і вона буде опублікована в одному з найближчих номерів журналу.

М. Пуговиця

Інтерв'ю
Всі ми любимо у вихідні побалувати рідних і близьких візитом до пристойного ресторану, кафе, щоб посидіти, поспілкуватися, відпочити. А чи в курсі, що представники системи HoReCa давно мріють про
Валентина Болоховська, лауреат Державної премі України в галузі науки й техніки, один із засновників "БТУ-Центр"
«БТУ-Центр» — один із найвідоміших в Ук­раїні вітчиз­ня­них ви­роб­ників біологічних про­дук­тів для сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. Ком­панія пра­цює з 1999 ро­ку, й звідтоді на ри­нок ви­ве­де­но чи

1
0