Як створити процвітаюче пелетне виробництво

Україна - країна з величезним науково-технічним потенціалом, який невблаганно зменшується через його незатребуваність і недооцінку. 

Сумно бачити, як неефективно витрачаються колосальні засоби на створення виробництв гранульованого біопалива, як процвітають авантюристи місцевого й закордонного "розливу", які продають устаткування й реалізують багатомільйонні проекти з нульовою ефективністю. Часто дивуєшся, як інвестори можуть довіряти людям без відповідної освіти, без найменшого досвіду реалізації інженерних проектів створення пелетних підприємств із величезними інвестиціями. Останніми роками в Україні створено близько сотні пелетних виробництв. Є об'єкти із затратами 150 тис. дол., які ефективно працюють, а є об'єкти з укладенням понад 3 млн дол. і 7 млн євро, про ефективну роботу яких не доводиться говорити. Це крайні приклади. Зазвичай інвестують cуми, еквівалентні 200-300 тис. доларів.
Усереднена картина така: збудовано багато, а працює мало. Бажаючі можуть оцінити ефективність роботи будь-якого підприємства за обсягами експортованої продукції. Бо тільки експорт забезпечує рентабельність. Внутрішнє споживання гранул мізерно мале й не забезпечує самоокупності виробництв. Простіше кажучи: немає експорту - немає й рентабельності. І так буде ще довго. Це посилання має бути визначальним в економічних розрахунках.
Якщо запитати про експорт власників наявних пелетних виробництв, то відповідь буде такою: в їхній біді винні посередники з Європи, які збивають ціни на гранули завищеними вимогами. Багато хто вважає: щоб виправити це становище, треба створити асоціації виробників і з їхньою допомогою, монопольно, домагатися справедливої ціни на продукцію. На жаль, ці думки масово бродять у головах підприємців, які не розуміють простої істини: гранульоване біопаливо є дефіцитним на європейському ринку, але воно стандартизоване за багатьма параметрами, й цей чинник визначає його ціну.
Паливо для побутових котлів має відповідати підвищеним вимогам їхніх виробників, а наші гранули найчастіше годяться тільки для спалювання в індустріальних котлах. Половина з них не придатна для перевезення на відстань 2-3 тис. км. Під час транспортування гранул залізничним або морським транспортом потрібно забезпечити стандартну стійкість до стирання за багаторазового перевантаження, інакше споживач, замість гранул, одержить деревний пил.
Отже, якщо говорити про створення виробництва гранул, тоді розмову слід починати зі стандартів на готову продукцію, доставлену до споживача; враховувати транспортну логістику з її вимогами й технічними особливостями і пам'ятати про систему контролю якості сировини й готової продукції. Без кваліфікованої підтримки це завдання новачкам не під силу.
Розповіді про тих, хто витратив 100 тис. дол. і створив процвітаюче пелетне виробництво, - казки для довірливих дилетантів. Такі пелетні мікровиробництва масово закривають у Польщі, Фінляндії, Швеції, а в нас вони часто-густо й не починають працювати. Готовність витратити в кілька разів більше - теж не гарантує успіху.
В Україні, зазвичай, бізнес-плани створюють свої фахівці або фірми з широкою спеціалізацією. Дуже часто одні й другі припускаються грубих помилок.
Економія на цих роботах і фахівцях - дороге задоволення, а часто - непоправно дороге. Виявивши невидимі, на перший погляд, проблеми, фахівець може запропонувати раціональне їхнє рішення або визначити попередню вартісну оцінку. Не підготовлений до специфіки проекту менеджер часто втягується в проект, який не має достатнього рівня визначеності, в надії, що фахівці потім підправлять його в деталях. А деталей і дріб'язковостей набирається багато. І "розгрібають" такі проблеми роками доморощені "специ" у спробах досягти 30-50% заявленої потужності. Прикладів чимало - від м. Кременного в Луганській області до м. Берегове на Закарпатті.
І причина цього - новизна технології, техніки, брак стандартів на сировину й продукцію, а також домінування думки: якщо на базі колгоспних ліній АВМ-1,5 й АВМ-0,65 інші створили ефективні пелетні виробництва, то й ми зможемо. Тільки пізніше підприємці розуміють, що гроші потрачено на придбання фарбованого металобрухту й виправити його неможливо - перманентні ремонтні роботи безкінечні, а продукції - як кіт наплакав, і собівартість її не 50 дол./т, а 90-100 євро/т. Та ще й збути неможливо через низьку якість.
Не потрібно забувати й про державні стандарти, насамперед про ДБН А. 2.2-3-2004 "Склад, порядок розробки, узгодження й затвердження проектної документації для будівництва".
Послідовність робіт та їхній зміст мають бути добре вивчені кожним підприємцем у процесі підготовки проектів створення пелетних виробництв. Та це не так важливо, якщо в партнери вибрано сумлінних і компетентних виконавця інжинірингового проекту й постачальника обладнання. Що може бути простіше: доручити проект фахівцям? Однак бажання заощадити на дорогих послугах кваліфікованих фахівців веде багатьох наших підприємців у нікуди. Без достатнього проектного опрацювання чимало "пасток" залишається невидимими до введення підприємства в дію. Для багатьох українських підприємств характерною є розбіжність у заявленій і фактичній продуктивності об'єкта на 30 і навіть 50%. Є об'єкти збудовані, але не введені в дію.
Не перестає дивувати тяга підприємців до необгрунтовано дешевого обладнання й дешевих послуг "кустарів".
Вартість інжинірингових робіт західних фірм і вітчизняних може різнитися в кілька разів, а якість рішень може бути рівнозначною. Розробку технологічних схем з уживаним вітчизняним і закордонним  (новим або використовуваним) обладнанням можуть виконати тільки вітчизняні фахівці. Врахування вітчизняних особливостей схем постачання сировини, нашого сервісу й деяких інших чинників без кваліфікованих українських фахівців не можливе. Застосування в схемах компенсаторів нестабільності роботи вітчизняного й використовуваного обладнання може значно підвищити надійність і ремонтопридатність усієї лінії.
Такий проект забезпечує: проектну продуктивність; проектну собівартість; стабільність виробництва; стабільність якісних показників продукції; ритмічність відвантаження продукції.
Часто доводиться бачити комплексні поставки обладнання, але без обладнання й техніки для сировинної ділянки чи складу сировини. Цю частину проекту багато хто випускає з уваги, а її вартість може становити 30% вартості об'єкта.
Нині в Україні мало фахівців, які можуть оптимально спроектувати виробництво гранульованого палива або дати об'єктивну експертну оцінку проекту, устаткуванню, сировинній базі тощо.
Водночас на ринку наявні понад десяток вітчизняних фірм - постачальників обладнання й велика кількість приватних підприємців, що пропонують обладнання й послуги для створення ліній гранулювання.
Але їхні витвори переважно - пам'ятники біопаливному буму. Зазвичай це відновлені лінії висушування й гранулювання кормів на базі комплексів АВМ-1,5, АВМ-0,65 або СБ-1,5 і грануляторів ОГМ-1,5.
У поодиноких випадках лінії модернізовано для роботи на новому матеріалі з урахуванням сучасних вимог надійності та вибухобезпечності. Але частіше продавали обладнання 70-х або 80-х років випуску з косметичним ремонтом і електроустаткуванням випуску 70-80-х років минулого століття.
Про надійність обладнання чути не доводиться. Великий потік відмов супроводжує роботу лінії з перших днів. А про гарантійний період можна навіть не мріяти.
Протверезіння "щасливих" власників таких комплексів настає занадто пізно.
З огляду на підвищення європейських стандартів на гранульоване біопаливо під час створення нових виробництв треба планувати заходи щодо їхнього дотримання, а це, повторюся, не під силу інвесторам без досвіду.
Без сумніву, через три-чотири роки в Україні розуміння проблем біопаливних підприємств стане масовим, але й тоді для їхнього розв'язання знадобляться знання досвідчених інженерів і технологів.
А ще слід зазначити, що європейські підприємці, готуючи економічне обгрунтування проектів, виходять із умов сформованого місцевого ринку продукції. Ціна доставки гранул споживачеві становить 5-10% відпускної в 130-140 євро/т, а в наших умовах вона сягає 45-50 євро/т плюс заробіток посередників. Отже, собівартість і відпускна ціна на вітчизняні гранули затиснуті у вузькому діапазоні: 75-95 євро. Збільшити їх можна до 105 євро/т за умови відвантаження якісних гранул у мішках по 15 кілограмів.
На імпортному обладнанні таку собівартість можна забезпечити за продуктивності лінії в 5-10 т/год і більше. Амортизацію потрібно розподілити на десять років, а прибутковість має бути не більше 10%. Виходом у цій ситуації може бути зниження вартості амортизаційних відрахувань, а це передбачає зниження його вартості не на шкоду продуктивності й надійності та не з допомогою критичного імпортного обладнання.
Всесвітньо відомий постачальник грануляторів - американська фірма "СРМ" давно прорахувала цю економічну пастку й знайшла рішення в співробітництві із професійними інжиніринговими компаніями й окремими місцевими фахівцями в різних країнах світу, і в Україні в тому числі.
Промисловий та інтелектуальний потенціал в Україні достатній для розв'язання таких і складніших завдань, але для цього підприємцям потрібно відмовитися від "кустарних" і "партизанських" схем створення пелетних виробництв на користь співробітництва із професіоналами цієї справи.

В. Атаманчук,
представник СРМ Europe BV в Україні