Екологічно безпечний метод боротьби з золотушником канадським

Вторгнення й поширення чужинних видів нині стало серйозною екологічною проблемою, причому найчастіше людина мимоволі сприяє цьому, завозячи з інших країн тамтешні рослини й тварини для господарчих чи декоративних цілей.

На жаль, деякі види на новому місцезростанні часто дичавіють і починають витісняти місцеві види, виявляючи неабияку агресивність. Таке заміщення було б, імовірно, неможливим за умов повністю збереженої природної рослинності, особливо її зрілої, клімаксової стадії (степи, луки тощо). Однак нині природна рослинність значною мірою заміщена штучними насадженнями та посівами сільськогосподарських культур. Найбільше занесенню й розповсюдженню чужинної рослинності сприяють ботанічні сади зі своєю великою кількістю інтродукованих видів, які часом дичавіють і перетворюються на бур'яни.
Одним із таких видів є золотушник канадський - трав'янистий багаторічник, завезений з Південної Америки як декоративна рослина, рекомендована для вирощування групами на клумбах та на зріз для букетів (рис. 1). Уперше її насіння одержали 1945 року в Національному ботанічному саду НАН України з Пензи для відділу природної флори. Потім неодноразово насіннєва лабораторія отримувала насіння цього виду з різних ботанічних садів колишнього Радянського Союзу та зарубіжних країн. Крім того, співробітники саду завозили живий посадковий матеріал (кореневища) і висаджували у відкритому грунті. Записи в журналах свідчать, що рослини добре приживалися й давали насіння. Нині золотушник канадський росте по всій Україні в садах, парках, у квітниках (рис. 2), і дедалі частіше як здичавіла рослина - на узбіччях шляхів (рис. 3), берегах річок і ставків (рис. 4), на пасовищах. Висота - від 80 до 180 см, цвіте в липні-серпні. Рослина лікарська й медонос. Але її корисні властивості на цьому й закінчуються. Цей вид характеризується високою насіннєвою продуктивністю, насіння може переноситись на значні відстані, крім того, добре розмножується вегетативно. Золотушник канадський поширюється дуже швидко і є небажаним, що ми й спостерігаємо тепер в Україні. Значного розповсюдження цей вид набув на Правобережжі України, особливо на території Києва та області протягом останніх кількох років.
Міжнародна спільнота визнала вид екологічно небезпечним. Це означає, що його поширення сприяє зниженню біологічного різноманіття, тобто безповоротному зникненню цілої низки місцевих рослин. А оскільки вони є кормовою базою для багатьох корисних тварин та мікроорганізмів, то людина змушена буде витрачати дедалі більше коштів на захист сільськогосподарських культур, а отже, завдаватиме більшої шкоди собі та здоров'ю наступних поколінь. Крім того, автору цих рядків доводилося спостерігати суцільні зарості золотушника канадського в деяких приватних садах на околицях Києва. Зрозуміло, що, розростаючись, цей бур'ян  знижуватиме врожаї плодових і ягідних культур. Це саме слід сказати й про сінокоси та пасовища: вони теж дедалі більше заростають цим бур'яном, який не придатний як кормова рослина.
n Під час розробки методів боротьби з цим небезпечним видом найважливішим було зважати на те, що найбільше він поширений поблизу житла чи місць відпочинку людей, а також там, де застосовувати хімічні методи заборонено, наприклад, береги річок і водоймищ. Тож метод  має бути екологічно безпечним. Таким є метод фітоценотичного контролю, який розробила й запропонувала автор цієї статті в кількох варіантах для карантинного виду амброзії полинолистої.
Територією наших досліджень була ботаніко-географічна ділянка "Степи України" в Національному ботанічному саду (НБС) ім. М. Гришка НАНУ (де багато років працювала автор), на якій представлено штучно створені лучно-степові рослинні угруповання. На жаль, останнім часом лучно-степова рослинність витісняється (особливо на краях ділянки) суцільними заростями золотушника канадського. Вид розмножується й  легко захоплює відкриті території, бо його практично не скошують у посушливий літній період, до того ж, він має надмірне для степових видів зволоження. Тому для збереження штучно створених лучно-степових угруповань ділянки "Степи України" треба було знайти способи обмеження розповсюдження золотушника канадського та контролю кількості цього виду.
Досліди проводили в 2001-2004 рр. Для фітоценотичного контролю золотушника канадського випробовували три варіанти: ручне видалення бур'яну за допомогою секатора, випалювання травостою рано навесні в суху погоду, літнє скошування всього травостою (контрольний варіант - ніякого впливу (рис. 5). Дані варіанти зумовлені виробничою потребою. Ручне видалення золотушника канадського доречне в садово-парковому господарстві, коли неможливо здійснювати суцільне скошування, наприклад, на клумбах, де ростуть кущі троянд чи деревоподібних півоній, або в ягідниках. Випалювання сухого травостою споконвіку застосовували наші предки для поліпшення кормових властивостей трав (після нього добре відростали дерновинні злаки, особливо костриця й ковила). Скошування бур'янів у фазі бутонізації (однорічника - амброзії полинолистої) свого часу теж дало добрий результат. Тому даний варіант використали і в досліді.
n  Ручне видалення. Варто зазначити, що ручне зрізування з дальшим видаленням, яке здійснюють у першій половині липня у фазі бутонізації - початку цвітіння цього виду дало непоганий ефект. У перший же рік застосування восени (початок листопада) наявність у травостої золотушника канадського зменшилася в середньому на 84,6% у сухій вазі порівняно з контролем. У травостої переважали місцеві види. На третій рік результат був близьким до попереднього: маса бур'яну зменшилася більше ніж утричі, а на четвертий рік він практично зник із травостою. Видове різноманіття збільшилося майже на 40% проти контролю: злаків було вісім видів, бобових - шість (проти шести видів злаків на контролі та без бобових). Домінанти: золотушник канадський, райграс високий, бромопсис безостий, деревій щетинистий (рис. 6).
n  Випалювання травостою. Для контролю вегетативного розмноження, як ми вважали, цілком можливими є періодичні випалювання сухостою степових та лучно-степових ділянок, що особливо забур'янені золотушником канадським. При цьому в нього пошкоджуються бруньки відновлення, які містяться над поверхнею грунту, а степовій та лучно-степовій рослинності, що природно формується під впливом степових пожеж, та брунькам відновлення, більшість представників якої містяться під поверхнею грунту, це не зашкодить.
У наших дослідах наявність даного виду в травостої знизилася вдвічі. Видове різноманіття зменшилося на 8% порівняно з контролем: злаків було чотири види та два види бобових. З огляду на збіднення видового складу й зниження кількості злаків та незначну кількість видів бобових, вважаємо, що застосування випалювання сухостою недоцільне й навіть небезпечне, бо може спричинити пожежу. Наші спостереження за проведенням цього заходу на узбіччях шосейних доріг і залізниць підтверджують нашу думку. Тому даний метод ми не рекомендуємо.
Скошування травостою. Для відкритих ділянок економічно вигіднішим та ефективнішим є скошування золотушника канадського й видалення скошеної маси (її можна закомпостувати в компостній ямі). Захід проводили в першій половині липня, в фазі бутонізації - початку цвітіння цього виду. Встановлено, що навіть восени цього року (облік на початку листопада) маса золотушника канадського зменшилася в середньому на 16,8% в сухій вазі порівняно з контролем. Через три роки золотушник канадський практично зник із травостою. Залишилися буквально кілька кволих екземплярів, які через затінення місцевими видами не змогли підрости й дати насіння. Видове різноманіття збільшилося майже на 40% проти контролю: злаків було вісім видів, бобових - шість (проти шести видів злаків на контролі та без бобових). Домінанти: райграс високий, бромопсис безостий, грястиця збірна, в'язіль різнобарвний (рис. 7).

В. Мар'юшкіна,
д-р с.-г. наук, провід. наук. співробітник Інституту захисту рослин НААНУ