Логістика експорту зерна в Україні
Більшість аграріїв свідомо вирощують зерно для його подальшого експорту. До цього їх стимулюють світові ціни та постійний попит на продукцію. Cтримуючими факторами для зернового експорту є вітчизняна логістична інфраструктура, яка працює з низькою ефективністю доробки та перевезення зерна.
Україна входить до десятки найбільших світових виробників зерна та є одним із лідерів експорту цієї сільськогосподарської продукції. Новий зерновий сезон тільки підтверджує попередні здобутки вітчизняних аграріїв. Так, за прогнозами Міністерства сільського господарства США (USDA, серпень 2016 року) у 2016/17 маркетинговому році (МР) Україна збереже першу сходинку світового рейтингу виробників насіння соняшнику та експортерів соняшникової олії (експорт зерна України). При цьому частка вітчизняних аграріїв у світовому виробництві насіння соняшнику досягне 31%, а в експорті соняшникової олії — 56%. До того ж, у новому зерновому сезоні Україна займатиме чеиверту сходинку світових експортерів кукурудзи, ячменю та жита, п’яту — по соргу та вівсу, шосту— з експорту пшениці.
Доходи від зовнішнього продажу зерна наразі є одними з найбільших серед українського експорту. Упродовж останнього десятиріччя експорт зерна з України збільшився майже у 2,5 рази та перевищив рівень попереднього сезону у 35 млн т. Очікується, що до 2030 року експортний фонд зерна в Україні може перевищити 50 млн т. Тож для зміцнення своїх позицій на світовому ринку по експотру зерна необхідно розвивати внутрішню логістичну інфраструктуру (аграрна логістика).
Україна встановлює чергові рекорди з експорту зерна. За підсумками попереднього зернового сезону було експортовано понад 35 млн т. У новому сезоні оцінки з продажу на зовнішні ринки перевищують 36 млн т.
Проблеми
Основними проблемами експорту українського зерна є значні витрати та тривалість внутрішніх перевалок і транспортування зерна. Через невідповідність логістичних маршрутів сучасним вимогам аграрного експорту нинішні витрати на переміщення зерна від лінійних елеваторів до портів Чорного моря приблизно на 40% перевищують подібні витрати у Франції чи Німеччині, та на 30% такі ж витрати — у США (аграрна логістика). Тобто транспортування зерна обходиться їм у середньому на 20 дол./т дорожче порівняно з такими ж послугами в європейських країнах. Як наслідок, вітчизняні виробники зерна на цьому щороку втрачають близько 600 млн дол.
Загалом високі логістичні витрати в Україні зумовлені досить низькою ефективністю логістики, що підтверджено оцінками міжнародних експертів (аграрна логістика). Так, за порівняльною ефективністю логістики країн світу, що визначалась у 2016 році за інтегральним показником Світового банку Logistics Performance Index (LPI), Україна перебуває лише на 80-у місці та на третину поступається Німеччині, яка є лідером цього рейтингу.
Донині проблема з логістикою менше відчувалися зернотрейдерами, оскільки обсяги експорту зерна були значно меншими, а високі світові ціни на зерно з надлишком перекривали додаткові логістичні витрати. Проте, порівняно з 2011 роком, ціни світових ринків на зерно знизилися майже наполовину. Тож для утримання дохідності виробництва зерна на належному рівні слід економити на логістичних витратах та розвивати перспективні напрями вітчизняної логістичної інфраструктури (аграрна логістика).
Припортова інфраструктура
Переважна більшість українського зерна експортується морськими шляхами.
Внаслідок цього портові зернові термінали стали ключовим суб’єктом транспортно-логістичної системи. В Україні нараховується 33 зернових термінали з максимально можливою потужністю перевалки близько 50 млн т зерна у рік. У 2015/16 зерновому сезоні через порти України експортувалося понад 39 млн т зерна та продуктів його переробки, що завантажило понад дві третини наявних перевалочних потужностей. Таким чином, припортові елеватори України в змозі забезпечити виконання укладених експортних контрактів на поставку зерна (аграрна логістика).
Проте у функціонуванні транспортно-логістичної системи спостерігаються складнощі з доставкою зерна експортних партій у порти. Насамперед це пов’язано зі зростанням навантаження на транспортну інфраструктуру, з виходом на ринок трейдингових зернових компаній. Так, в залізничному транспорті стало проблематично подавати вагони за всіма заявками, особливо в разі відвантаження невеликих партій. Тому перспективними напрямами розвитку експортної логістики є залучення інвестицій у залізничні товарні перевезення та розвиток альтернативного транспорту.
Зберігання і перевалка зерна
Однією з основних проблем логістики зерна в Україні є неефективне використання інфраструктури зберігання та перевалки зерна.
Нині Україна має для цього достатньо потужностей, однак багато об’єктів є морально та фізично застарілими, а зернові склади окремих сільськогосподарських підприємств не забезпечують якісного зберігання зерна впродовж сезону. До відміни обов’язкової сертифікації в Україні функціонувало близько 790 зерносховищ місткістю близько 33,5 млн т. Інші склади та елеватори,або не надають якісні послуги, або не мають належного технічного оснащення. Як наслідок, на таких підприємствах збереження зерна та зерна на експорт потребує додаткових витрат на послуги із сушіння, навантаження/розвантаження, зважування, проведення тестових замірів. До того ж має місце низька оперативність проведення таких операцій.
Таким чином, інвестування в оновлення цієї інфраструктури дасть змогу підвищити її ефективність, знизити витрати та забезпечити необхідну швидкість перевезення зерна. Це важливо для агрокомпаній, оскільки дає змогу своєчасно та якісно виконувати взяті міжнародні зобов’язання та доставляти продукцію на світові ринки у періоди підвищеного попиту та привабливих цін. Тож наразі органам місцевого самоврядування та виконавчої влади потрібно створити умови для залучення приватних інвестицій у розвиток сучасних технологій зберігання і перевалки зерна.
Наразі в Україні для завантаження повного потягу із зерном (54 вагони-хопери) із використанням застарілого обладнання необхідно до 10 днів, тоді як сучасне обладнання виконує цю технологічну операцію за один день. При цьому заощаджуються витрати енергії, робочого часу, пришвидшується обіг (продуктивність) вагонів та локомотивів, а також зменшуються втрати зерна під час транспортування.
Залізничний транспорт
Нині суттєво відчуваються брак інвестицій у розвиток залізничного транспорту, зношеність парку вагонів та затримка з виділенням вагонів-зерновозів у періоди активного експорту зерна. Залізничні перевезення на сьогодні займають близько 60% загальних обсягів перевезень зерна, а їхнє регулювання здійснює державне підприємство «Укрзалізниця». Проте стан залізничної транспортної системи в Україні щороку погіршується. Це пов’язано як зі збільшенням навантаження, так і з високим рівнем спрацювання рухомого складу. Приблизно для третини зерновозів закінчився термін експлуатації, оскільки їхній вік перевищує 30 років. До того ж частка вагонів із терміном експлуатації від 21 до 30 років становить 62% (аграрна логістика).
Більшість зерновозів перебувають у державній власності. Так, Укрзалізниці належить 79% загальної чисельності всіх вагонів для перевезення зерна. Головною причиною обмежених інвестицій приватних перевізників у власний парк хоперів є чинна тарифна політика держави, що передбачає оплату повної вартості використання залізничних шляхів під час переїздів з вантажем та без нього, тоді як використання хоперів без вантажу Укрзалізниці не тарифікується. Тобто приватні перевізники мають витрати в середньому на 3–7 дол./т більше порівняно з державними.
До того ж мають місце затримки з розподілом вагонів для перевезення зерна. Так, у період 11–13 серпня уперше за тривалий час в Україні оголошено обмеження на відвантаження зерна на експорт залізничним транспортом у напрямку морських портів. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті Укрзалізниці, в цей період вводилося тимчасове призупинення відвантажень зерна та насіння у вагони-зерновози із призначенням «ст. Чорноморськ — експорт Одеської залізниці». Таке обмеження стало першим у поточному році. Останній раз подібні заходи проводили в грудні 2015 року.
Очевидно, що правила і тарифи використання залізничної інфраструктури мають бути прозорими та однаковими для всіх перевізників. Це дасть змогу приватним перевізникам створити власний парк вагонів-зерновозів та конкурувати на ринку вітчизняних залізничних перевезень зерна.
Річкова транспортна інфраструктура
В Україні недостатньо використовується річковий транспорт, який належить до більш економічно привабливих видів переміщення зерна завдяки мінімальним витратам. Наразі близько 3% від загального обсягу транспортування зерна відбувається річковими шляхами. Якщо в 1990 році Дніпром перевозилося 66 млн т вантажів, то в 2014 році цей показник становив близько 5 млн т.
Загалом річка Дніпро має потенційні можливості забезпечення відносно надійного і дешевого перевезення зерна із зон виробництва до портів Чорного моря (аграрна логістика). Обсяг зерна для транспортування цією річкою оцінюється на рівні 4,5 млн т, а враховуючи прогнозні тенденції зростання виробництва — може досягти 7 млн т. Проте для повного використання потенціалу Дніпра необхідні інвестиції у створення річкового вантажного флоту та інфраструктури, зокрема: поглиблення русла річки в окремих місцях для проведення суден більшого тоннажу; подовження періоду навігації у зимовий період року (листопад — березень); реформування системи навігації до сучасних стандартів, оптимізація роботи шлюзів та розвідних мостів; усунення бар’єрів для доступу іноземних суден у внутрішні води України шляхом спрощення дозвільних процедур та зниження тарифів на послуги з навігації.
Дорожня інфраструктура
В Україні спостерігається активне використання автомобільного транспорту для перевезення зерна і зерна на експорт в припортові елеватори. Роль автомобільних перевезень у зерновій логістиці зростала впродовж останніх років. Нині близько 36% усіх обсягів зерна перевозиться автомобільними шляхами. Проте на це впливала не ефективність перевезення та розвиток дорожньої інфраструктури, а практика перевантаження автомобілів-зерновозів та здешевлення за рахунок цього собівартості переміщення продукції.
Використання автомобільного транспорту у перевезенні зерна до морських портів і надалі залишатиметься важливим елементом транспортної інфраструктури, оскільки є альтернативою залізничному транспорту та сприяє своєчасній поставці продукції в періоди активного завантаження залізниці (аграрна логістика). Однак транспортування дорогами великовантажними зерновозами призводить до руйнації дорожнього покриття та зростання викидів вуглецю в атмосферу. Тому паралельно із забезпеченням необхідних інвестицій у розвиток мережі автодоріг наразі почали створювати систему пунктів вагового контролю. Відтак подорожчання вантажних перевезень дасть змогу перенаправити надлишковий вантажопотік на залізничні та річкові маршрути.
Висновки
Загалом зернова логістична система як необхідний елемент функціонування ринку зерна потребує модернізації наявних та уведення в дію нових потужностей. Для цього потрібна виважена інвестиційна політика зацікавлених суб’єктів господарювання та державна підтримка.
Підвищення ефективності роботи логістичної інфраструктури з кожним роком стає все важливішим для українських виробників зерна та їхньої конкурентоспроможності на світовому ринку, поставок на експорт. Запровадження інновацій у логістиці стимулюватиме майбутнє зростання експорту зерна з України. До того ж розвиток зернової логістичної інфраструктури забезпечує створення робочих місць, доданої вартості продукції, що сприяє збільшенню надходжень у державний та місцеві бюджети. Отже, реформа державного регулювання має бути комплексною і спрямованою на максимально можливе усунення бар’єрів для приватних компаній, що працюють на ринку аграрної логістики та мають бажання інвестувати в оновлення інфраструктури (аграрна логістика).
Держава має зосередитись на проблемних аспектах розвитку інфраструктури. Це дасть можливість оптимальніше використовувати транспортний потенціал України та забезпечити максимально сприятливі умови транспортування для вітчизняних експортерів зерна. А отже — сприятиме утриманню рівня експорту зерна та нарощенню обсягів українського зерна на світовому ринку.
О. Маслак, канд. екон. наук, доцент кафедри логістики та виробничого менеджменту
Сумський національний аграрний університет